Староство
 | Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. |
Старо́ство — адміністративно-територіальна і господарська одиниця в державних володіннях у Польському королівстві, Великому князівстві Литовському та українських і білоруських земель, що входили до їх складу.
Королівські маєтки (пол. królewszczyzna) у Речі Посполитій королі передавали в пожиттєве держання старостам («до вірних рук»), в оренду та заставу на умові надання певної суми грошей чи виконання військових повинностей і становили основу прибутків тогочасної польської держави. [1]
Для сплати податків були підготовлені дуже детальні й точні описи староств, так звані люстрації.
Староства мали бути нагородою лише тими, хто зробив великі заслуги перед вітчизною, і їх стали називати «хлібом заслужених» (лат. panis bene merentium). Старостами однак часто були не особи з державними заслугами, а найбагатші.
Староста був майже спадковим паном, бо закон під назвою «загальне право» (лат. Jus commune) дозволяв вдові старости зберігати старостство довічно.[2]
В Україні, де опір середньої шляхти магнатам не був таким організованим і послідовним, як в інших регіонах Речі Посполитої, процвітала практика зосередження в одних руках багатьох державних урядів і староств та широко практикувалася прижиттєва поступка права на старостинський уряд синам.
Залежно від того, чи були в старостві місто і суд чи ні, староства були «міськими» чи «неміськими» (пол. starostwo grodowe, starostwo niegrodowe), так як і старости.[3]
- Староство гродове (міське) — королівський маєток, що знаходився в користуванні (оренда, застава) старости (тенутарія).[4]
Староста був королівським чиновником який здійснював адміністративну діяльність та кримінальне судочинство в межах свого староства.[5]
- Староство негродове (земське) — комплекс королівських маєтків навколо резиденції міського старости, що був під його управлінням і призначався для його утримання .
Негродовий староста — тенутарій (лат. capitaneus sine iurisdictione) — був орендарем королівських маєтків без прав міського старости, таких як суд, поліція та правоохоронні повноваження.[6]
Існує список негородових старост розділений по воєводствах.[7]
Слово староста було відомо ще на Русі.
Руська Правда згадує сільського і ратайного старосту в статті 24.[8]
За часів удільної роздрібленості Русі удільні князі назначали керівників які називались намісники, державці чи старости. Вони управляли не тільки господарським замком, але й прилеглою територією. Такі райони називалися уділама чи уїздами.
Першими за часом виникнення та суспільною значимістю були гродові староства упроваджені у Польщі під час правління короля Вацлава II (1300 — 1305).[9]
У зв’язку із запровадженням нової посадової особи — старости, посада воєводи втратила попереднє значення, а він з намісника монарха став представником даної землі при ньому.[10]
За Казимира III Великого (1333 — 1370) було створене Руське генеральне староство,[11] а за Юрія Коріятовича старостинське управління на Поділлі мало статус генерального і називалось Подільське генеральне староство (пізніше — Кам'янецьке генеральне староство).[12]
У 1347 р. з’явилися статути Казимира III, що стали відомі в історіографії під загальною назвою «Віслицько-Пйотркувські статути» в 20-х роках XV століття.
Вважається що статути дали поштовх для створення повітів які вперше були запроваджені в Польщі в другій половині XIV ст. коли діяла система територіального поділу, заснована на судово-земельній системі.
Повіт складали землі 2-3 судових округів. Для кожної землі засновувався уповноважений князівський суд із судді та підсудків, а також місцевих урядовців. Разом з околицями ці землі утворювали повіти, а управління маєтком правителя для кожної землі перебувало в руках спеціальних управителів (лат. procuratores), які з середини XV ст. називались старостами.
На віленському сеймі (пол. sejm wileński) 1565-1566 рр. прийнято Другий Литовський статут (також відомий як Волинський статут) де було створено перелік повітів, вказані їх межі, а також названі місця розташування земельного суду.[13]
Намісники, державці чи старости в той час мали військову, адміністративну, судову і фінансово-господарську владу, а деякі з них, завдяки своєму географічному розташуванню, мали ще й політичні повночиння.[14]
Після Люблінської унії (1569) Річ Посполита складалася з двох частин: Корони Королівства Польського (Корона) та Великого князівства Литовського (ВКЛ).
Корона була поділена на дві провінції: Великопольску (пол. Prowincja wielkopolska) — 14 воєводств та Малопольську (пол. Prowincja małopolska) — 11 воєводств.
Велике князівство Литовське вважалося Литовською провінцією та мало девять воєводств.
Воєводства здебільшого відразу поділялося на повіти, хоча іноді спочатку були землі, а вже там повіти.
Старости залишилися органом королівської влади у воєводствах і землях проте не зуміли перетворитися на справжні органи адміністрації.
Вони поступово набули характеру земських посад, а конституція 1611 р. розмістила їх після підкоморіїв у послідовному порядоку земських посад.[15]
Великопольська провінція складалася з Великопольщі, Мазовії та Королівської Прусії.
Воєводства і князівства Великопольщі і Королівської Прусії (за винятком Вармійського князівства) відразу ділилися на повіти, а Мазовія спершу на землі, а потім на повіти.
Великопольська провінція мала багато староств гродових.
| Староства гродові[16] |
|
Литовська провінція (пол. Prowincja litewska, Wielkie Księstwo Litewskie), інші території (Лівонія, Севезьке князівство, Ленні території (пол. Lenno) та протекторати детально описані в Адміністративно-територіальному поділі Речі Посполитої.
Литовська провінція
| Староства гродові[16] |
|
Малопольська провінція складалася з воєводств і князівств. На самому початку вона мала значну кількість староств гродових.
| Староства гродові[16] |
|
З часом ті староства змінювались чи просто зникали, але деякі залишилися відомими.
- Брацлавське воєводство.
Воєводство було поділено на три повіти: Брацлавський, Вінницький та Звенигородський.
Крім повітів у воєводстві були ще й староства:[17]Брацлавське староство (пол. Starostwo Bracławskie) — центр в Браславі.
Вінницьке староство (пол. Starostwo Winnickie) — центр в Вінниці (Вінницькі старости).
Літинське староство (пол. Starostwo Lityńskie) — центр в Літині. - Волинське воєводство
- Київське воєводство
- Білоцерківське староство належало, зокрема, князю Василю-Костянтину Острозькому, згодом його синові Янушу
- Богуславське
- Гадяцьке (утворене [[1634] р.)]
- Житомирське — тривалий час належало князям Заславським
- Канівське
- Корсунське староство перебувало в руках, зокрема, Даниловичів з кінця XVI ст.
- Любецьке
- Овруцьке
- Остерське
- Переяславське
- Черкаське староство
У 1638 князь Костянтин Вишневецький (†1641) уступив право на Черкаське староство своєму синові Олександру[18]
- Подільське воєводство
- Барське староство (також відоме як Ровсько-Барське) існувало в 1540–1793 роки, керував ним староста Барський.
У західноукраїнських землях (Галичина, Галицьке Поділля, Буковина, Закарпаття), що з кінця XVIII ст. знаходились у складі імперії Габсбургів (з 1804 року — Австрійської імперії, з 1867 — Австро-Угорської), та Польщі (1918/1919–1939 рр.), очолюване старостою повітове управління здійснювало адміністративну владу на території повіту.
Апарат управління староства складався з секторів (рефератів) і відділів.
Основне місце займали відділи безпеки.
Адміністративні відділи здійснювали нарівні з органами суду і прокуратури каральну політику (так звана «адміністративно-каральна юстиція»), засуджуючи до тюремного ув'язнення строком до трьох місяців і до штрафів до 3 тисяч злотих.
Другорядне положення в апараті повітових староств займали сектори і відділи охорони здоров'я, соціального забезпечення, сільського господарства тощо, оскільки цим галузям адміністрації в Західній Україні уряд Польщі приділяв мінімальну увагу.
- Галицьке староство.[19]
Староства інших країн
- ↑ МАЙБОРОДА Раїса Віталіївна, [1], королівщина.
- ↑ Zygmunt Gloger, [2], Encyklopedja staropolska ilustrowana T.2, Starosta (укр. Старопольська ілюстрована енциклопедія, Староста).
- ↑ gȏrdъ, праслов'янське — укріплення, замок, містечко, місто.
- ↑ tenuta, в давній Польщі — «оренда королівських або княжих маєтків» чи просто оренда.
- ↑ Bartoszewicz, Joachim Stefan, 1923, p. 738, [3]Podręczny słownik polityczny : do użytku posłów, urzędników państwowych, członków ciał samorządowych i wyborców (укр. Зручний політичний словник: для використання народними депутатами, урядовцями, членами органів місцевого самоврядування та виборцями).
- ↑ Władysław Smoleński, 1919, p. 143, Dzieje narodu polskiego (укр. Історія польського народу).
- ↑ Starostowie niegrodowi, =[4], Негродові старости.
- ↑ Руська Правда, [5] — Академічний список, Склав та підготував до друку проф. С. Юшков
А въ сельскомъ старостѣ кнѧжи и в ратаннѣмъ 12 гривнѣ, а в рѧдовници кнѧжѣ 5 гризенъ. - ↑ Майборода P.B., [6] — староство.
- ↑ Centrum Informacyjne Senatu, Warszawa, 2018, pp. 14—15, Administracja państwowa i samorząd w Polsce w ujęciu historyczno-prawnym (укр. Державне управління та місцеве самоврядування в Польщі з історичної та правової перспективи.
- ↑ МИХАЙЛОВСЬКИЙ Віталій Миколайович, [7] — Руське генеральне староство.
- ↑ МИХАЙЛОВСЬКИЙ Віталій Миколайович, [8] — Подільське генеральне староство.
- ↑ Andrzej B. Zakrzewski, 2000, p. 20, Sejmiki Wielkiego Księstwa Litewskiego XVI-XVIII w. (укр. Сеймики Великого князівства Литовського 16-18 ст.).
- ↑ П.Г. Клепатский, 1912, p. 74, Очерки по истории Киевской земли (укр. Нариси з історії Київської землі).
- ↑ Kutrzeba, 1905, p. 178.
- ↑ а б в Starosta grodowy, [9], з польської вікіпедії.
- ↑ Старости негродові, [10] — Брацлавське воєводство.
- ↑ Boniecki A. Poczet rodów w Wielkim księstwie Litewskim w XV—XVI wieku.— Warszawa, 1887.— S. 371 (пол.)
- ↑ Сіреджук, Петро (1998). Люстрація Галича і староства 1629 року // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції. Івано-Франківськ - Галич: "Плай". с. 101—105. ISBN 966-7365-30-1.
- Kutrzeba, Stanisław (1905). Historya ustroju Polski w zarysie (укр. Станіслав Кутшеба, Історія польської політичної системи в нарисах) [Очерк истории государственного и общественного строя Польши] (рос. дореф.). Переклад: Пашкович, Ядвига. Санкт-Петербур: Тип. А.С. Суворина. с. 287.
- Майборода P.B. Староство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 828. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Староство // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.