Гайко Геннадій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гайко Геннадій Іванович
Народився 11 грудня 1965(1965-12-11) (57 років)
Комунарськ, Луганська область, Україна
Місце проживання Київ
Країна Україна Україна
Діяльність викладач університету, науковець
Alma mater Донбаський державний технічний університет
Галузь технічні науки, гірництво
Заклад Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор технічних наук

CMNS: Гайко Геннадій Іванович у Вікісховищі

Гайко Геннадій Іванович (нар. 11 грудня 1965 в Алчевську Луганської області) — український вчений в галузі гірництва та підземного будівництва, доктор технічних наук, доктор будівництва, професор, науковець, викладач, дійсний член НТШ[1] та Академії будівництва України по відділенню транспортного будівництва. Учасник проекту «Гірнича енциклопедія».

Біографія[ред. | ред. код]

Геннадій Іванович народився 11 грудня 1965 року в місті Комунарськ Луганської області УРСР.

У 1988 р. закінчив Донбаський державний технічний університет, де в подальшому тривалий час працював на викладацьких посадах.

У 20012002 рр. проходив наукове стажування в Краківській гірничо-металургійній академії імені Станіслава Сташиця, у 2012 р. — у ТУ «Варшавська політехніка».

Кандидатську дисертацію за фахом «Підземна розробка родовищ корисних копалин» захистив 1995 р. у Донецькому національному технічному університеті, докторську за фахом «Шахтне й підземне будівництво» — 2004 р. у Національному гірничому університеті (м. Дніпро).

З 2013 р. — професор кафедри геоінженерії Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».

Коло наукових інтересів
Проблеми забезпечення стійкості підземних споруд, технології підземної газифікації вугільних пластів, способи видобутку метану морських газогідратів, планування розвитку підземної урбаністики, історія гірництва й підземного будівництва.

У пошуках матеріалів з історії гірництва відвідав десятки давніх рудників, підземних туристичних трас, скансенів, археологічних об'єктів, гірничих університетів і музеїв у країнах Центральної Європи, в Україні та Росії. Брав участь у комплексних археологічно-інженерних дослідженнях рудника епохи бронзи Картамиш (Попаснянський район Луганщини). Автор базових підручників і популяризатор історії гірництва.

Автор понад 140 наукових публікацій (у тому числі 9 книг), член основного авторського колективу «Малої гірничої енциклопедії», член вченої ради Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво».

Основні праці[ред. | ред. код]

Гайко Г. І., Білецький В. С. «ГІРНИЦТВО В ІСТОРІЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ», 2016 р.
Переклади

Нагороди і відзнаки[ред. | ред. код]

  • Відзнака Переможця традиційного щорічного конкурсу імені Олеся Гончара журналу «Бористен» за 2015 рік — за цикл статей «Постаті» про видатних людей Донбасу ХІХ-ХХІ ст., — поетів і науковців, композиторів і співаків, геологів і економістів, управлінців і політиків, журналістів і правозахисників, — які в різні часи суттєво вплинули на постання і розвиток Донбасу як промислового і культурного центру Східної України (разом з проф. В. С. Білецьким).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Організаційно наледить до Донецького відділення Наукового товариства імені Шевченка
  2. Хронологія гірництва у країнах світу (частина 1). Архів оригіналу за 12 лютого 2008. Процитовано 8 листопада 2015. 
  3. Хронологія гірництва у країнах світу (частина 2). Архів оригіналу за 11 лютого 2008. Процитовано 8 листопада 2015. 
  4. Відгук на український переклад: [[Ярослав Пасько]] «De Re Metallica» Георга Аґріколи (Аґрікола Г. Про гірничу справу ХІІ книг (книги І — VI)/ Переклад і редакція В. Білецького та Г. Гайка, Східний видавничий дім, Донецьк 2014, cc. 232). Архів оригіналу за 26 листопада 2016. Процитовано 26 листопада 2016. 
  5. Білецький В. С. До історії видання "De Re Metallica" Георга Агріколи українською мовою / Володимир Білецький, Геннадій Гайко // Геотехнології = Geotechnologies. – 2023. – № 6. – С. 66-68.

Джерела та література[ред. | ред. код]