Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Аксаков Іван Сергійович

АКСАКОВ Іван Сергійович 

(08.10(26.09).1823—08.02(27.01).1886) — юрист, літератор, журналіст, громад. діяч, ідеолог слов’янофільства (див. Слов’янофіли). Н. в с. Куроєдово (Надьожино) поблизу м. Бєлєбєй Оренбурзької губ. (нині Башкортостан, РФ). Зі старовинного дворянського роду. Син рос. письменника С. Аксакова. З 1826 жив у Москві, початкову освіту дістав удома. 1838—42 навч. у петерб. Школі правознавства, після чого перебував на держ. службі. 1848—49 як чиновник МВС таємно наглядав за розкольниками в БЕССАРАБІЯ. 30(18) берез. 1849 арештований жандармами за виявлене в листуванні з батьками співчуття до Ю.Самаріна, ув’язненого в Петропавлівській фортеці; через чотири дні за розпорядженням імп. Миколи I відпущений під поліцейський нагляд. Написавши низку поезій, у т. ч. заборонених цензурою, і відмовившись припинити літ. працю, як того вимагав міністр внутр. справ Л.Перовський, 1851 був змушений піти у відставку. 1852 у 1-му томі укладеного ним «Московского сборника» опублікував, зокрема, ст. «Несколько слов о Гоголе», високо оцінивши «подвиг життя» письменника. Другий том, також за його впорядкуванням, зазнав урядової проскрипції, після чого А. було заказано редагувати будь-які видання.

Наприкінці 1853 за завданням від-ня статистики Рос. геогр. т-ва вирушив в Україну досліджувати екон. питання. Зібрані факти узагальнив у монографії «Исследование о торговле на украинских ярмарках» (СПб., 1858), за що отримав велику Костянтинівську медаль Рос. геогр. т-ва і половинну Демидовську премію Петерб. АН (схвальний відгук подав М.Бунге).

Під час КРИМСЬКА ВІЙНА 1853—1856, Східна війна 1853—1856 із Серпуховською дружиною Моск. ополчення пройшов Україною до Одеси, а потім до Бессарабії. 1856 взяв участь у діяльності спец. комісії з визначення, наскільки Крим потерпів від бойових дій та ін. військ. акцій, і з розслідування інтендантських зловживань. Того ж року надіслав з Миколаєва та ін. міст Причорномор’я матеріали для рос. преси. 1857, перебуваючи за кордоном, налагодив співробітництво з Вільною російською друкарнею. У Москві 1858 завідував конторою ж. «Сельское благоустройство», 1858— 59 негласно редагував «Русскую беседу», друкував тв. Т. Г. Шевченка, П.Куліша, Марка Вовчка, 0І0І0І0І0ЛІНКНЕПРАЦЮЄ0І0І0І0І0Д.Мордовця, М.Максимовича, М.Симонова (М.Номиса), познайомився з Т.Шевченком, який назвав «діамантовим» його вірш «На новый год».

Спільно з М.Погодіним 1858 ініціював створення моск. Слов’ян. благодійного комітету. 1859 започаткував газ. «Парус», запросивши до співпраці й укр. авторів. Але за те, що він чітко не виокремив українців у програмному переліку представників слов’ян. народів, йому вчинив обструкцію П.Куліш, підтриманий Т.Шевченком (конфлікт прагнув уладнати М.Максимович, утім, «Парус» за «неблагонадійність» уже на другому номері уряд закрив). Пізніше А. виступав не тільки проти вирізнення «особливої малоруської літературної мови», а й проти репресій, поцілених на «малоруське наріччя».

Видавав часописи «День» (1861—65), «Москва» та «Москвич» (1867—68), «Русь» (1880—86). Зазнавав цензурних утисків. На поч. 1866 одружився з дочкою Ф.Тютчева Ганною — гувернанткою молодших дітей імп. Олександра II, фрейліною (1874 в час. «Русский архив» умістив монументальну біографію «Федор Иванович Тютчев»). Від 1872 очолював Т-во аматорів рос. словесності при Моск. ун-ті, від 1874 — правління моск. кредитного т-ва. 1875—76 був головою Слов’ян. к-ту, 1877— 78 — Слов’ян. т-ва.

Під час війни Сербії та Чорногорії проти Османської імперії 1876—78 і російсько-турецької війни 1877—1878 розгорнув широку кампанію на підтримку визвол. боротьби пд. слов’ян, постачав гроші та зброю. За висловлену на засіданні Слов’ян. т-ва 4 лип. (22 черв.) 1878 критику царської дипломатії був до 1879 адміністративно висланий з Москви. В останні роки життя — один із кер. правосл. місіонерського т-ва, гласний Моск. думи. 1885 через хворобу призупинив свою діяльність і все літо відпочивав у Криму.

П. у м. Москва. Залишив велику епістолярну спадщину.

Твори

Сочинения, т. 1—7. М., 1886— 87; Письма к родным: 1844—1849. М., 1988; Письма к родным: 1849—1856. М., 1994.

Література

• Маркевич А. И.С
• .Аксаков и его значение. Одесса, 1886; Сборник статей, напечатанных в разных периодических изданиях по случаю кончины И.С.Аксакова. М., 1886;
• Венгер
• ов С.А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых (от начала русской образованности до наших дней), т. 1. СПб., 1889;
• Трубачов С. Аксаков Иван Сергеевич. В кн.: Русский биографический словарь, т. 1. СПб., 1896;
• Гудзій М.К. Невидані листи П.О.Куліша до Аксакових. «Радянське літературознавство», 1957, № 19;
• Цимбаев Н.И. И.С.Аксаков в общественной жизни пореформенной России. М., 1978.

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: П.Г. Усенко; url: http://history.org.ua/?termin=Aksakov_I; том: 1