Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ГРОДСЬКИЙ СУД

ГРОДСЬКИЙ СУД — становий кримінальний суд у Короні Польській, Великому князівстві Литовському, а від 15 ст. — й на укр. землях. До його компетенції належали справи за т.зв. старостинськими артикулами: напад на будинок шляхтича, підпал, розбій на дорозі, наруга над жінкою тощо. Виник у Малопольщі наприкінці 14 ст. На укр. землях Г.с. стали запроваджуватися від 1435, після поширення польс. адм. і суд. устрою на Галичину й Поділля. На Київщині, Волині та Брацлавщині вони почали створюватися після адм.-суд. реформи 1564—66. Г.с. наглядав також за діяльністю копного суду і був вищою інстанцією для суду доменіального (суд пана над підданими).

Суд. адміністрацію очолювали старости (див. Староство) або воєводи. Намісником старости був підстароста. Він головував на суд. засіданнях за відсутності старости. Підстароста теж міг мати заступника. До суд. адміністрації входили також суддя та писар. Усі вони повинні були знати чинні правові норми, володіти рус. мовою, мати осілість у повіті. Доручення суду виконували повітові возні. Судочинство чинилося в спец. «рочки судові гродські» — протягом двох тижнів, починаючи з першого числа кожного місяця. Однак суд над господарськими (великокнязівськими) підданими чинився не лише в ці наперед визначені терміни.

Суд. процес був безпосереднім. Норми процесового права не були відокремлені від норм права матеріального, цивільний процес не був розмежований з карним. Помітний вплив мали станова нерівність (див. Стани) і значний формалізм процесу. Засобами для виявлення злочинця були копа (збори сільс. громади), «гоніння сліду» та «свод», а також домашня ревізія у присутності возного й свідків. Докази, що підтверджували позов, називалися доводами, а ті, що заперечували, — відводами. За вагою доказової сили доводів виділяли: присягу, визнання, грамоти (урядові й приватні), оглядини та речові докази, показання свідків (приватних та урядових), жереб і допити з тортурами. Останні застосовувалися тільки до людей «нижчих» станів у присутності двох-трьох свідків. За нетяжкі злочини на винних накладали грошові штрафи. Вбивство каралося згідно зі становою належністю загиблого. Подвійними («совітими») карами охороняли жін. честь. Вирок виносився не пізніше, ніж за три дні після завершення слухання справи. Він міг бути остаточним або умовним. На суд. вироки могла подаватися апеляція.

Закон визначав для суд. урядників три джерела прибутків: пересудний, пам’ятний і від печаток. Гродські судді не мали у своєму розпорядженні ніяких військ. або поліційних сил. Суддя міг покликати на допомогу місц. шляхту.

У ході національної революції 1648—1676 Г.с. були ліквідовані на тер. Гетьманщини. Їхня діяльність відновилася там після реорганізації полкових судів у Г.с. (від 1763). Остаточно ліквідовані 1782.

Література

• Ясинский М.Н. Материалы для истории судоустройства и судопроизводства в Литовско-Русском государстве. В кн.: Акты о панских и копных судах, т. 1. К., 1897;
• Лаппо И.И. Гродский суд в Великом княжестве Литовском в XVI столетии. «Журнал Министерства народного просвещения», 1908, кн. 1–2;
• Леонтович Ф. Областные суды в Литве. «Журнал Министерства юстиции», 1910, № 9–10;
• Падох Я. Суди і судовий процес Старої України. Нарис історії. Нью-Йорк–Париж–Сідней–Торонто–Львів, 1990;
• Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 5. К., 1994.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: О.В. Патяка.; url: http://history.org.ua/?termin=Grodsky_sud; том: 2