Військово-морська стратегія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Військово-морська стратегії полягає у плануванні і веденні війни на морі, є військово-морським еквівалентом військової стратегії на суходолі.

Військово-морська стратегія, а також пов'язана концепція морської стратегії, стосується загальної стратегії для досягнення перемоги на морі, включаючи планування та проведення кампанії, руху і дислокації військово-морських сил, з допомогою яких командувач забезпечує перевагу у битві, обираючи зручне для себе місце та час, а також вводячи ворога в оману.  Військово-морська тактика спрямована на забезпечення реалізації стратегії.

Принципи[ред. | ред. код]

Військово-морська стратегія суттєво відрізняється від стратегії війни на суходолі. Море неможливо окупувати. Крім зон рибальства і, починаючи з другої половини 20 століття, шельфових родовищ, у морі відсутні стаціонарні економічні активи, до яких можна закрити доступ для ворога.

Основні завдання флоту у війні — захист узбережжя своєї країни, забезпечення свободи торгівлі, знищення чи блокування ворожого флоту. Перше і друге з цих завдань можна досягти шляхом реалізації третього — знищенням або примушенням до бездіяльності ворожого флоту. Флот, який забезпечує свободу власних комунікацій від атак, панує на морі.

Якщо наявних військово-морських сил недостатньо для знищення чи блокади ворожого флоту, можна обмежувати його активність загрозою атаки та/або атакувати морську торгівлю противника. Захист власного узбережжя може бути забезпечений сухопутними чи повітряними компонентами берегової оборони.

Сучасна військово-морська стратегія[ред. | ред. код]

Все більшою мірою військово-морська стратегія зливається з загальною стратегією, яка включає сухопутну та повітряну війну.

У 2007 році ВМС США приєдналися до американської морської піхоти і берегової охорони США, щоб прийняти нову морську стратегію під назвою A Cooperative Strategy for 21st Century Seapower, яка надала поняттю запобігання війни той же рівень, що і рівні веденню війни.[1] У стратегії визнається економічний взаємозв'язок глобальної системи. Відповідно будь-який збій через регіональні кризи — штучні або природні, може негативно позначитися на економіці США та якості життя громадян. Ця нова стратегія встановила курс для  трьох морських видів збройних сил США щодо спільної роботи один з одним і з міжнародними партнерами, аби запобігти цим кризам або швидко реагувати на них. Іноді військова сила використовується аби запобігти війні, а не розпочати її.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Jim Garamone (2007-10-17). Sea Services Unveil New Maritime Strategy. Navy News Service. Процитовано 2008-05-26. 

Література[ред. | ред. код]

  • Adams, John A. If Mahan Ran the Great Pacific War: An Analysis of World War II Naval Strategy (2008) excerpt and text search
  • Dewan, Sandeep China's Maritime Ambitions and the PLA Navy Vij Books, ISBN 97893825732279789382573227
  • Hattendorf, John B. Naval Strategy and Policy in the Mediterranean: Past, Present and Future (2000) excerpt and text search
  • Padfield, Peter, 'Maritime Supremacy and the Opening of the Western Mind: Naval Campaigns That Shaped the Modern World, 1588—1782 (1999) excerpt and text search; Maritime Power and Struggle For Freedom: Naval Campaigns that Shaped the Modern World 1788—1851 (2005)
  • Paret, Peter, ed. Makers of Modern Strategy from Machiavelli to the Nuclear Age (1986)
  • Rose, Lisle A. Power at Sea, Volume 1: The Age of Navalism, 1890—1918 (2006) excerpt and text search vol 1; Power at Sea, Volume 2: The Breaking Storm, 1919—1945 (2006) excerpt and text search vol 2; Power at Sea, Volume 3: A Violent Peace, 1946—2006 (2006) excerpt and text search vol 3
  • Shulman, Mark Russell. «The Influence of Mahan upon Sea Power.» Reviews in American History 1991 19(4): 522—527. in Jstor