Вілючинськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
місто Вілючинськ
Вилючинск
Coats of Arms of Viluchinsk.svg Flag of Viluchinsk.svg
Герб міста Прапор міста
Вилючинск.JPG
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Камчатський край
Муніципальний район Селищна рада Вілючинськ
Код ЗКАТУ: 30535000000
Код ЗКТМО: 30735000001
Основні дані
Населення 21 748 (2015)
Площа 341,24 км²
Поштовий індекс 684090–684093
Телефонний код +7 41535
Географічні координати: 52°56′ пн. ш. 158°24′ сх. д. / 52.933° пн. ш. 158.400° сх. д. / 52.933; 158.400Координати: 52°56′ пн. ш. 158°24′ сх. д. / 52.933° пн. ш. 158.400° сх. д. / 52.933; 158.400
Висота над рівнем моря 10 м
Веб-сторінка viluchinsk-city.ru/index.php
Мапа
Вілючинськ (Росія)
Вілючинськ
Вілючинськ

Вілючинськ (Камчатський край)
Вілючинськ
Вілючинськ


Вілючинськ у Вікісховищі?

Вілючинськ — місто-порт в Росії в Камчатському краї, що має статус ЗАТО.[1]

Повне найменування — Вілючинський міський округ закрите адміністративно-територіальне утворення місто Вілючинськ Камчатського краю[2].

Розташований на берегах бухти Крашеніннікова Авачинської губи, за 25 км на південний захід від м Петропавловська-Камчатського та за 26 км південніше аеропорту Єлізово.

Населення — 21 748 чол. (2015). Велика частина населення — військовослужбовці та члени їх сімей.

Історія[ред. | ред. код]

Місто Вілючинськ було створене 16 жовтня 1968 року Указом Президії Верховної Ради РРФСР шляхом злиття робітничих селищ Рибачий (база атомних підводних човнів), Приморський (берегові частини забезпечення Тихоокеанського флоту) і Сельдева (судноремонтний завод Військово-Морського флоту). Назву отримав від імені сусіднього вулкану — Вілючинського. Власне селища отримали статус мікрорайонів.

У серпні 1938 року в Тар'їнській бухті Авачинської губи була створена база дизельних підводних човнів. Саме з цього часу майбутній Вілючинськ став містом підводників.

У 1959 році за особистим рішенням М. С. Хрущова в Радянському була утворена 4-а Тихоокеанська океанографічна експедиція тоге-4, що дала потужний поштовх розвитку міста. В 1963 році з'явилася ТОГЕ-5[3].

З кінця 1959 року стала розвиватися судноремонтна промисловість, а за кілька років в бухти Крашеніннікова влаштувалися атомні підводні човни Тихоокеанського флоту. У 1959-60 рр. у Рибальському була розміщена військова частина морських льотчиків-протичовників, створені військові частини № 26942, 31268 і 63878.

Клімат і природа[ред. | ред. код]

Клімат міста помірний, з рисами морського і мусонного клімату, близький до клімату Петропавловська-Камчатського. Взимку зазвичай на 1-2 градуси холодніше, а влітку на кілька градусів тепліше, ніж в крайовому центрі. Як і в Петропавловську-Камчатському, трапляються рясні опади у вигляді дощу або снігу. Особливо часто це трапляється в жовтні і в березні, коли за кілька днів може випасти майже місячна норма опадів. Природа міста представлена ​​великими лісами, гірськими масивами, акваторією бухти Крашеніннікова.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. [http: //document.kremlin.ru/doc.asp?ID=68119&PSC=1&PT=1&Page=1 Указ Президента Російської Федерації від 02.07.1999 № 865 Про затвердження меж закритого адміністративно — територіального утворення — міста Вілючинська Камчатської області]
  2. Паспорт Вілючинську міського округу. Архів оригіналу за 24 грудень 2013. Процитовано 24 грудень 2013. 
  3. Союз ветеранів кораблів вимірювального комплексу імені адмірала Ю. І. Максюти