Генетика в Україні
Генетика є одним з розділів біології, який традиційно добре розвинутий в Україні. Генетичні дослідження в Україні тривали практично всю історію генетики, з початку XX століття. Українські вчені зробили низку відкриттів у галузі генетики рослин та тварин. Розвиток генетики в Україні був загальмований під час лисенківщини у 1930-ті — 1960-ті роки. Сучасними центрами генетичних досліджень є державні й приватні установи.
Історія[ред. | ред. код]
Перші дослідження генетики проводилися Сергієм Навашиним у Київському університеті. Він звернув увагу, що набір хромосом відрізняється у різних видів рослин. З цього розвинулася українська школа цитогенетики, яку склали учні Навашина: Григорій Левитський, Лев Делоне, Яків Модилевський та інші. Григорій Левитський у 1924 році видав першу в Україні та СРСР монографію з цитогенетики «Матеріальні основи спадковості». Перший курс генетики в Київському університеті читав Сергій Кушакевич. Перший курс генетики в Новоросійському університеті читав Андрій Сапєгін.
На початку 1920-х років були створені перші генетичні лабораторії в Україні. Кафедру експериментальної генетики при ВУАН заснував Іван Шмальгаузен, а пізніше в очолюваному ним Інституті біології і зоології ВУАН був створений відділ генетики. Також генетичний відділ було засновано в Науковому інституті селекції. Були створені Інститут генетики і селекції АН УРСР та Український інститут генетики і селекції.[1] Відділ генетики також було створено в Інституті ботаніки.
З середини 1930-х років вплив у генетиці став набирати Трохим Лисенко та його прибічники. Чимало генетиків виїхали з України, були репресовані чи звільнені. Після серпневої сесії ВАСГНІЛ 1948 року в Москві, подібні заходи були проведені в УРСР, генетичні дослідження були припинені, а кафедри генетики ліквідовані, зокрема всі кафедри генетики в медичних інститутах. Поступове відродження генетичних досліджень почалося лише на початку 1960-х років.
У 1960 році перший відділ генетики було створено в Центральному ботанічному саду АН УРСР, його очолив Володимир Зосимович[2].
Наукові центри[ред. | ред. код]
У системі Національної академії наук існує кілька інститутів, які займаються проблемами генетики. Це Інститут молекулярної біології і генетики НАН України, Інститут фізіології рослин і генетики НАН України, Інститут клітинної біології та генетичної інженерії НАН України, Інститут харчової біотехнології та геноміки НАН України. Видається журнал «Цитологія і генетика». Окремі дослідження з генетики тварин здійснюють у Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця.
Також генетичні дослідження проводяться на кафедрах університетів.
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Періодизація розвитку генетики в Україні / О. В. Романець // Наука та наукознавство. — 2011. — № 2. — С. 156—172. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/NNZ_2011_2_20
- Г. Д. Бердишев, Д. М. Голда. (2006). Генетика. У І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк … та Я. С. Яцків (Ред.), Енциклопедія Сучасної України. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. https://esu.com.ua/article-29060
- Кунах В. А. Розвиток генетики в Національній академії наук України. До 90-річчя від часу заснування Української академії наук. — К.: «Академперіодика», 2009.- 102 с
- Развитие биологии на Украине. — К.: Наук.думка, 1985.— Т.2. — 456 с(рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Наталка ПАХАЙЧУК. Забута генетика: чому Україна немає своїх сортів рослин. agravery, 10 серпня 2015
Література[ред. | ред. код]
- Генетика і селекція в Україні на межі тисячоліть: У 4 т. / Редкол.: В. В. Моргун (голов. ред.) та ін. К.: Логос, 2001.