Генерал-губернаторство (Третій Рейх)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Generalgouvernement
Generalne Gubernatorstwo
Генерал-губернаторство
Адміністративно автономний елемент Третього Рейху
1939 – 1945
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Генерал-губернаторства
Генерал-губернаторство у кордонах 1942 року
Столиця Лодзь (1939)
Кракау (1939–1945)
50°04′ пн. ш. 19°56′ сх. д. / 50.067° пн. ш. 19.933° сх. д. / 50.067; 19.933
Мови німецька (офіційна), польська, українська, ідиш
Релігії римо-католицтво, греко-католицтво
Форма правління Цивільна адміністрація
Генерал-губернатор
 - 1939–1945 Ганс Франк
Державний секретар
 - 1939–1941 Артур Зейсс-Інкварт
 - 1941–1945 Йозеф Бюлер
Історичний період Друга світова війна
 - Вторгнення в Польщу 12 жовтня 1939
 - Приєднання Галичини 1 серпня 1941
 - Вісло-Одерська операція 2 лютого 1945
Площа
 - 1939 95 742 км2
 - 1941 142 000 км2
Населення
 - 1941 12 100 000 л.
     Густота 85,2 осіб/км² 
 - 1943 18 000 000 осіб
     Густота 126,8 осіб/км² 
Валюта злотий, райхсмарка
Попередник
Наступник
War ensign of Germany (1938-1945).svg Військова адміністрація у Польщі
Flag of Ukrainian SSR (1937-1949).svg Українська Радянська Соціалістична Республіка
Польська Народна Республіка Flag of Poland (1928-1980).svg
Українська Радянська Соціалістична Республіка Flag of Ukrainian SSR (1937-1949).svg
Сьогодні є частиною Польща Польща
Словаччина Словаччина
Україна Україна
Карта губернії

Генерал-губернаторство, або Генеральна Губернія — тимчасова адміністративно-територіальна одиниця, утворена 12 жовтня 1939 року гітлерівським урядом під час Другої світової війни у центрально-східній частині Польської держави. Адміністративний центр знаходився у Кракові. Повна офіційна назва — генерал-губернаторство для окупованих польських земель, нім. Generalgouvernement für die besetzten polnischen Gebiete, пол. Generalne Gubernatorstwo dla okupowanych ziem polskich.

До складу Генеральної губернії входили і українські етнографічні землі — Лемківщина, Підляшшя, частина Посяння і Холмщина (загальна площа 16 тисяч км²).

1 серпня 1941 року Генеральна губернія була об'єднана з дистриктом (провінцією) Галичина. На чолі губернії стояв генерал-губернатор Ганс Франк, якому належала вся повнота адміністративної і військової влади.

Генеральна губернія поділялась на окружні староства («крайзгауптманшафти») та виділені в окремі одиниці «вільні міста» («крайзфрайштадти») на чолі з штадтгауптманами. В Галичині було відновлено поділ на повіти і гміни.

Сільське населення отримало право територіального самоуправління. Окупаційний режим на галицьких землях був дещо ліберальніший, ніж на решті українських територій, що було пов'язано з тривалим перебуванням у складі Австро-Угорщини.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Для адміністративних цілей Генеральну губернію було поділено на чотири дистрикти: дистрикт Варшава, дистрикт Люблін, дистрикт Радом та дистрикт Краків. Після того як Третій Рейх напав на Радянський Союз і окупував територію України було утворено п'ятий — дистрикт Галичина (1 серпня 1941 року на основі територій Східної Галичини).

Згодом ці п'ять дистриктів були поділені на міські округи (Stadtkreise, тобто міста, які самі утворюють окремий округ) та округи (Kreishauptmannschaften). Згідно з декретом від 15 вересня 1941 року назви більшості основних міст було змінено на історичні німецькі назви, або германізовані версії польських чи українських назв. Проте також залишалися і попередні назви. Дистрикти були поділені таким чином:

Дистрикт Галичина
Міські округи Лемберг (Lemberg, Львів)
Окружні староства Бережани (Breschan), Чортків (Tschortkau), Дрогобич, Кам'янка-Струмилівська (Kamionka-Strumilowa), Коломия (Kolomea), Лемберг-Округ (Lemberg-Land), Рава-Руська (Rawa-Ruska), Станіславів (Stanislau), Самбір (Sambor), Стрий (Stryj), Тарнополь (Tarnopol), Золочів (Solotschiw), Калуш (Kallusch)
Дистрикт Краків
Міські округи Краків (Krakau)
Окружні староства Дембиця (Dembitz), Ярослав (Jaroslau), Ясло (Jassel), Краків-Округ (Krakau-Land), Кросно (Krosno, Мехув (Meekow), Нови Тарґ (Neumarkt), Нови Сонч (Neu-Sandez), Перемишль (Przemyśl), Жешув (Reichshof), Сянок (Sanok), Тарнів (Tarnau)
Дистрикт Люблін
Міські округи Люблін
Окружні староства Бяла-Подляска (Biala-Podlaska), Білгорай (Bilgoraj), Холм (Cholm), Грубешів (Grubeschow), Янів-Любельський (Janow Lubelski), Краснистав (Krasnystaw), Люблін-Округ, Пуляви (Pulawy), Радзин (Rehden), Замостя (Zamosch/Himmlerstadt/Pflugstadt)
Дистрикт Радом
Міські округи Кельце (Kielce), Радом (Radom, Ченстохова (Tschentochau)
Окружні староства Бусько (Busko), Єнджеюв (Jedrzejow), Кельце-Округ (Kielce-Land), Конськє (Konskie), Опатув (Opatau), Пйотркув (Petrikau), Радом-Округ (Radom-Land), Радомско (Radomsko), Стараховіце (Starachowitz), Томашув Мазовецький (Tomaschow Mazowiecki)
Дистрикт Варшава
Міські округи Варшава (Warschau)
Окружні староства Ґавролін (Garwolin), Ґруєц (Grojec), Льовіч (Lowitsch), Мінськ (Мінськ Мазовецький, Minsk), Острув (Острув Мазовецький, Ostrau), Седльце (Siedlce), Сохачев (Sochaczew), Соколув-Венгрув (Sokolow-Wengrow), Варшава-Округ (Warschau-Land)

Зміна адміністративної структури була розроблена міністром фінансів Луцом фон Крозігом, котрий через фінансові причини хотів зменшини кількість дистриктів до трьох[1]. У березні 1943 року було оголошено про об'єднання дистриктів Краків та Галичина та поділ території дистрикту Варшава між дистриктами Люблін та Радом. Краків та Варшава повинні були залишатися окремими міськими округами, проте Варшава — під прямим керівництвом Генеральної губернії. Цей декрет повинен був стати чинним 1го квітня 1943 року та був прийнятий Гейнріхом Гімлером, проте Мартін Борман виступив проти, оскільки хотів перетворити регіон на звичайну область імперії. Вільгельм Фрік та Фрідріх-Вільгельм Крюґер теж скептично ставилися до користі цієї реорганізації. В результаті вона була відмінена після переговорів між Гімлером та Гансом Франком[1].

Населення[ред.ред. код]

Згідно з офіційними німецькими даними Генеральне губернаторство станом на червень 1941 року займало площу 94,1 тис. км², на якій мешкали 12,1 млн людей, в тому числі такі національні групи (дані за грудень 1940)[2]:

  • поляки — 10 мільйонів (1939 року
  • євреї — 1 350 000
  • українці — 500 тисяч
  • інші групи — 300 000, в тому числі 90 тисяч фольсдойчів та 80 тисяч ґуралів (німці зараховували їх до так званого ґуралєнфольку), також русини.

Після утворення дистрикту Галичина площа Генеральної губернії зросла до 145,2 тис. км², а кількість населення до 16,6-16,8 млн, в тому числі:

  • поляки — 11 200 000 (10 млн в Генеральній губернії 1940 року плюс 1,1-1,2[3] млн в окупованій Східній Галичині (200 тис. поляків були вивезені вглиб СРСР під час 1939—1941 рр.)
  • українці — 3 700 000 (530 000 українців в ГГ 1940 року та 3,2[4] млн в Східній Галичині.
  • євреї — 1 900 000 (1,35 млн в Генеральній губернії та близько 0,55 млн в Східній Галичині)[5]. Офіційні німецькі дані відрізняються від задекларованих генеральним губернатором Гансом Франком, котрий на на засіданні уряду Генеральної губернії 16 грудня 1941 року вказав про 2,5 млн євреїв.

1943 року на терени Генеральної губернії було переселено додатково 330 тисяч[6] німецьких колоністів. Також було 1,5 млн євреїв, звезених в Генеральну губернії з інших країн Європи. До цього під час операції Рейнхард[en] було вже вбито близько 2 млн[7] євреїв та циган.

Під час німецької окупації 1 млн 800 тис. осіб з теренів Другої Речі Посполитої визнали себе фольксдойчами.

Влада Генеральної губернії[ред.ред. код]

Палац Потоцьких в Кшешовіцах, резиденція Ганса Франка до 1944 року

Основну владу мав в своїх руках генерал-губернатор (нім. Generalgouverneur), резиденція котрого була в Кракові. Варшава стала звичайною столицею одного з дистриктів. Генерал-губернатору допомагали спочатку Канцелярія Генеральної губернії (нім. Amt des Generalgouverneurs), а з 9 грудня 1940 року — Уряд Генеральної губернії (нім. Regierung des Generalgouvernements).

Впродовж всього часу існування Генеральної губернії на посаді генерал-губернатора був Ганс Франк, а шефом Уряду — Йозеф Бюлер.

Також був розбудований поліційний апарат і служба безпеки для виконання окупаційної політики.

Фінансова система[ред.ред. код]

Як стверджує Анджей Ґуйський, Рейхсбанк був проти запровадження німецької валюти у Генеральній губернії через небажаний зріст обігу грошей. Тому для організації грошової системи було залучено Кредитову Касу Німецького Рейху (Reichskreditkassen RKK). Спочатку RKK розміщувалася у Лодзі, на її чолі був колишній голова банку у Гданську — Карл-Антон Шефер. Після перенесення установ Генеральної губернії до Кракова з'явилися каси і в інших містах (всі каси відкриті до травня 1940 року). Каси друкували грошові асигнати для використання як платіжного засобу на зайнятих німецькою армією територіях. Курс грошей був 1 рейхсмарка=2 злотих[8].

8 квітня 1940 року відкрився Емісійний банк в Польщі (Emissionbank in Polen) — спеціальна інституція для емісії грошей у Генеральній губернії. Ця валюта теж називалася злотим. Її курс був 2 злотих=1 рейхсмарка. Після утворення дистрикту Галичина був введений курс для рубля (радянської валюти): 1 злотий=5 рублів. З часом курс злотого погіршився, зокрема на чорному ринку рейхсмарка коштувала 4 злотих (1941—1942) і 3 злотих (1943), а 1944 року було повернено курс 1,8 злотих за марку. Старі банкноти Банку Польського підлягали заміні на нові від Емісійного банку з курсом 1 до 1.

Судова влада[ред.ред. код]

Оголошення про смертну кару за допомогу євреям (9 травня 1942 року)

В листопаді 1939 року було оголошено, що паралельно з старою польською судовою системою будуть діяти і німецькі суди. На початку 1940 року відновлено діяльність польських судів в Генеральній губернії, проте після певних кадрових змін. Було збережено відповідний рівень юрисдикції польських судів, а окупаційна влада мала в своїх руках можливість контролювати правомірність рішень цих судів. Польські судді зберегли свій попередній судовий устрій, проте було усунено суддівську символіку з польським гербом. Функціювали гродські, окружні та апеляційні суди, які займалися справами поза компетенцією німецького судівництва.

В найважливіших містах знаходилися загальні німецькі суди першої та другої інстанцій, котрі займалися справами, де фігурували німці, фольксдойчі та особи, котрі скоїли злочини проти Рейху. Також були воєнно-польові (Standgericht) та спеціальні (Sondergericht) суди.

Згодом судова система була використана для проведення дискримінаційної політики в сфері національної політики. Наприкінці 1941 року було запроваджене спеціальне кримінальне право для поляків та євреїв, яке значно розширило застосування смертної кари і скасувало вікові обмеження[9].

Зокрема смертним вироком карали за:

  • дії проти німецької влади чи німецького народу (розпорядження Ганса Франка від 31 жовтня 1939 р.)
  • зараження німця венеричною хворобою (від 20 лютого 1940 року для боротьби з венеричними хворобами)
  • невиконання процедури реєстрації колишніх офіцерів Війська Польського (з 31 липня 1940)
  • за завищення максимальних цін на товари на ринку, а також за укривання товарів щоденного вжитку (від 21 січня 1940)
  • за недостачу контингентів зерна від землеробів (11 липня 1942 р.)
  • за приховування євреїв (з 1942 року, часто без суду на місці злочину)
  • ухиляння від будівельної служби (Баудінст)
  • спротив і шкідництво всупереч уставам і розпорядженням німецької окупаційної влади (розпорядження Ганса Франка від 2 жовтня 1943 року). Це був дуже суворий акт, адже стосувався і осіб німецької національності[10].

Поліцейська система[ред.ред. код]

У Генеральній губернії діяло кілька різних видів поліції: The police in the General Government was divided into:

Додатково в кожному дистрикті місцевий комендант поліції порядку мав у своєму розпорядженні полк поліції СС (SS-Polizeiregiment) з важким озброєнням. З цих підрозділів при потребі формували загони для різних завдань, зокрема айнзацкоманди та зондеркоманди, які займалися екзекуціями цивільного населення.

Станом на 1 січня 1944 року у всіх поліційних формаціях було 42320 осіб. В силах безпеки працювало близько 2 тисяч осіб.

ЗМІ та пропаганда[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Парад рекрутів до дивізії «Галичина»

Звуковий тижневик Генерального Губернаторства — кіножурнал Генеральної губернії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Madajczyk Czesław. Polityka III Rzeszy w okupowanej Polsce p. 242. — Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1970. — — T. 1. — S. 102—103.
  2. Czesław Madajczyk: Polityka III Rzeszy w okupowanej Polsce. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1970, s. 165—176, 247, 259, 328 (tom 2), s. 241, 533, 631 (tom 1).
  3. Grzegorz Hryciuk: Przemiany demograficzne w Galicji Wschodniej w latach 1939—1941. Rzeszów: Instytut Pamięci narodowej. Okupacja sowiecka ziem polskich 1939—1945, s. 112—113. ISBN 83-89078-78-3.
  4. Grzegorz Hryciuk: Przemiany demograficzne w Galicji Wschodniej w latach 1939—1941. Rzeszów: Instytut Pamięci narodowej. Okupacja sowiecka ziem polskich 1939—1945, s. 112—113. ISBN 83-89078-78-3.
  5. Grzegorz Hryciuk: Przemiany demograficzne w Galicji Wschodniej w latach 1939—1941. Rzeszów: Instytut Pamięci narodowej. Okupacja sowiecka ziem polskich 1939—1945, s. 112—113. ISBN 83-89078-78-3.
  6. Okupacja i ruch oporu w dzienniku Hansa Franka 1939—1945. Warszawa: Książka i Wiedza, 1970, s. 30, 31, 54 (tom 1).
  7. Okupacja i ruch oporu w dzienniku Hansa Franka 1939—1945. Warszawa: Książka i Wiedza, 1970, s. 30, 31, 54 (tom 1).
  8. Andrzej Gojski, Etapy i cele niemieckiej polityki bankowej w GG. Plany niemieckie wobec Generalnego Gubernatorstwa w latach 1939—1945, BANK I KREDYT, August 2004
  9. Witold Pronobis: Świat i Polska w XX wieku. Warszawa: Editions Spotkania, 1996, s. 229. ISBN 83-86802-11-1.
  10. Okupacja i ruch oporu w dzienniku Hansa Franka 1939—1945. Warszawa: Książka i Wiedza, 1970, s. 30, 31, 54 (tom 1).

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]