Гончар Ігор Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гончар.
Ф
Ігор Гончар
Особисті дані
Повне ім'я Ігор Вікторович Гончар
Народження 10 січня 1993(1993-01-10) (31 рік)
  Чернівці, Україна
Зріст 181 см
Вага 74 кг
Громадянство  Україна
Позиція захисник
Інформація про клуб
Поточний клуб Литва «Судува»
Номер 33
Юнацькі клуби
2005–2007
2007–2010
2010–2011 		Україна «Буковина»
Україна РВУФК (Київ)
Україна «Буковина»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
2011–2013 Україна «Оболонь» 0 (0)
2012 → Україна «Динамо» (Хмельницький) 24 (0)
2013–2016 Україна «Шахтар» (Донецьк) 0 (0)
2013 → Україна «Шахтар-3» 25 (0)
2015–2016 → Україна «Говерла» 16 (1)
2016–2017 Словаччина «Сениця» 17 (0)
2018–2019 Україна «Ворскла» 0 (0)
2018–2019 → Україна «Гірник-спорт» 18 (0)
2019–2020 Україна «Львів» 23 (0)
2020–2021 Вірменія «Алашкерт» 9 (0)
2021 Вірменія «Пюнік» 13 (0)
2021–2023 Україна «Минай» 46 (1)
2023– Литва «Судува» 14 (0)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
2014 Україна Україна (U-21) 7 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.
Інформацію оновлено 13 листопада 2023.

І́гор Ві́кторович Гонча́р (нар. 10 січня 1993, Чернівці[1], Україна) — український футболіст, центральний захисник клубу «Судува».

Біографія

[ред. | ред. код]

Вихованець чернівецької «Буковини» і київського РВУФК. Після завершення навчання наставник київської «Оболоні» Сергій Конюшенко запросив Гончара на перегляд. Відразу в «Оболоні» футболіст закріпитися не зміг, повернувся у Чернівці, де півроку тренувався з «Буковиною». Потім ще раз приїхав на перегляд в Київ, після чого з другої спроби підписав контракт з «пивоварами». Рік провів у дублі у Василя Раца. Єдиний матч за першу команду зіграв 21 вересня 2011 року в 1/16 Кубка України проти рідної «Буковини», замінивши на 80-й хвилині Сергія Мякушка.

У 2012 році на правах оренди грав у другій лізі за «Динамо» (Хмельницький)[1]. Цей клуб, за власними словами футболіста, допоміг йому піднятися на сходинку вище. Тут він мав достатньо ігрової практики і прогресував[2].

З часом футболіста помітили скаути донецького «Шахтаря», де Гончар продовжив кар'єру, граючи за «Шахтар-3». Тут юнака перевели на позицію правого захисника, на якій він заграв так, що удостоївся виклику в молодіжну збірну України. Через рік футболіст був переведений у молодіжну команду[3]. Незважаючи на те, що в «молодіжці» донеччан Гончар був гравцем основного складу, на думку порталу Football.ua він ніколи не розглядався як кандидат у першу команду[4]. Сезон 2014/15 став останнім для нього в дублі «Шахтаря», з наступного сезону 22-річний футболіст уже потрапляв під віковий «ліміт».

Улітку 2015 року Гончар був відправлений в оренду в ужгородську «Говерлу»[5]. В українській Прем'єр-лізі дебютував 1 серпня 2015 року в грі проти свого клубу — «Шахтаря», замінивши в кінці матчу Ореста Кузика.

Улітку 2016 року став гравцем словацького клубу «Сениця». 2018 року перейшов у «Ворсклу». У вересні того ж року на правах оренди приєднався до «Гірника-спорт»[6].

14 серпня 2019 став гравцем ПФК «Львів», підписавши трирічний контракт[7], втім провів у команді лише один сезон і у серпні 2020 року перейшов вірменський «Алашкерт»[8]

Міжнародна кар'єра

[ред. | ред. код]

У складі молодіжної збірної України в 2014 році ставав переможцем Кубка Співдружності, зігравши у 5 з 6 матчів збірної, в тому числі і у тріумфальному фіналі проти Росії (4:0)[9].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Ігор Гончар: «Для нас всі суперники принципові» (рос.). sports.km.ua. 5 січня 2012. Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 3 лютого 2016.
  2. ↑ ІГОР ГОНЧАР: «Я В ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ ПРОГРЕССИРОВАЛ» (рос.). vazhnews.com. 29 липня 2013. Архів оригіналу за 12 серпня 2015. Процитовано 3 лютого 2016.
  3. ↑ Друга ліга. Вхідні та вихідні (рос.). Артур Валерко, Football.ua. 3 квітня 2014. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 лютого 2016.
  4. ↑ 1993 р. н.: на роздоріжжі (рос.). Олександр Озірний, Football.ua. 27 червня 2015. Архів оригіналу за 2 лютого 2016. Процитовано 3 лютого 2016.
  5. ↑ Говерла: у заявці 12 гравців Динамо (рос.). isport.ua. 17 липня 2015. Архів оригіналу за 12 серпня 2015. Процитовано 3 лютого 2016.
  6. ↑ «Гірник-Спорт» підписав екс-голкіпера «Дніпра» і орендував захисника «Ворскли». «UA-Футбол». 8 вересня 2018. Архів оригіналу за 8 вересня 2018. Процитовано 8 вересня 2018.
  7. ↑ Ігор Гончар приєднався до ПФК «Львів» – Офіційний сайт клубу ПФК «Львів». pfclviv.com. Архів оригіналу за 15 серпня 2019. Процитовано 15 серпня 2019.
  8. ↑ Официально: Игорь Гончар - игрок "Алашкерта". Footboom.com (рос.). Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 13 жовтня 2020.
  9. ↑ Україна (U-21): тріумф на Співдружності під мікроскопом (рос.). ЮЛІЯ ДЯДЕЧКО, footboom.com. 6 лютого 2014. Архів оригіналу за 11 серпня 2015.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гончар_Ігор_Вікторович&oldid=41132301