Безкорпусний телескоп
Безкорпусний телескоп (англ. Aerial telescope) — тип рефракторного телескопа з дуже великою фокусною відстанню, у якому окуляр та об'єктив не кріпляться до суцільного твердого корпусу. Замість цього об'єктив встановлювали на стовп, вежу чи іншу конструкцію на кульовий шарнір, що обертається. Астроном стояв на землі й тримав окуляр, який з'єднувався з об'єктивом з допомогою мотузки або дроту. Натягнувши мотузку і переміщуючи окуляр, астроном міг навести телескоп на об'єкт у небі[1].
Історія[ред. | ред. код]
У 1675 році Християн Гюйгенс і його брат Константин Гюйгенс-молодший вирішили застосувати об'єктиви з дуже великою фокусною відстанню, повністю відмовившись від зовнішньої труби, яка служила для захисту об'єктива від зовнішніх впливів, таких як світло, вологість і бруд. У безкорпусному телескопі Гюйгенса об'єктив встановлювався всередині залізного кільця, розташованого на кульовому шарнірі для забезпечення можливості обертання. Потім цю конструкцію встановлювали на вежу чи будівлю. Окуляр зазвичай тримав у руці астроном, який задля стійкості спирав свої лікті на дерев'яну опору. Об'єктив і окуляр фіксувалися на одній лінії за допомогою натягнутої з'єднувальної мотузки (дроту)[2]. Християн Гюйгенс у 1684 році опублікував опис безкорпусного телескопа у своїй книзі «Astroscopia Compendiaria», і цей винахід приписували йому і його братові Константину, хоча подібні конструкції застосовував Адрієн Озу; також ідею іноді приписують Крістоферу Рену[3].
Декілька великих відкриттів було зроблено саме за допомогою безкорпусних телескопів. У 1684 році астроном Джованні Доменіко Кассіні використав один із своїх безкорпусних телескопів, який він встановив на території Паризької обсерваторії, щоб знайти Діону і Тефію, два супутники Сатурна[4]. У 1722 році Джеймс Бредлі виміряв діаметр Венери за допомогою безкорпусного телескопа, фокусна відстань якого становила 212 футів (65 м)[5]. У 1726 році Франческо Б'янкіні[it] намагався створити карту поверхні Венери і визначити період її обертання за допомогою безкорпусного телескопа з діаметром об'єктива 2,6 дюйма (66 мм) і фокусною відстанню 100 футів (30,5 метрів)[6].
Безкорпусні телескопи швидко втратили свою популярність. На початку 18 століття їх замінили телескопи-рефлектори завдяки своїй компактній конструкції та якіснішому зображенню. Остаточна відмова від цих телескопів відбулася наприкінці 1750-х років, коли стався прорив у виробництві лінз, який дозволив створювати лінзи з короткою фокусною відстанню, таким чином потіснивши винаходи Гюйгенса. Безкорпусні телескопи швидко припинили використовувати через складність роботи з ними[7].
У травні 2014 року в Лейденській обсерваторії в Лейдені була представлена робоча копія безкорпусного телескопа Гюйгенса. Його замовив Ганс де Рейк, голландський популяризатор науки. Телескоп представили під час першої щорічної весняної лекції Kaiser Lente Lezingen — місцевих лекцій з астрономії. На відміну від оригінальних телескопів, цей має лише 4-метрову фокусну відстань, що значно полегшує роботу з ним[7].
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ The The Galileo Project. The Telescope (англійською мовою) .
- ↑ King, Henry C. (2003). The history of the telescope. Mineola, NY: Dover Publications. ISBN 978-0-486-43265-6.
- ↑ Andrade, E. N. Da C. (1948-09). Christian Huygens and the Development of Science in the Seventeenth Century. Nature (англ.). Т. 162, № 4117. с. 472—473. doi:10.1038/162472a0. ISSN 0028-0836. Процитовано 13 серпня 2023.
- ↑ Tethys (moon) (англійською мовою) .
- ↑ James Bradley (англійською мовою) .
- ↑ Moore, P, The Mapping of Venus. BRITISH ASTRON. ASSOC. JOURNAL V. 95, NO.2/FEB, P. 50, 1985.
- ↑ а б Huygens Aerial telescope, Leiden.