Ніжинський полк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ніжинський полк

Прапор полку

Прапор полку

Герб полку

Герб полкового центру

Карта полку

Розташування полку на карті.
Утворено 1648
Ліквідовано 1782
Центр Ніжин
Сотні станом на 1782 рік
перша полкова Ніжинська
друга полкова Ніжинська
третя полкова Ніжинська
четверта полкова Ніжинська
перша Борзенська
друга Борзенська
Веркіївська
Дівицька
Заньківська
Івангородська
Прохорська
Шаповалівська
Бахмацька
Попівська
Конотопська
Батуринська
Новомлинська
Коропська
Кролевецька
Глухівська
Воронізька
Янпільська














Площа (30 тис.) км²
Полковники
16481650 Прокіп Шумейко
16501653 Лук'ян Сухиня
16531655 Іван Золотаренко
16551656 Василь Золотаренко
16561659 Григорій Гуляницький
16591663 Василь Золотаренко
16631667 Матвій Гвинтівка
16671668 Матвій Мартинович
1668 Іван Соха
1669 Євстафій Золотаренко
16691674 Пилип Уманець
16741677 Марко Борсук
16781685 Яків Жураківський
1687 Ярема Непрак
16871694 Степан Забіла
16961701 Іван Обідовський
17081718 Лук'ян Жураківський

Ні́жинський полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця України. Полковий центр — місто Ніжин (тепер Чернігівської області).

Сотні[ред.ред. код]

За час існування до Ніжинського полку входило 55 сотень. А саме: Батуринська (1654—1782), Бахмацька (1654—1782), Березанківська (1648—1654), Березнянська (1654—1672), Бобівська (1654—1663), Борзнянські дві (1654—1782), Веркіївська (1654—1782), Волинська (1654—1663), Воронізька (1654—1663; 1665—1668; 1669—1782), Глухівська (1654—1663; 1665—1782), Дівицька-Володькова (1654—1658), Дівицька-Салтикова (1654—1782), Дроківська (1654—1663), Заньківська (1758—1782), Івангородська (1654—1782), Киселівська (1654—1663), Кобижчанська (1654—1663), Конотопська (1654—1782), Коропська (1654—1663; 1665—1668; 1669—1782), Кролевецька (1654—1663; 1665—1668; 1669—1782), Кустівська (1654), Мглинська (1654—1663), Менська (1654—1663), Мринська (1654—1744), Ніжинська перша (полкова) (1648—1672), Ніжинська друга (1648—1654; 1716—1782), Ніжинська третя (1649—1654; 1672—1687; 1736—1782), Ніжинська четверта (1649—1654; 1764—1782), Ніжинська п'ята (1649—1654; 1764—1782), Ніжинська шоста (1649—1651), Ніжинська сьома (1649—1651) Новгородські дві (1654—1663), Новоміська (1654), Новомлинська (1654—1663; 1665—1668; 1669—1782), Носівська (1654—1663), Оленівська (1654—1663), Олишівська (1654—1756), Підлипненська (1654—1663), Погарська (1654—1663), Понорницька (1654—1663), Попівська (1758—1782), Поповогірська (1654—1663), Почепська (1654—1663), Прохорівська (1672—1782), Рождественська (1654—1672), Сиволозька (1654—1663), Синявська (1654—1663), Сосницька (1654—1663), Стародубська (1654—1663), Стольненська (1651—1655), Топальська (1654—1663), Хорошеозерська (1663—1672), Шаповалівська (1651—1782), Шептаківська (1654—1663), Ямпільська (1672—1709; 1722—1782).

Сотенні міста[ред.ред. код]

Батурин (від 1654), Бахмач (від 1654), Березанка (1649), Березна (Березне, Березина, 1654—1672, Бобровиця (Бобів, 1654—1663), Борзна (від 1654, Веркіївка (від 1654, Волинка (Волинь, 1654—1663), Вороніж (від 1654, Глухів (1654—1663, від 1665, Дівиця Володькова (1649—1663), Дівиця Салтикова (від 1654), Дроків (1654—1663), Заньки (від 1758), Івангород (від 1654, Киселівка (Кисилівка, 1654—1663, Кобижча (1649 разом з Носівкою, 1654—1663 окремо), Конотоп (від 1654), Короп (від 1654), Кролевець (від 1650), Мглин (1654—1663), Мена (1654—1663), Мрин (1654—1744), Ніжин, Новгородок (Новгородка, Новгород-Сіверський, 1654—1663), Нові Млини (від 1654), Носівка (1649 разом з Кобижчею, 1654—1663 окремо), Оленівка (1654—1663, Олишівка (1654 — не раніше 1756), Підлипне (1654—1663), Погар (Погари, 1654—1663), Понорниця (Понирне, Понурниця, 1654—1663, Попівка (від 1758, Попова Гора (1654—1663), Почеп (1654—1663), Прохори (1672—1782), Рождественське (Рождественне, 1654—1672), Сиволож (1654—1663), Синявка (1654—1663), Сосниця (1654—1663), Стародуб (1654—1663), Топаль (1654—1663), Хороше Озеро (1669 — поч. XVIII ст.), Шаповалівка (від 1653), Шептаки (1654—1663), Ямпіль (від 1670-х до 1709, від 1722). У Борзні та Новгородку бувало по дві сотні, у Ніжині — сім, три, чотири.

Полкова старшина[ред.ред. код]

Полкові судді Полкові обозні Полкові писарі Полкові хорунжі
Самійло Сухопаренко (1656—1657) Григорій Кобилецький (1663) Павло Михайленко (1669—1674) Роман Сергієв (1670)
Макар Сидоров (1663) Матвій Михайлович Шендюх (1671) і (1695) Самусь, Дорошевич, Осип Завадський Дмитро Максимович (1682—1692) Василь Ігуменко (1672)
Федір Завадський (1669—1674) Іван Семенович (1681) Іван Піроцький (1695) Григорій Назаренко (1674)
Марко Іванович Борсук (1688) Федір Андрійович Кандиба (1698—1700) Михайло Тарасович Забіла (1708—1710) Тимофій Борсук, Іван Євстахійович Зеленко (1685)
Дмитро Максимович (бл. 1690) Леонтій Шрамченко (1709—1730) Леонтій Грановський (1725—1732) Павло Глухівський, Гнат Парпура, Григорій Чекановський, Юрій Забіла, Мойсей Костянтинович Лекій (1718)
Василь Ігуменко (1683—1691) Іван Васильович Величковський (1734—1739) Іван Кужчій (1716) Іван Васильович Величковський (1718—1734)
Лук'ян Якович Жураковський (1699) Михайло Михайлович Танський (1746) Василь Петрович Кулаковський (1739—1746) Іван Левицький (1729—1736)
Роман Лазаревич (1710—1715) Леонтій Грановський (1746—1752) Лев Сорока (1746—1754) Василь Семенович Уманець (1738)
Михайло Тарасович Забіла (1727—1729) Василь Кадигроб (1774) Яків Максимович Нирок (1754—1767) Василь Кирилович Грива (1740—1760)
Семен Васильович Чуйкевич (1730—1734) Петро Базилевич (1768—1772) Павло Зубковський (1743—1751)
Леонтій Грановський (1736—1746) Яків Білковський (1742—1752)
Іван Васильович Лазарович (1740—1766) Петро Клецун (1752—1761)
Василь Петрович Кулаковський (1746—1769) Іван Павлович Армашевський (1767)
Петро Базилевич (1772—1779) Федір Канівський (1767)
Кіндрат Болбінський (1779)
Прокіп Іванович Адасовських (1781)

Історія[ред.ред. код]

1648 — створення полку. Первісно складався з 10 сотень.

1653 — на короткий час із цього полку виділився Новгородський полк.

1654 — до Ніжинського полку додано кілька сотень Чернігівського полку, всі сотні ліквідованого Новгородського полку і колишній Стародубський повіт Смоленського воєводства.

Козаки Ніжинського полку брали участь у повстаннях 1657—1658 рр. під проводом Мартина Пушкаря, 1658 р. — під керівництвом Івана Безпалого.

1663 — 10 сотень відійшло до складу Стародубського полку.

Полк брав участь у Кримських походах 1687 і 1689 рр., Азовських походах 1695—1696 рр., Північній війні 1700—1721 рр.

За реєстром 1723 р. Ніжинський полк складався з 19 сотень, у яких було 6527 кінних і 3379 піших козаків. Більшість населення становили феодально залежні посполиті селяни та підпомічники.

1752 — Олишівська сотня і Мринська сотня перейшла до складу Київського полку.

1782 — полк ліквідовано. Територія увійшла до складу Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв.
На цей час Ніжинський полк складався з 22 сотень. У полку було 1 місто, 3 містечка і 866 сіл.

Під час всього свого історичного існування на території полку розташовувалися дві гетьманські столиці України: Батурин і Глухів.

Ніжинський полк періоду гетьманування Б. Хмельницького[ред.ред. код]

Влітку 1648 р. у звільненому Ніжині було створено Ніжинський козацький полк, що на осінь того ж року нараховував вже близько 10 тис. козаків. Новостворений полк межував з Чернігівським, Переяславським та Прилуцьким полками. Територія Ніжинського полку займала лівий берег р. Десни, починаючи від містечка Дівиця і кінчаючи дельтою річки Ізота. Його землі також простягалися по обох берегах р. Сейм, від дельти до впадіння р. Клевені, та однієї з приток Десни — р. Остер, починаючи від містечка Мрин і до витоків цієї річки.

Першим відомим нам полковником Ніжинського полку часів Хмельниччини був Прокопій Шумейко. Влітку 1648 р. під його керівництвом ніжинські козаки здійснили похід на польську фортецю Кодак.

Підійшовши до Кодака, козаки взяли його в облогу. Захопити фортецю з її міцними оборонними лініями та наявністю в ній польського гарнізону під командуванням іноземних офіцерів, козакам було не під силу. Лише в кінці вересня 1648 р., зважаючи на нестачу харчів та хвороби, що нещадно косили обложених, поляки пішли на переговори та капітулювали.

Наступного 1649 р. частина козаків Ніжинського полку протистояла литовській армії Януша Радзивілла на північному кордоні Гетьманщини. Успішні дії козаків в цьому регіоні не дозволили литовцям надати суттєву допомогу армії Яна II Казимира та сприяли перемозі Б. Хмельницького у воєнній кампанії 1649 р.

У серпні 1649 р. через зраду татар Б. Хмельницький був змушений укласти з Річчю Посполитою Зборівський мир. До даного реєстру увійшов і Ніжинський полк на чолі з ніжинським полковником Прокопієм Шумейком. Дотепер не можливо визначити точну кількість козаків, що були записані в реєстр по Ніжинському полку. За даними батька української історії М. Грушевського, в реєстрі 1649 р. в полку

« Сотень усіх записано 11, але дві останні з’єднані разом, так що в дійсності їх 10. З того 6 ніжинських, без усяких близьких прізвищ, і ще й сьома мабуть теж ніжинська, названа від імені свого сотника Г. Кобилецького. Поза тим сотня Дівоцька, Березовська, і сполучені разом сотні Носівська й Кобизька. П’ять сотень мають кругло по 100, інші трохи менше (95-99), Носівсько-Кобизьчанська разом 99… Се найменший з полків: всього в нім вписано 991 душ.  »

«Літопис Гадяцького полковника Григорія Грабянки» зазначає про 983 козаків, а «Історія Русів» — про 1200 чоловік.

На початку 1651 р. король Речі Посполитої Ян II Казимир порушив умови Зборівського миру, вторгшись на територію Гетьманщини. Назустріч йому вирушила козацька армія на чолі з Б. Хмельницьким. У той час, поки гетьман протистояв полякам під Берестечком і Білою Церквою, лівобережні Чернігівський і Ніжинський полки на чолі з Чернігівським полковником Мартином Небабою захищали північний кордон Гетьманщини від литовських військ Януша Радзивілла.

Наступні події детально висвітлені в Літописі Самовидця. Військо М. Небаби, залишивши сторожу біля переправи через Дніпро, отаборилося під Ріпками. А коли військо Я. Радзивілла почало переправу, козацька сторожа дала про це знати полковнику.

« Старшій козацькій Небаба, полковник чернігівській, порвавшись несправне, скочил противно тому войску справному, которого зараз тое військо литовское зломило, и много козаков порубали, и того самого Небабу, там же стято.  »

Михайло Грушевський з приводу цієї битви писав:

« Небаба попав у таку сутичку, що з неї не вийшов. Оправдав своє прізвище: бився власноруч, затятий в праву руку, боронився лівою і не піддавшись живим, зарубаний був на місці.  »

Після бою козацький похідний табір, харчі та зброя були захоплені вояками Я. Радзивілла.

У 1651 р. за умовами Білоцерківського миру Ніжинський полк було ліквідовано.

У січні-лютому 1652 р. на землі відродженого Чернігівського воєводства вступило 16 тис. польсько-шляхетське військо. Так, брат коронного гетьмана Речі Посполитої М. Калиновського Самуїл розквартирувався у м. Ніжині на зиму, а «войска которіє міл при себі немаліе, росправил по розних городах по Задніпров'ю і по Задесенню».

Скориставшись ліквідацією Ніжинського полку, польський урядовець Адам Кисіль послав до своїх земель на Ніжинщині управителя пана Лугу. Це викликало нову хвилю невдоволення і під час сутички в Кобижчах пана Лугу було вбито. Ніжинський полковник Л. Сухиня покарав причетних до вбивства, але невдоволені цим козаки звернулися до чернігівського полковника Степана Пободайла, аби він виступив перед гетьманом їх заступником. С. Пободайло погодився і поїхав до Б. Хмельницького. Цей візит полковника до гетьмана призвів до того, що Б. Хмельницький, детально вивчивши ситуацію, стратив низку причетних до протиправних діянь осіб. Цілком можливо, що до їх числа потрапив і Л. Сухиня, адже після цих подій його ім'я більше не згадується, а новим ніжинським полковником було призначено Івана Золотаренка.

Наступного 1653 р. козаки Переяславського, Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з ніжинським полковником І. Золотаренком знову протистояли литовським військам на північному кордоні Гетьманщини. На допомогу І. Золотаренку гетьман направив і деякі татарські загони. Великих боїв не відбулося і війна 1653 р. на Ніжинщині відзначилась лише незначними сутичками, після яких литовські війська відступили на попередні позиції.

Наступні значні військові дії за участі козаків Ніжинського полку розпочались у травні 1654 р., коли Росія, згідно з умовами Переяславської ради, оголосила війну Речі Посполитій і вторглась на територію Білорусі. На допомогу росіянам гетьман відправив Чернігівський, Ніжинський та Переяславський полки на чолі з ніжинським полковником І. Золотаренком, який отримав посаду наказного гетьмана. Загальна кількість козацького війська становила 20 тис. осіб. До того ж, гетьман Б. Хмельницький, за даними Григорія Грабянки, дозволив іти в похід усім, хто забажає. Сучасний ніжинський краєзнавець Олександр Уривалкін подає відомості про складові частини війська І. Золотаренка: Ніжинський полк Г. Кобилецького, полк Тимофія Золотаренка, Чернігівський полк Пободайла, Стародубський полк Пашка, Борзнянський полк Забіли і С. Курбацького, полк Ю. Коробки, Менський полк П. Семенова… та загін В. Золотаренка, що діяв безпосередньо разом із військами Олексія Михайловича в районі Смоленська.

Білоруський похід українсько-російського війська був досить успішним. Протягом 1654—1655 рр. козаки І. Золотаренка здобули ряд перемог над польсько-литовськими військами та зайняли низку білоруських міст, зокрема, Новий Бихів, Гомель, Печерськ, Чауси та інші. В цей же час козаки В. Золотаренка спільно з військами московського царя здобули Смоленськ. У червні 1655 р. загони І. Золотаренка переправилися через р. Березину, розгромили литовське військо під Мінськом та зайняли м. Свіслоч. Велике князівство Литовське опинилося на межі нищівного розгрому, особливо після поразки Я. Радзивілла 24 серпня 1654 р. в районі р. Друти, на захід від м. Шклова. Поразка було настільки разючою, що як писав Самійло Величко:

« … розбили з усім військом ущент. Врятувалися лише ті, хто тікав, як пилявські утікачі, навіть сам гетьман Радивил ледве не загинув, позбувся-бо двох коней і з малою часткою недобитого війська ускробав до Литви, (на яку тоді) впала … від наступу московських та козацьких військ велика біда і розор.  »

Таким чином, союзник Польщі Литва на 1655 р. була остаточно розгромлена, а територія Білорусі відокремлена від Речі Посполитої.

Ніжинський полк та гетьман І. Мазепа[ред.ред. код]

У 1687 р. було здійснено державний переворот, в ході якого взяла участь і старшина Ніжинського полку. На чолі Гетьманщини було поставлено Івана Мазепу, що у свою чергу лише поглибило внутрішні конфлікти між козаками.

Відразу ж після обрання у 1687 р., гетьман І. Мазепа підписує з російським урядом Коломацькі статті, що визначили місце та статус Лівобережної України в складі Московської держави. Так, друга стаття договору, поданого в Літописі Самійла Величка, безпосередньо стосується м. Ніжина і носить назву «Про воєвод і залоги в Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині, Острі…» Саме в цих містах повинні були перебувати російські воєводи, на яких покладались попередньо визначені в українсько-російських договорах функції та повноваження. Проте, московський уряд наказував:

« … в права та вольності козацькі і в суди, в будь-які справи воєводам не втручатися…А коли б хто з жителів тих городів і міст… почне бити чолом великим государям на образи від ратних людей… то за указом великого государя… воєводи повинні судити ти х ратних людей.  »

Початковий період правління нового гетьмана відзначився і майже докорінною зміною осіб, які займали полково-сотенні посади в козацьких полках Лівобережної України. За підрахунками С. Павленка, протягом 1687—1693 рр. кадровий потенціал Гетьманщини оновився майже на 70 % [10, С.26]. Зачепили ці зміни і Ніжинський полк на чолі із Степаном Забілою. До сотенних містечок полку були направлені наступні представники козацької старшини: у Нові Млини — Григорій Самойлович, у Веркіївку — Самійло Афанасієв, у Шептаки — Карпо Маньківський та інші.

У 1689 р. Україна була залучена до підготовки другого кримського походу. 24 квітня 1689 р. 112 тис. російських стрільців і 50 тис. українських козаків (в тому числі і Ніжинський полк С. Забіли) під командуванням Василя Голіцина й І. Мазепи знову рушили походом на Кримське ханство.

10 серпня 1689 р. до Москви прибуло велике українське посольство І. Мазепи. Достеменно відомо, що серед супроводжуючих гетьмана українських урядовців, був і ніжинський полковник С. Забіла. Після початку 1694 р. його ім'я більше не згадується в історичній літературі. О. Уривалкін в своїх роботах повідомляє про наказного ніжинського полковника Матвія Шендюха (грудень 1694-липень 1695 рр.) — також обозний полковий ніжинський на чолі якого Ніжинський полк брав участь в черговому поході на Крим. Під час походу козаки наносять нищівного удару буджацькій орді, захоплюють фортецю Гінкушли та звільняють низку полонених. Серед захоплених трофеїв істориками згадуються і 10 гармат.

Посилаючись на дані О. Уривалкіна, зрозуміло хто саме очолив полк після смерті (чи зникнення ?) С. Забіли. Проте, надалі перелік ніжинських полковників переривається. Наступним відомим нам ніжинським полковником є небіж І. Мазепи Іван Обидовський, який загинув будучи на цій посаді на початку 1701 р. Натомість відкритим залишається питання: «Коли саме І. Обидовський посів ніжинське полковництво?» Довідник «Чернігівщина — земля козацька» (К., 1999 р.) стверджує, що І. Мазепа призначив свого небожа на цю посаду у 1695 р. Ніжинські краєзнавці, автори збірника «Ніжин: із глибини віків…» (Ніжин, 2008 р.), називають 1696 рік, а відомий дослідник доби І. Мазепи С. Павленко — говорить про 1698 р. Отже, коли саме І. Обидовський посів посаду ніжинського полковника не відомо. Проте, однозначно можна стверджувати, що призначення небожа гетьмана на цю посаду, було бажанням І. Мазепи мати на чолі Ніжинського полку довірену особу. Крім того, можна припустити, що навіть якщо, згідно з С. Павленком, І. Обидовський очолив ніжинське полковництво лише у 1698 р., то у 1695—1698 рр. він міг посідати посаду наказного полковника; або ж ця посада була вакантною і береглася для небожа гетьмана в майбутньому, тобто на 1698 р. До речі, схожа ситуація простежувалась в Ніжині і у 1701—1708 рр., коли після загибелі І. Обидовського, І. Мазепа призначив Л. Журахівського наказним ніжинським полковником, тим самим тримаючи посаду для свого іншого племінника Андрія Войнаровського.

Ніжинський полк (1700—1709)[ред.ред. код]

Восени 1700 р. за наказом Петра I гетьман І. Мазепа посилає корпус козаків у Прибалтику на допомогу московській армії, яка вступила у війну зі Шведським королівством. Наказним гетьманом козацьких військ Полтавського, Київського та Ніжинського полків був призначений ніжинський полковник Іван Обидовський. «Мазепа, доручаючи племіннику велике козацьке з'єднання, явно сприяв його загартуванню, змужнінню, набуттю досвіду в нелегких умовах війни. Та полки у складі 7290 вояків прибули до Нарви запізно». 19 листопада росіяни зазнали розгромної поразки від шведської армії на чолі з Карлом XII.

Поява в Прибалтиці корпусу І. Обидовського, несподівані рейди українських козаків у глиб території шведів примусили Карла XII розмістити війська в прикордонних фортецях та постійно жити в напруженому очікуванні нападу. Після довгих нарад шведське командування вирішило провести каральну експедицію проти козацьких військ з України. Проте, 4-тисячний корпус генерала Кліпслера, підійшовши до Гдова, не наважився штурмувати місто, оскільки захисників у ньому було багато.

За даними В. Борисенка, з ініціативи Петра I генерал Паткуль ввів у козацькому загоні Данила Апостола прусські порядки і навіть запровадив муштру. Винних, у тому числі і старшин, за наказом генерала нещадно били шпіцрутенами, а сотника Родзянку Паткуль навіть був готовий стратити. Це обурило козаків і вони почали вимагати повернення додому. Проте, коли це було їм дозволено союзні шведам саксонські війська оточили козацький табір і відібрали всіх коней. Дорогою до Кракова на козаків напали шведські війська та загони їхніх прибічників — поляків і майже всіх перебили. Врятувалися лише полковник, два сотника та 80 козаків Ніжинського та Прилуцького полків, яким пощастило пробратися на Правобережжя. Звістка про поневіряння козаків Апостола швидко поширилась по Україні й викликала обурення старшини політикою російського командування щодо українського війська.

Через невдачі у війні зі шведами загострилися і відносини між Мазепою і Січчю. Так, у червні 1705 р. гетьман направив думному дякові Омеляну Українцеву кілька сотень Ніжинського полку з наказом «приборкати тих псів запорозьців». Ніжинці прибули на Запоріжжя, але доля вберегла їх від пролиття братерської крові. Справа в тому, що Петро І вирішив не злити за таких важких умов запорожців і наказав виплатити їм жалування. Після цього Ніжинський полк благополучно повернувся додому.

У вересні 1708 р. Карл XII зі Смоленщини повів армію не на Москву, як вважало російське командування і сподівався Мазепа, а на Україну. Проте вже початок походу шведів був невдалим. Біля Стародуба російські війська разом з Ніжинським і Переяславським полками дали відсіч частинам Лагеркрона, які прагнули взяти місто.

Перехід І. Мазепи на бік шведів застав Петра І в с. Погребках неподалік Новгорода-Сіверського. Ця новина викликала у нього справжній шок, який швидко змінився люттю і бажанням негайно помститися І. Мазепі за зраду. Відразу ж розпочався широкомасштабний терор проти прихильників Мазепи та заміна їх «вірними людьми». Найпершим, хто відчув гнів і немилість царя, були жителі та гарнізон гетьманської столиці — Батурин, які були жорстоко вбиті вояками Олександра Меншикова. 5 січня 1709 р. Петро І наказує канцлеру графу Г. Головіну відправити грамоту гетьману Скоропадському з наказом прибути в Ніжин і, розташувавши там свою ставку, «зібрати малоросійські війська і чинити спільно з великоросійськими військами… пошук ворогів».

Ставка гетьмана розташовувалася в Ніжині з січня по березень 1709 р. Саме звідси козаки нападали на шведську армію. Ніжинський полк, залишившись вірним Петру і став опорою царя й щитом перед військом Карла XII. Зокрема, в Ніжинській фортеці утримувалися схоплені прибічники Мазепи із старшини та шляхти, сюди ж Головін відправив схоплену в дорозі дружину гетьманського керуючого О. Бистрицьку, родичку Мазепи.

Ніжинський полк у російсько-турецькій війні (1768—1774)[ред.ред. код]

У 1768 р. почалася нова російсько-турецька війна. В район Причорномор'я пішли російські армії під командуванням О. Голіцина та Петра Рум'янцева. Не обійшлось і без козаків. У складі 2-ї армії перебувало й 6 тис. козаків Чернігівського та Ніжинського полків під командуванням П. Милорадовича, П. Розумовського і Олександра Безбородька. Вони вели бої під Хотином і перемогли.

1770 року Ніжинський полк брав участь у поході по Бессарабії й здобував турецькі фортеці Бендери, Аккерман (Бєлгород-Татарський), Татар-Бунар. Командував полком племінник О. Розумовського — Петро Розумовський, призначений на цей пост 1753 року. (Помер у 1771 р. і був похований у Ніжинській Хрестовоздвиженській церкві на Магерках). 1771 року 2-га армія, під командуванням Василя Долгорукова, рушила в похід на Крим і завоювала його з усіма кримськими містами. У 1773—1774 рр., успішно діючи в Болгарії, 1-ша армія, а в ній — корпус О. Суворова, перейшовши Балкани, пішла на Константинополь. Турецький уряд капітулював. Росія здобула Азов, Керч, Кінбурн і вихід у Чорне море; дістала змогу будувати тут свій флот. Російські кораблі одержали право проходу через протоки. Україна ж нарешті була врятована від татарських набігів.

Полк під час адміністративної реформи, наполеонівської війни[ред.ред. код]

У 1782 році, у зв'язку з реорганізацією аміністративного устрою, Ніжин перестає бути полковим містом і стає повітовим центром Чернігівського намісництва. У 1785 році, з ніжинських козаків, створюється Ніжинський карабінерський полк, потім він реформується у драгунський, і 17.12.1812 р. перетворюється у кінно-єгерський полк. Під час наполеонівського нашестя 1812 року, він у складі 1 кавалерійського корпусу генерал-лейтенанта Ф. П. Уварова вів боротьбу під Островно, Вітебськом, Бородіно. Ніжинському кінно-єгерському полку за мужність і героїзм поставлено пам'ятник на Бородінському полі.

Населені пункти полку та їх власники: порівняльний аналіз[ред.ред. код]

Доба Хмельниччини 1648—1657 Гетьманування Івана Мазепи 1687—1709
Назва містечка чи села Власник населеного пункту Назва містечка чи села Власник населеного пункту
с. Колесники Вдова шляхтича Петровського с. Дрімайлівка (42 двори) Генеральний писар Пилип Орлик
с. Хибалівка Ніжинський писар Пилип с. Роски Прилуцький полковник Дмитро Горленко
с. Черняхівка Військовий писар Максимович с. Вечурки (32 двори)  ? Горленко
Села Сварків, Божок Глухівський козак Пилип с. Клишки (надане у 1689 р. І. Мазепою) Ніжинський полковник Степан Забіла (1687—1694)
с. Липів Ріг, містечка Батурин, Борзна, Глухів Ніжинський полковник Іван Золотаренко (1652—1655) села Липів Ріг, Безуглівка (пожалувані у 1708 р. Петром І) Ніжинський полковник Лук'ян Журахівський (1701—1718)
містечка Нові Млини, Мена Ніжинський полковник Василь Золотаренко (1655—1656) села Кролевецької, Коропської, Бахмацької та Батуринської сотень Гетьман Іван Мазепа (1687—1709)
с. Переяслівка Ніжинський полковник Григорій Гуляницький (1656—1659) с. Смоляж Веркіївський сотник Самуїл Афанас'євич

Полковники[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • ЦДІА України в м. Києві, фонд 64 — «сотенні канцелярії»; ф. 51 оп 3 (далі — номери справ):
  • 846, арк 1-5 — Про кількість козаків в куренях 2-ї полкової Ніжинської сотні 1723 р.
  • 4502, арк 1-248 — Реєстри козаків і міщан Ніжинського полку 16.03-1.12.1733 р.
  • 7253, арк 1-82 — Ревізська книга старшини і козаків міст і сіл Ніжинського полку 23.09.1738 р.
  • 19389 — Ревізія Ніжинського полку (різні сотні за різні роки) — 676 арк.
  • 19319 — Ревізія Ніжинського полку. 1738 р. — 554 арк.
  • 19694 — Ревізія ІІ полкової сотні Ніжинського полку. 1738 р.
  • 19371 — Ревізія Ніжинського полку. 1737 р. — 796 арк.
  • 19344 — Ревізія Ніжинського полку. 1747—1748 рр. — 849 арк.
  • 1686, арк 1-11 — Список козаків(значних) Ніж.полку за 1724р, направлених в Гнилянський похід із зазначенням їх участі у походах.
  • 1587, арк 1-26 — Справа про підготовку до Гнилянського походу козакв та старшини Ніжинського полку 5.05-4.06.1725
  • 1640, арк 1-19 — Іменний список козакв і старшини по сотнях і селах Ніжинського полку від 31.08.1725р, відправлених у Гнилянський похід.
  • 5152, арк 1-171 — Відомості та особисті табелі Ніжинської, Лубенської, Переяславської та Полтавської полкових канцелярій про козаків, які повернулись з польського походу, знаходяться в поході та залишились вдома 10-11.1735
  • 7029 арк 1-114 — на 13.01-6.03.1736 справа про відправку козаків та посполитих Прилуцького та Ніжинського полків у військовий похід у зв"язку з загрозою нападу кримського хана з 100 000 військом
  • 19372 — обретаючиеся в походе Чернігівського полку, Ніжинського, Переяславського, мб Стародубського — 05.1737. — 116.
  • 6648, 1-17 — Особові списки старшини і козаків Ніжинського полку, відправлених у військовий похід під командою фон Лессі 1738.
  • 16612 — Відомості козаків Ніжинського й Чернігівського полків, які брали участь у будівництві рогаток на прикордонних форпостах. — 30.08.1760. — 7.
  • 5551
  • 8233 і 8232 — присяга Єлизаветі Петрівні (1741 р), справа 19384.
  • 2406 — на 6.05.1727 — 5.06.1737 рр. Про розшук кріпаків-втікачів (переважно з Білгородської губернії) та стягнення штрафу з жителів Ніженського та Стародубського полку, які їх переховували.
  • 2705 — на 1 — 3.12.1728 р. Справа про сплату польовим Сторожам Ніжинського полку.
  • 4677 — на 9 — 13.06.1734 р. Про відправку до військового походу козаків засеймських сотень Ніжинського полку.
  • 7875 — на 5.05.1740, арк. 6-8.
  • 8170 — на 22.10.1741, арк. 2-5 — Списокъ іменний полку Нѣжинского наличних значковим товарищам и убилим и кто імено з козаковъ рядових и мещан вибрани в значковіе…
  • Фонд 54, оп 1, спр. 156. — Арк. 3 зв. — 4 - Іменний список козаків Ніжинського полку, які повернулися з Пруського походу під командою остерського сотника Івана Солонини
  • Фонд 204, оп. 2, спр. 809 (380 л, 1782 г) — «Опись козаков и подпомошников селений черниговского наместничества с указанием их экономического и служебного состояния».
  • Фонд 127, оп 1016, спр. 23 — сповідальні розписи Борзенської протопопії 1763 р.
  • www.siver-litopis.cn.ua/zbirn/nijin/nijin_07_2008.pdf — опис м. Ніжина 1766 р.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]