Гематокрит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зліва кров відстоялася і відбувся розподіл на плазму та форменні елементи, справа — свіжонабрана кров.

Гематокри́т[1] (гематокри́тна величина́, гематокри́тне число́[2]) — відношення об'єму еритроцитів до об'єму крові. Зрідка гематокрит визначається як відношення сумарного об'єму усіх формених елементів крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити) до загального об'єму крові[3][4]. Різниця в цьому визначенні невелика, оскільки 99 % загального об'єму формених елементів крові складають саме еритроцити.

Гематокрит (Ht) визначають у відсотках, щодо загального об'єму крові (тоді його позначають «%»), або в літрах на літр (л/л) — тоді його позначають десятковим дробом (з точністю до сотих), що відповідає частці еритроцитів в 1 літрі крові (450 мл клітин в 1 літрі крові = 0,45 л/л = 45 %[джерело?]).

Також гематокритом називають прилад, за допомогою якого визначають гематокритне число.

Фізіологічні показники[ред. | ред. код]

У нормі гематокритне число:

  • у чоловіків дорівнює 0,40—0,48
  • в жінок — 0,32—0,42.[5]

У новонароджених гематокрит приблизно на 20 % вищий, а у маленьких дітей — приблизно на 10 % нижчий, ніж у дорослих.[джерело?]

У 1-й день після народження гематокритне число вище, ніж у дорослих і становить 54 %. На 5-8 добу в новонародженого гематокритне число становить 50-52 %, до завершення 1-го місяця — 42 %. У дитини віком 1 рік гематокритне число дорівнює 35 %, у 5 років — 37 %, в 11-15 років — 39 %. Під час завершення статевого дозрівання гематокритне число досягає показника дорослих.[6]

Гематокрит нижчий у периферійній (капілярній) крові в порівнянні з «центаральною».

Визначення[ред. | ред. код]

Визначення гематокриту проводять за допомогою спеціальної скляної градуйованої трубочки — гематокриту, яку заповнюють кров'ю і центрифугують. Після чого вимірюють, яку її частину займають еритроцити. На сьогоднішній день все частіше використовують визначення гематокритного числа в напівавтоматичних або автоматичних аналізаторах.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. В. Г. Шевчук та інш., 2018, С.258.
  2. І. В. Міщенко та інш., 2019, С.6
  3. І. А. Іонов та інш., 2017, С.8
  4. Гематокрит
  5. І. А. Іонов та інш., 2017, С.46
  6. І. В. Міщенко та інш., 2019, С.12-13

Джерела[ред. | ред. код]

  • Фізіологія системи крові: навчально-методичний посібник для студентів / І. В. Міщенко, Г. П. Павленко, О. В. Коковська. — Полтава, 2019.- 210 с. Ел.джерело
  • Фізіологія : підручник для студ. вищ. мед. навч. закл. / В. Г. Шевчук, В. М. Мороз, С. М. Бєлан та ін.. – Вид. 4-те. – Вінниця : Нова Книга, 2018. – 448 с. Зміст ISBN 978-966-382-694-3
  • Іонов І. А., Комісова Т. Є., Слюсарєв В. Ф., Шаповалов С. О. Фізіологія крові та внутрішнього середовища: методичні рекомендації / І. А. Іонов, Т. Є. Комісова, В. Ф. Слюсарєв, С. О. Шаповалов. — Харків: ЧП Петров В. В., 2017. — 48 с. Ел.джерело

Література[ред. | ред. код]

  • Клінічна гематологія. Частина 1. Анемії: метод. вказ. для студентів і лікарів-інтернів / упоряд. Л. В. Журавльова, О. О. Янкевич. — Харків: ХНМУ, 2015. — 44 с. Ел.джерело (С.5,8,9,11,27,29,34,39)

Посилання[ред. | ред. код]