Портал:Український кінематограф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Розділ Вікіпедії: Український кінематограф
Проект  |  Портал



редагувати
  Український кінематограф
Mykolajchuk I 3.jpg

Украї́нський кінемато́граф  — цим терміном позначають кіноіндустрію України.

У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроекції. Тоді ж він здійснив перші кінозйомки — зафільмував вершників і метальників списів. Із 7 листопада до 20 грудня 1893 року в готелі «Франція» (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки. 9 січня 1894 винахід демонструвався на 6-му засіданні секції фізики ІХ з'їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Нині знімальний апарат у фондах московського Політехнічного музею[1]

У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні — майже рік у рік з першим публічним кіносеансом у Парижі — Альфред Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. У Львові 13 вересня 1896 розпочались регулярні кіносеанси французьких фільмів у Пасажі Гаусмана (проїзд Крива Липа), що тривали декілька днів.

Піонери українського кінематографу початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка».::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Постер ОМКФ 2016.jpg

7-й Одеський міжнародний кінофестиваль проходив в Одесі з 15 по 23 липня 2016 року. Стрічку «Маргарита» французького режисера Ксав'є Джаннолі було обрано фільмом відкриття, а стрічку «План Меггі» американської режисерки Ребекки Міллер — фільмом закриття. Ведучою церемоній відкриття та закриття стала акторка та телеведуча Маша Єфросиніна. Журі Міжнародного конкурсу очолив британський режисер і сценарист Крістофер Гемптон, який отримав на кінофестивалі почесного «Золотого Дюка» за внесок у кіномистецтво.

Володарем Гран-прі «Золотий Дюк», якого визначають за результатами глядацького голосування, став британський фільм «Хто палає, палає, палає…» режисерки Чанії Баттон. Журі Міжнародного конкурсу визнало найкращим фільмом — румунську стрічку «Незаконні» Адріана Сітару, журі Національного конкурсу — стрічку «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, журі Європейського документального конкурсу — стрічку «У Каліфорнії» Шарля Редона.

18 липня 2015 року, по завершенні 6-го Одеського міжнародного кінофестивалю, була оголошена дата проведення 7-го — 15-23 липня 2016 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
E. Savinova.jpg
редагувати
 Crystal Clear talk.png Повнометражні художні фільми України
Тарас Шевченко (кадр из фильма).JPG

«Тарас Шевченко» — історико-біографічний фільм режисера Ігоря Савченка про життя великого українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка. Фільм знімався у двох версіях російською та українською мовами, різними дублями. Тобто російська версія не є дубляжем української, а українська не є дубляжем російської. Це два різних повноцінних фільми. Зараз на телебаченні можна побачити російську версію, до якої приписали доріжку української - помітна не лише несинхронна артикуляція, а і шуми, музика, довжина пауз, довші чи коротші фрази і таке інше. Чи збереглася справжня українська версія - доступна інформація відсутня.

1841 рік. Молодий студент Тарас Шевченко закінчує своє навчання в Петербурзькій художній академії. Серце художника переповнене пристрасним бажанням служити своїй землі. Він повертається додому, де його чекає гучна слава першого національного поета.

Після знайомства в Києві з професором Костомаровим, Шевченко стає членом таємного політичного товариства Кирила і Мефодія. Через деякий час поліція виходить на слід змовників. Доля кожного з арештованих була сумною, але більше за всіх постраждав Шевченко — його віддають у солдати, із суворою забороною на будь-яку творчу діяльність.

Довгі роки він служить в Орській фортеці, в атмосфері щоденної муштри і знущань. Неяскрава природа степу і розмови з новими друзями прикрасили його побут підневільного солдата..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Короткометражні художні фільми України

Жовта квітка для месьє Бурійона- українсько-французький короткометражний фільм режисерки Лариси Артюгіної спродюсований французькою асоціацією Cine Fac та українською організацією Wiz-Art. Прем’єра фільму відбулася в Кишеневі 25 травня 2012 року у рамках Фестивалю «Тандем» (Кишинів, Молдова).

Французький письменник-антиглобаліст прибуває до Києва на презентацію своєї книжки. В аеропорту «Бориспіль» на нього чекає несподіванка. Замість молодої та симпатичної перекладачки письменника зустрічає її батько – міліціонер з не надто витонченими манерами. Відсутність спільної мови спричиняє комічні ситуації та конфлікти між чоловіками. Втім, несподівано вони знаходять спільну тему.

Проект фільму було обрано переможцем Українського конкурсу сценаріїв короткометражних фільмів за участю компетентного журі у складі Любомира Госейко, Ігора Мінаєва та продюсерів проекту.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Телесеріали та телевізійні художні фільми України
Слуга народу постер.jpg

«Слуга народу» — 24-серійний комедійний політичний серіал виробництва студії «Квартал-95» про неймовірну історію обрання Президента України. Головну роль вчителя історії — Василя Голобородька в серіалі виконує Володимир Зеленський. Прем'єра серіалу відбулася 16 листопада 2015 року на українському телеканалі 1+1. У грудні 2015 року була продемонстрована остання 24-та серія першого сезону.

Робота над серіалом почалася навесні 2015 року, а закінчилася восени.

Його знімали в Києві в найрізноманітніших місцях, починаючи з дворів дев'ятиповерхівок, торгових центрів і закінчуючи ВДНГ і колишньою резиденцією Януковича — Межигір'ям. Іноді локацію міняли по три-чотири рази на день.

Запланований вихід другого сезону серіалу приблизно навесні 2016 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Анімаційні фільми України
Kazaki-2-football.jpg

«Як козаки́ у футбо́л гра́ли» — мультфільм студії «Київнаукфільм», знятий у 1970, як другий із серії «Все про козаків».

Мультфільм розпочинається з того, що козаки чекають прибуття Грая, Ока і Тура з Лондона. Вони розповідають не тільки про місто, а про гру, яку вони там побачили — футбол. І козацький загін починає тренування, задля того, щоб здобути чемпіонський кубок з футболу в Англії. Троє козаків, котрі навчили азів футболу інших, збирають команду і вирушають на Захід. До речі, досить символічним є те, що вони складають зброю. Тобто це означає те, що потрібно припинити військові дії, а перемістити поля битв на футбольні баталії.

Козаки грають у трьох країнах Європи — Німеччина, Франція, Англія. Спочатку вони потрапляють у середньовічну Німеччину, де обігрують лицарів у сталевих обладунках, які користуються своєрідним стилем у грі в футбол — шикування «клином» (Panzerkeil) чи «свинею» («Schweinkof»). Існує версія, що козаки грали не з німцями, а зі шведськими вікінгами, яких перемогли з тим самим рахунком, що був зафіксований у грі збірної України проти збірної Швеції на Євро-2012..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Документальні фільми України

«Закляття безпам'ятства: Голодомор 1932–1933 рр. на Луганщині» — документально-публіцистичний фільм 2009 року.

Фільм розповідає про голодні роки, пережиті жителями Луганщини, північні райони якої під час Голодомору входили до складу Харківської області. Творці фільму зібрали разом спогади очевидців тих страшних років[2].

Продюсером фільму виступила голова Асоціації дослідників Голодомору в Луганській області, викладач Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Ірина Магрицька, автор сценарію та режисер — журналіст Олександр Крамаренко, оператор — Олексій Мовсесян.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Кінофестивалі України
Логотип кінофестивалю Харківський бузок.jpg

Харківський бузок (англ. Kharkov Siren Film Festival, рос. Харьковская сирень) — міжнародний кінофестиваль короткометражного кіно, який проводиться щорічно з 2009 року у м. Харкові. Почесним президентом кінофестивалю є французька актриса і письменниця Мілен Демонжо.

Назва пішла від назви книги відомої француженки Мілен Демонжо, мати якої родом з Харкова.

15 травня 2009 року відкрився Перший міжнародний кінофестиваль короткометражного кіно «Харківський бузок».

Статуетки кінофестивалю

Переможцям кінофестивалю вручають статуетки у вигляді скляних гілок бузку, які видувають на замовлення у Львові, Харкові та Запоріжжі. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Міжнародні кінофестивалі за участі українців
66ème Festival de Venise (Mostra) Logo.jpg

Венеційський кінофестиваль (італ. Mostra Internazionale d’Arte Cinematografica) — найстаріший кінофестиваль у світі, заснований в 1932 році за ініціативи Беніто Муссоліні.

Проводиться щорічно у вересні на острові Лідо.

Головний приз — «Золотий лев».

Фестиваль було засновано 1932 року як кінематографічну частину Венеційського бієнале, виставки сучасного мистецтва, що вже існувала кілька років. Він і досі зберігає тодішню назву «Міжнародна виставка кінематографічного мистецтва» — або скорочено — Мостра (італійською — виставка).

За легендою, ідея кінофестивалю, яку ще Люм'єр визнав «другим винаходом кіно», належить генеральному секретареві Бієнале Антоніо Маірані. На те, щоб зібрати багато фільмів і глядачів в одному місці, його надихнув футбольний матч. Переповнені трибуни навели його на думку, чи не можна зробити щось аналогічне в царині мистецтва. Ідея виявилася вдалою, але перші роки основними глядачами була елегантна публіка, європейська аристократія, численні друзі графа Джузеппе Вольпі ді Мізурата, патрона фестивалю і першого президента Бієнале. Фестиваль був відомий не лише показами фільмів, а й балами та костюмованими прийомами, яким сприяла курортна атмосфера острова Лідо..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Кінотеатри та кіностудії України
Центральний в'їзд

Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка — кіностудія, міститься в Києві. Кінопідприємство, що придатне для зйомок фільмів різної постановчої складності та будь-яких жанрів.

1925 року Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) оголосило конкурс на проект кінофабрики. З 20 робіт обрали проект Валеріяна Рикова, в розробці якого брали участь студенти старших курсів архітектурного факультету Київського художнього інституту. Після проведення конкурсу велике значення мав вибір місця. Спеціальна комісія в Києві оглянула три земельні ділянки. Найкращою та найзручнішою визнали територію поблизу Пушкінського парку, тому що тут був водогін, каналізація і, головне, можна було налагодити постачання фабрики електроенергією. Досвід будівництва Київської кінофабрики пізніше використано при зведенні аналогічних підприємств у Москві та інших містах. План будівництва затверджено того таки року, а будівництво розпочалося навесні 1927 року. Побудова велася за німецьким зразком на 40-гектарному вигоні з центральним павільйоном (110 на 40 метрів; 3600 квадратних метрів корисної площі), де можна було одночасно знімати 24 ігрові та 12 культурфільмів при напрузі 13 тисяч ампер постійного й 6 тисяч перемінного струму. Ця кінофабрика, котру заснувало ВУФКУ, як організацію, у 1928 році, на той час була найбільшою кіностудією в СРСР і забезпечувала близько половини радянського кіновиробництва.

Першим фільмом кіностудії став фільм «Ванька і Месник» режисера Акселя Лундіна та оператора А. Майнса. Це стрічка для дітей, задумана Лундіним на манер «Червоних дияволят» Івана Перестіані, про пастуха, що викрав секретні документи у ворога та рятується від карального загону завдяки червоним. Зйомки стартують 12 жовтня 1927 року й ідуть уночі, бо вдень закінчується будівництво павільйонів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 4330 (3 жовтня 2017)

редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
DELIRIUM Director Ihor Podolchak 1.jpg

Подольча́к І́гор Володи́мирович (нар. 9 квітня 1962 року, Львів) — український режисер, сценарист, продюсер, художник та куратор сучасного мистецтва. Учасник та лауреат численних художніх міжнародних виставок в Україні та за кордоном. Співзасновник творчого об'єднання «Фонд Мазоха» та співавтор всіх його мистецьких акцій та проектів. Живе і працює у Києві та Львові.

Народився 9 квітня 1962 року у Львові в сім'ї інтелігентів — батько історик за освітою, мати — журналіст. Має двох доньок та трьох онуків. У 1979 році закінчив львівську середню школу № 9. Того ж року вступив на факультет «Інтер'єр та обладнання» Львівського Державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв), який закінчив з відзнакою у 1984 році. Разом з Подольчаком вчилися Олег Тістол, Павло Керестей та Микола Маценко. З 1984 по 1985 рік проходив службу у прикордонних війсках. З 1985 по 1986 рік працював у Художньому фонді Спілки художників України. Після 1986 року і до цього часу працює як вільний художник та куратор сучасного мистецтва. Брав участь у численних міжнародних виставках по всьому світу, лауреат багатьох з них, організував та провів ряд міжнародних виставок в Україні та за кордоном.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Актори
Krinitsyna.jpg

Маргарита Василівна Криницина (7 жовтня 1932, Новая Ляля, Свердловська область, РРФСР — 10 жовтня 2005, Київ, Україна) — українська і радянська акторка.

У 1955 році, закінчивши Всеросійський державний інститут кінематографії, отримала розподіл в Московський театр кіноактора. З 1959 року постійно жила в Києві. Ще в інституті, на четвертому курсі, вийшла заміж за українського сценариста Євгена Онопрієнка.

Померла 10 жовтня 2005 року. Похована на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).

Народна артистка України1996 року)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Режисери
ВП Юрий Ильенко.jpg

Ю́рій Гера́симович Іллє́нко (нар.18 липня 1936, Черкаси, УРСР — пом.15 червня 2010, с. Прохорівка, Канівський район, Черкаська область, Україна) — український політик, кінооператорТіні забутих предків»), кінорежисерКриниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу»), сценаристМріяти і жити», «Лісова пісня» — всього 47 кіносценаріїв). Батько актора і продюсера Пилипа Іллєнка (1977) та українського політика, члена ВО «Свобода» Андрія Іллєнка (1987).

Народився 1936 в Черкасах. Під час радянсько-німецької війни війни (1941) опинився з мамою й двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці Ординського району на Обі (Російська Федерація). Молодший брат помер від виснаження. Повернення до спустошеної України 1944 було недовгим. У Черкасах не знайшлось достатньо дітлахів і вчителів, щоб відкрити другий клас, довелось удруге вчитися в першому, російськомовному. 1946 батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на шкідливе виробництво скловати в Москву, щоб дати дітям освіту. Родина жила в бараці на території заводу «Ізопліт». Мати захворіла на туберкульоз. Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив у престижний Всесоюзний державний інститут кінематографії на операторський факультет, як і старший брат Вадим.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Сценаристи
Кавалерідзе І.jpg

Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (нар. 1 (13) квітня 1887(18870413), хутір Ладанський, нині Роменський район, Сумська область — пом. 3 грудня 1978, Київ) — український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно. Народний артист УРСР (1969).

Народився в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) — сина Васо Кхварідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині 19 століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни.

Дитинство Івана Кавалерідзе минуло в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Сильченкове Талалаївського району Чернігівської області).

1899 — закінчив початкову земську школу.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Продюсери
Александр Роднянский.jpg

Родня́нський Олекса́ндр Юхи́мович (нар.2 липня 1961, Київ) — український кінорежисер, кіно- і телевізійний продюсер, телевізійний менеджер. Двоюрідний брат та бізнес-партнер Бориса Фуксмана.

Народився в родині кінематографістів (його дід, Зіновій Роднянський був головним редактором Кіностудії документальних фільмів, батько — головним інженером, мати — Лариса Роднянська — директор кіностудії «Контакт» Спілки кінематографістів України)

У 1983 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (факультет кінорежисури)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Оператори

Альфре́д Костянти́нович Феде́цький (* 1857, Житомир — † 21 липня 1902, Мінськ) — український фотограф польського походження, перший український оператор хронікально-документальних фільмів.

Портрет Вадима Богомольця з його матір'ю. Харків, 1902 р. Майстерня Альфреда Федецького. З колекції «Замку Радомисль[3]»

Народився в сім'ї польських шляхтичів. Федецькі жили у Варшаві, а потім переїхали до Києва.

Дитяче захоплення фотографією переросло в бажання присвятити життя фотомистецтву. Тож батьки направили Альфреда на навчання у Фотографічний інститут при Віденській академії мистецтв.

1880 — закінчивши навчання у Відні, Альфред повернувся до Києва і став працювати у фотоательє Влодзімежа Висоцького. Для молодого фотографа Висоцький став і професійним наставником, і духовним учителем. Він прищепив Альфредові не лише фахові навички, але й свої погляди на мистецтво, які Федецький сповідував до кінця життя.

За 6 років роботи в Києві Федецький зробив чимало чудових фоторобіт, набув необхідного досвіду для самостійної роботи. На ім'я харківського губернатора він написав прохання про дозвіл відкрити в Харкові власне фотоательє. Через 3 місяці отримав дозвіл за № 2821 від 3 червня 1886 року «на право виконання фотографічних робіт».

Удосконалив кінознімальний апарат, яким від 1896 року вперше в Україні почав знімати хронікальні фільми.

2 грудня 1896 — у приміщенні Харківського оперного театру (тепер — обласна філармонія) Федецький провів перший в Україні публічний кіносеанс[4].

Помер у Мінську, похований у Харкові.

Фотографії з харківської майстерні Альфреда Федецького є предметом колекціонування. Збірка цих фото знаходиться, зокрема, в фондах історико-культурному комплексі «Замок Радомисль»[5].::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Композитори, звукорежисери, поети-пісняри та закадрові співаки
Okean Elzy Kazan 2.jpg

Святослав Вакарчук (нар. 14 травня 1975, Мукачеве, Закарпатська область) — український музикант, вокаліст, лідер рок-гурту «Океан Ельзи», композитор, громадський діяч. Заслужений артист України[6] (але не визнає подібних звань, документи не отримував), народний депутат України 6-го скликання (від 2007 до 2008). Кандидат фізико-математичних наук (2009). Народився у сім'ї львівського професора фізики Івана Вакарчука. Закінчив Львівську лінгвістичну гімназію з поглибленим вивченням англійської мови (колишня школа № 4) зі срібною медаллю. Два роки займався у музичній школі за класом скрипки, паралельно навчаючись грі на баяні. У шкільні роки брав участь у КВК, створенні шкільного театру, активно займався баскетболом. 1990 року, після падіння «залізної завіси» Святослав здійснив поїздку до Канади (за міжнародним обміном учні зі США і Канади певний час проживали в Україні, а українські їхали туди), звідки привіз велику колекцію касет і записів рок-музики.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Костюмери, художники та дизайнери

Розсоха Леонід Семенович  (24 лютого 1942, с. Зелене, Добропільський район, Донецька область, УРСР — 5 березня 2010, Баден-Баден, Німеччина) — український художник.

У 1964 році закінчив Одеське театрально-художнє училище. Закінчив Одеський педагогічний інститут (художньо-графічний факультет, 1981).

Працював художником-постановником Одеського ТЮГу, Одеського музично-драматичного театру, головним художником Одеської державної студії телебачення, художником-постановником Одеської кіностудії.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Кінознавці та кінокритики
Остап Крушельницький. Львів, 1933

Оста́п Анто́нович Крушельни́цький (*26 березня 1913, Городенка — †1937, Сандармох, Карелія) — український дослідник кіно, журналіст. Член родини Крушельницьких, знищеної органами НКВД СРСР.


Остап був наймолодшим сином Антона Крушельницького та Марії Крушельницької. Мав трьох братів: Івана, Богдана, Тараса, а також сестру Володимиру. Його племінницями є Лариса Іванівна Крушельницька і Марія Тарасівна Крушельницька.

Остап разом із більшістю своєї великої родини 1934 переїхав з Галичини — зони окупації Польщі, до східної України — зони окупації СРСР. Того ж року був заарештований НКВД. Восени 1937 розстріляний (як і його батько і брат Богдан) в карельському урочищі Сандармох (поблизу м. Медвеж'єгорськ, Карелія, РФ)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Обраний життєпис українського кінематографу. Актори та кінодіячі української діаспори
John Hodiak in A Lady Without Passport trailer.JPG

Джон Годяк (англ. John Hodiak, укр. Іван Годяк; 16 квітня 1914(19140416), Піттсбург — 19 жовтня 1955, Лос-Анджелес) — американський кіноактор українського походження. Народився в українській сім'ї в Пітсбургу. З 1942 року працював у студії Метро-Голдвін-Маєр.

Іван Годяк народився 16 квітня 1914(19140416) року у місті Пітсбург, штат Пенсильванія. Він був найстаршим з чотирьох дітей у сім'ї. Батьки Івана Годяка Василь (англ. Walter Hodiak 25 жовтня 1888 — 21 серпня 1962) та Ганна (Анна) (дівоче прізвище — Погорілець) (англ. Anna Pogorzelec, 28 лютого 1888 — 17 жовтня 1971) походили з українського села Грушатичі Перемишльського повіту Львівського воєводства (тепер Старосамбірського району Львівської області). За деякими даними, мати Івана Годяка мала польське походження. [джерело?] Вони переселилися до Америки 1912 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear talk.png Чи Ви знаєте...

Що українець Йосип Тимченко презентував свій кінопроектор двома роками раніше за братів Люм'єр.

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Кіносайти

Screenshot Kino-teatr.ua.jpg Kino-teatr.ua — найбільший кінопортал України. Сайт функціонує з 2000 року. Шеф-редактор порталу «Кіно-театр.ua» — Олексій Першко. Він входить до складу прокатної комісії Держкіно та українського оскарівського комітету. Був членом журі другого Одеського міжнародного кінофестивалю, членом журі української панорами кінофестивалю Молодість.

Станом на 17.04.2011 сайт містить інформацію про 5 600 фільмів, 3 800 акторів, та про кінотеатри України. Кіно-театр.ua містить афішу, анонси, рецензії і рейтинги фільмів. На порталі щодня публікуються свіжі новини зі світу кіно, як місцеві, так і міжнародні. Особливістю порталу також є найбільша кіноафіша, яка покриває всі регіони України. З 2010 року на сайті підключено сервіс онлайн-продажу квитків у кінотеатри Києва, згодом цей сервіс був поширений на інші кінотеатри України. Також сайт містить щотижневі огляди касових зборів українських кінотеатрів, який використовується як джерело для публікацій багатьох ЗМІ. Додатково для відвідувачів порталу є можливість залишити рецензію, відгук або взяти участь у конкурсі. .::::::::::::::::читати далі


редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони



редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти
редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали

Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Авіація • Автомобілі • Анархізм • Аніме та манґа • Антропологія • Астрономія • Біографії • Біологія • Біологія океану • Ботаніка • Буддизм • Війна • Військова техніка • Вільне програмне забезпечення • Друга світова війна • Економіка • Енергетика • Етнологія • Залізниця • Ігри • Інформаційні технології • Індуїзм • Іслам • Історія • Іхтіологія • Католицтво • Книги • Комунізм • Космонавтика • Культура • ЛГБТ • Математика • Медицина • Мистецтво • Міфологія • Наука • Науки про Землю • Нейробіологія • Освіта • Перша світова війна • Пиво • Пластунство • Політологія • Право • Православ'я • Природничі науки • Програмування • Протестантизм • Психологія • СНІД • Собаки • Соціологія • СРСР • Спорт • Стародавній Рим • Техніка • Туризм • Фемінізм • Фізика • Філософія • Фортифікація • Хімія • Храми східної традиції • Християнство • Юдаїзм

Україна • Регіони • Діаспора • Українська повстанська армія • АТО • Географія • Наука • Мистецтво • Література • Сучасна література • Мова • Музика • Рок • Кінематограф • Спорт • Чемпіонат Європи з футболу 2012 • Караїми

Географія • Австралія • Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна Америка • Північна Америка • Країни світу
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. http://www.kinokolo.ua/articles/361/
  2. «Закляття безпам'ятства» // tvds.org.ua - 8 жовтня 2012
  3. http://www.radozamok.com.ua/uk/Офіційний сайт історико-культурного комплексу „Замок Радомисль“
  4. УНІАН-Харків, 5.12.2011
  5. Богомолець. О. «Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia». — Київ, 2013
  6. Указ Президента України № 1193/2005 від 23 серпня 2005 року