Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Надсяння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

НАДСЯННЯ — назва давньої укр. етнічної землі (вживається також термін «Посяння») вздовж обох берегів Сяну (польс. — San) на пн. від Лемківщини на українсько-польс. (до виселення українців 1945—47) пограниччі. З пд. на пн. Н. включає частини Низьких і Середніх Бескидів, Підгір’я і Надсянської низовини. У 10—14 ст. Н. входило до складу Київської Русі, а потім — Галицько-Волин. д-ви. З часів завоювань польс. короля Казимира III Великого (1340—49), який приєднав до Польщі значну частину земель Галицько-Волин. д-ви, Н. опинилося в кордонах (у складі Сяніцької та Перемишльської земель) Руського воєводства, створеного Польщею. Центром Рус. воєводства був Львів. До нього входило 5 земель (Белзька, Галицька, Львівська, Перемишльська, Сяніцька).

Після 1-го поділу Польщі Н. входило до Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина) з 1772 по 1918, 1918—19 — Західноукраїнської Народної Республіки. До початку Другої світової війни (вересень 1939) — до Польщі. Після поразки останньої на підставі Угоди про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 Н. було поділене між СРСР та Німеччиною вздовж р. Сян. Лівобережжя увійшло до створеної німцями Генеральної губернії, а правобережжя — до УРСР. Після початку німецько-рад. війни 22 червня 1941 Н., разом з усією Галичиною, опинилося в складі Ген. губернії. Такий стан існував до кінця липня 1944, коли Н. зайняли рад. війська. Фактично з осені того року СРСР погодився на польсько-рад. розмежування вздовж т. зв. Керзона лінії зі зміщенням її на користь Польщі за рахунок укр. і білорус. (пн. Підляшшя) земель, у деяких місцях до 50—60 км.

Що ж стосується Н., яке історично складало територію Зх. Галичини, заселеної в давнину здебільшого пращурами українців, то воно з 14 ст. неухильно полонізувалося. Якщо до завоювань польс. короля Казимира III Великого українсько-польс. етнічне розмежування проходило західніше Ряшева (польс. — Rzeszów) і східніше Ясла та Горлиць (із взаємним міжетнічним вкрапленням обабіч суцільної лінії етнічного розмежування), то до поч. 20 ст. етнічна межа істотно пересунулася на сх., наблизившись до лінії Ярослав (і навіть далі ) — Сянок. Хоча північніше до межі з Холмщиною вона залишалася практично без змін. Зате на самій Холмщині межа посунулася до Томашева—Замістя—Красностава. Остаточно долю Н. вирішив Договір між СРСР і Республікою Польща про радянсько-польський державний кордон від 16 серпня 1945 (укладений на підставі рішень Крим. (Ялтинської) конференції глав д-в — СРСР, США, Великої Британії — в лютому 1945). Майже все Н. (за невеликими винятками) залишилося в складі Польщі. Гол. містом Н. є Перемишль (Przemysl; давній важливий центр укр. к-ри). Значними (хоча кількісно невеликими) містами є також Ярослав (Jaroslaw) і Сянок (Sanok) (також традиційні центри укр. к-ри). Меншими — міста Березів (Brzozów), Лежайськ (Lezajsk), Переворськ (Przeworsk) і Радимно (Radymno).

Полонізація Н., починаючи із завоювань польс. короля Казимира III Великого, здійснювалася внаслідок напливу польс. колоністів, а пізніше — сполонізованих німців, як, рівно ж, переходу на римо-католицизм і польс. мову місц. населення. Після виселення українців з Н. по II світ. війні в тих його пн.-зх. частинах, які були раніше українськими, залишилися окремі укр. анклави, як, напр., с. Тарнавка. Цікаво, що на пд.-сх. околиці Ряшева ще й тепер у с. Залісся (Zalesie) можна впізнати колишню греко-катол. церкву, переобладнану на костьол. На загал до початку II світ. війни на зх. від тодішньої українсько-польс. етнічної межі проживало (без т. зв. замішанців) прибл. 40 тис. українців, з яких половина вживала польс. мову як розмовну.

Якщо виходити з того, що з осені 1944 по липень 1946 з Польщі до УРСР депортовано (офіц. мовою — евакуйовано) трохи більше 480 тис. українців, серед них — близько 200 тис. з  Холмщини і Пд. Підляшшя, то  решта припадає на Зх. Галичину (Лемківщина і Н. — терени на пн. сх. від Лемківщини і на зх. від Холмщини). Отже, можна вважати, що з Н. (у ширшому від географічного понятті) до СРСР вивезено до 180 тис. осіб (якщо мати на увазі, що, крім них, ще вивезено прибл. 100 тис. лемків). Решту українців за наслідками «Вісла» акції 1947 розсіяно на т. зв. понімецьких землях, які складають третину території нинішньої Польщі. Виселення українців до УРСР і до пн. та зх. земель у самій Польщі супроводжувалося масовим насиллям над ними. Його уособленням стало поголовне знищення жителів с. Павлокома, яке розташоване поблизу м. Динів, що між Перемишлем і Ряшевом.

Якась частина українців Н. уникла депортації або згодом повернулася на прадідівські землі. Найбільшим скупченням українців є Перемишль, де діє комплекс укр. шкіл ім. М.Шашкевича (початкова школа, г-зія і ліцей), в якому навчається в середньому 250 дітей щорічно. Тут діє Укр. нар. дім, зведений на кошти українців у 19 ст., але по II світ. війні націоналізований. Нині місц. українці орендують його в д-ви. Зусиллями Укр. нар. дому і місц. осередку Об’єднання українців у Польщі здійснюються різноманітні укр. культурно-освітні заходи. Веде науково-дослідну роботу Пд.-Сх. наук. ін-т у Пшемишлі (Poludniowo-Wschodni Instytut Naukowy w Przemyslu). Ця наук. установа провадить широкі дослідження передусім у галузі польсько-укр. культ. взаємин, діяльності церкви.

Перемиський осередок Об’єднання разом з ін. осередками здійснює значну роботу з відтворення і збереження місць укр. істор. пам’яті в Н. Тут, напр. у с. Млини, на українсько-польс. кордоні, разом з Яворівським осередком Т-ва «Надсяння» (Львів. обл. України) доглядається могила автора музики до гімну України М.Вербицького, а також місця масових поховань українців, загиблих під час II світ. війни та по її закінченні в Пикуличах (околиця Перемишля), Бірчі, Павлокомі та ін. місцях. Започаткована програма «Повернення» всіх, кого за акцією «Вісла» 1947 вивезено з рідних земель.

Значну душпастирську роботу веде Греко-катол. церква, легалізована в Польщі на поч. 1990-х рр.

Література

[ред. код]
  • Німчук І. За Ся­ном: З по­їзд­ки по Лом­жинсько­му де­ка­на­ті. Львів, 1932;
  • Кубі­йо­вич В. Тери­то­рія і людність ук­ра­їнських зе­мель. Львів, 1935;
  • Пшеп’юрсь­ка М. Над­сянський го­вір. Вар­ша­ва, 1938; Гео­графія ук­ра­їнських і су­межних зе­мель. Кра­ків—Львів, 1943;
  • Тар­но­вич Ю. На згари­щах Закерзоння. Торонто, 1954;
  • Кубі­йо­вич В. Укра­їнці у Гене­раль­ній гу­бернії: 1939—1941: Істо­рія Укра­їнсько­го центрально­го ко­мі­те­ту. Чика­го, 1975;
  • Його ж. Етнічні групи Південно-Західної Укра­ї­ни (Гали­чи­ни) на 1.01.1939: Національ­на стати­стика Гали­чи­ни. Вісба­ден, 1983;
  • Mo­ty­lewicz J. Mi­a­sta zi­e­mi prze­my­skiej i sa­noc­kiej w XVII і XVI­II w. Prze­myśl, 1993;
  • Ba­biński G. Po­gra­ni­cze pol­sko-uk­ra­ńskie: Et­nic­z­ność, zróżni­cowa­nie re­li­gij­ne, toż­sa­mość. Kraków, 1997; Lo­sy cerkwi w Pol­sce po 1944 ro­ku. Rzeszów, 1997;
  • Макарчук С.А. Укра­їнська респу­блі­ка га­ли­чан. Львів, 1997; «Наше слово» [Тиж­не­вик Об’єднання ук­ра­їнців у Польщі] (Вар­ша­ва), 1997—2009;
  • Girt­ler K. Prze­myśl w za­ra­niu do­by au­to­no­mic­znej. Prze­myśl, 1999;
  • Drozd R. Po­li­ty­ka władz wob­ec lud­no­sci uk­ra­ińskiej w Pol­sce w la­tach 1944—1989. Wars­zawa, 2001;
  • Сер­гійчук В. Укра­їнський здвиг: Закерзоння, 1939—1947. К., 2004;
  • Ma­kar J. Kwes­tia Bojków, Hu­culów, Łem­ów, Rus­inów wob­ec pro­ble­mu jed­ności na­ro­du uk­ra­ińskie­go. В кн.: Łem­kowie, Boj­kowe, Rus­ini — his­to­ria, współ­czes­ność, ku­ltu­ra ma­te­ri­al­na i duchowa. Leg­ni­ca — Zre­lo­na Góra, 2007;
  • Макар Ю. Полі­тичні, еконо­мічні та на­ціональ­но-де­мо­графічні наслідки опера­ції «Ві­сла». В кн.: Укра­ї­на—Польща: Важкі пи­тання, т. 8. Луцьк, 2008.

Джерела

[ред. код]

Автор: Ю.І. Макар.; url: http://history.org.ua/?termin=Nadsiannia; том: 7

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія_історії_України/Статті/Надсяння&oldid=36344218