Війт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Війт Микола (1867)

Війт або Войт (нім. Vogt, пол. Wójt, Woyt, лат. advocatus) — у середньовічній Німеччині, а також містах Речі Посполитої (Польщі, України, Литви й Білорусі), заснованих на магдебурзькому праві, у 1518 століттях, обраний (здебільшого серед шляхетних осіб) очільник магістрату, керівник місцевого самоврядування (міського чи сільського управління)[1]. За твердженням Дениса Зубрицького — голова суду в Львові.[2]

Війти у приватних (дідичних) містах призначались власником або вибирались громадою.[3]

Посада війта спочатку була спадковою, але з часом стала виборною. За свою службу війт брав частину податків і судових оплат. Він міг свій уряд відступити або продати. Подекуди саме місто відкуплювало війтівство, і тоді війт був виборним.

Прерогативи: загальна адміністрація, управління міською власністю і судові компетенції, виконувані за допомогою лави присяжних (див. Лавники). Свою владу війт ділив з міською радою, на вибір якої війт мав вплив.

Війтів у містах затверджував гетьман. На Лівобережній та Слобідській Україні війти (старости) були й у селах, де їх обирала сільська громада.

Посада війта існувала в українських селах до 18 століття, а в містах — до скасування магдебурзького права на початку 19 століття. У Галичині в складі Австро-Угорщини війт очолював сільську громаду, а в 19211939 роках на українських землях, був керівником найменшої адміністративно-територіальної одиниці — гміни.

Уведена посада війта була як міського голови (був наприклад і в м. Києві); старшина, міський старшина; різновид поліцейського тисяцького або п'ятисотенного в містечках або посадах, або голова над декількома сотськими; місцями це сільський староста або навіть убраний на поле десяцький з робітниками. Різновид цього «ключвійт» — староста ключа, волості; голова поселення. Від слова «війт» підпорядкована земля й поселення його юрисдикції — війтівство, йому приналежний; війтівський, до нього стосовний; звання, посада особи війта. Війтувати — бути війтом, керувати війтівством[4].

Від цього слова походять такі прізвища як Войтович, Войтів, Війтович, Вайтовіч.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Василь Яременко, Оксана Сліпушко (укладачі)). Тлумачний словник української мови.— К.— Аконіт, 2000.— том 1 (А-Є).— С. 472. ISBN 966-7173-02-X
  2. Denys Zubryćkyj. Kronika miasta Lwowa.— Lwów: w księngarni Kajetana Jabłońskiego, 1844.— 492 s.— S. 21. (пол.)
  3. Созанський Іван. З минувшини міста Бродів.— Львів, НТШ, 1911.— 69 с.— С. 4.
  4. «Толковый словарь живого великорусского языка», В. Даль (Современное написание слов. Републикация выполнена на основе II издания 1880–1882 гг.) (рос.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]