Портал:Український кінематограф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Розділ Вікіпедії: Український кінематограф
Проект  |  Портал



редагувати
  Український кінематограф
Mykolajchuk I 3.jpg

Украї́нський кінемато́граф  — цим терміном позначають кіноіндустрію України.

У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроекції. Тоді ж він здійснив перші кінозйомки — зафільмував вершників і метальників списів. Із 7 листопада до 20 грудня 1893 року в готелі «Франція» (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки. 9 січня 1894 винахід демонструвався на 6-му засіданні секції фізики ІХ з'їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Нині знімальний апарат у фондах московського Політехнічного музею[1]

У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні — майже рік у рік з першим публічним кіносеансом у Парижі — Альфред Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. У Львові 13 вересня 1896 розпочались регулярні кіносеанси французьких фільмів у Пасажі Гаусмана (проїзд Крива Липа), що тривали декілька днів.

Піонери українського кінематографу початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка».::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Постер ОМКФ 2016.jpg

7-й Одеський міжнародний кінофестиваль проходив в Одесі з 15 по 23 липня 2016 року. Стрічку «Маргарита» французького режисера Ксав'є Джаннолі було обрано фільмом відкриття, а стрічку «План Меггі» американської режисерки Ребекки Міллер — фільмом закриття. Ведучою церемоній відкриття та закриття стала акторка та телеведуча Маша Єфросиніна. Журі Міжнародного конкурсу очолив британський режисер і сценарист Крістофер Гемптон, який отримав на кінофестивалі почесного «Золотого Дюка» за внесок у кіномистецтво.

Володарем Гран-прі «Золотий Дюк», якого визначають за результатами глядацького голосування, став британський фільм «Хто палає, палає, палає…» режисерки Чанії Баттон. Журі Міжнародного конкурсу визнало найкращим фільмом — румунську стрічку «Незаконні» Адріана Сітару, журі Національного конкурсу — стрічку «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, журі Європейського документального конкурсу — стрічку «У Каліфорнії» Шарля Редона.

18 липня 2015 року, по завершенні 6-го Одеського міжнародного кінофестивалю, була оголошена дата проведення 7-го — 15-23 липня 2016 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Amvrosiy Buchma.jpg
редагувати
 Crystal Clear talk.png Повнометражні художні фільми України
Тарас Шевченко (кадр из фильма).JPG

«Тарас Шевченко» — історико-біографічний фільм режисера Ігоря Савченка про життя великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка. Фільм знімався у двох версіях російською та українською мовами, різними дублями. Тобто російська версія не є дубляжем української, а українська не є дубляжем російської. Це два різних повноцінних фільми. Зараз на телебаченні можна побачити російську версію, до якої приписали доріжку української - помітна не лише несинхронна артикуляція, а і шуми, музика, довжина пауз, довші чи коротші фрази і таке інше. Чи збереглася справжня українська версія - доступна інформація відсутня.

1841 рік. Молодий студент Тарас Шевченко закінчує своє навчання в Петербурзькій художній академії. Серце художника переповнене пристрасним бажанням служити своїй землі. Він повертається додому, де його чекає гучна слава першого національного поета.

Після знайомства в Києві з професором Костомаровим, Шевченко стає членом таємного політичного товариства Кирила і Мефодія. Через деякий час поліція виходить на слід змовників. Доля кожного з арештованих була сумною, але більше за всіх постраждав Шевченко — його віддають у солдати, із суворою забороною на будь-яку творчу діяльність.

Довгі роки він служить в Орській фортеці, в атмосфері щоденної муштри і знущань. Неяскрава природа степу і розмови з новими друзями прикрасили його побут підневільного солдата..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Короткометражні художні фільми України

Жовта квітка для месьє Бурійона- українсько-французький короткометражний фільм режисерки Лариси Артюгіної спродюсований французькою асоціацією Cine Fac та українською організацією Wiz-Art. Прем’єра фільму відбулася в Кишеневі 25 травня 2012 року у рамках Фестивалю «Тандем» (Кишинів, Молдова).

Французький письменник-антиглобаліст прибуває до Києва на презентацію своєї книжки. В аеропорту «Бориспіль» на нього чекає несподіванка. Замість молодої та симпатичної перекладачки письменника зустрічає її батько – міліціонер з не надто витонченими манерами. Відсутність спільної мови спричиняє комічні ситуації та конфлікти між чоловіками. Втім, несподівано вони знаходять спільну тему.

Проект фільму було обрано переможцем Українського конкурсу сценаріїв короткометражних фільмів за участю компетентного журі у складі Любомира Госейко, Ігора Мінаєва та продюсерів проекту.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Телесеріали та телевізійні художні фільми України

«Роксола́на» — український телесеріал режисера Бориса Небієрідзе відзнятий у 1996-2003 роках на кіностудії Укртелефільм за мотивами одноіменної повісті Осипа Назарука. Складається з 3 сезонів (частин), загальною кількістю 50 серій. Третю частину (Володарка імперій) вперше показали в Україні у 2006 році на Першому Національному, але відтоді версія з українським оригінальним озвученням вважається втраченою (станом на липень 2012 року).

Зовсім ще недавно українська дівчина Настя, куплена на невільничому ринку в Стамбулі, була однією з численних наложниць у гаремі турецького султана Сулеймана Великого. Маючи неабиякий розум, горда і вродлива слов'янка підкорила серце могутнього султана, ставши спершуйого законною дружиною, а потім і володаркою Османської імперії. Роксолана - Кохана дружина Халіфа: У Роксолани народжується первісток - Селім. Але закони Фатіха суворі. Щоб уникнути міжусобних воєн в день сходження на престол нового падишаха всі інші прямі спадкоємці повинні бути вбиті. І, отже, як тільки перший син падишаха - Мустафа стане падишахом, її син помре. Шляхом неймовірних інтриг Роксолана влаштовує справи так, що Мустафу і Ібрагіма-пашу , що їх звинувачують у зраді і Сулейман наказує стратити сина і великого візира. Селім стає спадкоємцем престолу, а Роксолана справжньою володаркою імперії. Всі, хто любив її - відвернулися, розгадавши її роль в смерті ні в чому не повинного принца Мустафи. Так вона залишається вона на вершині влади. Роксолана - Володарка імперії: Минуло 20 років. Роксолана вже мати двох дітей. У Селіма з'явився брат Баязет. І знову проблема. Хтось буде спадкоємцем престолу, а хтось повинен бути убитий. І спадкоємець, і молодший син - обидва кохані. Вона вирішує знищити закон Фатіха. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Анімаційні фільми України
Kazaki-2-football.jpg

«Як козаки́ у футбо́л гра́ли» — мультфільм студії «Київнаукфільм», знятий у 1970, як другий із серії «Все про козаків».

Мультфільм розпочинається з того, що козаки чекають прибуття Грая, Ока і Тура з Лондона. Вони розповідають не тільки про місто, а про гру, яку вони там побачили — футбол. І козацький загін починає тренування, задля того, щоб здобути чемпіонський кубок з футболу в Англії. Троє козаків, котрі навчили азів футболу інших, збирають команду і вирушають на Захід. До речі, досить символічним є те, що вони складають зброю. Тобто це означає те, що потрібно припинити військові дії, а перемістити поля битв на футбольні баталії.

Козаки грають у трьох країнах Європи — Німеччина, Франція, Англія. Спочатку вони потрапляють у середньовічну Німеччину, де обігрують лицарів у сталевих обладунках, які користуються своєрідним стилем у грі в футбол — шикування «клином» (Panzerkeil) чи «свинею» («Schweinkof»). Існує версія, що козаки грали не з німцями, а зі шведськими вікінгами, яких перемогли з тим самим рахунком, що був зафіксований у грі збірної України проти збірної Швеції на Євро-2012..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Документальні фільми України

«Закляття безпам'ятства: Голодомор 1932–1933 рр. на Луганщині» — документально-публіцистичний фільм 2009 року.

Фільм розповідає про голодні роки, пережиті жителями Луганщини, північні райони якої під час Голодомору входили до складу Харківської області. Творці фільму зібрали разом спогади очевидців тих страшних років[2].

Продюсером фільму виступила голова Асоціації дослідників Голодомору в Луганській області, викладач Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Ірина Магрицька, автор сценарію та режисер — журналіст Олександр Крамаренко, оператор — Олексій Мовсесян.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії


нема підкатегорій
редагувати
 Emblem-person-blue.svg Кінофестивалі України
New oiff logo lit.jpg

Одéський міжнарóдний кінофестивáль (ОМКФ) — щорічний кінофестиваль, який проводиться в Одесі (Україна) d середині липня. Уперше відбувся у 2010 році.

Перші два роки фестиваль позиціонував себе як фестиваль фільмів для глядачів з особливим почуттям гумору. Згодом розширив спрямованість і заявив про себе як фестиваль арт-мейнстрима: кіно високого художнього рівня, розраховане на широку аудиторію. Починаючи з 2012 року конкурсна програма складається з двох повноцінних розділів: Міжнародна конкурсна програма повнометражних фільмів і окрема Українська національна конкурсна програма.

Організатори кіноподії поставили перед собою досить амбітні цілі — перетворити ОМКФ на один з головних кінофорумів Східної Європи і називають його «східноєвропейськими Каннами».

OdFestival opera.jpg

Уперше Одеський міжнародний кінофестиваль був проведений з 16 по 24 липня 2010 року. В рамках кіноогляду було показано конкурсну програму з 16 повнометражних картин-прем'єр 2010 років і позаконкурсну програму із понад 50 фільмів<ref>Перший Одеський міжнародний кінофестиваль відкривається в Україні. Основним майданчиком — Фестивальним центром, у якому проходили конкурсні покази і всі головні події фестивалю, перші два роки був одеський кінотеатр «Родина». Починаючи з третього фестивалю, в 2012 році, головним майданчиком став Фестивальний Палац, — зал на 1200 місць Одеського театру музичної комедії. Кінотеатр «Родина» залишився Фестивальним центром, в якому проходять покази Української національної конкурсної програми, позаконкурсних програм і ретроспектив, а також проводяться майстер-класи Літньої кіношколи.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Міжнародні кінофестивалі за участі українців
Berlinale.svg

Берлінський міжнародний кінофестиваль (Берлінале) — міжнародний кінофестиваль категорії А, який вважається одним із найпрестижніших фестивалів світу у сфері кіно. Проходить щорічно у лютому в Берліні, починаючи з 1951 року.

Один із найпрестижніших кінофестивалів Європи та світу. Близько 400 фільмів презентуються в різноманітних секціях. Враховуючи понад 230 000 проданих квитків і близько 430 000 глядачів (серед них фахівці у даній сфері), Берлінале вважається найбільш відвідуваним фестивалем світу.[3]..

Нагороди — Золотий та Срібний ведмідь (ведмідь — символ Берліну).

Журі приділяє особливу увагу тому, щоб на фестивалі були представлені фільми з усього світу. У фестивалі беруть участь щонайменше 20 000 спеціалістів з 120 країн. Про час проведення фестивалю повідомляє 4200 журналістів у 100 країнах світу. Паралельно з Берлінале проводиться Європейський кіноринок, який є одним з найважливіших місць зустрічі знавців у сфері кіноіндустрії. Він зарекомендував себе як основний ринок виробників, дистриб'юторів, покупців і агентів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Кінотеатри та кіностудії України
Центральний в'їзд

Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка — кіностудія, міститься в Києві. Кінопідприємство, що придатне для зйомок фільмів різної постановчої складності та будь-яких жанрів.

1925 року Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) оголосило конкурс на проект кінофабрики. З 20 робіт обрали проект Валеріяна Рикова, в розробці якого брали участь студенти старших курсів архітектурного факультету Київського художнього інституту. Після проведення конкурсу велике значення мав вибір місця. Спеціальна комісія в Києві оглянула три земельні ділянки. Найкращою та найзручнішою визнали територію поблизу Пушкінського парку, тому що тут був водогін, каналізація і, головне, можна було налагодити постачання фабрики електроенергією. Досвід будівництва Київської кінофабрики пізніше використано при зведенні аналогічних підприємств у Москві та інших містах. План будівництва затверджено того таки року, а будівництво розпочалося навесні 1927 року. Побудова велася за німецьким зразком на 40-гектарному вигоні з центральним павільйоном (110 на 40 метрів; 3600 квадратних метрів корисної площі), де можна було одночасно знімати 24 ігрові та 12 культурфільмів при напрузі 13 тисяч ампер постійного й 6 тисяч перемінного струму. Ця кінофабрика, котру заснувало ВУФКУ, як організацію, у 1928 році, на той час була найбільшою кіностудією в СРСР і забезпечувала близько половини радянського кіновиробництва.

Першим фільмом кіностудії став фільм «Ванька і Месник» режисера Акселя Лундіна та оператора А. Майнса. Це стрічка для дітей, задумана Лундіним на манер «Червоних дияволят» Івана Перестіані, про пастуха, що викрав секретні документи у ворога та рятується від карального загону завдяки червоним. Зйомки стартують 12 жовтня 1927 року й ідуть уночі, бо вдень закінчується будівництво павільйонів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 4545 (25 січня 2018)

редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Hnat Khotkevych.jpg

Гна́т Марти́нович Хоткéвич (літературний псевдонім Гнат Галайда) * 31 грудня 1877 (12 січня 1878)(18780112)[3], Харків — † 8 жовтня 1938, тюрма НКВС СССР) — український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч. Жертва сталінського терору.

Файл:Khotkevych.jpeg
Гнат Хоткевич, 1900-ті роки

Народився в сім'ї Мартина Пилиповича Хоткевича (походив з міщан, за національністю поляк) та українки Ольги Василівни (в дівоцтві Кривоногової), селянки з Сумщини.

1894 — з відзнакою закінчив Харківське реальне училище, що дало йому право при конкурсному складанні кількох іспитів вступити до вищого навчального закладу.

1900 — закінчив технічний факультет Харківського технологічного інституту[4].

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Актори
Maria Zankovetska.jpg

Марія Костянти́нівна Занькове́цька (справжнє прізвище — Адасовська, 23 липня (4 серпня) 1854(18540804)[5] село Заньки, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія — пом. 4 жовтня 1934 Київ) — українська актриса і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця 19 і початку 20 століть.

Народна артистка Української РСР (1922).

Народилася п'ятою дитиною у багатодітній родині збіднілого дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.[6]. Предки Марії походили з козацької старшини 17—18 століть. Дід — Костянтин Григорович Адасовський — був героєм воєн з Наполеоном I, поручиком Бутирського піхотного полку[7], а батько, Костянтин Костянтинович Адасовський — суддею..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Режисери
ВП Юрий Ильенко.jpg

Ю́рій Гера́симович Іллє́нко (нар.18 липня 1936, Черкаси, УРСР — пом.15 червня 2010, с. Прохорівка, Канівський район, Черкаська область, Україна) — український політик, кінооператорТіні забутих предків»), кінорежисерКриниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу»), сценаристМріяти і жити», «Лісова пісня» — всього 47 кіносценаріїв). Батько актора і продюсера Пилипа Іллєнка (1977) та українського політика, члена ВО «Свобода» Андрія Іллєнка (1987).

Народився 1936 в Черкасах. Під час радянсько-німецької війни війни (1941) опинився з мамою й двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці Ординського району на Обі (Російська Федерація). Молодший брат помер від виснаження. Повернення до спустошеної України 1944 було недовгим. У Черкасах не знайшлось достатньо дітлахів і вчителів, щоб відкрити другий клас, довелось удруге вчитися в першому, російськомовному. 1946 батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на шкідливе виробництво скловати в Москву, щоб дати дітям освіту. Родина жила в бараці на території заводу «Ізопліт». Мати захворіла на туберкульоз. Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив у престижний Всесоюзний державний інститут кінематографії на операторський факультет, як і старший брат Вадим.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Сценаристи
Кавалерідзе І.jpg

Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (нар. 1 (13) квітня 1887(18870413), хутір Ладанський, нині Роменський район, Сумська область — пом. 3 грудня 1978, Київ) — український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно. Народний артист УРСР (1969).

Народився в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) — сина Васо Кхварідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині 19 століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни.

Дитинство Івана Кавалерідзе минуло в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Сильченкове Талалаївського району Чернігівської області).

1899 — закінчив початкову земську школу.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Продюсери
Александр Роднянский.jpg

Родня́нський Олекса́ндр Юхи́мович (нар.2 липня 1961, Київ) — український кінорежисер, кіно- і телевізійний продюсер, телевізійний менеджер. Двоюрідний брат та бізнес-партнер Бориса Фуксмана.

Народився в родині кінематографістів (його дід, Зіновій Роднянський був головним редактором Кіностудії документальних фільмів, батько — головним інженером, мати — Лариса Роднянська — директор кіностудії «Контакт» Спілки кінематографістів України)

У 1983 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (факультет кінорежисури)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Оператори

Альфре́д Костянти́нович Феде́цький (* 1857, Житомир — † 21 липня 1902, Мінськ) — український фотограф польського походження, перший український оператор хронікально-документальних фільмів.

Портрет Вадима Богомольця з його матір'ю. Харків, 1902 р. Майстерня Альфреда Федецького. З колекції «Замку Радомисль[8]»

Народився в сім'ї польських шляхтичів. Федецькі жили у Варшаві, а потім переїхали до Києва.

Дитяче захоплення фотографією переросло в бажання присвятити життя фотомистецтву. Тож батьки направили Альфреда на навчання у Фотографічний інститут при Віденській академії мистецтв.

1880 — закінчивши навчання у Відні, Альфред повернувся до Києва і став працювати у фотоательє Влодзімежа Висоцького. Для молодого фотографа Висоцький став і професійним наставником, і духовним учителем. Він прищепив Альфредові не лише фахові навички, але й свої погляди на мистецтво, які Федецький сповідував до кінця життя.

За 6 років роботи в Києві Федецький зробив чимало чудових фоторобіт, набув необхідного досвіду для самостійної роботи. На ім'я харківського губернатора він написав прохання про дозвіл відкрити в Харкові власне фотоательє. Через 3 місяці отримав дозвіл за № 2821 від 3 червня 1886 року «на право виконання фотографічних робіт».

Удосконалив кінознімальний апарат, яким від 1896 року вперше в Україні почав знімати хронікальні фільми.

2 грудня 1896 — у приміщенні Харківського оперного театру (тепер — обласна філармонія) Федецький провів перший в Україні публічний кіносеанс[9].

Помер у Мінську, похований у Харкові.

Фотографії з харківської майстерні Альфреда Федецького є предметом колекціонування. Збірка цих фото знаходиться, зокрема, в фондах історико-культурному комплексі «Замок Радомисль»[10].::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Композитори, звукорежисери, поети-пісняри та закадрові співаки

І́гор Дми́трович По́клад (нар. 10 грудня 1941(19411210)) — український композитор та опермейстер, Заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист України, лауреат Шевченківської премії. Член НСКУ.

Народився у м. Фрунзе, Киргизької РСР в сім'ї кадрового військового під час евакуації. Після закінчення II СВ сім'я повернулася до України, де в 1957 році Ігор закінчив СШ № 4 в місті Тернопіль. Одночасно було закінчено семирічну музичну школу по класу фортепіано. У тому ж 1957-му розпочав навчання на історико-теоретичному відділенні КІМ ім. Глієра. Вже по закінченні третього курсу Поклад перевівся на композиторський факультет Київської державної консерваторії, клас професора А. Я. Штогаренка, котру закінчує в 1967-му році..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Костюмери, художники та дизайнери

Передерій Олег Феофанович (19311980) — радянський і український художник.

Народ. 5 березня 1931 р. в м. Барвенкові Харківської обл. в родині службовців. Закінчив Дніпропетровське художнє училище (1951) та художній факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (1957).

З 1957 р. працював художником-постановником Одеської кіностудії художніх фільмів.

Оформив стрічки: «Як посварились Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» (1959), «Сильніше урагану» (1960), «Степові світанки» (1960), «Приходьте завтра...» (1963).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Кінознавці та кінокритики

Зінич (Шипунова) Світлана Георгіївна — український кінознавець. Кандидат мистецтвознавства (1966).

Народилася 19 січня 1931 р. в Одесі в родині вчителів. Закінчила філологічний факультет Одеського державного університету ім. І. Мечникова (1955). Викладала російську мову і літературу. З 1957 р. працює в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Старший науковий співробітник відділу кінознавства.

Захистила кандидатську дисертацію на тему «Сучасна українська кінокомедія» (1966).

Автор книг:

  • «Кінокомедія. Конфлікт. Характер. Жанри» (К., 1966),
  • «Знято в Одесі» (Одеса, 1969, у співавт.),
  • «Іван Кавалерідзе» (К., 1971, у співавт.),
  • «Українська кінопанорама» (К., 1972, у співавт.),.::::::::::::::::читати далі
редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Актори та кінодіячі української діаспори
John Hodiak in A Lady Without Passport trailer.JPG

Джон Годяк (англ. John Hodiak, укр. Іван Годяк; 16 квітня 1914(19140416), Піттсбург — 19 жовтня 1955, Лос-Анджелес) — американський кіноактор українського походження. Народився в українській сім'ї в Пітсбургу. З 1942 року працював у студії Метро-Голдвін-Маєр.

Іван Годяк народився 16 квітня 1914(19140416) року у місті Пітсбург, штат Пенсильванія. Він був найстаршим з чотирьох дітей у сім'ї. Батьки Івана Годяка Василь (англ. Walter Hodiak 25 жовтня 1888 — 21 серпня 1962) та Ганна (Анна) (дівоче прізвище — Погорілець) (англ. Anna Pogorzelec, 28 лютого 1888 — 17 жовтня 1971) походили з українського села Грушатичі Перемишльського повіту Львівського воєводства (тепер Старосамбірського району Львівської області). За деякими даними, мати Івана Годяка мала польське походження. [джерело?] Вони переселилися до Америки 1912 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Чи Ви знаєте...

Що українець Йосип Тимченко презентував свій кінопроектор двома роками раніше за братів Люм'єр.

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Кіносайти

Screenshot Kino-teatr.ua.jpg Kino-teatr.ua — найбільший кінопортал України. Сайт функціонує з 2000 року. Шеф-редактор порталу «Кіно-театр.ua» — Олексій Першко. Він входить до складу прокатної комісії Держкіно та українського оскарівського комітету. Був членом журі другого Одеського міжнародного кінофестивалю, членом журі української панорами кінофестивалю Молодість.

Станом на 17.04.2011 сайт містить інформацію про 5 600 фільмів, 3 800 акторів, та про кінотеатри України. Кіно-театр.ua містить афішу, анонси, рецензії і рейтинги фільмів. На порталі щодня публікуються свіжі новини зі світу кіно, як місцеві, так і міжнародні. Особливістю порталу також є найбільша кіноафіша, яка покриває всі регіони України. З 2010 року на сайті підключено сервіс онлайн-продажу квитків у кінотеатри Києва, згодом цей сервіс був поширений на інші кінотеатри України. Також сайт містить щотижневі огляди касових зборів українських кінотеатрів, який використовується як джерело для публікацій багатьох ЗМІ. Додатково для відвідувачів порталу є можливість залишити рецензію, відгук або взяти участь у конкурсі. .::::::::::::::::читати далі


редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони



редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти
редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали

Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Архітектура... • Анархізм • Антропологія • Біографії • Науки про життя... • Війна... • Вільне програмне забезпечення • Гастрономія • Економіка • Енергетика • Етнологія • Ігри • Інформаційні технології • Історія... • Книги • Комунізм • Культура • ЛГБТ • Математика • Медицина • Мистецтво... • Міфологія • Наука • Науки про Землю... • Освіта • Пиво • Пластунство • Політологія • Право • Природничі науки... • Програмування • Психологія • Релігія... • СНІД • Соціологія • Спорт... • Техніка... • Туризм • Фемінізм • Філософія

Україна... • Регіони... • Діаспора • Українська повстанська армія • АТО • Географія • Наука • Мистецтво • Література • Сучасна література • Мова • Музика • Рок • Кінематограф • Спорт • Чемпіонат Європи з футболу 2012 • Караїми

Географія... • Австралія • Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна Америка • Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. http://www.kinokolo.ua/articles/361/
  2. «Закляття безпам'ятства» // tvds.org.ua - 8 жовтня 2012
  3. Микола Крячок. З епістолярію Гната Хоткевича
  4. Микола Крячок. З епістолярію Гната Хоткевича
  5. Т. І. Лазанська. ЗАНЬКОВЕЦЬКА Марія Костянтинівна. Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2005. - 672 с.: іл. Процитовано 2014-08-01. 
  6. Дитинство Марії описане в книзі оповідань для дітей Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. . — 96 сторінок. — Серія: «Життя видатних дітей». — Наклад 2000 штук. Тверда обкладинка. ISBN 978-966-465-266-4.
  7. http://officers.wardoc.ru/officers.php?id=34
  8. http://www.radozamok.com.ua/uk/Офіційний сайт історико-культурного комплексу „Замок Радомисль“
  9. УНІАН-Харків, 5.12.2011
  10. Богомолець. О. «Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia». — Київ, 2013