Шахтар (Донецьк)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Шахтар» (Донецьк)
Емблема ФК Шахтар Донецьк.png
Повна назва Футбольний клуб «Шахтар» Донецьк
Прізвисько «Гірники» (команда, гравці),
«кроти» (уболівальники)
Коротка назва «Шахтар»
Засновано 24 травня 1936
Населений пункт Донецьк, Україна
Стадіон «Донбас Арена»
НСК «Олімпійський» (Київ)
Вміщує 51 504
70 050
Президент Україна Рінат Ахметов
Головний тренер Португалія Луїш Каштру
Ліга Прем'єр-ліга
2019-20 1 (13-й раз)
Вебсайт shakhtar.com
Домашня
Виїзна
Soccerball current event.svg Поточний сезон
Про інші спортивні клуби з Донецька див. Шахтар (значення).

Про поточний чемпіонат див. статтю Сезон ФК «Шахтар» Донецьк 2019—2020

«Шахта́р» — український футбольний клуб з міста Донецьк. Виступає у Прем'єр-лізі чемпіонату України. Створений у травні 1936 року. Володар Кубка УЄФА 2009. 4-разовий володар Кубка СРСР. 13-разовий чемпіон України (2001-02, 2004-05, 2005-06, 2007-08, 2009-10, 2010-11, 2011-12, 2012-13, 2013-14, 2016-17, 2017-18, 2018-19, 2019-20), 13-разовий володар кубка України, 8-разовий володар Суперкубка України.

До 2014 року проводив домашні ігри у Донецьку на стадіоні «Донбас Арена». Через війну на Донбасі «Шахтар» переїхав до Києва[1][2], і з 2014 року тренувальною базою «гірників» є олімпійський комплекс «Святошин»[2][3]. У 2014—2016 роках «Шахтар» провів більшість домашніх матчів у Львові на «Арені Львів»[4][5], з лютого 2017 року до березня 2020 року клуб грав на ОСК «Металіст» у Харкові[6][7]. З травня 2020 року домашнім стадіоном «Шахтаря» став НСК «Олімпійський» у Києві[7][8][9][10].

Історія[ред. | ред. код]

Назви клубу[ред. | ред. код]

  • «Вугільники» (травень—липень 1936)
  • «Стахановець» (1936–1946)
  • «Шахтар» (з 1946)

Донецький футбол до створення клубу[ред. | ред. код]

Першими футболістами на території Донеччини стали британські робітники (переважно валлійці), які приїхали сюди працювати на металургійних підприємствах Джона Юза.

Восени 1911 року при заводі Новоросійського товариства (сучасний Донецький металургійний завод) відкрито «Юзівське спортивне товариство», у складі якого діяв футбольний гурток. Команда існувала до 1919 року і була найсильнішою дружиною Юзівки у дорадянські часи. У 1920-х роках честь міста представляла команда клубу імені Леніна, основу якої становили робітники металургійного заводу. Одним з найвідоміших вихованців цієї команди став Віктор Шиловський — майбутній футболіст і тренер «Динамо» (Київ). Саме колектив клубу ім. Леніна провів перший у Донбасі міжнародний матч — восени 1924 року робітничу збірну Німеччини було розгромлено 5:0. В першій половині 1930-х років лідером міського футболу стало «Динамо», яке успішно проводило товариські ігри з командами інших міст СРСР. Головним суперником динамівців вважали «Буревісник», який виступав на одному з найкращих полів у Сталіно — у місці, де в 1936 році збудовано центральний стадіон «Шахтар».

Створення команди. Перші роки (1936—1941)[ред. | ред. код]

Футбольний клуб «Стахановець». 1937 рік

До 1936 року першість СРСР проводили нерегулярно і переважно поміж збірними міст або республік. Всесоюзна рада фізичної культури вирішила провести чемпіонат країни між клубними командами і для колективу зі Сталіно виділено місце у групі «В» (третя за рівнем радянська ліга). Обласна газета «Соціалістичний Донбас» 9 квітня 1936 року опублікувала рішення чиновників: «…До команди увійдуть 22 найкращі гравці Донбасу. Гравці будуть звільнені від роботи на виробництві. Для покращення класу гри запрошено спеціального тренера…»[11] Організатором і першим головним тренером команди став Микола Григорович Наумов, який водночас був польовим гравцем — виступав у нападі. 2 травня 1936 року новостворена команда, поки що під прапором збірної міста, розгромила у товариській грі московський «Фрезер» — 6:0. Офіційний дебют команди відбувся у показовому матчі 12 травня 1936 на стадіоні ім. Балицького в Горлівці з одеським «Динамо» (2:3).

«Шахтар»

У довоєнні роки команда
виступала у барвах ДСТ «Стахановець» —
блакитних і червоних [12][13]

24 травня 1936 р. «Вугільники» стартували у чемпіонаті СРСР матчем у місті Казань проти місцевого «Динамо» — поразка 1:4. Головними кольорами команди тоді були червоний і блакитний — поєдинок у Казані гості провели у червоних футболках. В перших іграх колектив було заявлено під назвою «Вугільники» (рос. «Угольщики»), яку згодом змінили на «Стахановець». Весняний чемпіонат 1936 року клуб провів невдало, фінішувавши на 7-му місці серед 8 команд. В осінній першості «гірники» піднялись на одну сходинку, посівши 6-те місце. Перед сезоном 1937 команда підсилилась — прийшли талановиті виконавці: воротар Костянтин Скрипченко, оборонці Микола Кузнєцов, Георгій Бікезін і Георгій Мазанов та нападник Григорій Балаба, які стали основою «Стахановця» у 1938—1940 рр.

Сталінці сильно провели чемпіонат, поділивши 2-3 місце (серед 10 команд) з київським «Локомотивом». У 1938 році клас «А» розширили аж до 26 команд, серед яких був і «Стахановець». Команда виступила на хорошому рівні, перемігши, наприклад, віце-чемпіонів того сезону ЦБЧА (Москва) 4:0. Підсумок — 11 позиція. Двох гравців «гірників» було включено до списку 55 найкращих футболістів СРСР: оборонця Георгія Бікезіна під № 5 та нападника Григорія Балабу під № 5.

Наступні два сезони колектив був серед останніх у класі «А»: 12-е серед 14-ти, а через рік 12-е серед 13-ти команд. Вдало розпочала команда чемпіонат 1941 року — після 11 ігор стахановці посідали 5-е місце і зробили сенсацію, здолавши у Москві лідера радянського футболу «Динамо» (Москва) з рахунком 2:0. Але війна, що розпочалася, не дала змогу завершити першість, яка так добре розпочалася для «Стахановця».

Повоєнний період, бронза 1951[ред. | ред. код]

Кілька футболістів загинуло на фронті, воротар Костянтин Скрипченко, який під час військових дій був сапером, продовжив кар'єру у «Динамо» (Київ). Під час окупації в місті була команда «Авангард» — вона проводила ігри з командами Макіївки, німецьких та італійських військ. За «Авангард» виступав, зокрема, колишній гравець «Стахановця» Георгій Бікезін. Саме Бікезіну і довірили капітанську пов'язку у 1944—1945 роках, він наново формував колектив після війни. У 1945 році з довоєнного складу залишилось тільки 3 футболістів.

У відновленому чемпіонаті СРСР «Стахановець» увійшов до II групи (друга за рівнем ліга), де був одним з найсильніших: 5-е, 5-е та 2-е місця у 1945—1947 роках. У липні 1946 року товариство «Стахановець» було перетворено на «Шахтар», й відтепер мало поєднувати колективи фізкультури вугільних підприємств країни. Відповідно найсильніша команда Донбасу почала називатися «Шахтар» (Сталіно).

В сезоні 1949 «Шахтар» повернувся до групи найсильніших, але виявився неготовим скласти конкуренцію провідним колективам СРСР. «Гірники» посіли останнє, 18-е місце, а 5 серпня 1949 року зазнали найбільшої поразки в історії виступів у чемпіонатах СРСР — 1:10 від московського «Динамо» у столиці. Одною з причин провального сезону став високий середній вік футболістів — 27 років. Клубу потрібно було негайно запрошувати нових футболістів.

«Шахтар»

Кольори форми
у 1951 році

Завдяки новій спонтанній зміні формату розіграшу чемпіонату СРСР «гірники» залишилися у найвищій лізі. Новим головним тренером став Віктор Іванович Новіков, прийшов ряд нових виконавців. «Шахтар» достойно провів першість і фінішував на 11 позиції серед 19 команд. Яскраво розкрився талант молодого 21-річного нападника Віктора Фоміна, який забив 10 м'ячів та був одним з найкращих у складі команди.

Перед чемпіонатом-1950 до «Шахтаря» перейшли славнозвісний форвард Олександр Пономарьов, який славився своєю результативністю, та гравець середини поля, київський динамівець Олександр Алпатов — вони збільшили атакувальну міць клубу. У чемпіонаті 1951 Пономарьов став чільником атак команди і встановив рекорд результативності серед гравців «Шахтаря» за сезон — 15 голів. 26 червня 1951 р. «гірники» провели одну з найкращих ігор у своїй історії — лідера першості, тбіліське «Динамо», було розгромлено 4:0. Після фінального свистка трибуни вибухнули овацією і винесли героїв матчу на руках. По закінченні останнього туру в «Шахтаря» та куйбишевських «Крильєв Совєтов» виявилось порівну очок, але завдяки кращій різниці забитих і пропущених м'ячів бронзові нагороди отримали українці. Наставником команди у тому сезоні був Віктор Новіков, ворота обороняли 2 рівноцінні гравці — Юрій Петров та Євген Пєстов, лідером оборони був Микола Самарін, у середині поля діяли Олександр Алпатов та Володимир Гавриленко, а в нападі грали, зокрема, Олександр Пономарьов, Леонід Савінов, Віктор Фомін і Дмитро Іванов.

Сенсаційно завершився сезон 1952, за підсумками якого бронзовий призер попереднього року посів передостаннє місце і покинув клас «А». У команді були проблеми з дисципліною, окрім того, ряд провідних футболістів зазнали травм. Не допомагали набирати очки рідні стіни, оскільки згідно з рішенням керівництва радянського футболу весь чемпіонат провели у Москві в одне коло. У другій половині 1952 року новим головним тренером став колишній футболіст «Шахтаря» Олександр Пономарьов, який добре знав можливості колективу. Перед ним було поставлено завдання повернутися до класу найсильніших.

У 1953 р. «Шахтар» виграв свою підгрупу класу «Б», але у фінальній пульці посів тільки 3-тє місце. Наступного року «гірники» знову виграли змагання у своїй підгрупі, а виграти фінальний турнір допомогло те, що він відбувався у Сталіно — господарі зайняли 1 місце та здобули право у 1955 році перейти до класу «А». Після повернення до найвищого дивізіону «гірники» були середняками, займаючи 7-8 місця серед 12 колективів. Від 1956 до 1960 року тривала тренерська лихоманка — за цей період командою керували 6 тренерів.

У 1957 році добровільне спортивне товариство «Шахтар» було ліквідовано, а команда «Шахтар» (Сталіно) відтоді представляла новоутворене товариство «Авангард». У чемпіонаті 1959 футболісти із Донбасу посіли останнє, 12 місце, і тільки чергова трансформація формату радянської першості врятувала команду від пониження у класі.

Кубкові тріумфи 1960-х[ред. | ред. код]

«Шахтар»

З 1961 року клуб зазвичай
грає у помаранчево-чорних кольорах

Після 1960-х років за «Шахтарем» по всьому Радянському Союзу закріпилася слава сильної кубкової команди. Тричі поспіль: у 1961, 1962 та 1963 роках донеччани виходили до фіналу Кубка СРСР і двічі вигравали його. Спеціалісти відзначали дещо прямолінійну, але вольову і швидку гру «гірників» із силовим акцентом.

Всі ці успіхи пов'язані з приходом у липні 1960 р. нового наставника — Олега Ошенкова. Російський фахівець був відомий українським любителям футболу, адже саме під його керівництвом київське «Динамо» виграло срібні медалі чемпіонату країни, а у 1954 році здобуло перший всесоюзний трофей — Кубок СРСР з футболу. Новий наставник «Шахтаря» налагодив взаємодію між окремими ланками команди, навчив колектив вміло використовувати найсильніші сторони у своїй грі, підняв психологію і впевненість гравців у собі.

Відразу у другий рік роботи тренера «гірники» досягли найвищого успіху у всесоюзних турнірах — виграли Кубок СРСР. По дорозі до фіналу українці обіграли «Динамо» (Хмельницький), «Спартак» (Фергана), «Динамо» (Тбілісі), «Шахтар» (Сталіногорськ) і «Адміралтієць» (Ленінград). Суперником у вирішальній грі було столичне «Торпедо» — чемпіон СРСР, у складі якого грали зірки радянського футболу: Віктор Шустіков, Леонід Островський, Валерій Воронін, Слава Метревелі, Геннадій Гусаров, Валентин Іванов та інші. Після першого тайму рахунок був 1:1, а в другому Юрій Ананченко робить дубль і приносить перемогу «Шахтарю» — 3:1. Успіх команди з обласного центру був сенсаційним — чиновники були настільки впевнені в успіху торпедівців, що на почесних дипломах, які вручили «гірникам», були написані імена футболістів «Торпедо».

У 1962 році «Шахтар» знову виграв Кубок країни, перемігши «Знамя труда» (Орєхово-Зуєво) — команду з класу «Б» з рахунком 2:0. Наступного сезону українці знову вийшли до фіналу Кубка, але цього разу поступилися «Спартаку» (Москва) — 1:2. У чемпіонаті клуб виступав стабільно і у 1964 році посів найвище за останнє десятиліття 5-е місце. Наприкінці 1960-х років чудові результати показували дублери «Шахтаря» — молоді футболісти перемогли у першостях СРСР 1967 і 1969, а 1968 року посіли 2-е місце. Головним талантом вважали воротаря Юрія Дегтерьова, який регулярно виступав за юнацьку збірну Радянського Союзу. Основа команди потребувала оновлення та свіжої мотивації. За результатами сезону 1968 донеччани посіли 14-е місце, а коли восени 1969 р. «гірники» програли 4 матчі поспіль, тренера Ошенкова звільнили.

Клуб переживав зміну поколінь — у 1970 в іграх чемпіонату на поле виходило 28 футболістів, у тому числі аж 11 дебютантів. Одним з небагатьох, хто добре проявив себе у складі донецького клубу, був нападник Едвард Козинкевич, який забив 9 м'ячів і за підсумками сезону увійшов до всесоюзного списку «33 найкращих». Наступного року «Шахтар», посівши останнє 16-е місце, вибуває з елітного дивізіону.

1970-ті[ред. | ред. код]

Популярним місцем перегляду ігор був терикон біля стадіону, де інколи збиралося кілька тисяч глядачів. 1967 рік

У 1971 р. «гірники» фінішували останніми у найвищій лізі СРСР і понизились у класі. Новим головним тренером став Олег Базилевич, якому вдалося відразу у перший сезон здобути 2-е місце і, таким чином, повернути «Шахтар» до «вишки». Команда зробила сенсацію, з ходу посівши 6-е місце у вищій лізі в 1973 році. Лідерами колективу були воротар Юрій Дегтерьов, захисники Володимир Бєлоусов, Віктор Звягінцев, півзахисники Анатолій Коньков і Валерій Яремченко, нападник Олександр Васін. Найбільшим відкриттям став бомбардир Віталій Старухін, який перейшов до клубу у 1972 році. Його чуття гола і висока результативність зробили нападника ключовим гравцем атаки «Шахтаря» у другій половині 1970-х років.

Проте з 1974 року Базилевич прийняв запрошення Валерія Лобановського тренувати «Динамо» (Київ) і покинув Донецьк. Його замінив Володимир Сальков. В сезоні 1974 «гірники» опустились на 12-е місце, але донеччани підсилились талановитим півзахисником Михайлом Соколовським. Наступного року донецький клуб піднявся на найвище місце у своїй історії, завоювавши «срібло» чемпіонату СРСР. Цей успіх дозволив «Шахтарю» вперше стартувати у єврокубках: 15 вересня 1976 року радянський клуб приймав у рамках Кубка УЄФА команду «Динамо» (Берлін) і переміг з рахунком 3:0. Нічия 1:1 у НДР дозволила «гірникам» пройти до 1/16 фіналу, де донецька команда вибила угорський «Гонвед» — 3:0 вдома та 3:2 на виїзді. У 1/8 фіналу суперником донеччан став славнозвісний туринський «Ювентус», який був основою збірної Італії (Діно Дзофф, Гаетано Ширеа, Клаудіо Джентіле, Франко Каузіо, Марко Тарделлі, Роберто Бонінсенья, Роберто Беттега та інші). У Турині «Стара синьйора» впевнено перемогла — 3:0. На матч-відповідь у Донецьку 8 грудня 1976 року, попри холодну погоду, зібралося понад 40 000 уболівальників. Висвітлювати гру прибуло близько 30 італійських журналістів. «Гірники» виграли 1:0 (м'яч забив Валерій Шевлюк) і ця перемога над однією з найсильніших команд світу увійшла до історії українського клубу.

Сезон 1977 донеччани завершили на хорошому, 5-у місці. Найкращим воротарем країни визнано Юрія Дегтерьова, за що йому було вручено вручено приз журналу «Огонёк». Українська команда пропустила мало голів (24 у 30 іграх), але друге коло першості провела неяскраво — із 15 матчів аж 12 завершилось унічию. На вістрі атак активно діяв Віталій Старухін, який вразив ворота суперників 9 разів. У 1978 р. донеччани дійшли до фіналу Кубка СРСР, але там поступились чемпіону, київському «Динамо» — 1:2. У складах обох команд відзначились їхні найкращі бомбардири: Блохін зробив дубль, а єдиний гол «гірників» забив Старухін. Того ж року команда вдало виступила у чемпіонаті СРСР, завоювавши «бронзу». У розіграші Кубка володарів кубків 1978/79 команда з Донбасу не змогла нічого протиставити легендарній іспанській «Барселоні» (0:3 на виїзді, 1:1 вдома) і вибула вже на першому етапі змагань.

Сезон 1979 вважають одним з найкращих за всі роки існування «Шахтаря»: клуб став віце-чемпіоном Радянського Союзу, лідер команди Віталій Старухін забив аж 26 голів і став не тільки найкращим бомбардиром чемпіонату, а й був визнаний найкращим футболістом країни. Із самого початку донеччани очолювали турнірну таблицю і втратили першу позицію лише після 21-го туру, коли програли у Києві «Динамо». Перед останньою грою «Спартак» (Москва) мав 48 очок, «Динамо» (Київ) — 47, а Шахтар — 46. Гірники мали перевагу, оскільки обидва суперники донеччан грали на виїзді: спартаківці перемогли, динамівці програли, а «Шахтар», перемігши удома московське «Торпедо», вдруге у своїй історії завойовує срібні медалі.

Кубкові тріумфи 1980-х[ред. | ред. код]

Першість 1980 року пройшла нестабільно — донеччани здобували і великі перемоги (5:2 над «Зенітом», 3:0 над тбіліським «Динамо») і зазнавали прикрих невдач (0:5 від «Динамо» Київ). У воротах грало двоє майстрів: 32-річний Дегтерьов чергувався з молодим Віктором Чановим. У підсумку — 6 місце. Найбільшим успіхом сезону стала перемога в Кубку СРСР, де у фіналі з рахунком 2:1 було обіграно тбіліське «Динамо».

У 1981—1982 рр. у клубі почалася зміна поколінь: залишили команду Віталій Старухін, Микола Федоренко, Віктор Звягінцев, Віктор Чанов та ще кілька футболістів. В чемпіонаті-1982 «гірники» були серед аутсайдерів, посівши 14-е місце. Реноме кубкової команди «Шахтар» підтвердив у 1983-му, коли вчетверте і востаннє у своїй історії здобув Кубок СРСР з футболу. На етапі 1/16 фіналу «гірники» розгромили вільнюський «Жальгіріс» 3:0, потім здобули важку перемогу у Москві над «Спартаком» у додатковий час — 3:2. Чвертьфінал проти московського «Динамо» відбувався у Ташкенті: український клуб першим пропустив гол, але не лише відігрався, а й впевнено переміг — 3:1. Півфінал проти «Зеніта» проходив на полі «Шахтаря» у присутності 40 тисяч уболівальників. Основний час приніс нічию 1:1, а додатковий не виявив переможця. Героєм поєдинку став голкіпер донеччанин Валентин Єлінскас, який відбив 2 удари ленінградців — перемога у серії пенальті 5:3. У фіналі гірники перемогли іншу українську команду — харківський «Металіст» — з рахунком 1:0. Переможний м'яч забив на 23-й хвилині Сергій Ященко. Новим чільником нападу став Віктор Грачов, у воротах надійно виступав Валентин Єлінскас.

Перемога у Кубку країни дозволила донеччанам виступати у Кубку володарів кубків 1983/84: радянський клуб легко обіграв данський Б-1901 і швейцарський «Серветт», здобувши 4 перемоги поспіль. В 1/4 фіналу суперником «Шахтаря» став клуб «Порту», який у середині 1980-х років був лідером португальського футболу та основою збірної країни. Перша зустріч відбувалася у Порту і «гірники» здивували господарів, перемагаючи до 37-ї хв. вже 2:0. Проте португальці зрівняли рахунок, а на 70-й хвилині забили переможний м'яч. Два голи на виїзді давали донеччанам хороші шанси на вихід до півфіналу у разі мінімальної домашньої перемоги. Донецьк 21 березня 1984 року був покритий снігом, але навіть у таку погоду на стадіон прийшло близько 50 тисяч фанів (всього заявок на квитки було майже 150 тисяч). На 63-й хвилині рахунок відкрив Віктор Грачов і ця перевага дозволила би «гірникам» пройти суперника за результатами двох матчів. Та на 72-й хв. ірландський легіонер «Порту» Мікі Волш зрівняв рахунок — нічия 1:1 і донеччани вибули з турніру. Для «Шахтаря» 1/4 фіналу залишалося найбільшим досягненням у єврокубках до сезону 2008/09.

Влітку 1984 р. «Шахтар», перемігши у двох матчах дніпропетровський «Дніпро», виграв Кубок сезону (радянська назва Суперкубка країни). Фінал Кубка СРСР-85 (поразка 1:2 від «Динамо» Київ) став останнім значним досягненням донеччан у радянський час. У вищій лізі «гірники» значно погіршили результати: 6, 7, 8 і 14-те місця у 1986—1989 роках, відповідно.

1992—1996[ред. | ред. код]

Якщо у вищій лізі чемпіонату СРСР «гірники» були середняками, то у першості незалежної України стали одним із лідерів та фаворитів чемпіонату. Водночас команду покинули кілька важливих гравців, які переїхали до закордонних футбольних ліг: Віктор Грачов, Андрій Канчельскіс та Сергій Щербаков. У 1992 та 1993 роках «Шахтар» посідав четверті місця, а за підсумками першості 1993/94 став віце-чемпіоном України. Сезон 1995/96 й досі залишається найгіршим для «Шахтаря» за місцем, зайнятим у чемпіонаті України — аж 10 сходинка. Не було стабільності кадрів — у матчах першості барви «гірників» захищало аж 35 футболістів. Той чемпіонат почався трагедією, коли 15 жовтня 1995 року на стадіоні «Шахтар» унаслідок вибуху, який був частиною боротьби кримінальних угруповань, загинув президент клубу, Ахать Азіфович Брагін.[14]

Клуб поступово переходив на рейки ринкової економіки: у червні 1993 р. було створено ЗАТ «Футбольний клуб „Шахтар“», наступного року підписано угоду про довгострокову оренду спортивно-тренувальної бази «Кірша», почалося оновлення інфраструктури клубу. У 1999 р. в Кірші було відкрито тренувальний комплекс, який став одним із найсучасніших у Європі. Величезну роль у його побудові відіграли кошти нового власника «Шахтаря» — Ріната Ахметова.

Ера Ріната Ахметова[ред. | ред. код]

Гравці «Шахтаря» з кубком України, 2002

Початком нового етапу в історії «Шахтаря» вважають 11 жовтня 1996 р., коли президентом клубу став донецький бізнесмен Рінат Ахметов. Завдяки підсиленню складу та хорошому фінансуванню «гірники» за час його президентства стали поряд з київським «Динамо» беззаперечним грандом українського футболу і, загалом, одним з найбагатших клубів Східної Європи.

З 1997 року донеччани не опускалися нижче від другого місця у чемпіонаті України і регулярно виступали у європейських клубних турнірах. На початку 2000-х років клуб активно купує іноземних футболістів. У сезоні 2000/01 команда вперше у своїй історії потрапляє до групового етапу Ліги чемпіонів: після поразки у Донецьку від чеської «Славії» 0:1 «помаранчево-чорні» мали обмаль шансів перед повторним матчем у Празі. Всю гру чехи утримували вигідну їм нічию 0:0 і лише на 90-й хвилині Андрій Воробей забив гол, перевівши гру у додатковий час, де українці дотиснули суперника завдяки голу Сергія Ателькіна — 2:0. У своїй групі «Шахтар» посів 3-тє місце, пропустивши вперед «Лаціо» та «Арсенал» і випередивши празьку «Спарту».

У сезоні 2001/02 «гірники» вперше у своїй історії стають чемпіонами України. Цього успіху команда досягла під керівництвом італійця Невіо Скали, який став першим іноземцем, який коли-небудь очолював «Шахтар». Донеччани лише на одне очко випередили багаторічного переможця першостей київське «Динамо». У Лізі чемпіонів український клуб вибув на стадії 3-го кваліфікаційного раунду, програвши бельгійському «Брюгге», а в 1/64 фіналу Кубка УЄФА у Відні місцева «Аустрія» розгромила «гірників» 5:1. Скалу було звільнено — італієць пропрацював у Донецьку лише 9 місяців, а його замінив відомий у минулому футболіст «Шахтаря» Валерій Яремченко.

З літа 2003-го до травня 2004-го наставником був німецький спеціаліст Бернд Шустер. Він, як і Невіо Скала, також не зумів пройти кваліфікацію Ліги чемпіонів і вилетів вже в 1/64 фіналу Кубка УЄФА. Команда виступала нестабільно і керівництво «Шахтаря» відмовилось від послуг німця навесні 2004 року. Згодом Шустер зробив непогану тренерську кар'єру в Іспанії, очолюючи «Хетафе» і «Реал Мадрид».

18 травня 2004 клуб представив нового головного тренера — ним став досвідчений румун Мірча Луческу. Фахівець мав досвід роботи у чемпіонатах Румунії, Італії та Туреччини, тренував, зокрема, «Інтер» (Мілан), «Галатасарай» та «Бешикташ». За час його роботи «гірники» п'ять разів ставали чемпіонами України і щороку (крім сезону 2005/06) виступали у груповому раунді Ліги чемпіонів.

29 серпня 2009 року було відкрито «Донбас Арену» — один з найсучасніших стадіонів Європи. Це перший стадіон у Східній Європі, спроектований і побудований відповідно до стандартів категорії «п'ять зірок». За акредитацією УЄФА та ФІФА — споруда відповідає класу «еліт».[15]

Перемога в Кубку УЄФА 2009[ред. | ред. код]

Докладніше: Фінал Кубка УЄФА 2009
Півфінальний матч Кубка УЄФА з київським «Динамо»

Черговий виступ і спроба «Шахтаря» вийти з групи у Лізі Чемпіонів. Але їх чекала невдача. Вони зберегли 3 місце і тепер будуть грати у 1/16 фіналу Кубка УЄФА. На шляху трапився лондонський «Тоттенгем». Який вони обіграли за сумою двох матчів — 3:1. 1/8 фіналу. Московське «ЦСКА». Це дуже запекла боротьба. У першому матчі москвичі перемагають донеччан. Але «Шахтар» відповів 2:0 у наступному матчі і пройшов у наступну стадію. В 1/4 фіналу «гірники» пройши випробування «Марселем». В той час коли у одному півфіналі було всеукраїнське дербі, «Вердер» виривав перемогу у «Гамбургу». «Шахтар» пройшов київське «Динамо» і вийшов у фінал.

Розміщення гравців у фіналі Кубка УЄФА.

20 травня 2009 року «Шахтар» у двобої з німецьким клубом «Вердер» (Бремен) виграв останній в історії турніру Кубок УЄФА (з наступного сезону турнір отримав назву Ліга Європи). Основний час гри команди завершили з рахунком 1:1. У додатковий час, на 97 хвилині гри, Жадсон забив вирішальний м'яч.

Головний тренер донецького «Шахтаря» Мірча Луческу першим з іноземних фахівців був удостоєний звання Заслуженого тренера України.

Звання заслужених майстрів спорту за перемогу в Кубку УЄФА були удостоєні 17 футболістів «Шахтаря»: Андрій П'ятов, Дмитро Чигринський, Олексій Гай, Олександр Кучер, Микола Іщенко, Євген Селезньов, Олександр Гладкий, Дарійо Срна, Маріуш Левандовський, Ігор Дуляй, Томаш Хюбшман, Резван Рац, Жадсон, Фернандінью, Ілсінью, Вілліан та Луїс Адріану[16]. До того тільки 4 гравці «Шахтаря» були удостоєні звання Заслужених майстрів спорту: Валентин Сапронов 1963 року, а також Олексій Бєлік, Андрій Воробей та Анатолій Тимощук, яким це звання присвоїли 2005 року за внесок у вітчизняний футбол і вихід збірної України у фінальну частину чемпіонату світу 2006 року.

2009—2015[ред. | ред. код]

У наступному сезоні після перемоги, донеччани поступилися «Барселоні» у Суперкубку УЄФА, пропустивши лише на 115 хвилині. Команду покинув Дмитро Чигринський, перейшовши саме в каталонський клуб. Чемпіонат України 2009/2010 «Шахтар» виграв, набравши 77 очок. Щонайближчім переслідувачем було київське «Динамо», яке відстало на 6 очок. Але в Лізі чемпіонів, не пощастило. У кваліфікації гірники сенсаційно поступилися румунській «Тімішоарі» й вилетіли до Ліги Європи, де перемогли у своїй групі, але поступилися майбутньому фіналісту «Фулхему».

Сезон 2010/2011. «Гірники» розпочали з розгрому «Таврії» у Суперкубку України — 7:1[17]. Донеччани знову перемагають у Чемпіонаті. А в Європі показали себе дуже гідно. Спочатку у групі «Шахтар» переміг лондонський «Арсенал» у двох матчах — 5:1[18] та 2:1[19]. Та інші клуби групи. Вийшов в 1/8 і за сумою двох матчів з італійською «Ромою» переміг — 6:2[20][21]. В 1/4 знову потрібно було боротися з тим самим каталонським клубом. «Барселона» перемогла в першому матчі — 5:1. А в другому «Шахтар» здобув перемогу — 1:0. І так цей Єврокубковий сезон закінчився для команди.

Олександр Рибка

Сезон 2011/2012. У чемпіонаті України команда стала другою, пропустивши вперед київське «Динамо». «Гірники» провалилися в Лізі Чемпіонів — 4 місце в групі. Неймовірно заграв воротар — Олександр Рибка. Він виступав у всіх турнірах. Та потім був дискваліфікований[22] і покинув клуб[23]. В команді вже добре прижилися Алекс Тейшейра, Дуглас Коста. Після закінчення сезону прийшов Антон Каніболоцький[24].

Сезон 2012/2013. Команда перемогла у черговому чемпіонаті країни з великим відривом від всіх команд. Особливо виділявся Генріх Мхітарян. Він став найкращим бомбардиром чемпіонату[25]. А по закінченню сезону перейшов у «Боруссію»[26]. У Єврокубках вистояли проти «Ювентусу» та залишили на 3-у місці «Челсі». Але поступилися в 1/8.

Сезон 2013/2014. В клуб прийшло багато молодих новачків які багатого досягли в молодіжних клубах. В чемпіонаті «Шахтар» як завжди переміг. Але цього разу в трійці лідерів не було «Динамо». У Лізі Чемпіонів «гірники» не були такими грізними і зайняли 3 місце. Потім легко поступилися «Вікторії».

Сезон 2014/2015. «Шахтар» залишається без чемпіонства. Перша сходинка у «Динамо». Але у Єврокубках донеччани виступили краще. Спочатку Луїс Адріану повторив рекорд Ліонеля Мессі оформивши пента-трик у матчі з «БАТЕ». Вихід в 1/8. На шляху трапляється «Баварія». Перший матч закінчився 0:0. А у другому мюнхенці здобули розгромну перемогу — 7:0.

Створення нової команди (2015)[ред. | ред. код]

У 2015 році клуб залишили декілька лідерів — Луїс Адріану[27] та Дуглас Коста[28], які знаходились у команді достатньо довгий час. Зазвичай в Україні з перших матчів «Шахтар» здебільшого знаходився на першому або другому місці. Але тепер він іноді дозволяв деяким командам виходити в зону Ліги Чемпіонів. У Лізі чемпіонів, команда пройшла у груповий етап. В команді з'явились такі молоді гравці як: Віктор Коваленко, Дмитро Гречишкін, В'ячеслав Чурко, Максим Малишев, хоча більшість з них знаходилась в оренді. Також високий рівень поступово став показувати Азеведу. На груповому етапі, «гірникам» трапились такі клуби, як мадридський «Реал» та «Парі Сен-Жермен»[29].

Алекс Тейшейра

«Шахтар» не впорався з грандами, не дивлячись на те що майже відібрав перемогу в Реала змінивши рахунок в останні 10 хвилин з 0:4 на 3:4[30]. А в гостях у «Мальме» взагалі отримав поразку — 0:1[31]. Але потім у Львові переміг з рахунком 4:0 і потрапив до Ліги Європи.

Взимку з клубу пішов лідер — Алекс Тейшейра, який обрав китайський клуб — «Цзянсу Сайнті». Зазвичай в такі клуби гравці приїжджали догравати. Але Алексу всього 26 років і він мав можливість встановити рекорд України за забитими м'ячами в чемпіонаті, і напевне він протримався ще довгий час. Донеччани за цей трансфер отримали 50 млн євро. Це рекордна сума для «Шахтаря», України та Китаю.[32].

На зимових зборах дуже себе проявили молоді таланти. А Віктор Коваленко взагалі потрапив до 50-и найкращих молодих футболістів світу[джерело?].

З 2016 року[ред. | ред. код]

Віктор Коваленко

Останній сезон Луческу[ред. | ред. код]

Перед відновленням Ліги Європи стало відомо що гравця «Шахтаря» Фреда було дискваліфіковано[33]. Його замінив Максим Малишев. А Тейшейру замінив Віктор Коваленко.

В 1/16 фіналу клуб зустрівся із «Шальке»[34], і якщо перший матч завершився внічию[35], ту в другому донецький клуб здобув перемогу 3:0[36]. Голи забивали Марлос, Факундо і Коваленко.

В 1/8 фіналу довелося грати з «Андерлехтом»[37]. Перший матч завершився 3:1 на користь донецької команди[38], а в другому матчі «Шахтар» пропустив гол з офсайду на початку матчу. А наприкінці гри гол забив Едуардо[39].

В 1/4 фіналу в матчі проти «Браги»[40] в першому матчі «Шахтар» переміг із рахунком 2:1[41], а в другому розгромив португальський клуб 4:0[42].

У чемпіонаті команда посіла 2 місце[43], переграв чемпіона, київське «Динамо», з рахунком 3:0 резервним складом[44]. Після голу Едуардо, Тарас Степаненко поцілував емблему перед трибуною фанатів київського клубу. Коли він повертався на свою половину поля, його вдарив ззаду по нозі Андрій Ярмоленко, між гравцями команд виникла сутичка[45]. У результаті з поля були вилучені обидва гравці, а також Олександр Кучер (із лави запасних), який заступився за партнера по команді.

У півфіналі Ліги Європи «Шахтар» грав проти «Севільї». У першому матчі на 6 хвилині м'яч вже побував у сітці «Шахтаря». Але команда зібралася і забила 2 голи, а потім пропустила з пенальті. У другому матчі вони поступилися 1:3.

Залишилося дограти лише в кубку України. Фінальний матч з луганською «Зорею», став останнім для тренера Мірчи Луческу, який прийшов у «Шахтар» 2004 року. За 12 років під його керівництвом команда провела 573 матчі і завоювала 22 трофеї. Луческу привів «гірників» до 8 перемог у національному чемпіонаті, 6 разів «помаренчево-чорні» ставали володарями Кубка країни і 7 разів — Суперкубка України. Найбільш гучним досягненням на європейській арені став тріумф в останньому розіграші Кубка УЄФА 2009 року.

Керівництво Фонсеки[ред. | ред. код]

У травні 2016 року тренерське місце зайняв португалець Паулу Фонсека, який поступився «Шахтарю» у чвертьфіналі Ліги Європи. Він прокоментував свій прихід так:

Я прийшов у амбітний клуб. Прийшов за перемогами. Для мене велика гордість представляти саме цей клуб. Що до ситуації в якій знаходиться «Шахтар», я знаю куди я йшов, я знаю в яких умовах буду працювати, що всі матчі ми проводимо не вдома. Тож жодних виправдовувань не буде. Я і лише я буду відповідати за результат. Але сподіваюся що ми будемо перемагати і питання не буде актуальним.

У першому офіційному матчі під керівництвом Паулу Фонсеки «Шахтар» програв у серії пенальті київському «Динамо» в поєдинку за Суперкубок України. А в першому матчі чемпіонату підопічні Фонсеки перемогли «Зірку». У наступному матчі «гірники» перемогли швейцарський «Янг Бойз». Це був перший єврокубковий матч «Шахтаря» під керівництвом нового тренера.

У сезоні 2016/17 років «Шахтар» дійшов до 1/32 фіналу Ліги Європи, де за підсумками двох матчів поступився «Сельті» з Віго (1:0 та 0:2)[46]. За підсумками сезону 16/17 Шахтар посів 1 місце чемпіонату і пройшов до групового раунду ЛЧ 2017/18 при жеребкуванні якого буде представляти перший кошик (для України це вперше), тож уникає таких суперників, як Реал,Ювентус,Челсі,Бенфіка,Монако,Спартак (клуби й так би розвели через конфлікт на сході України) та Баварія. Сезон 2017/18 Шахтар розпочав з впевненої перемоги в суперкубку над Динамо з рахунком 2:0. У лізі чемпіонів Шахтар потрапив у групу F з Манчестер сiті, Наполі, Фейеноорд. У першому турі донецький Шахтар приймав у Харкові Наполі та завдяки голам Тайсона та Феррейри здобув першу перемогу 2:1.

14 лютого 2018 року стало відомо, що «Шахтар» змінив місце реєстрації з Донецька на Маріуполь.[47]

Європейські клубні турніри[ред. | ред. код]

Автобус Шахтаря у Львові перед матчем з БАТЕ

«Шахтар» дебютував у єврокубкових турнірах у сезоні 1976/1977 (Кубок УЄФА). Всього у єврокубках гірники провели 135 ігор (+61 =24 −50 199—184), виступивши у всіх турнірах: Лізі чемпіонів, Кубку володарів кубків, Кубку УЄФА та Кубку Інтертото. За кількістю проведених поєдинків «Шахтар» випереджає усі українські клуби, окрім «Динамо» Київ.

Донеччани представляли СРСР у кін. 1970-х — поч. 1980-х рр. і провели за цей період 18 ігор (+10 =3 −5). Єдиним футболістом, котрий зіграв в усіх тих матчах, був Михайло Соколовський, а найкращими бомбардирами стали Віктор Грачов, Сергій Морозов та Михайло Соколовський, які провели по 5 м'ячів.

Після 10-річної перерви «гірники» дебютували на євроарені як представник України — у сезоні 1994/1995. Після 2000 року донеччани регулярно виступають у кваліфікаційних і основних раундах Ліги чемпіонів.

Найбільше ігор: Дарійо Срна (125)

Найкращий бомбардир: Луїс Адріану (32)

Статистичні дані на 14 квітня 2016.

Стадіони[ред. | ред. код]

«Шахтар»[ред. | ред. код]

Shakhtar Stadium in Donetsk.jpg

У 1936 році було відкрито перший стадіон донецької команди, який називався «Шахтар». Наприкінці 40-х років стадіон занепав і його реконструювали, його місткість дорівнювала 25 000 глядацьких місць. У 1954 році стадіон оснастили електричним освітленням і він став другим в СРСР стадіоном з такими функціями. У 1966 році стадіон знову потребував реконструкції, його місткість збільшилася до 42 000 місць. Стадіон став двоярусним, придбав сучасне електротабло. У період з 1978 по 1981 року була проведена ще одна реконструкція, а саме встановлено систему дренажу і підігріву. Після розпаду СРСР і утворення нового чемпіонату «Шахтар» продовжував виступати на цьому стадіоні. І в 1999 році, в зв'язку з передбачуваними виступами «Шахтаря» в Лізі чемпіонів на стадіоні була проведена корінна реконструкція. Були встановлена ​​пластикові сидіння, скоротилася місткість до 32 000. Модернізовані підігрів та освітлення.

Докладніше: Шахтар (стадіон)

РСК «Олімпійський»[ред. | ред. код]

РСК Олімпійський

На РСК «Олімпійський» свої домашні матчі «Шахтар» проводив з березня 2004 року. Сам стадіон був відкритий в 1958 році і раніше називався «Локомотив». Він був побудований силами Донецької залізниці. Будівництво стадіону повністю було завершено в 1970 році. У 2003 році на стадіоні пройшла глобальна реконструкція. На стадіоні проводила свої матчі молодіжна збірна України, а незабаром свої матчі тут почав проводити «Шахтар». Останнім матчем «Шахтаря» на цьому стадіоні став матч кваліфікаційного раунду Ліги Європи проти «Сівасспора». Також з 21 липня по 2 серпня на стадіоні проходив юнацький чемпіонат Європи. Стадіон прийняв матчі групового етапу, півфінал і фінал.

Докладніше: Регіональний спортивний комплекс «Олімпійський»

Донбас Арена[ред. | ред. код]

2014. Донбасс Арена (14072322363).jpg

У 2006 році в парку культури і відпочинку міста Донецька було розпочато будівництво нового п'ятизіркового стадіону «Донбас Арена». Ідея побудувати новий стадіон для своєї команди прийшла в голову президенту клубу після того, як він побував на матчі збірних Франції та України на «Стад де Франс». Бюджет будівництва склав 400 млн доларів США. Це унікальна споруда для донецького регіону і перший стадіон в Україні, який претендує на акредитацію стадіону еліт УЄФА. Відвідавши стадіон у жовтні 2008 генеральний секретар УЄФА Девід Тейлор заявив:

Ліві лапки Стадіон захоплює, він просто фантастичний. Добре, що ця арена прийматиме поєдинки Євро-2012. Вона дійсно чудова, про це навіть не йдеться. Все дуже добре сплановано — і технічні деталі, і все інше. Все задумано за найвищим класом.[48] Праві лапки

Відкриття стадіону відбулося 29 серпня 2009 року. Сидіння стадіону трьох кольорів: чорного, помаранчевого і білого. Вони уособлюють Донбас і клубні кольори. Фасад стадіону повністю виконаний зі скла, і завдяки підсвічуванню в нічний час стадіон виблискує. Дах стадіону накриває 93 % глядацьких місць. На стадіоні проводилися матчі Євро-2012: 3 групових, чвертьфінал і півфінал. У матчі того Євро-2012, в якому зустрілися збірна Франції й збірна України, матч припинився через погодні умови, але згодом було вирішено продовжити гру. «Донбас Арена» вміщує 51 504 глядачів. Через 5 років, під час бойових дій команда була змушена перейти на інший стадіон.

Докладніше: Донбас Арена

«Арена Львів»[ред. | ред. код]

Відкриття «Арени Львів». Виступ співачки Анастейші

15 травня 2014 року стало відомо, що через війну на сході України міжнародні футбольні матчі під егідою УЄФА дозволено приймати лише двом стадіонам України — НСК «Олімпійський» у Києві і «Арені Львів» у Львові[49]. «Арена Львів» стала місцем проведення матчів чемпіонату України та єврокубків для донецького «Шахтаря» у період з 2014 до 2016 року[5][4].

Докладніше: Арена Львів

Також у 2014—2016 роках «гірники» провели декілька матчів на стадіоні «Чорноморець» у Одесі та «Оболонь-Арена» в Києві[50][51][52][53].

ОСК «Металіст» (Харків)[ред. | ред. код]

30 січня 2017 року стало відомо, що «Шахтар» проведе всі домашні матчі єврокубків, чемпіонату та кубку України у 2017 році на харківському стадіоні «Металіст»[54]. На цій арені «гірники» виступали до березня 2020 року[8].

Докладніше: ОСК «Металіст»

НСК «Олімпійський» (Київ)[ред. | ред. код]

Докладніше: Національний спортивний комплекс «Олімпійський»

З травня 2020 року домашнім стадіоном «Шахтаря» став НСК «Олімпійський» у Києві[7][8]. За словами Сергія Палкіна «клубу немає сенсу їхати до Харкова, грати при закритих трибунах, а потім знову повертатися до Києва, де базується клуб»[55]. Згідно інформації ЗМІ, в серпні 2020 року «Шахтар» заявив НСК «Олімпійський» як свій домашній стадіон на сезон 2020/21[9][10].

Уболівальники[ред. | ред. код]

«Шахтар» — 2-й за популярністю футбольний клуб в Україні; опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене 2011 року, показало, що «гірників» підтримують 30,4 % українських футбольних уболівальників[56]. До війни на Донбасі чисельність фанатського руху оцінювали на 1-2 тис. осіб.[57].. Друзями традиційно є фанати «Чорноморця» та «Ворскли», а неприязно донеччани ставилися до фанатів «Дніпра», «Динамо», «Кривбаса», «Іллічівця», «Оболоні», «Металіста», «Металурга» (Донецьк), «Металурга» (Запоріжжя), «Арсенала» та «Зорі»[58]. З лютого 2014 року діє всеукраїнське фанатське перемир'я[59].

Відвідування[ред. | ред. код]

Починаючи із сезону 2000—2001 до 2013—2014 «Шахтар» незмінно посідав перше місце в Україні за середньою кількістю глядачів на домашніх матчах. Із 2014 року клуб проводить домашні поєдинки поза межами Донецької області. Відвідуваність домашніх матчів «Шахтаря»[60], середня кількість глядачів на грі чемпіонату країни впродовж сезону:

Статистика відвідування в СРСР[ред. | ред. код]

Статистика відвідування в Україні[ред. | ред. код]

Благодійність[ред. | ред. код]

Рустам Худжамов

Боротьба з сирітством[ред. | ред. код]

Клуб організовує благодійні акції. Зокрема, розвиває сайт Сирітству — ні спільно з благодійним фондом «Розвиток України», метою якого є пошук нових сімей для дітей-сиріт. В базі сайту є більше 9 тис. анкет. На презентації партнерства голкіпер донеччан Рустам Худжамов і його дружина Стелла також усиновили дитину.[61]

«Донбас Арена»[ред. | ред. код]

Під час російсько-української війни стадіон «Донбас Арена» використовує гуманітарний фонд «Допоможемо» для роздачі допомоги жителям окупованих територій. Стадіон символічно названо «Ареною милосердя».[62] Стадіон[63], так само як і резиденція[64] та підприємства Ріната Ахметова продовжують перебувати під охороною та працювати, їх не чіпає й не націоналізовує «влада» «ДНР»[65].

Символіка[ред. | ред. код]

Емблема[ред. | ред. код]

Емблема ФК Шахтар Донецьк від 2007 року

Першою емблемою клубу «Стахановець» був шестикутник блакитного кольору із червоною окантовкою, у центрі якого літеру «С» перетинає відбійний молоток. Затверджено дану емблему в травні 1936 року.

У 1946 році, коли спортивне товариство й команда були перейменовані зі «Стахановця» в «Шахтар», на емблемі клубу з'явилися напис ДСТ «Шахтер» (російською мовою), а також зображення терикона й копра.

У середині 1960-х з'явилася нова емблема, де в центрі були два перехрещені молоти, а по колу було нанесено напис «Шахтер» • «Донецк». В ці роки емблема з'явилася на футболці й з тих пір постійно перебуває на ній за винятком декількох сезонів на початку 90-х.

У 1989 році у зв'язку з реорганізацією клубу й створенням госпрозрахункової організації художник Віктор Савілов запропонував ескіз нової емблеми. Уперше на емблемі з'явилися футбольний м'яч і елемент футбольного поля. Віктор Савілов:

« Просто-напросто мені хотілося взяти за основу специфіку нашого регіону — наші шахти. І мені спало на думку площиною футбольного поля розділити м'яч навпіл, нижня половина якраз і символізувала шахтні забої. Саме це і було головною ідеєю.[66] «

У сезоні 1989 року і навіть на початку 1990 донецький «Шахтар» грав зі своїм колишнім логотипом з молоточками на формі. Новий логотип з'явився лише до осені 1990 року. Але з якоїсь причини, логотипу Віктора Савілова не судилося з'явитися на футболках донецьких футболістів. Ця емблема використовувалася тільки в поліграфічної продукції: квитках, програмках до домашніх матчів, сувенірних значках.

1997 року емблемі надали сучасніший вигляд: круглу основу перефарбували в традиційний для гірників помаранчевий колір, м'яч помітно збільшили і зробили класично білим з чорними плямами, зірочки по краях замінили на крапки, смуги навколо «ФК» стали товщим і розділилися на два відрізки — нижні чорні та верхні білі; змінили шрифт леттерінга (напис з назвою команди) на шрифт Revue зі зміненою літерою «Т». Логотип був розроблений на трьох мовах: українській, російській та англійській.

5 грудня 2007 року «Шахтар» представив новий логотип, який розробило італійське представництво компанії «Інтербренд»[67]. Уперше назву команди написано українською мовою.

Символіка:

  • 1936 — рік заснування;
  • молоток і кирка — символ шахтарської праці, промовиста назва клубу;
  • чорно-помаранчеві кольори — символ вугілля та вогню, що виходить з нього, палаючих сердець спортсменів;
  • ш-подібний знак вогню — переспів українського тризубу та перша літера назви клубу «Ш»;
  • помаранчева основа над написом «шахтар» — символ залитих сонцем нових горизонтів;
  • мішенеподібний знак над основою — символ руху до цілі[68].
  • Логотип клубу «Шахтар» (1989-1997)
  • Логотип клубу «Шахтар» (1997-2007)

Гімн[ред. | ред. код]

Славься, родной «Шахтер»!

Никогда не изменит тебе

Небо футбольных звезд, Где горит, как Млечный Путь, Свет твоих побед.

Приспів (2 рази): Для тебя, «Шахтер», зеленые поля, Для тебя, «Шахтер», навсегда судьба моя, Для тебя, «Шахтер», любви моей медаль.

Пусть тебе в чужих сияет городах И хранит от поражений навсегда

Яркая футбольная звезда!

Слова: К. Арсенева

Музика: І. Крутого

Кольори клубу[ред. | ред. код]

Помаранчевий Чорний

Поточний склад[ред. | ред. код]

Основний склад[ред. | ред. код]

Основний склад сезону 2019—2020
Склад «Шахтаря» у матчі проти «Аталанти» 11 грудня 2019
Станом на 6 серпня 2020 року відповідно до офіційної заявки на сайті УПЛ
№ Футболіст Дата народження Країна
Воротарі
1 Олексій Шевченко 24 лютого 1992 Україна Україна
30 Андрій Пятов (капітан) 28 червня 1984 Україна Україна
54 Євген Гриценко 5 лютого 1995 Україна Україна
81 Анатолій Трубін 1 серпня 2001 Україна Україна
Захисники
4 Сергій Кривцов (2-ий віце-капітан) 15 березня 1991 Україна Україна
5 Давид Хочолава 8 лютого 1993 Грузія Грузія
22 Микола Матвієнко 2 травня 1996 Україна Україна
31 Ісмаїлі 11 січня 1990 Бразилія Бразилія
49 Вітао 2 лютого 2000 Бразилія Бразилія
77 Валерій Бондар 27 лютого 1999 Україна Україна
98 Додо 17 листопада 1998 Бразилія Бразилія
Півзахисники
6 Тарас Степаненко (віце-капітан) 8 серпня 1989 Україна Україна
7 Тайсон 13 січня 1988 Бразилія Бразилія
8 Маркос Антоніо 13 червня 2000 Бразилія Бразилія
9 Дентіньйо 19 січня 1989 Бразилія Бразилія
11 Марлос 7 червня 1988 Україна Україна
12 Веллінгтон Нем 6 лютого 1992 Бразилія Бразилія
14 Тете 15 лютого 2000 Бразилія Бразилія
15 Євген Коноплянка 29 вересня 1989 Україна Україна
17 Максим Малишев 24 грудня 1992 Україна Україна
19 Манор Соломон 24 липня 1999 Ізраїль Ізраїль
20 Віктор Коваленко 14 лютого 1996 Україна Україна
21 Алан Патрік 13 травня 1991 Бразилія Бразилія
27 Майкон 13 липня 1997 Бразилія Бразилія
28 Маркіньйос Сіпріано 27 березня 1999 Бразилія Бразилія
50 Сергій Болбат 13 червня 1993 Україна Україна
76 Олександр Піхальонок 7 травня 1997 Україна Україна
99 Фернандо 1 березня 1999 Бразилія Бразилія
Нападники
10 Жуніор Мораес 4 квітня 1987 Україна Україна
23 Владислав Вакула 29 квітня 1999 Україна Україна
45 Данило Сікан 16 квітня 2001 Україна Україна
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Склад «Шахтаря»

Гравці в оренді[ред. | ред. код]

Відповідно до даних з transfermarkt.de[69][70][71]
Гравець Позиція Країна Команда
Олег Кудрик Воротар Україна Україна Україна ФК «Маріуполь»
Назарій Муравський Захисник Україна Україна Україна ФК «Маріуполь»
Артем Бондаренко Півзахисник Україна Україна Україна ФК «Маріуполь»
Данило Ігнатенко Півзахисник Україна Україна Україна ФК «Маріуполь»
Дмитро Топалов Півзахисник Україна Україна Україна ФК «Маріуполь»
Максим Чех Півзахисник Україна Україна Україна ФК «Маріуполь»
Олексій Кащук Нападник Україна Україна Україна ФК «Маріуполь»
Андрій Кулаков Нападник Україна Україна Україна ФК «Маріуполь»
Юхим Конопля Захисник Україна Україна Україна «Десна»
Михайло Мудрик Півзахисник Україна Україна Україна «Десна»
Юрій Мате Захисник Україна Україна Україна «Оболонь-Бровар»
Віталій Варяник Захисник Україна Україна Україна МФК «Металург»
Богдан Бутко Захисник Україна Україна Польща «Лех»
Едуард Соболь Захисник Україна Україна Бельгія «Брюгге»
Валерій Бондаренко Захисник Україна Україна Португалія «Віторія» (Гімарайнш)
Андрій Борячук Нападник Україна Україна Туреччина «Різеспор»
Оларенважу Кайоде Нападник Нігерія Нігерія Туреччина «Газіантеп»

Молодіжний склад U-21[ред. | ред. код]

(джерело: офіційна заявка на сайті УПЛ)

№ Позиція Гравець
57 Україна ЗХ Сергій Снісар
72 Україна ЗХ Роман Якуба
82 Україна ЗХ Олександр Драмбаєв
86 Україна ЗХ Дмитрій Павліш
Україна ЗХ Максим Войтіховський
65 Україна ПЗ Костянтин Гуров
№ Позиція Гравець
83 Україна ПЗ Дмитро Криськів
85 Україна ПЗ Кирило Меліченко
71 Україна НП Михайло Рудавський
84 Україна НП Артем Холод
Україна НП Андрій Чирук

Молодіжний склад U-19[ред. | ред. код]

(джерело: офіційна заявка на сайті УПЛ)

№ Позиція Гравець
51 Україна ВР Микита Турбаєвський
68 Україна ВР Олександр Кемкін
93 Україна ВР Тимур Пузанков
Україна ВР Георгій Єрмаков
92 Україна ЗХ Дмитро Авдєєв
Україна ЗХ Даніель Егбуджуо
Україна ЗХ Едуард Козік
Україна ЗХ Данило Удод
Україна ЗХ Олег Чуйко
Україна ЗХ Роман Шиш
62 Україна ПЗ Владислав Кобилянський
64 Україна ПЗ Олег Очеретько
89 Україна ПЗ Георгій Судаков
94 Україна ПЗ Ілля Гулько
Україна ПЗ Антоній Емере
Україна ПЗ Дмитро Капінус
Україна ПЗ Іван Лосенко
№ Позиція Гравець
Україна ПЗ Микита Махиня
Україна ПЗ Олег Пушкарьов
Україна ПЗ Максим Скибінський
Україна ПЗ Михайло Хромей
Україна ПЗ Денис Шостак
58 Україна НП Едвард Кобак
78 Україна НП Абдулла Абдуллаєв
79 Україна НП Богдан В'юнник
Україна НП Крістіан Бако
Україна НП Іван Бендера
Україна НП Іван Борисенко
Україна НП Артем Векленко
Україна НП Данило Гончарук
Україна НП Владислав Погорілий
Україна НП Олександр Сименко
Україна НП Денис Світюха
Україна НП Денис Шевченко

Фарм-клуби[ред. | ред. код]

«Шахтар-2»[ред. | ред. код]

Докладніше: Шахтар-2

На базі команди дублерів 1992 року було організовано «Шахтар-2». У період з 1992 по 1994 команда представляла Костянтинівку. Грала до 2006 року, на високому рівні. Потім знялася зі змагань, з метою участі у чемпіонатах дублерів.

«Шахтар-3»[ред. | ред. код]

Докладніше: Шахтар-3

Команду «Шахтар-3» було створено 2000 року. До сезону 2014—2015 (включно) вона виступала в другій лізі України. Після цього команду було розформовано.

Виступ клубу за сезонами[ред. | ред. код]

СРСР СРСР[ред. | ред. код]

Україна Україна[ред. | ред. код]

Рейтинг клубів УЄФА[ред. | ред. код]

Дані по закінченню сезону 2018—2019.[86].
Місце Країна Команда Очки
14 Італія «Рома» 81.000
15 Італія «Наполі» 80.000
16 Україна «Шахтар» 80.000
17 Англія «Тоттенгем Готспур» 78.000
18 Англія «Манчестер Юнайтед» 78.000

Досягнення[ред. | ред. код]

Україна Україна[ред. | ред. код]

Європа[ред. | ред. код]

Неофіційні[ред. | ред. код]

  • Salzburgerland Cup
    • Gold medal icon.svg Переможець (1) 2011
  • Uhrencup
    • Gold medal icon.svg Переможець (1) 2009
  • Valais Cup
    • Gold medal icon.svg Переможець (2) 2014,2015
  • Кубок першого каналу
    • Gold medal icon.svg Переможець 2006 (1)
    • Silver medal icon.svg Фіналіст 2008 (1)
  • United Tournament
    • Gold medal icon.svg Переможець 2014 (1)
  • Copa del Sol
    • Gold medal icon.svg Переможець 2010,2013 (2)
    • Silver medal icon.svg Фіналіст 2011 (1)
  • La Manga Cup
    • Переможець 2008

СРСР СРСР[ред. | ред. код]

Рекордсмени клубу[ред. | ред. код]

Гравці з найбільшою кількістю голів[ред. | ред. код]

Станом на 13 червня 2018[87]

# Ім'я Період Чемпіонат Кубок Єврокубки Інші Всього
1 Бразилія Луїс Адріану 2007-2015 77 16 32 3 128
2 Україна Андрій Воробей[88] 1998-2007 80 22 12 0 114
3 СРСР Віталій Старухін[89] 1973-1981 84 23 3 0 110
4 СРСР Михайло Соколовський[90] 1974-1987 87 11 5 2 105
5 Бразилія Брандау[91] 2002-2008 65 11 15 0 91
6 Бразилія Алекс Тейшейра[92] 2010-2016 67 10 12 0 89
7 СРСРУкраїна Ігор Петров[93] 1982-1991
1994-1996
1998		 70 12 2 0 84
8 СРСРУкраїна Сергій Ателькін[94] 1990-1995
1996-1997
2000-2002		 61 9 12 0 82
8 СРСРУкраїна Віктор Грачов[95] 1980-1981
1982-1990
1994		 65 10 5 0 80
10 Україна Олег Матвєєв[96] 1992-1995
1996-2000		 61 16 1 0 78
  • Інші — Національний Суперкубок

Гравці з найбільшою кількістю матчів[ред. | ред. код]

Станом на 13 червня 2018

Жирним виділено гравців, які досі виступають за клуб
# Ім'я Період Чемпіонат Кубок Єврокубки Інші Всього
1 Хорватія Дарійо Срна[97] 2003-2018 339 48 137 12 536
2 СРСР Михайло Соколовський 1974-1987 400 63 18 4 485
3 СРСРУкраїна Сергій Ященко[98] 1982-1995 384 51 8 1 444
4 Україна Андрій П'ятов[99] 2007- 239 34 107 6 386
5 СРСР Юрій Дегтерьов[100] 1967-1983 321 47 10 0 378
6 Україна Дмитро Шутков[101] 1991-2008 267 56 24 0 347
7 СРСР Валерій Рудаков[102] 1974-1986 277 44 16 3 340
8 СРСР Валерій Яремченко[103] 1966-1978 297 32 8 0 337
9 СРСРУкраїна Віктор Грачов 1980-1981
1982-1990
1994		 282 40 6 3 331
10 СРСРУкраїна Ігор Петров 1982-1991
1994-1996
1998		 281 39 10 1 331
  • Інші — національний Суперкубок

Наймолодші дебютанти в українській історії[ред. | ред. код]

[104]

# Ім'я Дата народження Дата дебюту Турнір Суперник (рахунок) Вік
1. Україна Геннадій Зубов 12.09.1977 31.10.1994 Кубок України «Система-Борекс» (Бородянка) 2:1 17 років 49 днів
2. Україна Олександр Воскобойник 26.01.1976 08.08.1993 Чемпіонат України «Металург» (Запоріжжя) 3:0 17 років 194 дні
3. Україна Дмитро Молдован 31.03.1987 29.10.2004 Чемпіонат України «Кривбас» (Кривий Ріг) 2:1 17 років 212 днів
4. Україна Дмитро Чигринський 07.11.1986 19.06.2004 Чемпіонат України «Металург» (Запоріжжя) 5:0 17 років 225 днів
5. Грузія Гіоргі Арабідзе[105] 04.03.1998 27.10.2015 Кубок України «Тернопіль» 4:0 17 років 237 днів

Головні тренери[ред. | ред. код]

Докладніше: Список головних тренерів «Шахтар» (Донецьк)
Олег Ошенков
Віктор Носов
Невіо Скала
Віктор Прокопенко
Мірча Луческу
Період Ім'я Трофеї
1936—1937 СРСР Микола Наумов
1938 СРСР Василь Борисенко
1938 СРСР Григорій Архангельский
1939—1941 СРСР Абрам Дангулов
1944—1945 СРСР Микола Кузнецов
1946—1948 СРСР Олексій Костильов
1949 СРСР Георгій Мазанов
1949—1951 СРСР Віктор Новіков
1952 СРСР Костянтин Квашнін
1952—1956 СРСР Олександр Пономарьов
1956—1957 СРСР Василь Єрмилов
1958 СРСР Абрам Дангулов
1959 СРСР Віктор Новіков
1959—1960 СРСР Костянтин Щегоцький
1960 СРСР Василь Соколов
1960—1969 СРСР Олег Ошенков 2 Кубки СРСР
1969—1970 СРСР Юрій Войнов
1970—1971 СРСР Артем Фальян
1971 СРСР Юрій Захаров
1971—1972 СРСР Микола Морозов
1972—1973 СРСР Олег Базилевич
1974 СРСР Юрій Захаров
1974—1978 СРСР Володимир Сальков
1979—1985 СРСР Віктор Носов 2 Кубки СРСР
1 Суперкубок СРСР
1986 СРСР Олег Базилевич
1987—1989 СРСР Анатолій Коньков
1989—1994 СРСР/Україна Валерій Яремченко
1995 Україна Володимир Сальков 1 Кубок України
1995—1996 Україна Валерій Рудаков
1996—1999 Україна Валерій Яремченко 1 Кубок України
1999 Росія Анатолій Бишовець
1999 Україна Олексій Дрозденко
1999—2001 Україна Віктор Прокопенко 1 Кубок України
2001—2002 Україна Валерій Яремченко
2002 Італія Невіо Скала 1 Чемпіонат України
1 Кубок України
2003 Україна Валерій Яремченко
2003—2004 Німеччина Бернд Шустер
2004 Україна Віктор Прокопенко
2004—2016 Румунія Мірча Луческу 8 Чемпіонатів України
6 Кубків України
7 Суперкубків України
1 Кубок УЄФА
2016—2019 Португалія Паулу Фонсека 1 Чемпіонат України
1 Кубок України

Відомі гравці та їх досягнення[ред. | ред. код]

Віталій Старухін

Футболіст року в Україні[ред. | ред. код]

Найкращі бомбардири Чемпіонату України[ред. | ред. код]

Найкращі бомбардири Кубка України[ред. | ред. код]

Футболісти, які забивали більше 1 голу в Суперкубку України[ред. | ред. код]

Інші відомі футболісти[ред. | ред. код]

За часів СРСР[ред. | ред. код]

Андрій П'ятов
Ярослав Ракицький
Едуардо

За часів незалежної України[ред. | ред. код]

Андрій Воробей з символічною футболкою «Шахтаря» в честь 100 забитих голів за клуб.
Геннадій Орбу

Іноземці[ред. | ред. код]

Дарійо Срна
Фернандінью

Учасники міжнародних змагань[ред. | ред. код]

Генріх Мхітарян
Джуліус Агахова
Жадсон
Валерій Лобановський

Докладніше: Категорія:Футболісти «Шахтаря» (Донецьк)

Ювілейні голи[ред. | ред. код]

В чемпіонаті[ред. | ред. код]

Ювілейні голи у чемпіонатах України
№ Прізвище та ім'я футболіста Дата Суперник рахунок
100 Валерій Кривенцов 7 листопада 1993 «Карпати» 3:0
200 Геннадій Орбу 11 серпня 1995 «Кремінь» 4:1
300 Олександр Бабій 11 червня 1997 «Ворскла» 4:0
400 Олег Матвєєв 20 вересня 1998 «Ворскла» 7:3
500 Геннадій Зубов 20 червня 2000 «Зірка» 2:6
600 Сергій Попов 31 жовтня 1998 «Металург» З 0:3
700 Анатолій Тимощук 14 вересня 2003 «Чорноморець» 4:1
800 Брандау 25 травня 2005 «Дніпро» 2:0
900 Маріуш Левандовський 27 жовтня 2006 «Карпати» 4:1
1000 Фернандінью 11 травня 2008 ФК «Харків» 0:3
1100 Дуглас Коста 28 березня 2010 «Арсенал» 3:1
1200 Дентінью 29 жовтня 2011 ФК «Олександрія» 2:3
1300 Олександр Кучер 1 березня 2013 «Волинь» 4:1
1400 Тарас Степаненко 15 серпня 2014 «Олімпік» 0:5

[106]

В єврокубках[ред. | ред. код]

Ювілейні голи у єврокубках
№ Прізвище та ім'я футболіста Дата Суперник рахунок
1 Володимир Роговський 15 вересня 1976 «Динамо» (Берлін) (д) 3:0
100 Маріуш Левандовський 1 жовтня 2002 «Аустрія» (д) 1:0
200 Олексій Гай 20 серпня 2009 «Сівасспор» (г) 3:0
300 Тайсон 10 березня 2016 «Андерлехт» (д) 3:1

Дербі[ред. | ред. код]

Всеукраїнське дербі[ред. | ред. код]

Емблема «Динамо»

Всеукраїнське футбольне дербі — протистояння найсильніших і найтитулованіших українських футбольних клубів — «Динамо» (Київ) та «Шахтар» (Донецьк). Перша зустріч цих команд була 18 липня 1938. Найбільша перемога була у донецького клубу, з рахунком 6-0 у 1950 році. А найрезультативніший матч, закінчився з рахунком 6-2 на користь київського клубу.

Особливої популярності дербі набуло у 2000 році, коли «Шахтар» став грандом українського футболу. Кожна гра супроводжується сутичками і різними бійками. Але, протистояння цих двох клубів, у кубку, суперкубку, чемпіонаті, єврокубках, не втрачає інтриги.

Донецьке дербі: «Металург»[ред. | ред. код]

Одне з донецьких дербі — «Шахтар» — «Металург», входить до ряду найцікавіших українських футбольних протистоянь. Перша зустріч клубів була у 1998 році, коли переміг «Металург» з рахунком 2-0. На жаль, через фінансові проблеми «Металурга», це дербі не відбувається більше 3-х років.

Донецьке дербі: «Олімпік»[ред. | ред. код]

Друге донецьке дербі, після розвалу «Металурга», стало головним протистоянням донецьких клубів. Перший матч команд було зіграно у 2014 році, коли «Олімпік» провів свій дебютний сезон. Саме у цьому матчі Тарас Степаненко забив 1400 гол донеччан у Чемпіонаті України. А у наступному році «Шахтар» вже пропустив перші голи від «Олімпіка», авторами яких були Гегам Кадимян і Володимир Лисенко.

Власники та фінанси[ред. | ред. код]

Власник і президент — Рінат Ахметов (основний бізнес — металургія, оцінка активів від «Фокусу» — $7,7 млрд[107]). Генеральний спонсор — Систем кепітал менеджмент. Бюджет (видаткова частина) клубу в сезоні 2014/15 становив 95 млн дол.[108], прибуткова частина була на рівні ~64 млн дол.[109]

2016 року клуб змінив підхід до трансферної політики. Клуб планує витрачати невеликі кошти на трансфери або ж узагалі цього не робити. Натомість президент клубу планує вирощувати і продавати гравців.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • 27 жовтня 2011 року українська співачка Гайтана випустила кліп «Шахтёр — чемпион» (укр. «Шахтар — чемпіон»), у якому з'явились більшість футболістів клубу[110].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Футбольні переселенці. zaxid.net. Процитовано 2020-05-27. 
  2. ↑ а б Шахтар переїхав до Святошина. ua-football.com. 2017-03-27. Процитовано 2020-05-27. 
  3. ↑ Інформація про тренувальний комплекс «Святошин» на офіційному сайті ФК «Шахтар» (Донецьк). shakhtar.com. Офіційний сайт ФК «Шахтар» (Донецьк). Процитовано 2020-05-27. 
  4. ↑ а б Львів став притулком для донецьких команд. dt.ua. Процитовано 2020-05-27. 
  5. ↑ а б Офіційно: «Шахтар» гратиме усі домашні матчі на «Арені Львів». zaxid.net. Процитовано 2020-05-27. 
  6. ↑ Шахтар підписав договір з ОСК Металіст. ua-football.com. 2017-01-30. Процитовано 2020-05-27. 
  7. ↑ а б в Шахтар збирається грати домашні матчі в Києві. ukrainefootball.net. 2019-12-06. Процитовано 2020-05-27. 
  8. ↑ а б в Шахтар проведе залишок сезону на Олімпійському. ua-football.com. 2020-05-27. Процитовано 2020-05-27. 
  9. ↑ а б Шахтар і Динамо ділитимуть НСК Олімпійський в наступному сезоні. sportarena.com. 2020-08-11. Процитовано 2020-08-12. 
  10. ↑ а б «Шахтар» заявив НСК «Олімпійський» як свій домашній стадіон. dynamo.kiev.ua. 2020-08-11. Процитовано 2020-08-12. 
  11. ↑ Товарищ Наумов (Журнал «Футбол в лицах» № 3 2005) Архівовано 5 березень 2016 у Wayback Machine.(рос.)
  12. ↑ Откуда у «Шахтера» появились молоточки (zaboysultra.com)(рос.)
  13. ↑ Сторінка уболівальників «Шахтаря»/історія клубу(рос.)
  14. ↑ «Убийца Алика Грека» Синенко может не дожить до нового приговора («Народна правда», 28 листопада 2008)(рос.)
  15. ↑ Нарешті відбулося відкриття Донбас Арени
  16. ↑ 17 гравців «Шахтаря» стали заслуженими майстрами спорту
  17. ↑ «Шахтар» декласував «Таврію» у матчі за Суперкубок України Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2010/07/05/shahtar_deklasuvav_tavriyu_u_matchi_za_superkubok_ukrainy_235564
  18. ↑ «Шахтар» переміг «Арсенал» у Лізі чемпіонів
  19. ↑ «Шахтар» переміг лондонський «Арсенал» 2:1
  20. ↑ «Рома» — «Шахтар» — 2:3. Розгром «вовків» за 12 хвилин
  21. ↑ Здійснилося: Шахтар перемагає Рому
  22. ↑ Олександр Рибка хотів схуднути і тепер проведе без футболу два роки.
  23. ↑ Рыбка покидает Шахтёр
  24. ↑ Каніболоцький переходить у «Шахтар»?
  25. ↑ Генрих Мхитарьян стал лучшим бомбардиром чемпионата Украины 2012—2013
  26. ↑ Генрих Мхитарян официально перешел в «Боруссию»
  27. ↑ Шахтар покидає Луїс Адріано
  28. ↑ https://24hbetting.ru/novosti-sporta/bavariya-priobrela-duglasa-kostu-2506/ Бавария приобрела Дугласа Косту Читать полностью: https://24hbetting.ru/novosti-sporta/bavariya-priobrela-duglasa-kostu-2506/
  29. ↑ Лига чемпионов: Шахтеру достались Реал, ПСЖ и Мальме
  30. ↑ Протокол: Шахтар 3:4 Реал
  31. ↑ Шахтер минимально уступил Мальме в Швеции
  32. ↑ Трансфер Тейшейри став рекордним в історії українського футболу
  33. ↑ Фред отримав дискваліфікаію за допінг
  34. ↑ Шахтар зіграє з Шальке-04
  35. ↑ Шахтер сыграл вничью с Шальке
  36. ↑ «Шахтар» переміг «Шальке» й вийшов у наступний раунд
  37. ↑ Шахтар зіграє з бельгійським Андерлехтом
  38. ↑ Шахтар упевнено переміг Андерлехт
  39. ↑ Шахтар пробився до чертьфіналу Ліги Європи
  40. ↑ «Шахтер» узнал соперника в четвертьфинале Лиги Европы
  41. ↑ Шахтар переміг Брагу на виїзді
  42. ↑ «Гірники» забили супернику в матчі-відповіді 4 сухих голи.
  43. ↑ Шахтёр сыграл вничью с «Карпатами» и занял второе место в чемпионате Украины
  44. ↑ Шахтар переміг Динамо з рахунком 3:0
  45. ↑ Жорстка бійка в матчі Шахтар — Динамо
  46. ↑ Дубина, Олег. Ліга Європи. Як «Шахтар» у Харкові програв «Сельті» (ФОТОРЕПОРТАЖ). doa.in.ua (uk-ua). Процитовано 2017-02-24. 
  47. ↑ Донецький Шахтар змінив місце реєстрації. UA-Футбол. 2018-02-14. Процитовано 2018-02-15. 
  48. ↑ Генеральний секретар УЄФА Девід Тейлор відвідав «Шахтар»
  49. ↑ УЄФА дозволив грати міжнародні матчі лише в Києві та Львові. liga.net. 2014-05-15. Процитовано 2020-05-27. 
  50. ↑ Петро Іванов: Шахтар отримав дозвіл Прем'єр-ліги грати на інших стадіонах. ua-football.com. 2015-08-13. Процитовано 2020-05-27. 
  51. ↑ Шахтар в Одесі розгромив Карпати. dt.ua. Процитовано 2020-05-27. 
  52. ↑ У Одесі донецький ФК "Шахтар" проведе репетицію перед Лігою чемпіонів. news.pn. Процитовано 2020-05-27. 
  53. ↑ "Шахтар" не буде грати єврокубкові матчі в Одесі. Процитовано 2020-05-27. 
  54. ↑ http://www.ua-football.com/ua/ukrainian/high/1485775419-shahtar-pidpisav-dogovir-z-osk-metalist.html
  55. ↑ Гендиректор «Шахтаря» підтвердив проведення домашніх матчів на «Олімпійському»
  56. ↑ За які клуби вболівають українські любителі футболу (kiis.com.ua, 06.07.2011)[недоступне посилання з травень 2019]
  57. ↑ http://i.tyzhden.ua/content/photoalbum/2011/11.11/04/fanati/05.jpg
  58. ↑ Стосунки між клубами: «Шахтар» (ultras.org.ua, 2013)
  59. ↑ Українські ультрас оголошують перемир'я (ultras.org.ua, 22.02.2014)
  60. ↑ За даними довідників Юрія Ландера та сторінки fpl.ua
  61. ↑ Голкіпер "Шахтаря" усиновив хлопчика. Gazeta.ua. Процитовано 2016-06-04. 
  62. ↑ На що перетворилася "Донбас Арена" за два роки війни. Останні новини в Україні за годину | Свіжі останні новини дня онлайн | Обозреватель. Процитовано 2016-06-04. 
  63. ↑ Шлях Захарченка: як з торговця курятиною ліпили об'єкт сепаратистського культу
  64. ↑ Предел прочности Ахметова (рос.)
  65. ↑ Бородай рассказал о роли Ахметова в поддержке ДНР (рос.)
  66. ↑ №26 «Эмблема Савилова и логотипы-фантомы донецкого Шахтёра» 1991-2007. Архів оригіналу за 19 серпень 2016. Процитовано 5 липень 2016. 
  67. ↑ Історія емблеми
  68. ↑ Презентация нового логотипа ФК «Шахтер»
  69. ↑ Гравці в оренді Шахтар Донецьк
  70. ↑ Гравці в оренді Шахтар Донецьк U-21
  71. ↑ Гравці в оренді Шахтар Донецьк U-19
  72. ↑ а б в Не брав участі в розіграші Кубка СРСР
  73. ↑ Не потрапив у сітку розіграшу Кубка СРСР
  74. ↑ а б Попередній турнір
  75. ↑ а б Фінальний турнір
  76. ↑ Не проводився
  77. ↑ Проводився два сезони 1959/60
  78. ↑ Попередній турнір, 2 підгрупа
  79. ↑ Фінальний турнір за 13-18 місця
  80. ↑ Перехідні ігри за право лишитися в класі «А»
  81. ↑ а б Попередній турнір, 1 підгрупа
  82. ↑ Фінальний турнір за 11-22 місця
  83. ↑ Фінальний турнір за 1-12 місця
  84. ↑ Група 2
  85. ↑ Кваліфікований на участь
  86. ↑ http://www.uefa.com/memberassociations/uefarankings/club/index.html
  87. ↑ Топ-10 бомбардирів Шахтаря: історичний зріз
    Луїс Адріано та його голи
    Шахтар Донецьк — всі бомбардири в Чемпіонаті України з футболу
  88. ↑ Футболіст Воробєй Андрій — Інформаційно-статистична база УАФ. db.uaf.ua. 
  89. ↑ Виталий СТАРУХИН — Футболфан. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  90. ↑ Михаил СОКОЛОВСКИЙ — Футболфан. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  91. ↑ Футболіст Лемос да Сільва Еваеверсон — Інформаційно-статистична база УАФ. db.uaf.ua. 
  92. ↑ Алекс Тейшейра переходить до Цзянсу Сайнті
  93. ↑ Игорь ПЕТРОВ — Футболфан. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  94. ↑ Футболіст Ателькін Сергій — Інформаційно-статистична база ФФУ. Процитовано 13 червня 2018. 
  95. ↑ Виктор ГРАЧЁВ — Футболфан. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  96. ↑ Футболіст Матвєєв Олег — Інформаційно-статистична база ФФУ. Процитовано 13 червня 2018. 
  97. ↑ Дарійо Срна
  98. ↑ Ященко. Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  99. ↑ Андрій Пятов
  100. ↑ Дегтерев. Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  101. ↑ Футболіст Шутков Дмитро — Інформаційно-статистична база УАФ. db.uaf.ua. 
  102. ↑ Рудаков. Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  103. ↑ Яремченко. Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  104. ↑ Трубін — серед наймолодших дебютантів
  105. ↑ Гіоргі Арабідзе — у числі самих юних дебютантів
  106. ↑ 300 голів Шахтаря в єврокубках: інфографіка
  107. ↑ «Фокус» представляет «100 самых богатых людей Украины»(рос.)
  108. ↑ ФК «Шахтар» (scm.com.ua)
  109. ↑ ФК «Шахтар» заплатив майже ₴350 млн податків у 2015 році (zaxid.net)
  110. ↑ Дивимося кліп Гайтани: «Шахтар» — чемпіон!"

Література[ред. | ред. код]

  • Соскин А. Всё о футболе. Страны. Клубы. Турниры. Футболисты. Тренеры. Судьи. — Москва: Физкультура и спорт, 1972. — 448 с.
  • Левицкий М. Ю., Бабешко А. А. «Шахтеру» — 50. Справочник-календарь. — Донецк: Радянська Донеччина, 1986. — 144 с.
  • «Великие клубы». Приложение к еженедельнику «Футбол» № 3 (26) — березень 2007
  • Кудырко А. Л. Футбол Украины-2008: Статистический справочник. — Киев: КНТ, 2008. — 528 с. ISBN 978-966-373-441-5
  • 65 років футбольній команді «Шахтар» (Донецьк) // Календар знаменних і пам'ятних дат Донецької області. 2001 рік. — Донецьк, 2000. — С. 44–47.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Шахтар (Донецьк)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шахтар (Донецьк)
Минуле
Стадіони
Інфраструктура
Команда
Керівництво
Гравці
Атрибути
Протистояння
«Шахтар» — поточний склад
СРСР
Україна
Шахтар (Донецьк) – Тренери

Наумов (1936–37) ·  Борисенко (1938) ·  Архангельський (1938) ·  Дангулов (1939–41) ·  Кузнецов (1945) ·  Наумов, Бем, Костилєв (1946) ·  Костилєв (1947–48) ·  Мазанов (1949) ·  Новіков (1950–51) ·  Квашнін (1952) ·  Пономарьов (1953–56) ·  Єрмілов (1957) ·  Дангулов (1958) ·  Новіков (1959) ·  Щегоцький (1959–60) ·  Соколов (1960) ·  Ошенков (1960–69) ·  Войнов (1969–70) ·  Фальян (1970–1971) ·  Морозов (1972) ·  Базилевич (1972–1973) ·  Захаров (1973–1974) ·  Сальков (1974–1978) ·  Носов (1979–85) ·  Базилевич (1986) ·  Коньков (1987–89) ·  Яремченко (1989–94) ·  Сальков (1995) ·  Рудаков (1995–96) ·  Яремченко (1996–98) ·  Бишовець (1998–99) ·  Дрозденко (1999c) ·  Прокопенко (2000–01) ·  Яремченко (2001c) ·  Скала (2002) ·  Яремченко (2002–03) ·  Шустер (2003–04) ·  Прокопенко (2004c) ·  Луческу (2004–16) ·  Фонсека (2016–19) Каштру (2019–)

Прем'єр-ліга
Емблема Української асоціації футболу
Перша ліга
Друга ліга
Прапор України
У дужках позначено кількість титулів
Фото, відео та аудіо
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шахтар_(Донецьк)&oldid=29201947