Інститут ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного
Терещенковская 2 Киев 2012 01.JPG
Основні дані
Засновано 1921
Приналежність Національна академія наук України
Контакт
Ключові особи Мосякін Сергій Леонідович (директор)
Ситник Костянтин Меркурійович (почесний директор)
Адреса вул. Терещенківська, 2, МСП-1, 01601, м. Київ, Україна
Тел./факс: +380 44 234-4041
Веб-сторінка botany.kiev.ua
E-mail inst@botany.kiev.ua

Інститу́т бота́ніки і́мені Мико́ли Холо́дного — провідний український науковий центр з ботаніки.

Історія[ред.ред. код]

Передісторія Інституту почалася у вересні 1921 року. Тоді було засновано першу в Україні ботанічну установу під назвою Ботанічний кабінет та Гербарій Всеукраїнської Академії наук (ВУАН), яка в 1927 р. перетворилася на Науково-дослідний інститут ботаніки Народного Комісаріату освіти УРСР. 1 квітня 1931 року народився Інститут ботаніки ВУАН. В той час в Інституті працювали видатні вчені О. В. Фомін, Д. К. Зеров, П. Ф. Оксіюк, А. С. Лазаренко, А. М. Окснер, Ю. Д. Клеопов, Я. С. Модилевський та інші, які дали початок різним науковим напрямкам у ботаніці і створили наукові школи з флористики, бріології, ліхенології, цитології. Вже в 30-ті — 40-ві роки Інститут перетворився на центральну ботанічну установу в Україні. З 1971 року Інститут носить ім'я видатного українського ботаніка М. Г. Холодного.

Директори інституту[ред.ред. код]

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Інститут ботаніки є головною установою в Україні і однією з провідних установ Європи з вивчення біорізноманітності на всіх рівнях організації судинних і спорових рослин та грибів.

Інститут проводить науові дослідження за двома основними напрямами:

  • критико-систематичні, флористичні, фітоценотичні, созологічні й екологічні дослідження фітобіоти та мікобіоти, розробка теоретичних питань організації та динаміки фіто- та ценорізноманіття, його моніторингу й охорони;
  • дослідження структурно-функціональної організації рослин та грибів на організменному, клітинному і молекулярному рівнях в нормі та при змінах умов навколишнього середовища — природного та антропогенного.

Відповідно до циз напрямів відділи Інституту об'єднуються в сектори вищих рослин, спорових рослин та експериментальної ботаніки.

Інститут є головною установою в програмі «Космічна біологія» Національної Космічної програми України.

Структурні підрозділи та співробітники[ред.ред. код]

Установа має потужний науковий потенціал. До її складу входять 10 наукових відділів, міжвідомча комплексна лабораторія наукових основ заповідної справи, обчислювальний центр, наукова бібліотека та редакційно-видавничий відділ, структурний відділ НАН України. В Інституті працюють 120 науковців, серед них два академіки та п'ять членів-кореспондентів, 28 докторів наук, 72 кандидати наук.

Працюють докторантура та аспірантура, які здійснюють підготовку висококваліфікованих фахівців з ботаніки, екології, мікології, фізіології та біохімії рослин, клітинної біології. Проводить діяльність Спеціалізована вчена рада із захисту докторських та кандидатських дисертацій із спеціальностей «ботаніка» та «мікологія».

Однією із структурних одиниць інституту є Національний Гербарій України. При інституті діє Проблемна рада з питань ботаніки та мікології, яка координує роботу 52 ботанічних установ України, а також громадська організація «Українське ботанічне товариство».

При інституті видаються Український ботанічний журнал[1] та міжнародний журнал «Альгология» (англ. Journal of Algology) російською та англійською мовами.[2]

Тривалий час у структурі інституту перебували установи НАН України, які тепер є самостійними — Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка, Інститут екології Карпат й Інститут клітинної біології та генетичної інженерії.

Найвідоміші працівники[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного НАН України (1921–2011). Віхи історії та сучасність / Нац. акад. наук України, Ін-т ботаніки ім. М. Г. Холодного ; [редкол.: С. Л. Мосякін та ін.]. — К. : Альтерпрес, 2011. — 441 с. : іл. — 120 экз. — ISBN 978-966-542-477-2

Посилання[ред.ред. код]