Портал:Український кінематограф

Розділ Вікіпедії: Український кінематограф
Проєкт  |  Портал

Український кінематограф Украї́нський кінемато́граф  — цим терміном позначають кіноіндустрію України. У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроєкції. Тоді ж він здійснив перші кінознімання — зафільмував вершників і метальників списів. З 7 листопада до 20 грудня 1893 року в готелі «Франція» (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки. 9 січня 1894 винахід демонструвався на 6-му засіданні секції фізики IX з'їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Нині знімальний апарат у фондах московського Політехнічного музею У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні — майже рік у рік з першим публічним кіносеансом у Парижі — Альфред Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. У Львові 13 вересня 1896 розпочались регулярні кіносеанси французьких фільмів у Пасажі Гаусмана (проїзд Крива Липа), що тривали декілька днів. Піонери українського кінематографа початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка».::::::::::::::::читати далі

Вибрана стаття 7-й Одеський міжнародний кінофестиваль проходив в Одесі з 15 по 23 липня 2016 року. Стрічку «Маргарита» французького режисера Ксав'є Джаннолі було обрано фільмом відкриття, а стрічку «План Меггі» американської режисерки Ребекки Міллер — фільмом закриття. Ведучою церемоній відкриття та закриття стала акторка та телеведуча Марія Єфросініна. Журі Міжнародного конкурсу очолив британський режисер і сценарист Крістофер Гемптон, який отримав на кінофестивалі почесного «Золотого Дюка» за внесок у кіномистецтво. Володарем Гран-прі «Золотий Дюк», якого визначають за результатами глядацького голосування, став британський фільм «Хто палає, палає, палає…» режисерки Чанії Баттон. Журі Міжнародного конкурсу визнало найкращим фільмом — румунську стрічку «Незаконні» Адріана Сітару, журі Національного конкурсу — стрічку «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, журі Європейського документального конкурсу — стрічку «У Каліфорнії» Шарля Редона. 18 липня 2015 року, по завершенні 6-го Одеського міжнародного кінофестивалю, була оголошена дата проведення 7-го — 15-23 липня 2016 року.::::::::::::::::читати далі

Вибране зображення

Повнометражні художні фільми України «Украдене щастя» — український художній фільм режисера Юрія Ткаченко, знятий за мотивами однойменної драми Івана Франка у 1984 році на студії «Укртелефільм». Драма Франка переростає у трагедію високої напруги, трагічну притчу про те, що на чужому нещасті свого щастя не збудуєш, так само як не можна зло подолати злом. Дія відбувається наприкінці позаминулого століття у прикарпатському селі. Любили одне одного, клялися у вічній вірності Михайло Гурман і Анна. Але забрали Михайла до цісарської армії, і брати Анни, щоб не ділитися із сестрою посагом, сказали, що загинув Михайло, силою віддали дівчину за наймита Миколу, вкравши у неї не тільки спадщину, а й щастя. Проходять роки. Змирившись з долею, живе Анна, і односельцям сім'я їхня здається щасливою. Але несподівано з'являється...::::::::::::::::читати далі

Короткометражні художні фільми України Жовта квітка для месьє Бурійона- українсько-французький короткометражний фільм режисерки Лариси Артюгіної спродюсований французькою асоціацією Cine Fac та українською організацією Wiz-Art. Прем’єра фільму відбулася в Кишеневі 25 травня 2012 року у рамках Фестивалю «Тандем» (Кишинів, Молдова). Французький письменник-антиглобаліст прибуває до Києва на презентацію своєї книжки. В аеропорту «Бориспіль» на нього чекає несподіванка. Замість молодої та симпатичної перекладачки письменника зустрічає її батько – міліціонер з не надто витонченими манерами. Відсутність спільної мови спричиняє комічні ситуації та конфлікти між чоловіками. Втім, несподівано вони знаходять спільну тему. Проєкт фільму було обрано переможцем Українського конкурсу сценаріїв короткометражних фільмів за участю компетентного журі у складі Любомира Госейко, Ігора Мінаєва та продюсерів проєкту.::::::::::::::::читати далі

Телесеріали та телевізійні художні фільми України «Гвардія» — український військово-драматичний телесеріал кінця 2014 — початку 2015 телеканалу «2+2». Зйомки проходили у Василькові Київської області на базі військової частини. Картина виходить у прокат в Україні та Польщі. Прем'єра відбулася 23 травня 2015 на телеканалі «2+2». Події серіалу починаються під час Євромайдану, де герої опинилися по різні боки барикад: один — офіцер внутрішніх військ, інші — протестувальники, а коли конфлікт перемістився на Схід країни, колишні противники опинилися в Нацгвардії. Різна, а подекуди конфліктна молодь має пройти школу справжнього бійця. Чи зможуть кадрові військові та новобранці, які ще вчора були «ворогами», стати єдиною командою, здатною захистити свою країну?.::::::::::::::::читати далі

Анімаційні фільми України «Як козаки́ у футбо́л гра́ли» — мультфільм студії «Київнаукфільм», знятий у 1970, як другий із серії «Все про козаків». Мультфільм розпочинається з того, що козаки чекають прибуття Грая, Ока і Тура з Лондона. Вони розповідають не тільки про місто, а про гру, яку вони там побачили — футбол. І козацький загін починає тренування, задля того, щоб здобути чемпіонський кубок з футболу в Англії. Троє козаків, котрі навчили азів футболу інших, збирають команду і вирушають на Захід. До речі, досить символічним є те, що вони складають зброю. Тобто це означає те, що потрібно припинити військові дії, а перемістити поля битв на футбольні баталії. Козаки грають у трьох країнах Європи — Німеччина, Франція, Англія. Спочатку вони потрапляють у середньовічну Німеччину, де обігрують лицарів у сталевих обладунках, які користуються своєрідним стилем у грі в футбол — шикування «клином» (Panzerkeil) чи «свинею» («Schweinkof»). Існує версія, що козаки грали не з німцями, а зі шведськими вікінгами, яких перемогли з тим самим рахунком, що був зафіксований у грі збірної України проти збірної Швеції на Євро-2012..::::::::::::::::читати далі

Документальні фільми України «Зима, що нас змінила» — це цикл документальних фільмів про події, що відбувалися на Євромайдані під час Революції гідності. Спільний проєкт каналу "1+1" ("1+1 Продакшн") та Творчого об'єднання Вавилон'13. Прем’єра циклу на каналі "1+1" відбулася 3 квітня 2014 року до сороковин за вбитими у протистоянні на вулиці Інститутській в Києві. З кінця весни і на початку літа, стрічки почали презентувати у США, що викликало шок у глядачів, які не мають доступу до українських ЗМІ, від побаченого на екрані. Перший фільм «Небесна сотня» з циклу документальних фільмів «Зима, що нас змінила». Досі невідомо, скільки людей входить до Небесної сотні, адже це не тільки ті, кого вбили в центрі Києва в кінці лютого. З початку Євромайдану багато людей пропали безвісті чи були замордовані у різних куточках України. Але термін " Небесна сотня " з'явився саме після найзапекліших боїв на Майдані Незалежності. Фільм показує, як сталося так, що всього за три дні в центрі Києва було вбито майже 100 людей. ] .::::::::::::::::читати далі

Категорії Український кінематограф Кінематограф міст України Екранізації українських літературних творів Зображення:Український кінематограф Історія кіно України Українські кінематографісти Кінематографічні організації України Кінопремії України Кіностудії України Кінотеатри України Кінофестивалі України Підприємства України у сфері дублювання та озвучування відеопродукції Підприємства України у сфері кінодистриб'юції Вікіпроєкт:Український кінематограф Ринок кінопрокату України Українська анімація Фільми України Фільми української діаспори Фільми, зняті в Україні

Кінофестивалі України Харківський бузок (англ. Kharkov Siren Film Festival, рос. Харьковская сирень) — міжнародний кінофестиваль короткометражного кіно, який проводиться щорічно з 2009 року у м. Харкові. Почесним президентом кінофестивалю є французька актриса і письменниця Мілен Демонжо. Назва пішла від назви книги відомої француженки Мілен Демонжо, мати якої родом з Харкова. 15 травня 2009 року відкрився Перший міжнародний кінофестиваль короткометражного кіно «Харківський бузок». Переможцям кінофестивалю вручають статуетки у вигляді скляних гілок бузку, які видувають на замовлення у Львові, Харкові та Запоріжжі. .::::::::::::::::читати далі

Міжнародні кінофестивалі за участі українців Венеційський кінофестиваль (італ. Mostra Internazionale d’Arte Cinematografica) — найстаріший кінофестиваль у світі, заснований в 1932 році за ініціативи Беніто Муссоліні. Проводиться щорічно у вересні на острові Лідо. Головний приз — «Золотий лев». Фестиваль було засновано 1932 року як кінематографічну частину Венеційського бієнале, виставки сучасного мистецтва, що вже існувала кілька років. Він і досі зберігає тодішню назву «Міжнародна виставка кінематографічного мистецтва» — або скорочено — Мостра (італійською — виставка). За легендою, ідея кінофестивалю, яку ще Люм'єр визнав «другим винаходом кіно», належить генеральному секретареві Бієнале Антоніо Маірані. На те, щоб зібрати багато фільмів і глядачів в одному місці, його надихнув футбольний матч. Переповнені трибуни навели його на думку, чи не можна зробити щось аналогічне в царині мистецтва. Ідея виявилася вдалою, але перші роки основними глядачами була елегантна публіка, європейська аристократія, численні друзі графа Джузеппе Вольпі ді Мізурата, патрона фестивалю і першого президента Бієнале. Фестиваль був відомий не лише показами фільмів, а й балами та костюмованими прийомами, яким сприяла курортна атмосфера острова Лідо..::::::::::::::::читати далі

Кінотеатри та кіностудії України «Україна» — кінотеатр, що розташований в центрі Києва на вул. Городецького, 5. На місці сучасного кінотеатру «Україна» до війни був Кінний цирк, збудований у 1903 р. На місці знищеного під час війни цирку Крутикова 1964 року було збудовано будівлю кінотеатру «Україна», яка, сама по собі цікава за архітектурою, проте, на жаль, не вписується у забудову вулиці. «Україна» має два зали: «Червоний», розрахований на 456 глядачів, і «Синій» — на 148 місць. Вони оснащені звукопоглинальними панелями, що створює додатковий комфорт при перегляді кіно. Екрани в залах виконані за новітніми технологіями. Кінозали обладнані комфортабельними кріслами іспанського виробництва з спецподставкамі для напоїв і повітряної кукурудзи, а також двомісними сидіннями «Love-seats». Остання реконструкція була проведена 2001 року. Інтер'єр кінотеатру виконаний в стилі High-Tech на всіх його поверхах. Деякі куточки кінокомплексу стилізовані під класику кінематографа..::::::::::::::::читати далі

Нові статті Вісімнадцятирічні (фільм, 1987) — започаткував 23 квітня 2024 користувач Парус Виконати будь-яку правду — започаткував 21 квітня 2024 користувач Парус Випробувачі — започаткував 21 квітня 2024 користувач Парус Літо на пам'ять — започаткував 21 квітня 2024 користувач Парус Миті кохання — започаткував 17 квітня 2024 користувач Парус Навіки — 19 — започаткував 17 квітня 2024 користувач Парус Потяги без посмішок — започаткував 16 квітня 2024 користувач Парус Під свист куль — започаткував 13 квітня 2024 користувач Парус Неспокійне літо — започаткував 11 квітня 2024 користувач Парус Полинніков Олександр Миколайович — започаткував 9 квітня 2024 користувач Дмитро Боришполець

Добра стаття Подольча́к І́гор Володи́мирович (нар. 9 квітня 1962 року, Львів) — український режисер, сценарист, продюсер, художник та куратор сучасного мистецтва. Учасник та лауреат численних художніх міжнародних виставок в Україні та за кордоном. Співзасновник творчого об'єднання «Фонд Мазоха» та співавтор всіх його мистецьких акцій та проєктів. Живе і працює у Києві та Львові. Народився 9 квітня 1962 року у Львові в сім'ї інтелігентів — батько історик за освітою, мати — журналіст. Має двох доньок та трьох онуків. У 1979 році закінчив львівську середню школу № 9. Того ж року вступив на факультет «Інтер'єр та обладнання» Львівського Державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв), який закінчив з відзнакою у 1984 році. Разом з Подольчаком вчилися Олег Тістол, Павло Керестей та Микола Маценко. З 1984 по 1985 рік проходив службу у прикордонних війсках. З 1985 по 1986 рік працював у Художньому фонді Спілки художників України. Після 1986 року і до цього часу працює як вільний художник та куратор сучасного мистецтва. Брав участь у численних міжнародних виставках по всьому світу, лауреат багатьох з них, організував та провів ряд міжнародних виставок в Україні та за кордоном.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Актори Олексíй Сергі́йович Горбуно́в (нар. 29 жовтня 1961, Київ) — радянський і український актор театру та кіно. Народний артист України. Олексій Сергійович Горбунов народився 29 жовтня 1961 року в Києві. Дитинство пройшло на масиві Русанівка. У 1978 році, відразу після закінчення школи не зміг вступити до Київського Театральний інститут імені Карпенка-Карого, оскільки не був комсомольцем. У 1978—1979 роках працював у театрі імені Лесі Українки монтувальником, підсобним робітником у костюмерному цеху. У театрі завдяки Аді Роговцевій познайомився з її чоловіком — актором і педагогом Костянтином Степанковим. У 1984 році році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (курс Костянтина Степанкова). У своєму першому фільмі «Вантаж без маркування» Олексій почав зніматися в день вручення диплома. З 1984 по 1995 рік — актор театру-студії кіноактора кіностудії імені Олександра Довженка. З весни 1985 року по 20 квітня 1987 року служив у лавах Радянської армії. У 1990-х роках працював приватним таксистом через кризу на кіностудії Довженка. Повернутися до зйомок у кіно допоміг режисер Володимир Попков, запросивши на роль блазня Шико в багатосерійний телефільм «Графиня де Монсоро»..::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Режисери Ю́рій Гера́симович Іллє́нко (нар.18 липня 1936, Черкаси, УРСР — пом.15 червня 2010, с. Прохорівка, Канівський район, Черкаська область, Україна) — український політик, кінооператор («Тіні забутих предків»), кінорежисер («Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу»), сценарист («Мріяти і жити», «Лісова пісня» — всього 47 кіносценаріїв). Батько актора і продюсера Пилипа Іллєнка (1977) та українського політика, члена ВО «Свобода» Андрія Іллєнка (1987). Народився 1936 в Черкасах. Під час радянсько-німецької війни війни (1941) опинився з мамою й двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці Ординського району на Обі (Російська Федерація). Молодший брат помер від виснаження. Повернення до спустошеної України 1944 було недовгим. У Черкасах не знайшлось достатньо дітлахів і вчителів, щоб відкрити другий клас, довелось удруге вчитися в першому, російськомовному. 1946 батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на шкідливе виробництво скловати в Москву, щоб дати дітям освіту. Родина жила в бараці на території заводу «Ізопліт». Мати захворіла на туберкульоз. Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив у престижний Всесоюзний державний інститут кінематографії на операторський факультет, як і старший брат Вадим.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Сценаристи Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (нар. 1 (13) квітня 1887(18870413), хутір Ладанський, нині Роменський район, Сумська область — пом. 3 грудня 1978, Київ) — український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно. Народний артист УРСР (1969). Народився в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) — сина Васо Кхварідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині 19 століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни. Дитинство Івана Кавалерідзе минуло в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Сильченкове Талалаївського району Чернігівської області). 1899 — закінчив початкову земську школу.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Продюсери Родня́нський Олекса́ндр Юхи́мович (нар.2 липня 1961, Київ) — український кінорежисер, кіно- і телевізійний продюсер, телевізійний менеджер. Двоюрідний брат та бізнес-партнер Бориса Фуксмана. Народився в родині кінематографістів (його дід, Зіновій Роднянський був головним редактором Кіностудії документальних фільмів, батько — головним інженером, мати — Лариса Роднянська — директор кіностудії «Контакт» Спілки кінематографістів України) У 1983 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (факультет кінорежисури)..::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Оператори Лемешев Георгій (Юрій) Кирилович (1946—2014) — радянський, український оператор комбінованих зйомок. Член Національної спілки кінематографістів України. Народився 23 липня 1946 р. Працював механіком, асистентом оператора. З 1972 р. — оператор комбінованих зйомок студії «Київнаукфільм». Зняв стрічки: «Ритм задано світові» (1971. Приз V Всесоюзного кінофестивалю, Тбілісі, 1972), «Швидше, швидше, швидше» (1972, Приз, диплом і медаль Олімпійського комітету на Міжнародному кінофестивалі спортивних фільмів, Кортіна д'Ампеццо, Італія, 1973; Срібна медаль IV Всесоюзного кінофестивалю спортивних фільмів, Одеса, 1972), «Комп'ютер і загадка Леонардо» (1973, Приз XII Міжнародного кінофестивалю науково-фантастичних фільмів, Трієст, Югославія, 1975, Перша премія і диплом Академії Наук АзРСР VII Всесоюзного кінофестивалю, Баку, 1974), «Стрільба з лука» (1973, Срібна медаль і приз V Всесоюзного фестивалю спортивних фільмів, Таллінн, 1974), «Наступ на рак» (1974. Золота медаль і Перший приз Міжнародного кінофестивалю по охороні здоров'я, Варна, Болгарія, 1976; Перша премія VII Всесоюзного кінофестивалю, Кишинів, 1975), «Біосфера» (1974, Гран-прі Міжнародного кінофестивалю конгресу УНІАТЕК, Мілан, Італія, 1974), «Подвиг» (1975, Приз національного фестивалю фільмів ЧССР, Оломоуц, 1976), «Економіка — головна політика» (1975, Перша премія IX Всесоюзного кінофестивалю, Фрунзе, 1976), «Біля джерел людства» (1976, у співавт. з Е. Губським. Перша премія X Всесоюзного кінофестивалю, Рига, 1977), «І людина літатиме» (1977), «Паранджа» (1977...::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Композитори, звукорежисери, поети-пісняри та закадрові співаки Святослав Вакарчук (нар. 14 травня 1975, Мукачеве, Закарпатська область) — український музикант, вокаліст, лідер рок-гурту «Океан Ельзи», композитор, громадський діяч. Заслужений артист України (але не визнає подібних звань, документи не отримував), народний депутат України 6-го скликання (від 2007 до 2008). Кандидат фізико-математичних наук (2009). Народився у сім'ї львівського професора фізики Івана Вакарчука. Закінчив Львівську лінгвістичну гімназію з поглибленим вивченням англійської мови (колишня школа № 4) зі срібною медаллю. Два роки займався у музичній школі за класом скрипки, паралельно навчаючись грі на баяні. У шкільні роки брав участь у КВК, створенні шкільного театру, активно займався баскетболом. 1990 року, після падіння «залізної завіси» Святослав здійснив поїздку до Канади (за міжнародним обміном учні зі США і Канади певний час проживали в Україні, а українські їхали туди), звідки привіз велику колекцію касет і записів рок-музики.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Костюмери, художники та дизайнери Бржестовський Сергій Павлович (рос. Бржестовский Сергей Павлович; 10 жовтня 1941, Нальчик, Кабардино-Балкарська АРСР, РРФСР) — радянський і український художник кіно, заслужений діяч мистецтв України (2006) У 1964 закінчив Київське училище прикладного мистецтва, в 1973 — Всесоюзний державний інститут кінематографії (художній факультет, педагог з фаху – Й. Шпінель). Художник кіно. Працює художником-постановником Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Основні твори: „Повернення з орбіти” (1983), „Серця трьох—2” (1993), „Як гартувалась сталь” (2000). Член Національної Спілки художників України (1978). Зараз - художник (за згодою) i член наглядової ради Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка (1996-2004, 2010). читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Кінознавці та кінокритики Тарасенко Борис Миколайович — український кінознавець, сценарист. Кандидат мистецтвознавства (1973). Народився 29 листопада 1933 р. в с. Гаврилівці Дніпропетровської області в родині вчителя. Наклав на себе руки 4 грудня 1992 р. в Києві. Похований на Зверинець-кому кладовищі. Закінчив Дніпропетровський індустріальний технікум (1953), сценарний факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії(1964) й Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1973). Працював у Держкіно УРСР, в апараті ЦК Компартії України, сценаристом «Укркінохроніки», а в 1984–1991 рр. — науковим співробітником відділу кінознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.::::::::::::::::читати далі

Обраний життєпис українського кінематографу. Актори та кінодіячі української діаспори О́льга Костянти́нівна Куриле́нко (нар. 14 листопада 1979, Бердянськ) — українсько-французька актриса та модель українського походження. Зіграла дівчат головних героїв у двох екранізаціях за мотивами ігор «Гітмен», «Макс Пейн» і в продовженні популярної серії Джеймса Бонда «Квант милосердя», а також у трилері «Світ забуття». Народилась на півдні України у місті Бердянську 14 листопада 1979 року. Зростала в бідності у звичайній радянській комунальній квартирі. Батько дівчини, Костянтин Куриленко, залишив родину невдовзі після її народження. Після гіркого розлучення її мати, Марина Алябишева, намагалась вижити, працюючи вчителем малювання. Маленьку Ольгу виховувала її бабуся, Раїса. Впродовж своєї молодості Ольга отримала досвід життя в чотирикімнатній комунальній квартирі разом із шістьма сусідами та кількома дітьми. .::::::::::::::::читати далі

Чи Ви знаєте... Що українець Йосип Тимченко презентував свій кінопроєктор двома роками раніше за братів Люм'єр.

Кіносайти Kino-teatr.ua — найбільший кінопортал України. Сайт функціонує з 2000 року. Шеф-редактор порталу «Кіно-театр.ua» — Олексій Першко. Він входить до складу прокатної комісії Держкіно та українського оскарівського комітету. Був членом журі другого Одеського міжнародного кінофестивалю, членом журі української панорами кінофестивалю Молодість. Станом на 17.04.2011 сайт містить інформацію про 5 600 фільмів, 3 800 акторів, та про кінотеатри України. Кіно-театр.ua містить афішу, анонси, рецензії і рейтинги фільмів. На порталі щодня публікуються свіжі новини зі світу кіно, як місцеві, так і міжнародні. Особливістю порталу також є найбільша кіноафіша, яка покриває всі регіони України. З 2010 року на сайті підключено сервіс онлайн-продажу квитків у кінотеатри Києва, згодом цей сервіс був поширений на інші кінотеатри України. Також сайт містить щотижневі огляди касових зборів українських кінотеатрів, який використовується як джерело для публікацій багатьох ЗМІ. Додатково для відвідувачів порталу є можливість залишити рецензію, відгук або взяти участь у конкурсі. .::::::::::::::::читати далі

Корисні шаблони

Вікіпроєкти

Що таке Портали? | Список порталів | Нові портали

Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проєкти · Запити · Портал спільноти