Дніпровська політехніка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
громадський університет, університет
Дніпровська політехніка
НГУ
Емблема
Dnipro NGU.jpg
Національний гірничий університет. Корпус № 1. Пам'ятник Михайлу Ломоносову на бульварі проспекту Дмитра Яворницького
48°27′20″ пн. ш. 35°03′44″ сх. д. / 48.45555555558377847° пн. ш. 35.06222222224977259° сх. д. / 48.45555555558377847; 35.06222222224977259Координати: 48°27′20″ пн. ш. 35°03′44″ сх. д. / 48.45555555558377847° пн. ш. 35.06222222224977259° сх. д. / 48.45555555558377847; 35.06222222224977259
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Місто Дніпро
Девіз
  • Національний гірничий університет — відповідність часу і National Mining University — correspondence to time
  • Засновано 16 червня 1899
    Акредитація: IV рівня
    Ректор Півняк Генадій Григорович
    Студентів: 16,000
    Веб-сайт: www.nmu.org.ua
    Адреса: 49027, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 19

    CMNS: Дніпровська політехніка на Вікісховищі
    • Націона́льний гірни́чий університе́т (НГУ) — державний вищий навчальний заклад, багатогалузевий технічний університет, найстаріший вищий навчальний заклад у місті Дніпро, перший вищий гірничий навчальний України. Має статус національного, IV рівень акредитації. 20 грудня 2017 року наказом Міністерства освіти і науки України НГУ перейменовано в Національний технічний університет

    «Дніпровська політехніка»[1].

    Загальна характеристика[ред. | ред. код]

    Заснований 1899 року як Катеринославське вище гірниче училище. Катеринославський гірничий інститут імператора Петра I  — від 1912 року.

    У 1993 р. здобув статус державного ВНЗ IV рівня та назву Державна гірнича академія України. 11 червня 1997 року академія здобула статус Національної. 28 лютого 2002 року НГАУ реорганізована в Національний гірничий університет. У вересні 2017 року рішенням Вченої ради розпочато процедуру ребрендінґу та визначена нова назва вищого навчального закладу: Технічний університет «Дніпровська політехніка» (Dnipro University of Technology, DniproTech).

    Університет має повний цикл гірничо-геологічних спеціальностей, понад 800 викладачів, серед яких близько 200 докторів наук та професорів, 400 кандидатів наук, доцентів, члени НАН України та галузевих академій. За 118 років існування підготовлено більш як 80 тисяч фахівців. В університеті навчається близько 12 тис. студентів.

    Національний гірничий університет. Корпус № 1. Пам'ятник Михайлу Ломоносову на бульварі проспекту Дмитра Яворницького

    Інститути та факультети[ред. | ред. код]

    Крім того, в складі університету: 108 навчальних лабораторій, 52 кафедри, Українсько-американський ліцей, Українсько-американський лінгвістичний центр, Українсько-німецький культурний центр, Українсько-Японський центр, Центр українсько-польської співпраці, Українсько-Іспано-Латиноамериканський центр, Центр розвитку підприємництва «Бізнес-інкубатор НГУ», Гемологічний центр, технікум (м. Павлоград), коледж (м. Марганець), науково-дослідна частина, відділ міжнародних наукових проектів, регіональний центр міжнародного співробітництва. Інноваційна інфраструктура: науково-освітній центр (НОЦ) як грант фонду CRDF (США), науково-навчальний центр (ННЦ) як грант МОН, кафедри і лабораторії, інститути і центри (спільно з НАН і НАПН України), центр інноваційного розвитку, навчально-науково-виробничі (інноваційні) комплекси, міжнародні науково-інноваційні центри, лабораторії унікального наукового обладнання, центр трансферу технологій. На базі НГУ діють Дніпровський центр Корпорації «Науковий парк „Київська політехніка“», Міжнародний університет ресурсів (IUR), Міжнародний центр інженерної педагогіки (формат IGIP). Автотранспортний технікум.

    Спеціальності підготовки[ред. | ред. код]

    Підготовка фахівців відбувається за освітнім ступенем: бакалавр та магістр. Діє аспірантура та докторантура, функціонують 7 спеціалізованих вчених рад.

    Бакалавр[2]:

    • 03 Гуманітарні науки
      • 032 Історія та археологія
      • 033 Філософія
      • 035 Філологія
        • 035.01 Українська мова та література
        • 035.041 Германські мови та літератури (переклад включно), перша - англійська
    • 05 Соціальні та поведінкові науки
      • 051 Економіка
      • 052 Політологія
    • 07 Управління та адміністрування
      • 071 Облік і оподаткування
      • 072 Фінанси, банківська справа та страхування
      • 073 Менеджмент
      • 075 Маркетинг
      • 076 Підприємництво, торгівля та біржова діяльність
    • 08 Право
      • 081 Право
    • 09 Біологія
      • 091 Біологія
    • 10 Природничі науки
      • 101 Екологія
      • 103 Науки про Землю
    • 12 Інформаційні технології
      • 121 Інженерія програмного забезпечення
      • 122 Комп’ютерні науки
      • 123 Комп’ютерна інженерія
      • 124 Системний аналіз
      • 125 Кібербезпека
      • 126 Інформаційні системи та технології
    • 13 Механічна інженерія
      • 131 Прикладна механіка
      • 132 Матеріалознавство
      • 133 Галузеве машинобудування
    • 14 Електрична інженерія
      • 141 Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка
    • 15 Автоматизація та приладобудування
      • 151 Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології
      • 152 Метрологія та інформаційно- вимірювальна техніка
    • 16 Хімічна та біоінженерія
      • 161 Хімічні технології та інженерія
    • 17 Електроніка та телекомунікації
    • 18 Виробництво та технології
      • 183 Технології захисту навколишнього середовища
      • 184 Гірництво
      • 185 Нафтогазова інженерія та технології
    • 19 Архітектура та будівництво
      • 192 Будівництво та цивільна інженерія
      • 193 Геодезія та землеустрій
    • 24 Сфера обслуговування
      • 242 Туризм
    • 26 Цивільна безпека
      • 263 Цивільна безпека
    • 27 Транспорт
      • 274 Автомобільний транспорт
      • 275 Транспортні технології (на автомобільному транспорті)
    • 28 Публічне управління та адміністрування
      • 281 Публічне управління та адміністрування
    • 29 Міжнародні відносини
      • 291 Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії

    Наукові видання[ред. | ред. код]

    Дослідницька платформа[ред. | ред. код]

    Національний гірничий університет, враховуючи світовий досвід і удосконалюючи процес передачі технологій, започаткував нову ініціативу — наукову діяльність через відкриті платформи, об'єднуючи зусилля з дослідними установами та представниками бізнес структур. З'єднання фінансових можливостей підприємств та наукових ідей через відкритість інформаційного простору дає найбільший ефект для розвитку не тільки енергетичного комплексу, а економіки в цілому, так як ґрунтується не просто на зацікавленості один в одному, а на синергії можливостей різних структур для створення високотехнологічної продукції та трансферу технологій.

    З історії вишу[ред. | ред. код]

    Будівництво першого корпусу НГУ, попереду пам'ятник Катерині ІІ (нині знаходиться пам'ятник Ломоносову).

    16 червня 1899 року був заснований попередник Національного гірничого університету — перший вищий гірничий навчальний заклад нашої держави. Більш ніж столітня історія університету яскраво відображає не лише економічний розвиток великого південного регіону держави і науково-технічний прогрес, але і його суспільно-політичне та культурне життя. Можна знайти подібний вищий навчальний заклад за багатопрофільністю та висококласністю підготовки спеціалістів для народного господарства, за науковим потенціалом професорсько-викладацького складу і навіть за багатством традицій суспільно-політичного і культурного життя. Та не багато в межах держави вищих закладів освіти, які б своїм науковим і кадровим потенціалом (відокремлення, надання кадрів) поклали початок більш ніж двом десяткам навчальних закладів і науково-дослідних інститутів, серед яких Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут (1930), Дніпропетровський металургійний інститут (1930), Північно-Кавказький гірничо-металургійний інститут (1931), Науково-дослідний хімічний інститут ім. П. Г. Мелікішвілі в Тбілісі (1929), Московський зварювальний інститут (1925), Всесоюзний науково-дослідний конструкторсько-технологічний інститут трубної промисловості (1929), Інститут фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського в Києві (1927) та ін. Крім того, цьому вишу судилося стати першим у всій величезній Катеринославській губернії. 16 червня 1899 р. Державна Рада отримала «височайше затвердження» «Положення про Катеринославське вище гірниче училище», в якому говорилося: «…2. Доручити Міністру землеробства і Державного майна відкрити перший курс означеного навчального закладу у вересні 1899 р.»

    Церемонія відкриття Катеринославського вищого гірничого училища була проведена 12 жовтня 1899 р. в Потьомкінському палаці (нині — Палац студентів). У квітні наступного року почалося будівництво навчальних корпусів. Першим директором училища був гірничий інженер С. М. Сучков (1899—1908), а другим — професор геології М. Й. Лебедєв.

    Вище гірниче училище спочатку мало два відділення — гірниче і заводське, але їх навчальні плани до реорганізації мало відрізнялись один від одного (лише кількістю годин з деяких дисциплін).

    На самому початку діяльності в училищі також були створені бібліотека з двома відділами, мінералогічний музей, хімічна, механічна і пробірна лабораторії, кабінети з кожної дисципліни. Керівництво закладу при підтримці місцевих органів влади і громадських організацій клопотало про розширення навчальних курсів та отримання випускниками диплому не техніка, а інженера. У березні 1902 р. клопотання КВГУ було розглянуто в Гірничому вченому комітеті і далі його передали для обговорення у відповідних законодавчих інстанціях.

    25 травня 1903 р. цар затвердив постанову Державної Ради про термін навчання в КВГУ — 4 роки та присвоєння випускникам звання інженера. Так що жодного випуску техніків не відбулося.

    Порушили клопотання про перетворення КВГУ в гірничий інститут з повним зрівнянням його в правах з іншими вишами Катеринославські громадські організації, Товариство інженерів, які закінчили КВГУ, і саме училище. Восени 1911 р. навчальний відділ Міністерства торгівлі і промисловості розробив проект закону з цього питання. Альтернативний законопроект підготувала комісія з народної освіти Державної Думи. В доповіді комісії народної освіти від 18 лютого 1912 р. відмічалося, що вишу потрібно для 18 кафедр 18 професорських ставок і що треба збільшувати набір студентів до 700—800 чоловік. Крім того, вказувалося на необхідність виділення державних коштів для завершення будівництва головного корпусу та спорудження окремих корпусів для лабораторій і кабінетів, а також двох житлових будинків.

    19 червня 1912 р. Державна Дума після тривалого обговорення законопроекту прийняла Закон про перетворення Катеринославського вищого гірничого училища на гірничий інститут з 1 липня 1912 р. Його першим ректором став професор геології Микола Йосипович Лебедєв. Згідно з законом з 1 липня 1912 р. скасовувалося Положення про Катеринославське вище гірниче училище, встановлювався новий штат працівників і професорсько-викладацького складу та з Державного казначейства виділялися кошти в сумі 1125370 рублів на добудову та остаточне облаштування інституту. У 1912 р. кількість викладачів КГІ становила 44 чол., з них 14 професорів.

    У 1918 р. Катеринославський гірничий інститут поповнився двома новими відділеннями — маркшейдерським (закритим у 1921 р.) та геологорозвідувальним і одержав право присуджувати вчений ступінь через публічний захист наукових дисертації. У 1921 р. створено механічний факультет з двома відділеннями — гірничозаводським і електромеханічним. Відкриття нових спеціальностей диктувалося розвитком промисловості. Також було відкрито робітничий (підготовчий) факультет, який очолив професор В. М. Маковський. До свого 25-річного ювілею Катеринославський гірничий інститут мав кілька власних будівель, 35 кабінетів і лабораторій, 2 бібліотеки. Працювали в інституті 69 викладачів. Інститут мав три факультети: гірничий (з гірничим і геологічним відділенням); металургійний, гірничо-механічний (з відділеннями механічним і електротехнічним). У 1926 р. на металургійному факультеті було створено хіміко-технологічне відділення для підготовки інженерів-коксохіміків.

    Згідно з наказом Вищої Ради народного господарства СРСР від 17 квітня 1930 р. на базі Дніпровського гірничого інституту були відкриті 2 галузевих ВТУЗи: «На базі металургійного факультету і заводського відділення факультету гірничозаводської механіки організувати Дніпропетровський металургійний інститут… На базі хімічного факультету створити хімічний інститут зі спеціальностями: вуглехімічна і мінеральна технологія…». Крім того, факультет кольорових металів передавався під нагляд Кольорметзолота і з нього у 1931 р. було створено інститут кольорових металів (згодом Північно-Кавказький металургійний інститут). З 1930 р. гірничий інститут став готувати інженерні кадри тільки для вуглевидобувної промисловості та геологорозвідувальних робіт. У 1932 р. замість відділень з'явилися факультети: гірничий, електромеханічний, геолого-маркшейдерський.

    ДГІ 1972 р. Перший корпус.

    У 1920-х — 1930-х роках процес формування наукових шкіл продовжувався. В цей період сформувалися школи фізика А. Е. Малиновського, електрозварювальника В. П. Нікітіна, гірничого електромеханіка Г. Є. Євреїнова, механіка (теорія пружності) О. М. Динника та інші.

    Протягом 30-х років ДГІ втратив немало кадрового складу (близько 30 чоловік), але вистояв і продовжив готувати високопрофесійні кадри для промисловості та науки. Серед репресованих були і професори Г. Є. Євреїнов, І. П. Бухиник, С. С. Гембицький, А. Е. Малиновський, П. І. Герасимов, А. Є. Гут, військовий керівник ДГІ О. Д. Семенов і багато викладачів маркшейдерської та військової кафедр.

    У 60-ті роки стали до ладу новозбудовані навчальні та навчально-лабораторні корпуси, три багатоповерхові гуртожитки для аспірантів і студентів, навчально-виробничі майстерні, спортивний корпус, будівлі навчально-геодезичного полігону в с. Орловщина.

    У 1968 році в стінах гірничого інституту під час концерту сучасної пісні загинуло близько 20 чол. Концерт організували в «верхньому залі» корпусу № 1 (третій поверх). Але прохід обмежили і внаслідок тісняви на сходах перила не витримали і охочі пройти на концерт студенти впали з великої висоти на сходи що вели у підвальне приміщення та на підлогу 1-го поверху.

    У травні 1993 р. за результатами державної акредитації ДГІ отримав статус автономного державного вишу IV рівня та назву Державна гірнича академія України. 11 червня 1997 р. Указом Президента України гірничій академії надано статус Національної. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. НГАУ реорганізована у Національний гірничий університет. Такий статус є визнанням не стільки минулих заслуг колективу вишу у підготовці спеціалістів для народного господарства та значних наукових досягнень, скільки провідної ролі вишу в підготовці висококваліфікованих фахівців і науковців з усіх сучасних спеціальностей геологорозвідувальної та гірничодобувної галузей промисловості, паливно-енергетичного та мінерально-сировинного комплексів, машинобудування, систем автоматизації та інформації виробництва.

    З 2009 до 2014 року мав статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу України.

    У вересні 2017 року конференція трудового колективу та Вчена рада Національного гірничого університету ухвалили рішення про початок процедури ребрендінґу та зміну назви на Технічний університет «Дніпровська політехніка». 20 грудня того ж року наказом Міністерства освіти і науки України НГУ перейменовано в Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»[1].

    Відомі науковці[ред. | ред. код]

    Відомі випускники[ред. | ред. код]

    Нагрудний знак випускника гірничих та інших інженерно-технічних технікумів СРСР
    Нагрудний знак. Вища технічна освіта СРСР

    Білецький Володимир Стефанович, Бондаренко Володимир Ілліч, Бунько Віктор Олександрович, Єфремов Ернест Іванович, Кушнір Семен Якович, Півняк Геннадій Григорович, Родіонов Сергій Петрович, Іванов Анатолій Олександрович, Команов Геннадій Геннадійович, Тимошенко Юлія Володимирівна, Фокін Вітольд Павлович, Халимендик Юрій Михайлович, Чекмарьов Олександр Петрович та інші.

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. а б http://www.nmu.org.ua/ua/content/news/?ELEMENT_ID=21540
    2. Ліцензія. НТУ "Дніпровська політехніка" (українська). 

    Джерела[ред. | ред. код]

    Шаблон:Факультети Національного гірничого університету