Бунін Сергій Георгійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бунін Сергій Георгійович
Народився 1937
Сталіно, Українська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Помер 2018
Київ, Україна
Діяльність кібернетик, радіолюбитель
Alma mater Київський політехнічний інститут (1966)
Заклад НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Ступінь доктор технічних наук
Бунін Сергій Георгійович

Бунін Сергій Георгійович, (1937, Донецьк — 2018, Київ) доктор технічних наук, академік Академії зв'язку і Академії інженерних наук України, провідний науковий співробітник науково-дослідного Інституту телекомунікацій, професор кафедри телекомунікацій Інституту телекомунікаційних систем НТУУ «КПІ»

Освіта[ред. | ред. код]

Кар'єра[ред. | ред. код]

1961 по 1973 р.р. — займався науково-дослідною роботою у галузі біологічної і медичної кібернетики. Розроблений ним прилад «Міотон» був новим кроком в справі лікування рухових розладів людини, викликаних порушеннями нервової системи центрального і периферійного характеру, і донині широко використовується у медицині.

1973 р. — наукові інтереси вченого були пов'язані з науковою і проектною діяльністю в галузі радіо і кабельних мереж зв'язку з пакетною комутацією. Він запропонував ідею створення стільникових мереж радіозв'язку з повторним використанням частотного ресурсу при розширенні їх зони дії та механізми взаємодії без залучення додаткових частот.

1979 р. — у Києві була створена перша в Європі високошвидкісна радіомережа «Дискет», яка забезпечила передачу даних і голосу зі швидкістю 1,5 Мбит/с. Крім Києва такі мережі були запроваджені у Харкові, Красноярську, Горькому, Кривому Розі.

1979 р. — розроблена супутникова система передачі даних для Міністерства геології РРФСР. На основі даного проекту був запущений штучний супутник Землі «Геос».

1994—1999 р. р. — разом з КБ «Південне» розробляв проект глобальної системи широкосмугового зв'язку на основі низькоорбітального угрупування штучних супутників Землі «LEOPACK», який став прообразом пізніших супутникових систем зв'язку на низькоорбітальних ШСЗ.

1991 р. — висунув ідею використання несинусоїдальних надширокосмугових сигналів для бездротового обміну інформацією всередині електронних обчислювальних машин, де рівень перешкод не дає змоги застосовувати традиційні радіосигнали.

1989 р. — захистив докторську дисертацію на тему «Методи і засоби побудови масових інформаційно-обчислювальних мереж на основі радіоканалу».

С. Г. Буніним має 11 авторських свідоцтв на засоби і пристрої біоелектричного керування рухами людини. Захистив кандидатську дисертацію на тему «Принципи побудови пристроїв біоелектричного керування рухами людини» (1970 р.).

Радіоаматорська діяльність[ред. | ред. код]

С. Г. Бунін має звання «Почесний радист СРСР», «Майстер спорту СРСР», «Майстер радіо конструктор СРСР», чемпіон світу з радіозв'язку 1959 року, багаторазовий чемпіон СРСР з радіозв'язку на коротких хвилях. Він учасник і призер багатьох всесоюзних і республіканських виставок радіоаматорської творчості. Нагороджений медалями ВДНГ СРСР і ВПД України.

С. Г. Бунін одним з перших впровадив у низовий професійний та аматорський радіозв'язок односмуговий радіозв'язок (1957 р.), радіотелетайп (1961 р.), малокадрове телебачення (1964 р.), пакетний радіозв'язок (1972 р.), був співавтором конструкції першого радянського радіоаматорського штучного супутника Землі.

Публічність[ред. | ред. код]

На сьогодні С. Г. Бунін має більше 140 наукових публікацій (монографій, статей, авторських свідоцтв, патентів), а також понад 200 науково-популярних публікацій в галузі радіоелектроніки, антенної техніки, біокібернетики, філософських питань наукової творчості. Крім того, він є автором більше ста науково-популярних статей і книг, опублікованих в журналі «Радіо» і виданих союзними і республіканськими видавництвами. Відомі його книги «Техника любительской однополосной связи», що витримала декілька видань, «Довідник короткохвильовика», виданий тиражем понад 300 тисяч екземплярів. Ці книги стали настільною літературою не тільки у радіоаматорів, але і в радіофахівців, оскільки містили передові наукові і технічні ідеї в галузі радіозв'язку. З 1993 року С. Г. Бунін є членом редколегії всеукраїнського журналу «Радіоаматор».

С. Г. Бунін читав лекції у Паризькому університеті, брав участь у наукових роботах компаній «Моторола», «Хьюз Еркрафт Компані» (США), «СелНет» (Ліван), «Аленія Спаціо» (Італія) та інших.

С. Г. Бунін бере участь у роботі спеціалізованої ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій Д26.002.14 при НТУУ «КПІ», є членом експертної ради ВАК України з електроніки, радіотехніки і телекомунікацій.

З 1997 року С. Г. Бунін є провідним науковим співробітником Інституту телекомунікацій Національного технічного університету України «КПІ». На сьогодні він є керівником наукової теми «Інтелектуальні радіомережі з самоорганізаціею».

Нагороди[ред. | ред. код]

С. Г. Бунін — лауреат премії ім. О. С. Лебедєва Національної академії наук України, Державної премії України в галузі науки і техніки за 2004 рік.[1]

Праці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]