Бойко Петро Карпович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бойко Петро Карпович
Бойко Петро Карпович.jpg
Народився 12 липня 1923(1923-07-12)
с.Затишне), СРСР СРСР
(нині Криничанський район, Дніпропетровська область)
Помер 11 вересня 2015(2015-09-11) (92 роки)
м.Кременчук, Україна Україна
(Полтавська область)
Громадянство СРСР СРСР,Україна Україна
Національність українець
Діяльність викладач
Відомий завдяки педагог
Alma mater Дніпропетровський державний університет
Посада директор Кременчуцького педагогічного училища
Нагороди Орден Жовтневої Революції Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна) Заслужений вчитель України Відмінник освіти України

Бойко Петро Карпович (12 липня 1923, с. Затишне Божедарівського району Дніпропетровської обл. — 11 вересня 2015, м. Кременчук Полтавської обл.) — український педагог, директор Лохвицького (згодом — Кременчуцького) педагогічного училища (1959—1987 рр.), заслужений вчитель УРСР, відмінник освіти.

Біографія[ред. | ред. код]

Петро Карпович Бойко народився 12 липня 1923 року в селі Затишна Божедарівського району Дніпропетровської області.

У серпні 1941 року, коли йому виповнилося тільки 18 років, вступає до Артилерійського училища у місті Томську. Закінчивши навчання у травні 1941 року, йде на фронт у званні молодшого лейтенанта. З 1941 по 1945 роки пройшов з боями по рідній і чужій землі. Був поранений у боях за м. Ізюм Харківської області у 1941 році, а також отримав сковзне кульове поранення грудей у битві за м. Кенігсберг у 1945 році. За героїзм і відвагу було нагороджено медаллю «За взяття Кенігсберга» (1945). Демобілізований у 1945 році у званні капітана.

У 1948 році здобув вищу освіту у Дніпропетровському державному університеті за спеціальністю «Учитель російської мови та літератури».

З серпня 1948 р. по серпень 1955 р. працював викладачем російської мови і літератури Гуляйпільського педучилища, з серпня 1955 р. по серпень 1956 р. — викладачем педагогіки і психології Великосорочинського педучилища, з серпня 1956 р. — викладачем педагогіки Лохвицького педучилища.

У серпні 1958 р. був переведений на посаду директора Лохвицької середньої школи № 1, а з вересня 1959 р. — на посаду директора і викладача педагогіки Лохвицького педучилища.

У 1969 році саме з ініціативи Бойка П. К. педагогічне училище було переведене з Лохвиці до Кременчука. Під його керівництвом педучилище стало одним з перших навчальних закладів України, де було створено кабінетну систему і комплекс методичного забезпечення навчально-виховного процесу.

Працював директором до січня 1987 року, а з 1987 по 2002 рр. — викладачем психології педучилища.

12 років був членом редколегії журналу «Початкова школа», неодноразово виступав на сторінках журналів «Початкова школа», «Радянська школа» з питань організації навчально-виховного процесу. Протягом 10 років був членом методичної ради Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР. Був делегатом 4-х з'їздів учителів України.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

  • Орден Жовтневої Революції
  • Орден Вітчизняної війни І ступеня
  • Орден Червоної Зірки
  • Орден Богдана Хмельницького III ступеня
  • Заслужений вчитель УРСР
  • Медаль А. С. Макаренка
  • Відмінник народної освіти УРСР

За високі заслуги у навчально-виховному процесі П. К. Бойко удостоєний довічної стипендії Президента України.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Архівні матеріали Кременчуцького педагогічного коледжу імені А. С. Макаренка
  • З минулого — у сьогодення… — Кременчук, 2006. — 145 с.
  • Скоропльот Н. А. Слова подяки // Наша газета: Щомісячна газета Кременчуцького педагогічного училища ім. А. С. Макаренка. — 22 листопада 2006 р.

Посилання[ред. | ред. код]