Гематокрит

Зліва кров відстоялася і відбувся розподіл на плазму та формені елементи, справа — свіжонабрана кров.

Гематокри́т^[1] (гематокри́тна величина́, гематокри́тне число́^[2]) — відношення об'єму еритроцитів до об'єму крові. Зрідка гематокрит визначається як відношення сумарного обсягу усіх формених складників крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити) до загального обсягу крові^[3]^[4]. Різниця в цьому визначенні невелика, оскільки 99 % загального об'єму формених елементів крові складають саме еритроцити.

Гематокрит (Ht) визначають у відсотках, щодо загального об'єму крові (тоді його позначають «%»), або в літрах на літр (л/л) — тоді його позначають десятковим дробом (з точністю до сотих), що відповідає частці еритроцитів в 1 літрі крові (450 мл клітин в 1 літрі крові = 0,45 л/л = 45 %).

Також гематокритом називають прилад, за допомогою якого визначають гематокритне число.

Фізіологічні показники[ред. | ред. код]

У нормі гематокритне число:

у чоловіків дорівнює 0,40—0,48
в жінок — 0,32—0,42.^[5]

У новонароджених гематокрит приблизно на 20 % вищий, а у маленьких дітей — приблизно на 10 % нижчий, ніж у дорослих.^{[джерело?]}

У 1-й день після народження гематокритне число вище, ніж у дорослих і становить 54 %. На 5-8 добу в новонародженого гематокритне число становить 50-52 %, до завершення 1-го місяця — 42 %. У дитини віком 1 рік гематокритне число дорівнює 35 %, у 5 років — 37 %, в 11-15 років — 39 %. Під час завершення статевого дозрівання гематокритне число досягає показника дорослих.^[6]

Гематокрит нижчий у периферійній (капілярній) крові порівняно з «центральною».

Визначення[ред. | ред. код]

Визначення гематокриту проводять за допомогою спеціальної скляної градуйованої трубочки — гематокриту, яку заповнюють кров'ю і центрифугують. Після чого вимірюють, яку її частину обіймають еритроцити. На сьогоднішній день все частіше використовують визначення гематокритного числа в напівавтоматичних або автоматичних аналізаторах.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ В. Г. Шевчук та інш., 2018, С.258.
↑ І. В. Міщенко та інш., 2019, С.6
↑ І. А. Іонов та інш., 2017, С.8
↑ Гематокрит. Архів оригіналу за 3 грудня 2019. Процитовано 3 грудня 2019.
↑ І. А. Іонов та інш., 2017, С.46
↑ І. В. Міщенко та інш., 2019, С.12-13

Джерела[ред. | ред. код]

Фізіологія системи крові: навчально-методичний посібник для студентів / І. В. Міщенко, Г. П. Павленко, О. В. Коковська. — Полтава, 2019.- 210 с. Ел.джерело [Архівовано 14 липня 2021 у Wayback Machine.]
Фізіологія : підручник для студ. вищ. мед. навч. закл. / В. Г. Шевчук, В. М. Мороз, С. М. Бєлан та ін.. – Вид. 4-те. – Вінниця : Нова Книга, 2018. – 448 с. Зміст [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.] ISBN 978-966-382-694-3 (С.?)
Іонов І. А., Комісова Т. Є., Слюсарєв В. Ф., Шаповалов С. О. Фізіологія крові та внутрішнього середовища: методичні рекомендації / І. А. Іонов, Т. Є. Комісова, В. Ф. Слюсарєв, С. О. Шаповалов. — Харків: ЧП Петров В. В., 2017. — 48 с. Ел.джерело [Архівовано 31 березня 2020 у Wayback Machine.]

Література[ред. | ред. код]

Клінічна гематологія. Частина 1. Анемії: метод. вказ. для студентів і лікарів-інтернів / упоряд. Л. В. Журавльова, О. О. Янкевич. — Харків: ХНМУ, 2015. — 44 с. Ел.джерело [Архівовано 14 липня 2021 у Wayback Machine.] (С.5,8,9,11,27,29,34,39)

Посилання[ред. | ред. код]

Гематокрит [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] // ФЕ

Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] В. Г. Шевчук та інш., 2018, С.258.

[2] І. В. Міщенко та інш., 2019, С.6

[3] І. А. Іонов та інш., 2017, С.8

[4] Гематокрит. Архів оригіналу за 3 грудня 2019. Процитовано 3 грудня 2019.

[5] І. А. Іонов та інш., 2017, С.46

[6] І. В. Міщенко та інш., 2019, С.12-13

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]