Воронина Леся Анастасіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леся Воронина
Зірка Мензатюк1.JPG
Леся Воронина (ліворуч) і Зірка Мензатюк на книжковій ярмарці, 2011 р.
Псевдо Гаврило Ґава, Ніна Ворон, Олена Вербна, Сестра Лесич
Народилася 21 березня 1955(1955-03-21) (67 років)
Київ
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність Дитяча література,
перекладацтво
Alma mater Філологічний факультет Київського університету[d]
Magnum opus Суперагент 000
Членство Національна спілка письменників України і Асоціація українських письменників

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Ле́ся Анастасіївна Воро́нина (нар. 21 березня 1955, Київ) — українська письменниця, перекладачка, журналістка, член Асоціації українських письменників.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 21 березня 1955 року в Києві.

Онучка українського письменника Прохора Воронина. 1979 року закінчила філологічний факультет Київського університету (заочний відділ).

За роки навчання встигла попрацювати кур'єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові та на багатьох інших роботах.

Мандрувала Україною автостопом та Польщею на байдарках (це були спливи по Мазурських озерах, польських річках і річечках). Дружина Євгена Гуцала.

З 1987 до 1991 року — редактор відділу літератури та мистецтва журналу «Україна».

З 1991 року працює у дитячому журналі «Соняшник». З 1997 року паралельно з роботою в журналі «Соняшник» працювала коментатором у Національній радіокомпанії України. Автор і ведуча культурологічних програм «Українська культура сьогодні і завжди», «Мандрівець», «Відлуння тисячоліть». Основна тема передач — сучасний стан української мови та культури.

У жовтні 1994 — березні 1995 на запрошення Міністерства освіти провінції Альберта (Канада) та Канадського інституту українських студій поїхала до Едмонтона, де взяла участь в підготовці освітнього проекту «Мова» для двомовних україно-англійських шкіл провінції Альберта.

Нині — ведуча програм на Радіо Культура. На початку 2011 року очолила щойно створене дитяче видавництво «Прудкий равлик».

Творчість[ред. | ред. код]

Найпопулярніші дитячі твори письменниці — збірка повістей «Суперагент 000.» («У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях», «Таємниця золотого кенгуру»), пригодницькі повісті «Пригоди голубого папуги», «Хлюсь та інші», «Таємниця Чорного озера». Літературні псевдоніми: Гаврило Ґава, Ніна Ворон, Олена Вербна. Під псевдонімом Гаврило Ґава написала понад сто сюжетів коміксів, що впродовж 13 років з'являлися на сторінках журналу «Соняшник».

Перекладає з польської мови (твори Станіслава Лема, Славомира Мрожека, Анни Ковальської, Анни Карвінської, Гелени Бехлерової та інші).

У 2014 році упорядкувала вірші чоловіка Євгена Гуцала в книжці «Зайці в полі варять борщ», що вийшла у Видавництві Старого Лева.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Суперагент 000 (Київ : Грані-Т, 1996) — дитячий детектив
  • Суперагент 000. Нові пригоди (К. : Соняшник, 2000) — дитячий детектив
  • Таємниця смарагдового дракона (2001) — дитячий детектив
  • Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру (Вінниця: Тезис; Соняшник, 2004)[1]
  • Таємниця пурпурової планети (Вінниця: Теза, 2005)[2]
  • Таємне товариство боягузів (2006)[3]
  • Прибулець з країни Нямликів (К. : Грані-Т, 2007)[4]
  • Нямлик і балакуча квіточка (К. : Грані-Т, 2008)[5]
  • Хлюсь та інші (К. : Грані-Т, 2008)[6]
  • Суперагент 000. У пащі крокодила[7]
  • Сни Ганса Християна (Київ : Грані-Т, 2009)[8]
  • «У пошуках Оґопоґо» (К.: Нора-Друк, 2010)
  • Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука (Київ: Грані-Т, 2010)
  • Смак олімпійського золота (К. : Грані-Т, 2011)
  • Планета Смугастих Равликів (К. : Прудкий Равлик, 2011)
  • Слон Ґудзик та Вогняна Квітка (Львів, Видавництво Старого Лева, 2013)[9]
  • Різдвяна казка від слона Ґудзика (Львів, Видавництво Старого Лева, 2013)
  • Слон на ім'я Ґудзик (Львів, Видавництво Старого Лева, 2016)[10]
  • «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9» (Знання , 2015)
  • «Таємне товариство брехунів, або пастка для синьомордів» (Знання , 2015)
  • «Таємне товариство ботанів, або екстрим на горі Підстава» (Знання, 2017)
  • «Пригоди голубого папуги», (Знання,2018) з ілюстраціями Катерини Штанко

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • 2004 — лауреат Всеукраїнської акції «Книжка року» за книжку «Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру»;
  • 2005 — лауреат Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс «Коронація слова» за книжку «Таємниця Пурпурової планети»;
  • 2006 — лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Дитячий Портал» за книжка «Таємне товариство боягузів або засіб від переляку № 9»);
  • 2008 — лауреат конкурсу «Книжка року BBC» за книжку «Нямлик і балакуча квіточка»;
  • 2009 —перша премія VІ Московського міжнародного конкурсу «Мистецтво книги» у номінації «Книга для дітей та юнацтва» за книжку «Сни Ганса Християна»;
  • 2009 — Перша премія Національного конкурсу «Найкраща книга України 2009» за книжку «Сни Ганса Християна»;
  • 2009 — ІІ місце на конкурсі «Книжковий дивосвіт України» за книжку «Сни Ганса Християна»;
  • 2010 — дипломант Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв і п'єс «Коронація слова — 2010» за роман «У пошуках Оґопоґо».
  • 2012 — переможець конкурсу «Дитяча книга року ВВС» (2012)[11].

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • Всюди пишеться, що Леся — це псевдонім, але це справжнє ім'я письменниці. Причина цього: радянська влада іноді забороняла українські імена (серед них і ім'я Леся), тому у всіх документах було написано Олена.

Цитати[ред. | ред. код]

  • «Я очікую від мандрів дивовижного стану, коли сприймаєш все загострено, помічаєш найважливіші, найцікавіші особливості країни. Це як стоп-кадр. Коли довше живеш у цій країні, очі замулюються, і всі ті дивовижі стають нормою, і потім, мені здається, люди, які подорожують, стають молодшими — ніби вириваєшся від рутинних щоденних справ і починаєш розуміти, що все те, що здавалося вдома неймовірно важливим, просто дрібниці буття, на які ми витрачаємо час. В будь-якому разі раджу всім на собі випробувати цей рецепт — вдарити об землю лихом-журбою і податися світ за очі, навіть якщо це буде поїздка електричкою до найближчого лісу».
  • «Я б попросила Золоту Рибку, щоб з нашого життя зникло хамство і жорстокість, щоб люди жили за законом: не роби іншим того, що не хочеш, щоб зробили тобі».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 000. Таємниця золотого кенгуру" [Архівовано 21 квітня 2014 у Wayback Machine.], Вінниця, Теза [Архівовано 10 вересня 2009 у Wayback Machine.] 2004 р.
  2. пурпурової планети" [Архівовано 26 листопада 2016 у Wayback Machine.], Вінниця, Теза [Архівовано 10 вересня 2009 у Wayback Machine.], 2005 р.
  3. «Таємне товариство боягузів» [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.], Вінниця, Теза [Архівовано 10 вересня 2009 у Wayback Machine.], 2006 р.
  4. «Прибулець з країни Нямликів» [Архівовано 2 жовтня 2008 у Wayback Machine.] (К.: Грані-Т, 2007, 2010)
  5. «Нямлик і балакуча квіточка» [Архівовано 6 січня 2009 у Wayback Machine.] (К.: Грані-Т, 2008, 2010)
  6. «Хлюсь та інші» [Архівовано 10 червня 2008 у Wayback Machine.] (К.: Грані-Т, 2008, 2010)
  7. аудіокнижка «Суперагент 000. У пащі крокодила», Вінниця, Теза [Архівовано 10 вересня 2009 у Wayback Machine.] 2009 р.
  8. «Сни Ганса Християна» [Архівовано 9 вересня 2011 у Wayback Machine.] (К.: Грані-Т, 2009)[1] [Архівовано 24 лютого 2013 у Wayback Machine.]
  9. Слон Ґудзик та Вогняна Квітка. Видавництво Старого Лева. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 25 листопада 2016. 
  10. Слон на ім'я Ґудзик. Видавництво Старого Лева. Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 25 листопада 2016. 
  11. Переможцями «Книги року ВВС» стали Юрій Винничук і Леся Воронина. Архів оригіналу за 19 грудня 2012. Процитовано 16 червня 2015. 

Посилання[ред. | ред. код]