Вілючинськ
| місто Вілючинськ | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Вилючинск | |||||
| |||||
 | |||||
| Країна |  Росія
| ||||
| Суб'єкт Російської Федерації | Камчатський край | ||||
| Муніципальний район | Селищна рада Вілючинськ | ||||
| Код ЗКАТУ: | 30535000000 | ||||
| Код ЗКТМО: | 30735000001 | ||||
| Основні дані | |||||
| Населення | 21 748 (2015) | ||||
| Площа | 341,24 км² | ||||
| Поштовий індекс | 684090–684093 | ||||
| Телефонний код | +7 41535 | ||||
| Географічні координати: | 52°56′ пн. ш. 158°24′ сх. д. / 52.933° пн. ш. 158.400° сх. д.Координати: 52°56′ пн. ш. 158°24′ сх. д. / 52.933° пн. ш. 158.400° сх. д. | ||||
| Висота над рівнем моря | 10 м | ||||
| Вебсторінка | viluchinsk-city.ru | ||||
| Мапа | |||||
  Вілючинськ  Вілючинськ | |||||
|
| |||||
|
| |||||
Вілючинськ — місто-порт в Росії в Камчатському краї, що має статус ЗАТО.[1]
Повне найменування — Вілючинський міський округ закрите адміністративно-територіальне утворення місто Вілючинськ Камчатського краю[2].
Розташований на берегах бухти Крашеніннікова Авачинської губи, за 25 км на південний захід від м Петропавловська-Камчатського та за 26 км південніше аеропорту Єлізово.
Населення — 21 748 чол. (2015). Велика частина населення — військовослужбовці та члени їх сімей.
Історія[ред. | ред. код]
Місто Вілючинськ було створене 16 жовтня 1968 року Указом Президії Верховної Ради РРФСР шляхом злиття робітничих селищ Рибачий (база атомних підводних човнів), Приморський (берегові частини забезпечення Тихоокеанського флоту) і Сельдева (судноремонтний завод Військово-Морського флоту). Назву отримав від імені сусіднього вулкану — Вілючинського. Власне селища отримали статус мікрорайонів.
У серпні 1938 року в Тар'їнській бухті Авачинської губи була створена база дизельних підводних човнів. Саме з цього часу майбутній Вілючинськ став містом підводників.
У 1959 році за особистим рішенням М. С. Хрущова в Радянському була утворена 4-а Тихоокеанська океанографічна експедиція тоге-4 [Архівовано 9 грудня 2013 у Wayback Machine.], що дала потужний поштовх розвитку міста. В 1963 році з'явилася ТОГЕ-5[3].
З кінця 1959 року стала розвиватися судноремонтна промисловість, а за кілька років в бухти Крашеніннікова влаштувалися атомні підводні човни Тихоокеанського флоту. У 1959-60 рр. у Рибальському була розміщена військова частина морських льотчиків-протичовників, створені військові частини № 26942, 31268 і 63878.
Клімат і природа[ред. | ред. код]
Клімат міста помірний, з рисами морського і мусонного клімату, близький до клімату Петропавловська-Камчатського. Взимку зазвичай на 1-2 градуси холодніше, а влітку на кілька градусів тепліше, ніж в крайовому центрі. Як і в Петропавловську-Камчатському, трапляються рясні опади у вигляді дощу або снігу. Особливо часто це трапляється в жовтні і в березні, коли за кілька днів може випасти майже місячна норма опадів. Природа міста представлена великими лісами, гірськими масивами, акваторією бухти Крашеніннікова.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ [http: //document.kremlin.ru/doc.asp?ID=68119&PSC=1&PT=1&Page=1 Указ Президента Російської Федерації від 02.07.1999 № 865 Про затвердження меж закритого адміністративно — територіального утворення — міста Вілючинська Камчатської області]
- ↑ Паспорт Вілючинську міського округу. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 24 грудня 2013.
- ↑ Союз ветеранів кораблів вимірювального комплексу імені адмірала Ю. І. Максюти. Архів оригіналу за 4 березня 2012. Процитовано 5 січня 2016.
|
Це незавершена стаття з географії Росії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| |||||||||||||
