Вілєсов Геннадій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вілєсов Геннадій Іванович
Народився 16 лютого 1909(1909-02-16)
Jusvad, Solikamsky Uyezdd, Пермська губернія, Російська імперія
Помер 17 травня 1999(1999-05-17) (90 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність хімік
Alma mater Російський хіміко-технологічний університет імені Д. І. Менделєєваd
Науковий ступінь Кандидат технічних наук
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден «Знак Пошани»

Геннадій Іванович Вілєсов (16 лютого 1909, село Юсьва або село Алексеєвське, тепер Пермського краю, Російська Федерація — 17 травня 1999, місто Київ) — український радянський діяч, хімік-технолог, міністр хімічної промисловості Української РСР. Депутат Верховної Ради УРСР 7-го скликання. Член ЦК КПУ в 1966—1971 р. Кандидат хімічних наук (1963).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у селянській родині.

У 1929 році закінчив Уральський індустріальний технікум у місті Свердловську РРФСР.

У 1929—1930 роках — начальник зміни Чорноріченського хімічного заводу Нижньогородського краю РРФСР.

У 1930—1931 роках — слухач курсів Московського хіміко-технологічного інституту. Здобув диплом інженера-технолога.

У 1931—1937 роках — начальник цеху, головний інженер Чорноріченського хімічного заводу Горьковського краю РРФСР.

Член ВКП(б) з 1932 року.

З 1937 року — директор Кемеровського азотно-тукового заводу РРФСР. У 1938 році заарештований органами НКВС, звільнений у 1940 році.

У грудні 1940—1941 роках — начальник технічного відділу і заступник головного інженера новозбудованого Лисичанського азотнотукового заводу Ворошиловградської області. У 1941—1942 роках — уповноважений Наркомату хімічної промисловості СРСР.

У серпні 1942—1944 роках — директор Губахинського азотнотукового заводу Молотовської області РРФСР.

У 1944—1946 роках — директор Горлівського азотнотукового заводу Сталінської області; виконувач обов'язків директора Новомосковського хімічного комбінату Тульської області РРФСР.

У вересні 1946—1957 роках — директор Лисичанського хімічного комбінату Ворошиловградської області.

У 1957—1960 роках — начальник управління хімічної промисловості Ради народного господарства Донецького економічного адміністративного району (раднаргоспу). У 1960—1963 роках — начальник Головного управління хімічної промисловості Української Ради народного господарства.

У 1963—1965 роках — заступник голови Української Ради народного господарства (Українського раднаргоспу).

23 жовтня 1965 — 12 січня 1970 року — міністр хімічної промисловості Української РСР.

У 1970—1973 роках — заступник директора міжнародної організації «Інтерхім» у місті Галле Німецької Демократичної Республіки.

З 1975 року — науковий консультант Президії Академії наук Української РСР, заступник директора науково-інженерного центру «АКСО» Інституту біоорганічної хімії і нафтохімії Національної академії наук України у Києві.

Наукові дослідження стосуються технології виробництва капролактама, важкої води, синтетичного бензину, аміаку, екологічно безпечних агрохімікатів. Автор книги «Сохранение здоровья и работоспособности до 90 лет (из личного опыта)» (1999).

Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]