Блінов Петро Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Блінов Петро Олександрович
удм. Блинов Пётр Александрович
Народився 30 грудня 1913(1913-12-30)
Пекшур, Вятська губернія, Російська імперія
Помер 7 січня 1942(1942-01-07) (28 років)
Павлищево, Смоленська область, РРФСР
Діяльність журналіст, письменник
Учасник Друга світова війна
Magnum opus Роман «Жити хочеться» (удм. Улэм потэ)
Партія КПРС

Блінов Петро Олександрович (удм. Блинов Пётр Александрович; 17 (30) грудня 1913(19131230) , Пекшур, Вятська губернія, Російська імперія[1] — 7 січня 1942

, Павлищево Смоленської області РРФСР[2]) — удмуртський письменник, журналіст.

Біографія[ред. | ред. код]

Блінов Петро Олександрович народився 17 (30) грудня 1913 року у присілку Пекшур, Вятська губернія, Російська імперія (тепер — Увинський район Удмуртської Республіки Російської Федерації). Ріс із вітчимом у присілку Сюрзі Селтинського району[3]. 1931 року закінчив Новомултанський педагогічний технікум, де брав участь у роботі самодіяльного театру[3]. Учився у Літературному інституті імені Горького заочно[3].

Працював літературним співробітником у газеті політвідділу Селтинської машинно-тракторної станції[3], у редакціях удмуртських газет «Удмурт коммуна» (спецкор у 1934—1935, 1939—1940 роках) та «Егит большевик» («Молодий більшовик») (редактор, 1940—1941 роки)[2].

З 1936 по 1938 роки служив у конвойних частинах НКВС[2]. 1939 року вступив до КПРС[1], став членом Спілки письменників СРСР[2]. Добровольцем пішов у Червону армію, в Красноуфимську закінчив курси політруків, брав участь у боях за Калугу[2].

Петро Блінов загинув від бомбардування 7 січня 1942 року під присілком Павлищево Смоленської області РРФСР (тепер — Калузька область)[2].

Творчість[ред. | ред. код]

Під час навчання у Новомултанському педагогічному технікумі почав писати. 1932 року у журналі «Молот» вийшов його твір «Повість про сироту» (удм. Сирота сярысь бадз:ым верос)[3]. У піонерській газеті «Дась лу!» («Будь готовий!») була опублікована його п'єса «Я з більшовиками» (удм. Мон большевикъёсын)[4].

1940 вийшла перша частина його роману «Жити хочеться» (удм. Улэм потэ), який описує життя безпритульного[2]. Роман було перекладено російською[5]. Друга частина вважається втраченою[2].

Переклав соціальну драму «Рідня» (рос. Родня) Івана Персонова для Удмуртського театру[3]. Також переклав розділи із роману «Тихий Дон» Михайла Шолохова[2].

Ушанування пам'яті[ред. | ред. код]

У селищі Ува письменнику поставили бюст (автор — Л. Мордвін) біля школи №4[2]. Також іменем Петра Блінова названо бібліотеку в Іжевську[3].

1949 року драматург Л. Перевощіков створив п'єсу «Жити хочеться» за романом письменника, її ставив Удмуртський театр[3]. Поет Афанасій Лужанін написав вірш «Політрук Блінов»[2]. В 1956 році М. Лямін опулікував присвячений йому нарис «Гаряче серце» (удм. 3:ырдыт сюлэм)[6]. Драматург та письменник Гнат Гаврилов написав вірш «Я пройшов смоленською землею» (удм. Мон смоленской музъем вылтй орти)[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Блинов Петр Александрович (рос.). bse.sci-lib.com. Процитовано 21 жовтня 2015. 
  2. а б в г д е ж и к л м Блинов Петр Александрович. Удмуртская литература и фольклор (рос.). udmlit.ru. Процитовано 21 жовтня 2015. [недоступне посилання з червень 2019]
  3. а б в г д е ж и к Блинов Пётр Александрович (1913-1942) (рос.). www.alibudm.ru. Процитовано 21 жовтня 2015. 
  4. Старкова Галина Ивановна (2012). Полифункциональность публикаций произведений удмуртской литературы в довоенной молодёжной прессе (рос.). Вестник Удмуртского университета. Процитовано 21 жовтня 2015. 
  5. Жить хочется, Ижевск, 1960; Жить хочется: Роман / Пер. Н. Ермолаевой. Устинов: Удмуртия. 1987
  6. Лямин М. Зырдыт сюлэм // Лямин М. Вунэтонтэм аръёс: Очеркъёс. — Ижевск, 1956. — С. 3 — 14.