Випередження рівнодення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Випередження рівнодення (лат. praecessio aequinoctiorum) — історична назва для поступового зсуву точок весняного та осіннього рівнодень (тобто, точок перетину небесного екватора з екліптикою) вздовж екліптики назустріч видимому річному руху Сонця.

Історія[ред. | ред. код]

Випередження рівнодення відкрив давньогрецький астроном Гіппарх у II ст. до н.е. Його пояснення (з погляду механіки) вперше дав Ісаак Ньютон 1687 року[1].

Докладну теорію розробили Жан д'Аламбер, П'єр-Симон Лаплас та Леонард Ейлер у VIII сторіччі[1].

Причини[ред. | ред. код]

Основною причиною випередження рівнодення є прецесія вісі добового обертання Землі[1]. Прецесію поділяють на місячно-сонячну, планетну[1] та геодезичну (зумовлену ефектами загальної теорії відносності). На повільний прецесійний рух накладаються невеликі та швидші нутаційні коливання земної вісі[2].

Ефекти[ред. | ред. код]

Числові значення прецесії вперше визначив Фрідріх Бессель на початку XIX сторіччя. Потім Їх уточнили Отто Струве та Саймон Ньюком[1]. Місячно-сонячна прецесія зумовлює віковий квазірівномірний рух середнього полюса по малому кругу небесної сфери з повільно-змінним радіусом приблизно рівним навколо полюса екліптики. Приводить до зсуву точки весняного рівнодення вздовж екліптики на 50,39"/рік у напрямку назустріч руху Сонця.

Планетна прецесія спричиняє обертання площини екліптики з кутовою швидкістю навколо осі, яка лежить у площині екліптики і має довготу [джерело?]. Планетна прецесія зсуває точку зі швидкістю приблизно на 11" за сторіччя (0,11" на рік) у напрямку руху Сонця, а також зменшує нахил екліптики до екватора приблизно на 47"/сторіччя (у сучасну епоху)[3].

Геодезична прецесія зсуває точку на 1,92"/сторіччя[джерело?].

Місячно-сонячна нутація викликає періодичний зсув точки по екліптиці. Головний член цих коливань має амплітуду та період 18,6 року. Варіації нахилу екліптики з амплітудою мають період близько дев'яти років. Прямі збурення від планет безпосередньо на обертання Землі й опосередковані збурення (через вплив планет на орбіту Місяця) призводять до появи планетних членів у нутації. Загалом теорія нутації враховує більше сотні періодичних членів[4].

Геодезична нутація має амплітуду arcsec.

Загальним ефектом випередження рівнодення є рух точки вздовж екліптики на 50,26"/рік у напрямку назустріч руху Сонця[1][4]. Повний оберт відбувається приблизно за 25,8 тис. років (платонівський рік).

На початку нашої ери точка весняного рівнодення перебувала в сузір'ї Овна. Саме тоді її позначали знаком цього сузір'я — . Наразі точка весняного рівнодення зсунулася більше ніж на на захід і перебуває в сузір'ї Риб, однак її позначення збереглося.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Прецесія // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 378. — ISBN 966-613-263-X.
  2. Нутація // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 325. — ISBN 966-613-263-X.
  3. Прецесія від планет // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 378—379. — ISBN 966-613-263-X.
  4. а б В.Е. Жаров. 7.1. Причины прецессии и нутации // Сферическая астрономия. — Москва, 2002. (рос.)

Література[ред. | ред. код]