Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЕПІГРАФІКА

ЕПІГРАФІКА (від грец. έπιγραφή — напис) — історико-філол. дисципліна, що вивчає написи на твердих матеріалах: камені, кераміці, дереві, на металевих, кістяних та ін. предметах. Виділяють написи на стінах будинків, кам’яних стелах, надгробках, монетах і печатях (останні вивчаються нумізматами і сфрагістами; див. Нумізматика, Сфрагістика), на фресках та іконах, а також видряпані на різних речах. Застосовувані в Е. класи-фікаційні схеми написів будуються як на їхніх (написів) формальних ознаках (матеріал, знаряддя письма), так і на їхньому змісті та мовних особливостях. Головні завдання Е. — а) визначення місця і часу створення написів (це зближує Е. з палеографією), б) дослідження закономірностей некнижного письма і некнижної традиції, а також реконструкція цілісних текстів написів, які зазнали мех. та ін. ушкоджень.

Е. як наук. дисципліна сформувалася на поч. 19 ст. Першою науковою працею з Е. став «Корпус грецьких написів» (Corpus inscriptionum graecarum), що видавався протягом кількох десятиліть нім. ученим А.Беком. Справу А.Бека продовжили і продовжують ін. дослідники антич. світу. В річищі цієї традиції рос. історик античності В.Латишев створив звід грец. і лат. лапідарних написів, знайдених на тер. Російської імперії, зокрема в Україні.

Найдавніші з відомих сьогодні епіграфічні пам’ятки на тер. України з’явилися в 6 ст. до н. е. — в античних державах Північного Причорномор’я. Це графіті — написи, нанесені гострим знаряддям, гол. чин., на керамічному посуді та його уламках. Черепки як найбільш дешевий і придатний для накреслень матеріал використовувалися в 6—5 ст. до н. е. для написання на них листів, шкільних вправ і як бюлетені для голосування. На багатьох грец. кубках прокреслено імена їхніх власників, а також застольні написи і присвяти богам. Всі перелічені види графіті виявлені при розкопках антич. міст, поселень і некрополів Пн. Причорномор’я. Набагато менше тут знайдено графіті на свинцевих пластинках з листами і заклинаннями. Після того, як від 3 ст. до н. е. у всьому антич. світі папірус став достатньо дешевим матеріалом для письма, техніка графіті поступово майже повністю виходить з ужитку. Їй на зміну прийшла техніка письма на папірусі, а далі (з 2 ст. до н. е.) також на пергаменті. (Її вивчають фахівці з палеографії.)

Ще один вид епіграфічних пам’яток — написи на камені. Вони були поширеними в давньому світі аж до присмерку антич. доби. Нині саме такі написи є важливим (нерідко єдиним) джерелом інформації про особливості політ., екон., реліг. життя антич. д-в Пн. Причорномор’я. Серед таких записів на камені є: держ. постанови і закони, присяги, угоди з ін. д-вами, накази і листи урядовців, присвяти богам, почесні і буд. записи, імена переможців на спортивних і муз. агонах (змаганнях), манумісії (юрид. свідоцтва про умови відпускання раба на волю), епітафії.

У давнину мармурові або вапнякові стели з текстами декретів виставляли на центр. міській площі або біля гол. храмів. Декретами регулювали різні сторони політ. та екон. життя давньогрец. поліса. Наприклад, у 4 ст. до н. е. в Ольвії було видано декрет про використання в платежах виключно місц. грошей і про умови обміну іноз. золотих і срібних монет на місц. До херсонеського декрету на честь полководця понтійського царя Мітрідата VI Євпатора Діофанта включено опис переможної війни зі скіфами на чолі з Діофантом у 2 ст. до н. е. Особливу групу декретів складають проксенії — постанови, що дарували різні привілегії іноземцям, які надавали різні, гол. чин. екон., послуги д-ві. Проксенії містять важливі свідчення щодо динаміки зв’язків антич. міст Пн. Причорномор’я з багатьма давньогрец. д-вами.

Важливим істор. джерелом рим. часу (див. Рим Стародавній) є укази та листи царів та імператорів, їхніх намісників та ін. посадових осіб. Такими є, напр., лист боспорського царя Полемона до ради й народу Херсонеса Таврійського, листування цього міста з рим. властями з приводу податків. Кілька боспорських написів перших століть н. е. містять манумісії.

На вівтарях, фронтонах храмів і постаментах статуй нерідко робилися написи з присвятами різним богам. Буд. написи часто мали форму присвят із вказівкою імені божества, на честь якого зводилася споруда. Крім того, в буд. написах вказувалося, на чий кошт велося буд-во чи здійснювався ремонт оборонних стін і башт, храмів, лазень, портиків та ін.

Найбільш значну групу лапідарних написів складають надгробні написи. В більшості з них указано лише ім’я небіжчика із додаванням імені його батька, а в надгробних написах заміжньої жінки — імені її чоловіка. Є й віршовані епітафії, найчастіше їх знаходять під час розкопок у Херсонесі та в містах і поселеннях Боспору Кіммерійського.

Написи з антич. міст Пн. Причорномор’я виконані в основному давньогрец. мовою, лише невелика кількість — латиною (переважно це надгробки рим. легіонерів, які служили в Ольвії та Херсонесі, іноді їхніх дружин, дітей, рабів і вільновідпущеників; збереглися також кілька невеликих вівтарів з присвятами рим. богам).

Давньорус. епіграфічна традиція бере початок у візант.-християн. традиції і має відповідності в Болгарії та Сербії. Виключне значення мають давньорус. написи дохристиян. часу: графіті з Гнєздова «гороухша» (серед. 10 ст.) й легенди давньорус. срібляників. Вони доводять існу-вання писемності дорукописної доби, протягом якого кирилична абетка (кирилиця) використову-валася на Русі ще до офіц. запро-вадження християнства, зокрема в держ. цілях.

Майже всі давньорус. написи припадають на християн. час. Це конфесійні і світські, офіц. й приватні епіграфічні тексти. До написів «літописного» зразка належать графіті Софійського собору в Києві. Одним з найдавніших датованих написів є графіті на стіні собору із записом про смерть вел. кн. київ. Ярослава Мудрого (1054). До найдавніших датованих надписів належить також напис, що зроблений на Тмутороканському камені 1068. Важливою групою написів є графіті на берестяних грамотах (їх уже знайдено більше 1300, як правило, при розкопках давньорус. міст, гол. чин. Новгорода Великого; див. також Берестологія).

Вивчення давньорус. написів почалося після знахідки наприкінці 18 ст. Тмутороканського каменя. Розвиткові Е. як науки на давньорус. матеріалі сприяли дослідження І.Срезневського, В.Щепкіна, Є.Карського, А.Орлова, Л.Черепніна, Б.Рибакова, С.Висоцького, А.Мединцевої, Т.Рождественської та ін.

Література

Літ.:

• La­tyshev B. Inscrip­tion­es orae se­pten­trio­na­lis Pon­ti Eu­xi­ni. Pet­ro­po­li, 1916;
• Орлов А.С. Библио­графия русских надпи­сей XI–XV вв. М.–Л., 1952;
• Толстой И.И. Гре­че­ские граф­фи­ти древ­них го­ро­дов Северно­го При­черно­морья. М.–Л., 1953;
• Рыба­ков Б.А. Рус­ская эпи­графика X–XIV вв. (Состоя­ние, возможно­сти, за­да­чи). В кн.: Исто­рия, фоль­клор, ис­кусство славянских на­ро­дов. М., 1963;
• Його ж. Рус­ские да­ти­ро­ванные надпи­си XI–XIV вв. М., 1964;
• Соло­мо­ник Э.И. Новые эпи­графи­че­ские па­мятни­ки Хер­со­не­са, т. 1–2. К., 1964, 1973; Кор­пус боспорских надпи­сей. М.–Л., 1965; Над­пи­си Оль­вии. Л., 1968;
• Орлов А.С., Черепнин Л.В. Нов­го­родские бе­ре­стя­ные грамо­ты как ис­то­ри­че­ский ис­точник. М., 1968;
• Мед­ын­це­ва А.А. Тму­та­ра­канский ка­мень. М., 1979;
• Высоцкий С.А. Эпи­графи­че­ский корпус сред­не­ве­ко­вых надпи­сей ар­хи­тектурных па­мятни­ков древ­не­го Киева (Ито­­ги ис­следо­ва­ния). В кн.: Археоло­­ги­че­ские ис­следо­ва­ния Киева. 1978–1983 гг. К., 1985;
• Рож­де­ственская Т. Древне­русская эпи­графика. СПб., 1991.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: М.В. Скржинська, М.Ф. Котляр.; url: http://history.org.ua/?termin=Epigrafika; том: 3