Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Ніжин, місто Чернігівської обл.

НІЖИН — місто обласного підпорядкування Чернігівської області, райцентр. Розташов. на р. Остер (прит. Десни, бас. Дніпра). Населення 76,0 тис. осіб (2005).

Попередниками Н. є 2 давньорус. городища, які ототожнюють з «городами», згаданими в Іпатіївському літописі. Імовірно, перше городище (кін. 10—13 ст., в істор. центрі сучасного міста на  лівому березі Остра; на поч. 17 ст. відоме як Ніжинське городище) — це Ніжатин (згадується під 1135 і 1147); друге городище (12—13 ст., в урочищі Городок на сх. околиці сучасного міста на правому березі Остра) — це Уненіж (згадується під 1147). Ніжатин належав Переяславському князівству, а Уненіж — Чернігівському князівству. Обидва населені пункти були знищені під час монголо-татарської навали, скоріш за все 1239. За археол. даними, у 2-й пол. 13—14 ст. на околицях сучасного міста існували сільс. поселення, засновниками яких могли бути вцілілі мешканці Ніжатина та Уненіжа. У 16 — на поч. 17 ст. ці терени (які з 2-ї пол. 14 ст. належали Великому князівству Литовському) були майже незалюдненими внаслідок татар. набігів та литовсько-моск. протистояння. Після литовсько-московської війни 1500—1503 Ніжинщина у складі чернігово-сіверських земель відійшла до Рос. д-ви.

Не з’ясовано, чи має відношення до Н. Нежатина нива, згадана в літописі під 1078 (див. Нежатина нива, битва 1078). Згадка Н. в грамоті київ. кн. Володимира Ольгердовича (у літературі помилково датована 1390; насправді має дату 4-й індикт, який у правління цього князя припадає на 1366 і 1381) не може свідчити про існування населеного пункту з такою назвою у 2-й пол. 14 ст., оскільки документ є фальсифікатом кін. 16 — поч. 17 ст.

Заселення Ніжинського горо-дища почалося одразу після приєднання Задесення (пд. Чернігівщини) до Речі Посполитої згідно з Деулінським перемир’ям 1618. Нове поселення, яке отримало назву Н., з огляду на вигідне розташування було обрано адміністрацією Чернігово-Сіверщини (із 1635 — Чернігівського воєводства) як опорний пункт колонізації Задесення. Не пізніше 1625 було споруджено Ніжинський замок, 1625 Н. отримав магдебурзьке право (скасоване 1831) і право проведення ярмарків. Під 1634 згадуються перші ремісничі цехи. Засновником міста і його пер-шим війтом був капітан (пред-ставник адміністратора Чернігово-Сіверщини королевича Владислава; див. Владислав IV) Щасний Вишль. Дуже швидко Н. перетворився на один із найважливіших торгово-ремісничих осередків Лівобережної України. Він мав 2 лінії дерев’яно-земляних укріплень (навколо замку і власне міста), споруджених із використанням давньорус. валів, і був оточений передмістями. На околиці Н. 1620 був заснований правосл. монастир Різдва Богородиці (див. Ніжинський Ветхоріздвяний Свято-Георгіївський монастир), а в самому місті до 1632 — монастир домініканців. Бл. 1633 Н. став центром староства. У 1630-ті рр. ніжинці брали участь у козац. повстаннях.

У червні 1648 Н. перейшов під контроль Війська Запорозького і став центром Ніжинського полку. Із 1659 в замку стояв рос. гарнізон. 17—18 червня 1663 в Н. відбулася Чорна рада 1663, на якій гетьманом Лівобереж. України було обрано І.Брюховецького. 1668 у ході антимоск. повстання ніжинські козаки й міщани намагалися здобути замок; при наближенні рос. війська кн. Г.Ромодановського ніжинці залишили місто, яке було пограбоване і спалене.  Після ліквідації полкового адм.-тер. устрою (1782) Н. — повітовий центр Чернігівського намісництва, із 1797 — Малоросійської губернії, а з 1802 — Чернігівської губернії.

1675, коли гетьман І.Самойлович своїм універсалом гаран-тував ніжинським грекам (див. Греки в Україні) право власного суду, починається задокументована історія грец. громади. 1680 виділилася грец. церк. парафія, а 1696 було створено грец. братство, біля витоків якого стояв священик із Македонії Христофор (Христодул) Дмитрієв. 1785 було утворено грец. магістрат (ліквідовано 1870). Греки, серед яких спочатку переважали купці (що займалися міжнар. торгівлею), користувалися широкими привілеями (скасовані в 1860-ті рр.). Становлячи невелику частку населення Н. (не більше 7 % на межі 18—19 ст.), греки справили величезний вплив на культ. і госп. життя міста. Зокрема, грекам Н. зобов’язаний своїм сучасним брендом — особливим сортом огірків.

Аж до кінця 18 ст. Н. залишався одним із найрозвинутіших міст Гетьманщини. Зокрема, він був відомий своїми ярмарками (відбувалися тричі на рік). 1660 засновано Ніжинський Свято-Введенський монастир. 1702 Стефан Яворський започаткував Ніжинський Благовіщенський монастир. У 2-й пол. 17—18 ст. місто прикрасили численні муровані церкви, найдавніша з яких — збудований ніжинським полк. І.Золотаренком Свято-Миколаївський собор — є першим у часі укр. бароковим хрещатим п’ятибаневим храмом. 1780—81 збудовано комплекс поштової станції (на сьогодні — єдиний в Україні, що зберігся майже повністю). Наприкінці 18 — на поч. 19 ст. знесено міські укріплення.

Наприкінці 18 ст. Н. втратив значення торг. й адміністративно-військ. центру, проте не перетворився на звичайне провінційне місто завдяки тому, що тут 1820 була заснована Ніжинська г-зія вищих наук князя Безбородька (із 1875 — Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька, нині — Ніжинський держ. ун-т ім. М.Гоголя). Н. був єдиним повітовим містом Російської імперії, що мало вищий навч. заклад.

1868 в Н. споруджено заліз-ничну станцію. У 2-й пол. 19 ст. з’явилися пром. підпр-ва (мідно-ливарний з-д, тютюнова ф-ка). Про динамічний розвиток міста свідчить зростання чисельності його населення (1846 — 9 тис. осіб, 1866 — 18 тис., 1897 — 32 тис. осіб). За кількістю населення Н. стояв на 1-му місці в Черніг. губ., випереджаючи й губернський центр.

1917—20 влада у місті належала Українській Народній Республіці (листопад 1917 — січень 1918, березень—квітень 1918), більшовикам (січень—березень 1918, січень—вересень 1919), Українській Державі (квітень—листопад 1918), денікінцям (вересень—листопад 1919). У березні—листопаді 1918 Н. був під контролем нім. військ. У серпні 1918 місто намагався захопити загін М.Кропив’янського. Рад. владу остаточно встановлено 21 листопада 1919.

Із 1923 Н. — центр Ніжинської округи Черніг. губ., а з липня 1930 — райцентр Чернігівської округи. Із 1932 — у складі Черніг. обл.

Перед Другою світовою війною в Н. працювали 7 з-дів, машинно-тракторна станція, 17 артілей та 6 приміських колгоспів. 1939—40 діяли пед. ін-т ім. М.Гоголя, 4 технікуми.

Під час гітлерівської окупації (13 вересня 1941 — 15 вересня 1943) діяли рад. підпільники (зокрема Ніжинська підпільна комсомольсько-молодіжна орг-ція) та провід Організації українських націоналістів (мельниківців).

Нині Н. — один із пром. і культ. центрів пн.-сх. регіону України. У місті діють драм. театр ім. М.Коцюбинського й 4 вищі навч. заклади, найбільшим з яких є ун-т ім. М.Гоголя.

У Н. народилися Р.Ракушка-Романовський, І.Максимович, Г.Кониський, М.Бантиш-Каменський, П.Вітгенштейн, Ю.Лисянський, Номис (М.Симонов), М.Самокиш, В.Адріанова-Перетц, І.Спаський, актор М.Бернес (Нейман). З Н. пов’язаний творчий шлях М.Заньковецької.

Пам’ятки арх-ри: Свято-Миколаївський собор (між 1655 і 1659), собор Благовіщенського монастиря (1702—16), грец. церква архангелів Михаїла і Гавриїла (1719—29), церква св. Іоанна Богослова (1752), собор Свято-Введенського монастиря (1775), грец. церква Всіх святих (1760, 1780—1805), будинок грецького магістрату (1785), будинок гімназії вищих наук (1805—1817, архітектор Л.Руска).

Численні пам’ятники, у т. ч. перший у Рос. імперії пам’ятник М.Гоголю (1881, скульп. П.Забіла).

Музеї: краєзнавчий, «Поштова станція».

 

Література

Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. К., 1990; Греки на українських теренах. К., 2000;

• Зозуля С., Морозов О. Місто Ніжин: Деякі аспекти формування пам’яткоємного середовища. «Праці центру пам’яткознавства», 2005, вип. 8;
• Морозов О. Нариси з історії стародавнього Ніжина. «Ніжинська старовина», 2005, № 1;
• Ситий Ю. До питання про локалізацію літописного Ніжатина та Уненіжа. Там само;
• Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618—1648). К., 2006;
• Дудченко  Г.М. Хронологія історії Ніжина. Web.: http://www.nizhyn.com.ua.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7.

Автор: Я.В. Верменич, Д.Я. Вортман.; url: http://history.org.ua/?termin=Nizhyn_mst; том: 7