Борислав сміється (фільм, 1927)
Борислав сміється (Воскові королі) | |
|---|---|
| Борислав сміється | |
.jpg) Україномовний постер №1 | |
| Жанр | драма, екранізація |
| Режисер | Йосип Рона |
| Сценарист | Павло Миргородський |
| На основі | Борислав сміється |
| У головних ролях |
|
| Оператор | Рона Йозеф Іванович |
| Художник |
Василь Кричевський Сергій Худяков |
| Кінокомпанія | ВУФКУ (Одеса) |
| Мова | німий (українські інтертитри) |
| Країна | УРСР |
| Рік | 1927 |
| IMDb | ID 11992426 |
«Борислав сміється» (інші назви «Воскові королі» та «Королі воску») — український радянський втрачений німий художній фільм знятий 1927 року на кіностудії ВУФКУ Одеса.[1]
Історія[ред. | ред. код]
Сюжет фільму заснований на однойменному романі українського письменника Івана Франка.
Прем'єра стрічки відбулась 16 грудня 1927 року в Києві та 11 липня 1930 в Москві.[1]
Знімальна група[ред. | ред. код]
Режисером фільму виступив німецький кінематографіст Йосип Рона, сценаристом — Павло Нечес (під псевдонімом Миргородський), а художниками-постановниками — Василь Кричевський та Сергій Худяков.[1][2]
У ролях[ред. | ред. код]
- Іван Замичковський — Ван-Гехт
- Матвій Ляров — Герман Гольдкремер (за фільмом — просто Герман)
- Володимир Лісовський
- Юрій Шумський — Бенедьо Синиця
- Георгій Астаф'єв
- Микола Кучинський
- Леонід Барбе
- Олександр Нікітін
- Іван Сизов — робітник
- Осип Мерлатті
- Н. Барсов
- П. Костенко
- Олександр Чуверов
- Лідія Мацієвська — Рифка, мати Готліба
- Микола Надемський — дід Матвій
- Раїса Рамі-Шор
- П. Матвієнко
- Наталія Гебдовська — Варвара
Сюжет[ред. | ред. код]
У 70-х роках ХІХ століття в Галичині, поблизу міста Борислава відшукали поклади «земляного воску» (продукт нафти). У Бориславі збирається безробітна біднота. Хазяї встановлюють жебрацьку заробітну платню. Серед робітників починається страйк. Матеріальною підтримкою у них є робітнича каса. Щоб зірвати страйк, хазяї через найманців викрадають робітничу касу. Тоді робітники підпалюють підприємство[1][3].
Рецензії кінокритиків[ред. | ред. код]
За словами Олега Бабишкіна «…в кращих епізодах — закладини палацу, рада побратимів і розгляд палиць з зарубками — фільм вражав силою реалізму, виходив за межі порядної ілюстрації до повісті. Коли зважити, що до революції твори І. Франка були часто незнані на Наддніпрянській Україні, це для багатьох було перше знайомство з його відомою повістю».[4]
Джерела та примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Борислав сміється. ВУФКУ (англ.). Архів оригіналу за 13 квітня 2021. Процитовано 20 серпня 2021.
- ↑ Філатов Антон. Іван Франко — найбільш екранізований український письменник [Архівовано 28 січня 2019 у Wayback Machine.]. cutinsight.com/ua/, 27.02.2015
- ↑ Анотований каталог фільмів, вироблених на Одеській кіностудії художніх фільмів та на інших студіях та об'єднаннях в Одесі у 1917—2004 роках. — Одеса. — 2004. — С. 72.
- ↑ Бабишкін О. Українська література на екрані. — К.: Радянський письменник, 1966. — С. 41.
Посилання[ред. | ред. код]
- Борислав сміється [Архівовано 13 квітня 2021 у Wayback Machine.] на сайті vufku.org
|
