Бронька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Бронька
Бронецький замок (реконструкція).jpg
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Іршавський район
Рада/громада Броньківська сільська рада
Код КОАТУУ 2121981601
Основні дані
Населення 1812
Площа 9,570 км²
Густота населення 190 осіб/км²
Поштовий індекс 90152
Телефонний код +380 3144
Географічні дані
Географічні координати 48°24′32″ пн. ш. 23°16′09″ сх. д. / 48.40889° пн. ш. 23.26917° сх. д. / 48.40889; 23.26917Координати: 48°24′32″ пн. ш. 23°16′09″ сх. д. / 48.40889° пн. ш. 23.26917° сх. д. / 48.40889; 23.26917
Середня висота
над рівнем моря
197 м
Водойми р. Боржава, Бронька
Місцева влада
Адреса ради 90152, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Бронька, 152, тел. 74-2-21
Карта
Бронька. Карта розташування: Україна
Бронька
Бронька
Бронька. Карта розташування: Закарпатська область
Бронька
Бронька
Мапа


Бро́нька — село в Україні, в Закарпатській області, Іршавському районі.

Розташована на березі річок Боржава і Бронька, за 28 км від районного центру Іршави.

Перша згадка про село є в документах за 1464 рік. Але ще з другої половини ХІІІ ст. тут існував феодальний замок — Бронецький замок, який у 1265 році згадується під назвою Borynka.

У 1454 році назва Bronica, 1463 - Bronyka, 1555- Boronka.

Село було власністю сім'ї Довгаї і належало до Береґського повіту до середини 15 століття.

1273 року Бронецький замок згадується в грамоті угорського короля Ласло IV Куна, де сказано, що замок був взятий у ворогів його батька, короля Іштвана V. Не відомо чи залишився замок у королівській власності або ж був подарований, подібно Вишковського замку, одному з наближених до короля феодалів.

Замок також згадується 1291 р. в грамоті Ендре III (1265–1301), останнього короля Угорщини з династії Арпадів. Ендре III був змушений вести боротьбу з іншим претендентом на угорський трон — герцогом Альбрехтом Австрійським (1255–1308). Після року боротьби Альбрехт відмовився від подальшої боротьби і уклав мирний договір з Угорщиною. За одною з умов цього договору Ендре III належало зруйнувати кілька невеликих прикордонних фортець. У число цих укріплень, яким договір підготував незавидну долю, потрапив і Бронецький замок.

У 1336 р. згадується в межових описах місцевості, як «destructum castrum Baranka», тобто «зруйнований Бронецький замок». Очевидно, до середини 14 століття життя на замчищі повністю завмерло, укріплення було надовго занедбане. У всякому разі, археологічні знахідки, що відносяться до основного етапу життя на замчищі, відносяться до періоду 2-ї пол. 13 — поч. 14 ст.

Угорський дослідник та історик Шандор Ковач вважає, що в зруйнованому замку влаштувалася група розбійників, які використовували укріплення на горі як притулок, поки не були розгромлені в 1471 році. Про лігво розбійників на горі розповідають місцеві легенди. Ці легенди дали підставу дослідникам (Дмитро Поп, Іван Поп) вважати, що замок належав феодалу-лицареві, який займався пограбуваннями та розбоєм. Під час обстеження замчища в 2008 році було знайдено незначну кількість матеріалу 15 століття, що підтверджує версію про використання в цей період руїн замку, ймовірно, як притулок.


На схід від села розташований Річанський зоологічний заказник та іхтіологічний заказник «Ріка».

Річа́нський зака́зник — загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення. Охороняється лісовий масив, що є місцем концентрації та розмноження цінних видів тварин. Основними лісоутворюючими породами є бук і дуб з домішкою ялини, ясена, липи, вільхи.

Тваринний світ характерний для лісів Закарпаття: олень благородний, сарна європейська, свиня дика, куниці — лісова і кам'яна, ведмідь бурий, рись, а також кіт лісовий, занесений до Червоної книги України.

Рі́ка — іхтіологічний заказник місцевого значення

Площа 394 га. Статус надано згідно з рішенням облвиконкому від 25.07.1972 року № 243, ріш. ОВК від 18.10.1983 року № 270, ріш. ОВК від 23.10.1984 року № 253. Перебуває у віданні ДП «Довжанське ЛМГ» (Річанське лісництво, кв. 28, 29). Статус надано з метою охорони цінних лососевих видів риб, що водяться в річці Бронька та її притоках.

Гірські потічки — притоки річки Боржави і (частково) Ріки, є місцем нересту і нагулу рідкісних видів риб.

На території села знаходиться загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. Серед промислових об'єктів лісопилорама довжанського лісомисливського господарства.


Легенда про село Бронька

Колись давно на одній з високих гір поселився злий цар Бринда, який знущався з бідних людей. Мав він багато вірних слугів, котрі виконували його накази якими б жорстокими вони не були.

В замку де жив цар, були таємні камяні входи, про які ніхто з його слугів не знав. З гори на гору в царя височів, над річкою, полотняний міст, за допомогою, якого цар перебирався на протилежний бік, де в нього були бджоли з вуликами. Ця гора так і називається Пчолинок.

Селяне важко працювали на полях, а в кінці року більшу частину урожаю віддавали царю. Щоб потрапити на свої поля люди проходили вздовж річки, що протікала під полотняним мостом. Бринда побачивши людей, які йшли на поля, наказував своїм слугам виливати на них «кипяток» . Зазнаючи важких опіків селяни не раз поверталися додому не дійшовши на поля.

Одного разу старійшини зібрали раду, щоб вирішити, як налякати, а можливо і прогнати царя з гори. Вирішили почепити великій худобі на голови запалені свічки, взяти в руки вили і граблі та піти до царя. Вночі по виганяли худобу качок, гусей. Тварини почали видавати кожен свої різні звуки: корови – мукати, воли – ревіти, качки гуси собі кричати. Знявся гамір і крик.

Почувши незрозумілі звуки та побачивши вдалині вогняні світла цар наказав осідлати свого «трьох-копитного» коня. Сів на коня і як стрибнув від свого замку аж на плитну (великий камінь), там і розбився. І сьогодні можна побачити сліди від трьох копит, так стали і називати гору де розбився Бринда – Плитна.

З того часу пройшло багато років, люди змогли спокійно жити, а село назвали Бронька. Слуги царські розбіглися, а кам’яний замок заріс густим лісом, залишивши тільки вузькі стежки, що ведуть на гору Город.

В 2008 році проводились розкопки ужгородськими археологами. Піднявшись на гору можна побачити цеглу з якої будували споруди, Круглий кам’яний зруб колодязя.


Церква Вознесіння Господнього. 1847.

Місцева легенда розповідає про дзвін з 1240 р., що був переданий до монастиря в Приборжавське.

У 1801 р. в селі була маленька, досить добра дерев’яна церква, котра стояла “на цинтари” й існувала, мабуть, аж до будівництва теперішньої кам’яної церкви.

У 1902 р. о. А. Дем’янович подарував два угри землі для майбутньої парохії, а згодом дав збудувати кам’яний мур довкола церкви. У 1972 – 1973 роках стінопис перемальовували і тоді виявили прізвище автора старого малювання. Ним був Товт, що малював церкву в середині XIX ст.

Парох села Іван Роман у 1951 р. був засуджений на 25 років каторги. Повернувся 1956 р. Служив підпільно, а в квітні 1989 р. провів першу відкриту греко-католицьку службу в Виноградові.

На території села знаходиться загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. Серед промислових об'єктів лісопилорама довжанського лісомисливського господарства.

Див. також[ред. | ред. код]

Інтернет посилання[ред. | ред. код]

Погода в селі