Шахтар (Донецьк)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Шахтар» (Донецьк)
ФК Шахтар Донецьк.svg
Повна назва Футбольний клуб «Шахтар» Донецьк
Прізвисько «гірники» (команда, гравці),
«кроти» (уболівальники)
Коротка назва «Шахтар»
Засновано 24 травня 1936
Населений пункт Донецьк, Україна Україна
Стадіон «Донбас Арена»
НСК «Олімпійський» (Київ)
Вміщує 51 504
70 050
Власник Україна Рінат Ахметов
Президент Україна Рінат Ахметов
Головний тренер Хорватія Ігор Йовичевич
Ліга Прем'єр-ліга
2021/22 1 місце[1]
Вебсайт shakhtar.com
Домашня
Виїзна
Запасна
Soccerball current event.svg Сезон 2022/23

«Шахта́р» — український футбольний клуб з міста Донецька. Виступає у Прем'єр-лізі чемпіонату України. Створений у травні 1936 року. Володар Кубка УЄФА 2009. 4-разовий володар Кубка СРСР. 13-разовий чемпіон України, 13-разовий володар кубка України, 9-разовий володар Суперкубка України.

До 2014 року проводив домашні ігри у Донецьку на стадіоні «Донбас Арена». Через війну на сході України «Шахтар» переїхав до Києва[2][3], і з 2014 року тренувальною базою «гірників» є олімпійський комплекс «Святошин»[3][4]. У 2014—2016 роках «Шахтар» провів більшість домашніх матчів у Львові на «Арені Львів»[5][6], з лютого 2017 року до березня 2020 року клуб грав на ОСК «Металіст» у Харкові[7][8]. З травня 2020 року домашнім стадіоном «Шахтаря» став НСК «Олімпійський» у Києві[8][9][10]. Контракт щодо виступів «гірників» на «Олімпійському» підписано на три роки[11].

Історія[ред. | ред. код]

Назви клубу[ред. | ред. код]

  • «Стахановець» (19361946)
  • «Шахтар»1946—т.ч.)

Донецький футбол до створення клубу[ред. | ред. код]

Першими футболістами на території Донеччини стали британські робітники (переважно валлійці), які приїхали сюди працювати на металургійних підприємствах Джона Юза.

Восени 1911 року при заводі Новоросійського товариства (сучасний Донецький металургійний завод) відкрито «Юзівське спортивне товариство», у складі якого діяв футбольний гурток. Команда існувала до 1919 року і була найсильнішою дружиною Юзівки у дорадянські часи. У 1920-х роках честь міста представляла команда клубу імені Леніна, основу якої становили робітники металургійного заводу. Одним з найвідоміших вихованців цієї команди став Віктор Шиловський — майбутній футболіст і тренер «Динамо» (Київ). Саме колектив клубу ім. Леніна провів перший у Донбасі міжнародний матч — восени 1924 року робітничу збірну Німеччини було розгромлено 5:0. В першій половині 1930-х років лідером міського футболу стало «Динамо», яке успішно проводило товариські ігри з командами інших міст СРСР. Головним суперником динамівців вважали «Буревісник», який виступав на одному з найкращих полів у Сталіно — у місці, де в 1936 році збудовано центральний стадіон «Шахтар».

Перші роки: 1936—1941[ред. | ред. код]

Футбольний клуб «Стахановець». 1937 рік

До 1936 року першість СРСР проводили нерегулярно і переважно поміж збірними міст або республік.[12] Всесоюзна рада фізичної культури вирішила провести чемпіонат країни між клубними командами і для колективу зі Сталіно виділено місце у групі «В» (третя за рівнем радянська ліга). Обласна газета «Соціалістичний Донбас» 9 квітня 1936 року опублікувала рішення чиновників:

«…До команди увійдуть 22 найкращі гравці Донбасу. Гравці будуть звільнені від роботи на виробництві. Для покращення класу гри запрошено спеціального тренера…»[13]

Організатором і першим головним тренером команди став Микола Григорович Наумов, який водночас був польовим гравцем — виступав у нападі. 2 травня 1936 року новостворена команда, поки що під прапором збірної міста, розгромила у товариській грі московський «Фрезер» — 6:0. Офіційний дебют команди відбувся у показовому матчі 12 травня 1936 на стадіоні ім. Балицького в Горлівці з одеським «Динамо» (2:3).

«Шахтар»

У довоєнні роки команда
виступала у барвах ДСТ «Стахановець» —
блакитних і червоних
[14][15]

24 травня 1936 р. «Вугільники» стартували у чемпіонаті СРСР матчем у місті Казань проти місцевого «Динамо» — поразка 1:4. Головними кольорами команди тоді були червоний і блакитний — поєдинок у Казані гості провели у червоних футболках. В перших іграх колектив було заявлено під назвою «Вугільники» (рос. «Угольщики»), яку згодом змінили на «Стахановець». Весняний чемпіонат 1936 року клуб провів невдало, фінішувавши на 7-му місці серед 8 команд. В осінній першості «гірники» піднялись на одну сходинку, посівши 6-те місце. Перед сезоном 1937 команда підсилилась — прийшли талановиті виконавці: воротар Костянтин Скрипченко, оборонці Микола Кузнєцов, Георгій Бікезін і Георгій Мазанов та нападник Григорій Балаба, які стали основою «Стахановця» у 1938—1940 рр.[16]

Сталінці сильно провели чемпіонат, поділивши 2-3 місце (серед 10 команд) з київським «Локомотивом». У 1938 році клас «А» розширили аж до 26 команд, серед яких був і «Стахановець». Команда виступила на хорошому рівні, перемігши, наприклад, віце-чемпіонів того сезону ЦБЧА (Москва) 4:0. Підсумок — 11 позиція. Двох гравців «гірників» було включено до списку 55 найкращих футболістів СРСР: оборонця Георгія Бікезіна під № 5 та нападника Григорія Балабу під № 5.

Наступні два сезони колектив був серед останніх у класі «А»: 12-е серед 14-ти, а через рік 12-е серед 13-ти команд. Вдало розпочала команда чемпіонат 1941 року — після 11 ігор стахановці посідали 5-е місце і зробили сенсацію, здолавши у Москві лідера радянського футболу «Динамо» (Москва) з рахунком 2:0. Але війна, що розпочалася, не дала змогу завершити першість, яка так добре розпочалася для «Стахановця».[12]

Повоєнний період, 1951[ред. | ред. код]

Кілька футболістів загинуло на фронті, воротар Костянтин Скрипченко, який під час військових дій був сапером, продовжив кар'єру у «Динамо» (Київ). Під час окупації в місті була команда «Авангард» — вона проводила ігри з командами Макіївки, німецьких та італійських військ. За «Авангард» виступав, зокрема, колишній гравець «Стахановця» Георгій Бікезін. Саме Бікезіну і довірили капітанську пов'язку у 1944—1945 роках, він наново формував колектив після війни. У 1945 році з довоєнного складу залишилось тільки троє футболістів.

У відновленому чемпіонаті СРСР «Стахановець» увійшов до II групи (друга за рівнем ліга), де був одним з найсильніших: 5-е, 5-е та 2-е місця у 1945—1947 роках. У липні 1946 року товариство «Стахановець» було перетворено на «Шахтар», й відтепер мало поєднувати колективи фізкультури вугільних підприємств країни. Відповідно найсильніша команда Донбасу почала називатися «Шахтар» (Сталіно).

В сезоні 1949 «Шахтар» повернувся до групи найсильніших, але виявився неготовим скласти конкуренцію провідним колективам СРСР. «Гірники» посіли останнє, 18-е місце, а 5 серпня 1949 року зазнали найбільшої поразки в історії виступів у чемпіонатах СРСР — 1:10 від московського «Динамо» у столиці. Одною з причин провального сезону став високий середній вік футболістів — 27 років. Клубу потрібно було негайно запрошувати нових футболістів.

«Шахтар»

Кольори форми
у 1951 році

Завдяки новій спонтанній зміні формату розіграшу чемпіонату СРСР «гірники» залишилися у найвищій лізі. Новим головним тренером став Віктор Іванович Новіков, прийшов ряд нових виконавців. «Шахтар» достойно провів першість і фінішував на 11 позиції серед 19 команд. Яскраво розкрився талант молодого 21-річного нападника Віктора Фоміна, який забив 10 м'ячів та був одним з найкращих у складі команди.

Перед чемпіонатом-1950 до «Шахтаря» перейшли славнозвісний форвард Олександр Пономарьов, який славився своєю результативністю, та гравець середини поля, київський динамівець Олександр Алпатов — вони збільшили атакувальну міць клубу. У чемпіонаті 1951 Пономарьов став чільником атак команди і встановив рекорд результативності серед гравців «Шахтаря» за сезон — 15 голів. 26 червня 1951 р. «гірники» провели одну з найкращих ігор у своїй історії — лідера першості, тбіліське «Динамо», було розгромлено 4:0. Після фінального свистка трибуни вибухнули овацією і винесли героїв матчу на руках. По закінченні останнього туру в «Шахтаря» та куйбишевських «Крильєв Совєтов» виявилось порівну очок, але завдяки кращій різниці забитих і пропущених м'ячів бронзові нагороди отримали українці. Наставником команди у тому сезоні був Віктор Новіков, ворота обороняли 2 рівноцінні гравці — Юрій Петров та Євген Пестов, лідером оборони був Микола Самарін, у середині поля діяли Олександр Алпатов та Володимир Гавриленко, а в нападі грали, зокрема, Олександр Пономарьов, Леонід Савінов, Віктор Фомін і Дмитро Іванов.

Сенсаційно завершився сезон 1952, за підсумками якого бронзовий призер попереднього року посів передостаннє місце і покинув клас «А». У команді були проблеми з дисципліною, окрім того, ряд провідних футболістів зазнали травм. Не допомагали набирати очки рідні стіни, оскільки згідно з рішенням керівництва радянського футболу весь чемпіонат провели у Москві в одне коло. У другій половині 1952 року новим головним тренером став колишній футболіст «Шахтаря» Олександр Пономарьов, який добре знав можливості колективу. Перед ним було поставлено завдання повернутися до класу найсильніших.

У 1953 р. «Шахтар» виграв свою підгрупу класу «Б», але у фінальній пульці посів тільки 3-тє місце. Наступного року «гірники» знову виграли змагання у своїй підгрупі, а виграти фінальний турнір допомогло те, що він відбувався у Сталіно — господарі зайняли 1 місце та здобули право у 1955 році перейти до класу «А». Після повернення до найвищого дивізіону «гірники» були середняками, займаючи 7-8 місця серед 12 колективів. Від 1956 до 1960 року тривала тренерська лихоманка — за цей період командою керували 6 тренерів.

У 1957 році добровільне спортивне товариство «Шахтар» було ліквідовано, а команда «Шахтар» (Сталіно) відтоді представляла новоутворене товариство «Авангард». У чемпіонаті 1959 футболісти із Донбасу посіли останнє, 12 місце, і тільки чергова трансформація формату радянської першості врятувала команду від пониження у класі.

1960 — 1969 роки[ред. | ред. код]

«Шахтар»

З 1961 року клуб зазвичай
грає у помаранчево-чорних кольорах

Після 1960-х років за «Шахтарем» по всьому Радянському Союзу закріпилася слава сильної кубкової команди. Тричі поспіль: у 1961, 1962 та 1963 роках донеччани виходили до фіналу Кубка СРСР і двічі вигравали його. Спеціалісти відзначали дещо прямолінійну, але вольову і швидку гру «гірників» із силовим акцентом.

Всі ці успіхи пов'язані з приходом у липні 1960 р. нового наставника — Олега Ошенкова. Російський фахівець був відомий українським любителям футболу, адже саме під його керівництвом київське «Динамо» виграло срібні медалі чемпіонату країни, а у 1954 році здобуло перший всесоюзний трофей — Кубок СРСР з футболу. Новий наставник «Шахтаря» налагодив взаємодію між окремими ланками команди, навчив колектив вміло використовувати найсильніші сторони у своїй грі, підняв психологію і впевненість гравців у собі.

Відразу у другий рік роботи тренера «гірники» досягли найвищого успіху у всесоюзних турнірах — виграли Кубок СРСР. По дорозі до фіналу українці обіграли «Динамо» (Хмельницький), «Спартак» (Фергана), «Динамо» (Тбілісі), «Шахтар» (Сталіногорськ) і «Адміралтієць» (Ленінград). Суперником у вирішальній грі було столичне «Торпедо» — чемпіон СРСР, у складі якого грали зірки радянського футболу: Віктор Шустіков, Леонід Островський, Валерій Воронін, Слава Метревелі, Геннадій Гусаров, Валентин Іванов та інші. Після першого тайму рахунок був 1:1, а в другому Юрій Ананченко робить дубль і приносить перемогу «Шахтарю» — 3:1. Успіх команди з обласного центру був сенсаційним — чиновники були настільки впевнені в успіху торпедівців, що на почесних дипломах, які вручили «гірникам», були написані імена футболістів «Торпедо».

У 1962 році «Шахтар» знову виграв Кубок країни, перемігши «Знамя труда» (Орєхово-Зуєво) — команду з класу «Б» з рахунком 2:0. Наступного сезону українці знову вийшли до фіналу Кубка, але цього разу поступилися «Спартаку» (Москва) — 1:2. У чемпіонаті клуб виступав стабільно і у 1964 році посів найвище за останнє десятиліття 5-е місце. Наприкінці 1960-х років чудові результати показували дублери «Шахтаря» — молоді футболісти перемогли у першостях СРСР 1967 і 1969, а 1968 року посіли 2-е місце. Головним талантом вважали воротаря Юрія Дегтерьова, який регулярно виступав за юнацьку збірну Радянського Союзу. Основа команди потребувала оновлення та свіжої мотивації. За результатами сезону 1968 донеччани посіли 14-е місце, а коли восени 1969 р. «гірники» програли 4 матчі поспіль, тренера Ошенкова звільнили.

Клуб переживав зміну поколінь — у 1970 в іграх чемпіонату на поле виходило 28 футболістів, у тому числі аж 11 дебютантів. Одним з небагатьох, хто добре проявив себе у складі донецького клубу, був нападник Едвард Козинкевич, який забив 9 м'ячів і за підсумками сезону увійшов до всесоюзного списку «33 найкращих». Наступного року «Шахтар», посівши останнє 16-е місце, вибуває з елітного дивізіону.

1970 — 1979 роки[ред. | ред. код]

Популярним місцем перегляду ігор був терикон біля стадіону, де інколи збиралося кілька тисяч глядачів. 1967 рік

У 1971 р. «гірники» фінішували останніми у найвищій лізі СРСР і понизились у класі. Новим головним тренером став Олег Базилевич, якому вдалося відразу у перший сезон здобути 2-е місце і, таким чином, повернути «Шахтар» до «вишки». Команда зробила сенсацію, з ходу посівши 6-е місце у вищій лізі в 1973 році. Лідерами колективу були воротар Юрій Дегтерьов, захисники Володимир Бєлоусов, Віктор Звягінцев, півзахисники Анатолій Коньков і Валерій Яремченко, нападник Олександр Васін. Найбільшим відкриттям став бомбардир Віталій Старухін, який перейшов до клубу у 1972 році. Його чуття гола і висока результативність зробили нападника ключовим гравцем атаки «Шахтаря» у другій половині 1970-х років.

Проте з 1974 року Базилевич прийняв запрошення Валерія Лобановського тренувати «Динамо» (Київ) і покинув Донецьк. Його замінив Володимир Сальков. В сезоні 1974 «гірники» опустились на 12-е місце, але донеччани підсилились талановитим півзахисником Михайлом Соколовським. Наступного року донецький клуб піднявся на найвище місце у своїй історії, завоювавши «срібло» чемпіонату СРСР. Цей успіх дозволив «Шахтарю» вперше стартувати у єврокубках: 15 вересня 1976 року радянський клуб приймав у рамках Кубка УЄФА команду «Динамо» (Берлін) і переміг з рахунком 3:0. Нічия 1:1 у НДР дозволила «гірникам» пройти до 1/16 фіналу, де донецька команда вибила угорський «Гонвед» — 3:0 вдома та 3:2 на виїзді. У 1/8 фіналу суперником донеччан став славнозвісний туринський «Ювентус», який був основою збірної Італії (Діно Дзофф, Гаетано Ширеа, Клаудіо Джентіле, Франко Каузіо, Марко Тарделлі, Роберто Бонінсенья, Роберто Беттега та інші). У Турині «Стара синьйора» впевнено перемогла — 3:0. На матч-відповідь у Донецьку 8 грудня 1976 року, попри холодну погоду, зібралося понад 40 000 уболівальників. Висвітлювати гру прибуло близько 30 італійських журналістів. «Гірники» виграли 1:0 (м'яч забив Валерій Шевлюк) і ця перемога над однією з найсильніших команд світу увійшла до історії українського клубу.

Сезон 1977 донеччани завершили на хорошому, 5-у місці. Найкращим воротарем країни визнано Юрія Дегтерьова, за що йому було вручено вручено приз журналу «Огонёк». Українська команда пропустила мало голів (24 у 30 іграх), але друге коло першості провела неяскраво — із 15 матчів аж 12 завершилось унічию. На вістрі атак активно діяв Віталій Старухін, який вразив ворота суперників 9 разів. У 1978 р. донеччани дійшли до фіналу Кубка СРСР, але там поступились чемпіону, київському «Динамо» — 1:2. У складах обох команд відзначились їхні найкращі бомбардири: Блохін зробив дубль, а єдиний гол «гірників» забив Старухін. Того ж року команда вдало виступила у чемпіонаті СРСР, завоювавши «бронзу». У розіграші Кубка володарів кубків 1978/79 команда з Донбасу не змогла нічого протиставити легендарній іспанській «Барселоні» (0:3 на виїзді, 1:1 вдома) і вибула вже на першому етапі змагань.

Сезон 1979 вважають одним з найкращих за всі роки існування «Шахтаря»: клуб став віце-чемпіоном Радянського Союзу, лідер команди Віталій Старухін забив аж 26 голів і став не тільки найкращим бомбардиром чемпіонату, а й був визнаний найкращим футболістом країни. Із самого початку донеччани очолювали турнірну таблицю і втратили першу позицію лише після 21-го туру, коли програли у Києві «Динамо». Перед останньою грою «Спартак» (Москва) мав 48 очок, «Динамо» (Київ) — 47, а Шахтар — 46. Гірники мали перевагу, оскільки обидва суперники донеччан грали на виїзді: спартаківці перемогли, динамівці програли, а «Шахтар», перемігши удома московське «Торпедо», вдруге у своїй історії завойовує срібні медалі.

1980 — 1991 роки[ред. | ред. код]

Першість 1980 року пройшла нестабільно — донеччани здобували і великі перемоги (5:2 над «Зенітом», 3:0 над тбіліським «Динамо») і зазнавали прикрих невдач (0:5 від «Динамо» Київ). У воротах грало двоє майстрів: 32-річний Дегтерьов чергувався з молодим Віктором Чановим. У підсумку — 6 місце. Найбільшим успіхом сезону стала перемога в Кубку СРСР, де у фіналі з рахунком 2:1 було обіграно тбіліське «Динамо».

У 1981—1982 рр. у клубі почалася зміна поколінь: залишили команду Віталій Старухін, Микола Федоренко, Віктор Звягінцев, Віктор Чанов та ще кілька футболістів. В чемпіонаті-1982 «гірники» були серед аутсайдерів, посівши 14-е місце. Реноме кубкової команди «Шахтар» підтвердив у 1983-му, коли вчетверте і востаннє у своїй історії здобув Кубок СРСР з футболу. На етапі 1/16 фіналу «гірники» розгромили вільнюський «Жальгіріс» 3:0, потім здобули важку перемогу у Москві над «Спартаком» у додатковий час — 3:2. Чвертьфінал проти московського «Динамо» відбувався у Ташкенті: український клуб першим пропустив гол, але не лише відігрався, а й впевнено переміг — 3:1. Півфінал проти «Зеніта» проходив на полі «Шахтаря» у присутності 40 тисяч уболівальників. Основний час приніс нічию 1:1, а додатковий не виявив переможця. Героєм поєдинку став голкіпер донеччанин Валентин Єлінскас, який відбив 2 удари ленінградців — перемога у серії пенальті 5:3. У фіналі гірники перемогли іншу українську команду — харківський «Металіст» — з рахунком 1:0. Переможний м'яч забив на 23-й хвилині Сергій Ященко. Новим очільником нападу став Віктор Грачов, у воротах надійно виступав Валентин Єлінскас.

Перемога у Кубку країни дозволила донеччанам виступати у Кубку володарів кубків 1983/84: радянський клуб легко обіграв данський Б-1901 і швейцарський «Серветт», здобувши 4 перемоги поспіль. В 1/4 фіналу суперником «Шахтаря» став клуб «Порту», який у середині 1980-х років був лідером португальського футболу та основою збірної країни. Перша зустріч відбувалася у Порту і «гірники» здивували господарів, перемагаючи до 37-ї хв. вже 2:0. Проте португальці зрівняли рахунок, а на 70-й хвилині забили переможний м'яч. Два голи на виїзді давали донеччанам хороші шанси на вихід до півфіналу у разі мінімальної домашньої перемоги. Донецьк 21 березня 1984 року був покритий снігом, але навіть у таку погоду на стадіон прийшло близько 50 тисяч фанів (всього заявок на квитки було майже 150 тисяч). На 63-й хвилині рахунок відкрив Віктор Грачов і ця перевага дозволила би «гірникам» пройти суперника за результатами двох матчів. Та на 72-й хв. ірландський легіонер «Порту» Міккі Волш зрівняв рахунок — нічия 1:1 і донеччани вибули з турніру. Для «Шахтаря» 1/4 фіналу залишалося найбільшим досягненням у єврокубках до сезону 2008/09.

Влітку 1984 р. «Шахтар», перемігши у двох матчах дніпропетровський «Дніпро», виграв Кубок сезону (радянська назва Суперкубка країни). Фінал Кубка СРСР-85 (поразка 1:0 від московського «Торпедо») став останнім значним досягненням донеччан у радянський час. У вищій лізі «гірники» значно погіршили результати: 6, 7, 8 і 14-те місця у 1986—1989 роках відповідно.

1992 — 1996 роки[ред. | ред. код]

Якщо у вищій лізі чемпіонату СРСР «гірники» були середняками, то у першості незалежної України стали одним із лідерів та фаворитів чемпіонату. Водночас команду покинули кілька важливих гравців, які переїхали до закордонних футбольних ліг: Віктор Грачов, Андрій Канчельскіс та Сергій Щербаков. У 1992 та 1993 роках «Шахтар» посідав четверті місця, а за підсумками першості 1993/94 став віце-чемпіоном України. Сезон 1995/96 й досі залишається найгіршим для «Шахтаря» за місцем, зайнятим у чемпіонаті України — аж 10 сходинка. Не було стабільності кадрів — у матчах першості барви «гірників» захищало аж 35 футболістів. Той чемпіонат почався трагедією, коли 15 жовтня 1995 року на стадіоні «Шахтар» унаслідок вибуху, який був частиною боротьби кримінальних угруповань, загинув президент клубу, Ахать Азіфович Брагін.[17]

Клуб поступово переходив на рейки ринкової економіки: у червні 1993 року було створено ЗАТ «Футбольний клуб „Шахтар“», наступного року підписано угоду про довгострокову оренду спортивно-тренувальної бази «Кірша», почалося оновлення інфраструктури клубу. У 1999 р. в Кірші було відкрито тренувальний комплекс, який став одним із найсучасніших у Європі. Величезну роль у його побудові відіграли кошти нового власника «Шахтаря» — Ріната Ахметова.

1997 — 2009 роки[ред. | ред. код]

Гравці «Шахтаря» з кубком України, 2002

Початком нового етапу в історії «Шахтаря» вважають 11 жовтня 1996 р., коли президентом клубу став донецький бізнесмен Рінат Ахметов. Завдяки підсиленню складу та хорошому фінансуванню «гірники» за час його президентства стали поряд з київським «Динамо» беззаперечним грандом українського футболу і, загалом, одним з найбагатших клубів Східної Європи.

З 1997 року донеччани не опускалися нижче від другого місця у чемпіонаті України і регулярно виступали у європейських клубних турнірах. На початку 2000-х років клуб активно купує іноземних футболістів. У сезоні 2000/01 команда вперше у своїй історії потрапляє до групового етапу Ліги чемпіонів: після поразки у Донецьку від чеської «Славії» 0:1 «помаранчево-чорні» мали обмаль шансів перед повторним матчем у Празі. Всю гру чехи утримували вигідну їм нічию 0:0 і лише на 90-й хвилині Андрій Воробей забив гол, перевівши гру у додатковий час, де українці дотиснули суперника завдяки голу Сергія Ателькіна — 2:0. У своїй групі «Шахтар» посів 3-тє місце, пропустивши вперед «Лаціо» та «Арсенал» і випередивши празьку «Спарту».

У сезоні 2001/02 «гірники» вперше у своїй історії стають чемпіонами України. Цього успіху команда досягла під керівництвом італійця Невіо Скали, який став першим іноземцем, який коли-небудь очолював «Шахтар». Донеччани лише на одне очко випередили багаторічного переможця першостей київське «Динамо». У Лізі чемпіонів український клуб вибув на стадії 3-го кваліфікаційного раунду, програвши бельгійському «Брюгге», а в 1/64 фіналу Кубка УЄФА у Відні місцева «Аустрія» розгромила «гірників» 5:1. Скалу було звільнено — італієць пропрацював у Донецьку лише 9 місяців, а його замінив відомий у минулому футболіст «Шахтаря» Валерій Яремченко.

З літа 2003-го до травня 2004-го наставником був німецький спеціаліст Бернд Шустер. Він, як і Невіо Скала, також не зумів пройти кваліфікацію Ліги чемпіонів і вилетів вже в 1/64 фіналу Кубка УЄФА. Команда виступала нестабільно і керівництво «Шахтаря» відмовилось від послуг німця навесні 2004 року. Згодом Шустер зробив непогану тренерську кар'єру в Іспанії, очолюючи «Хетафе» і «Реал Мадрид».

18 травня 2004 клуб представив нового головного тренера — ним став досвідчений румун Мірча Луческу. Фахівець мав досвід роботи у чемпіонатах Румунії, Італії та Туреччини, тренував, зокрема, «Інтер» (Мілан), «Галатасарай» та «Бешикташ». За час його роботи «гірники» п'ять разів ставали чемпіонами України і щороку (крім сезону 2005/06) виступали у груповому раунді Ліги чемпіонів.

29 серпня 2009 року було відкрито «Донбас Арену» — один з найсучасніших стадіонів Європи. Це перший стадіон у Східній Європі, спроектований і побудований відповідно до стандартів категорії «п'ять зірок». За акредитацією УЄФА та ФІФА — споруда відповідає класу «еліт».[18]

Перемога в Кубку УЄФА 2009[ред. | ред. код]

Півфінальний матч Кубка УЄФА з київським «Динамо»

Черговий виступ і спроба «Шахтаря» вийти з групи у Лізі чемпіонів. Але їх чекала невдача. Вони посіли 3 місце і потрапили до 1/16 фіналу Кубка УЄФА. На шляху трапився лондонський «Тоттенгем», який вони обіграли за сумою двох матчів — 3:1. У 1/8 фіналу «Шахтаря» пройшов московський ЦСКА — 0:1, 2:0. В 1/4 фіналу «гірники» пройши випробування «Марселем». В той час коли у одному півфіналі було всеукраїнське дербі, «Вердер» виривав перемогу у «Гамбургу». «Шахтар» пройшов київське «Динамо» і вийшов у фінал.

Розміщення гравців у фіналі Кубка УЄФА.

20 травня 2009 року «Шахтар» у двобої з німецьким клубом «Вердер» (Бремен) виграв останній в історії турніру Кубок УЄФА (з наступного сезону турнір отримав назву Ліга Європи). Основний час гри команди завершили з рахунком 1:1. У додатковий час, на 97 хвилині гри, Жадсон забив вирішальний м'яч.

Головний тренер донецького «Шахтаря» Мірча Луческу першим з іноземних фахівців був удостоєний звання Заслуженого тренера України.

Звання заслужених майстрів спорту за перемогу в Кубку УЄФА були удостоєні 17 футболістів «Шахтаря»: Андрій Пятов, Дмитро Чигринський, Олексій Гай, Олександр Кучер, Микола Іщенко, Євген Селезньов, Олександр Гладкий, Дарійо Срна, Маріуш Левандовський, Ігор Дуляй, Томаш Гюбшман, Резван Рац, Жадсон, Фернандінью, Ілсінью, Вілліан та Луїс Адріану[19]. До того тільки 4 гравці «Шахтаря» були удостоєні звання Заслужених майстрів спорту: Валентин Сапронов 1963 року, а також Олексій Бєлік, Андрій Воробей та Анатолій Тимощук, яким це звання присвоїли 2005 року за внесок у вітчизняний футбол і вихід збірної України у фінальну частину чемпіонату світу 2006 року.

2010 — 2015 роки[ред. | ред. код]

У наступному сезоні після перемоги, донеччани поступилися «Барселоні» у Суперкубку УЄФА, пропустивши лише на 115 хвилині. Команду покинув Дмитро Чигринський, перейшовши саме в каталонський клуб.

Чемпіонат України 2009/2010 «Шахтар» виграв, набравши 77 очок. Найближчим переслідувачем було київське «Динамо», яке відстало на 6 очок. Але в Лізі чемпіонів не пощастило. У кваліфікації гірники сенсаційно поступилися румунській «Тімішоарі» й вилетіли до Ліги Європи, де перемогли у своїй групі, але поступилися майбутньому фіналісту «Фулхему».

Сезон 2010/2011. «Гірники» розпочали з розгрому «Таврії» у Суперкубку України — 7:1[20]. Донеччани знову перемагають у Чемпіонаті, при цьому в Європі показавши себе дуже гідно. Спочатку у групі «Шахтар» переміг лондонський «Арсенал» у двох матчах — 5:1[21] та 2:1[22]. Та інші клуби групи. Вийшов в 1/8 і за сумою двох матчів з італійською «Ромою» переміг — 6:2[23][24]. В 1/4 знову потрібно було боротися з тим самим каталонським клубом. «Барселона» перемогла в першому матчі — 5:1. А в другому «Шахтар» здобув перемогу — 1:0. І так цей єврокубковий сезон закінчився для команди.

Олександр Рибка

Сезон 2011/2012. У чемпіонаті України команда стала другою, пропустивши вперед київське «Динамо». «Гірники» провалилися в Лізі чемпіонів — 4 місце в групі. Неймовірно заграв воротар — Олександр Рибка. Він виступав у всіх турнірах, та потім був дискваліфікований[25] і покинув клуб[26]. В команді вже добре прижилися Алекс Тейшейра, Дуглас Коста. Після закінчення сезону прийшов Антон Каніболоцький[27].

Сезон 2012/2013. Команда перемогла у черговому чемпіонаті країни з великим відривом від всіх команд. Особливо виділявся Генріх Мхітарян. Він став найкращим бомбардиром чемпіонату[28]. А по закінченню сезону перейшов у «Боруссію»[29]. У єврокубках вистояли проти «Ювентусу» та залишили на 3-у місці «Челсі». Проте далі поступилися в 1/8 і покинули турнір.

Сезон 2013/2014. В клуб прийшло багато молодих новачків які багатого досягли в молодіжних клубах. В чемпіонаті «Шахтар» переміг. Але цього разу в трійці лідерів не було «Динамо». У Лізі чемпіонів «гірники» не були такими грізними і зайняли 3 місце. Потім легко поступилися «Вікторії».

Сезон 2014/2015. «Шахтар» залишається без чемпіонства. Перша сходинка у «Динамо». Але у єврокубках донеччани виступили краще. Спочатку Луїс Адріану повторив рекорд Ліонеля Мессі оформивши пента-трик у матчі з «БАТЕ». Вихід в 1/8. На шляху трапляється «Баварія». Перший матч закінчився 0:0. А у другому мюнхенці здобули розгромну перемогу — 7:0.

Створення нової команди (2015)[ред. | ред. код]

У 2015 році клуб залишили декілька лідерів — Луїс Адріану[30] та Дуглас Коста[31], які знаходились у команді достатньо довгий час. Зазвичай в Україні з перших матчів «Шахтар» здебільшого знаходився на першому або другому місці. Але тепер він іноді дозволяв деяким командам виходити в зону Ліги чемпіонів. У Лізі чемпіонів, команда пройшла у груповий етап. В команді з'явились такі молоді гравці як: Віктор Коваленко, Дмитро Гречишкін, В'ячеслав Чурко, Максим Малишев, хоча більшість з них знаходилась в оренді в «Маріуполі». Також високий рівень поступово став показувати Асеведу. На груповому етапі «гірникам» трапились такі клуби, як мадридський «Реал» та «Парі Сен-Жермен»[32].

Алекс Тейшейра

«Шахтар» не впорався з грандами, не дивлячись на те що майже відібрав перемогу в Реала змінивши рахунок в останні 10 хвилин з 0:4 на 3:4[33]. А в гостях у «Мальме» взагалі отримав поразку — 0:1[34]. Але потім у Львові переміг з рахунком 4:0 і потрапив до Ліги Європи.

Взимку з клубу пішов лідер — Алекс Тейшейра, який обрав китайський клуб — «Цзянсу Сунін». Зазвичай в такі клуби гравці приїжджали догравати, але Алексу на той час було всього 26 років і він мав можливість встановити рекорд України за забитими м'ячами в чемпіонаті, і напевне, він би протримався ще довгий час. Донеччани за цей трансфер отримали 50 млн євро. Це рекордна сума для «Шахтаря», України та Китаю.[35].

На зимових зборах дуже добре себе проявили молоді таланти. А Віктор Коваленко взагалі потрапив до 50-и найкращих молодих футболістів світу[36].

З 2016 року[ред. | ред. код]

Віктор Коваленко

Останній сезон Луческу[ред. | ред. код]

Перед відновленням Ліги Європи стало відомо що гравця «Шахтаря» Фреда було дискваліфіковано. Його замінив Максим Малишев, а Тейшейру замінив Віктор Коваленко.

В 1/16 фіналу клуб зустрівся із «Шальке»[37], і якщо перший матч завершився внічию[38], ту в другому донецький клуб здобув перемогу 3:0[39]. Голи забивали Марлос, Факундо і Коваленко.

В 1/8 фіналу довелося грати з «Андерлехтом»[40]. Перший матч завершився 3:1 на користь донецької команди[41], а в другому матчі «Шахтар» пропустив гол з офсайду на початку матчу. Наприкінці гри рахунок вдалося зрівняти — гол забив Едуардо[42].

В 1/4 фіналу в матчі проти «Браги»[43] в першому матчі «Шахтар» переміг із рахунком 2:1[44], а в другому розгромив португальський клуб 4:0[45].

У чемпіонаті команда посіла 2 місце[46], перегравши чемпіона, київське «Динамо», з рахунком 3:0 неосновним складом[47]. Після голу Едуардо, Тарас Степаненко поцілував емблему перед трибуною фанатів київського клубу. Коли він повертався на свою половину поля, його вдарив ззаду по нозі Андрій Ярмоленко, після чого між багатьма гравцями обох команд виникла сутичка[48]. У результаті з поля були вилучені обидва гравці, а також Олександр Кучер (із лави запасних), який заступився за партнера по команді.

У півфіналі Ліги Європи «Шахтар» грав проти «Севільї» (майбутнього переможця турніру). У першому матчі вже на 6 хвилині м'яч побував у сітці «Шахтаря», але команда зібралася і відзначилася двічі. Втім, супернику вдалося вирівняти рахунок, забивши гол з пенальті. У другому матчі гірники поступилися 1:3 і завершили свій виступ у тому євросезоні.

Залишилося дограти лише в кубку України. Фінальний матч з луганською «Зорею», став останнім для тренера Мірчи Луческу, який прийшов у «Шахтар» 2004 року. За 12 років під його керівництвом команда провела 573 матчі і завоювала 22 трофеї. Луческу привів «гірників» до 8 перемог у національному чемпіонаті, 6 разів «помаренчево-чорні» ставали володарями Кубка країни і 7 разів — Суперкубка України. Найбільш гучним досягненням на європейській арені став тріумф в останньому розіграші Кубка УЄФА 2009 року.

Керівництво Фонсеки: 2016 — 2019[ред. | ред. код]

У травні 2016 року тренерське місце зайняв португалець Паулу Фонсека, який поступився «Шахтарю» у чвертьфіналі Ліги Європи. Він прокоментував свій прихід так:

Я прийшов у амбітний клуб. Прийшов за перемогами. Для мене велика гордість представляти саме цей клуб. Що до ситуації в якій знаходиться «Шахтар», я знаю куди я йшов, я знаю в яких умовах буду працювати, що всі матчі ми проводимо не вдома. Тож жодних виправдовувань не буде. Я і лише я буду відповідати за результат. Але сподіваюся що ми будемо перемагати і питання не буде актуальним.

У першому офіційному матчі під керівництвом Паулу Фонсеки «Шахтар» програв у серії пенальті київському «Динамо» в поєдинку за Суперкубок України. А в першому матчі чемпіонату підопічні Фонсеки перемогли «Зірку». У наступному матчі «гірники» перемогли швейцарський «Янг Бойз». Це був перший єврокубковий матч «Шахтаря» під керівництвом нового тренера.

У сезоні 2016/17 років «Шахтар» дійшов до 1/32 фіналу Ліги Європи, де за підсумками двох матчів поступився «Сельті» з Віго (1:0 та 0:2)[49]. За підсумками сезону 16/17 Шахтар посів 1 місце чемпіонату і пройшов до групового раунду ЛЧ 2017/18, при жеребкуванні якого потрапив до першого кошика (для України це вперше), тож уникнув на цьому етапі зустрічей з найрейтинговішими суперниками.

Сезон 2017/18 «Шахтар» розпочав з впевненої перемоги в Суперкубку над «Динамо» з рахунком 2:0. У Лізі чемпіонів Шахтар потрапив у групу F з «Манчестер Сіті», «Наполі» та «Феєнордом». У першому турі донецький Шахтар приймав у Харкові Наполі та завдяки голам Тайсона та Феррейри здобув першу перемогу 2:1.

14 лютого 2018 року стало відомо, що «Шахтар» змінив місце реєстрації з Донецька на Маріуполь.[50]

Керівництво Каштру: 2019 — 2021[ред. | ред. код]

Після закінчення контракту Паулу Фонсеки, керівництво клубу прийняло рішення назначити португальського тренера Луїш Каштру, на вакантну посаду[51]. Цей спеціаліст до цього очолював команди чемпіонату Португалії, та близько десяти років працював у системі «Порту».

Під час літнього трансферного вікна клуб не здійснював багато трансферів на підсилення складу. В останні дні трасферного вікна стало відомо, що Євген Коноплянка, який чотири сезони виступав у європейських клубах, поповнить склад «гірників». Також у команду перейшов молодий бразильський захисник Вітао. Влітку команду остаточно покинули ряд гравців, які не зуміли закріпитися клубі та виступали в орендах в інших командах (Густаво Бланко Лещук, Іван Петряк, Денис Безбородько, Олег Данченко). Іван Ордець, який десять років перебував у системі клубу, також залишив команду.

28 липня відбувся перший матч команди з новим тренером. «Шахтар» поступився київському «Динамо» у поєдинку за Суперкубок України з рахунком 1:2.

Незважаючи на цю стартову невдачу, донецька команда дуже впевнено пройшла осінню частину чемпіонату України. У вісімнадцяти турах вони здобули шістнадцять перемог та двічі зіграли у нічию, впевнено лідируючи перед зимовою перервою. Також вони двічі перемогли київське «Динамо» у чемпіонаті (2:1 на виїзді та 1:0 вдома), але поступилися київській команді в 1/8 кубка України (1:2).

«Шахтар» святкує чемпіонство 2019—2020

У Лізі чемпіонів «Шахтар» третій рік поспіль потрапив у групу з «Манчестер Сіті». Також їхніми суперниками стала «Аталанта», за яку виступав вихованець донецького клубу Руслан Маліновський, та чемпіон Хорватії загребське «Динамо». Після домашної поразки від «Манчестер Сіті» (0:3), «гірники» зуміли перемогти на виїзді «Аталанту» (2:1). Спарені матчі проти загребського «Динамо» склалися дуже важко. Вдома матч закінчився з рахунком 2:2, а на виїзді «Шахтар» поступався 1:3, але завдяки двом голам, які були забиті в додатковий час, зумів вирвати нічию (3:3). Також «гірники» зуміли зіграти у нічию на виїзді з «Манчестер Сіті» (1:1). Все вирішувалося в домашній зустрічі проти «Аталанти». Італійська команда впевнено перемогла 3:0, ставши другою, а «Шахтар» із третього місця вийшов у Лігу Європи.

У двадцятому турі «Шахтар» зазнав першої поразки у чемпіонаті, поступившись «Ворсклі» (0:1). Перший етап чемпіонату вони завершили на першому місці, випереджаючи «Динамо» на шість очків. Другий етап команда розпочала з поразки від луганської «Зорі» (0:1), після чого чемпіонат був призупинений через пандемію COVID-19. Після відновлення чемпіонату «Шахтар» виграв сім матчів та двічі зіграв у нічию, впевнено вигравши чемпіонство. Перевага над другим місцем склала 23 очки. Усі домашні матчі після відновлення чемпіонату вони провели у Києві, на «Олімпійському».

Виступи у Лізі Європи «Шахтар» розпочав матчами проти «Бенфіки». Після домашньої перемоги 2:1, вони зіграли 3:3 на виїзді, та пройшли в наступний раунд. 12 березня донецька команда премогла в 1/8, на виїзді, «Вольфсбург» 2:1, після чого розігращ турніру був призупинений через пандемію COVID-19. Матч-відповідь відбувся через п'ять місяців, 5 серпня. «Шахтар» впевнено переміг 3:0 та пройшов у чвертьфінал. Через пандемію COVID-19 регламмент змагань було змінено. Усі наступні стадії єврокубку складалися з одного матчу та відбувалися у Німеччині. 11 серпня вони впевнено здолали «Базель» у чвертьфіналі (4:1) та втретє в історії дійшли до стадії півфіналу в цьому єврокубку. 17 серпня, у півфіналі, розгромно поступилися «Інтернаціонале» (0:5), завершивши сезон.

Керівництво Де Дзербі: 2021 — 2022[ред. | ред. код]

25 травня 2021 року було оголошено, що новим тренером «Шахтаря» стане Роберто Де Дзербі, який до цього три роки працював з італійським Сассуоло.[52]

Влітку до команди приєдналися Педріньйо з «Бенфіки», Лассіна Траоре з «Аякса» та Марлон, який працював із Де Дзербі в Сассуоло. На ці трансфери «гірники» витратили близько €40 млн. Також команду покинув грузинський захисник Давид Хочолава, який провів у складі «Шахтаря» чотири роки, та Едуард Соболь, якого викупив «Брюгге».

У серпні «Шахтар» зумів подолати кваліфікацію Ліги чемпіонів. У третьому кваліфікаційному раунді український клуб двічі переміг «Генк» з рахунком 2:1, а раунді плей-оф за сумою двох матчів пройшов «Монако» (3:2).

22 вересня «Шахтар» розгромив київське «Динамо» з рахунком 3:0 та вперше з 2017 року виграв Суперкубок України.

Груповий етап Ліги чемпіонів УЄФА донецька команда провалила. Суперниками українців у квартеті були мадридський «Реал», «Інтернаціонале» та «Шериф», який очолював українець Юрій Вернидуб. У першому турі «гірники» на виїзді неочікувано поступилися з рахунком 0:2 молдовському Шерифу, який проводив дебютний матч для молдовських команд на груповому етапі Ліги чемпіонів. У наступному турі вони зіграли у нічию з «Інтернаціонале» (0:0). У подальшому двічі поспіль поступилися «Реалу» (0:5 вдома та 1:2 на виїзді). Після виїзної поразки від «Інтернаціонале» (0:2), «Шахтар» втратив шанси посісти третє місце у групі. В останньому матчі групи «гірники» перемагали «Шериф» з рахунком 1:0, але пропустили гол на останніх хвилинах, зігравши у нічию. «Шахтар» завершив груповий етап на останньому місці, набравши два очка та забивши лише два голи. Вперше з сезону 2011—2012 донецька команда не вийшла у весняну частину єврокубків.

В осінній частині чемпіонату України «Шахтар» більшу частину турніру перебував на другому місці, поступаючись київському «Динамо», але в останніх двох турах зумів стати першим, завершивши календарний рік у статусі «зимового чемпіона». Загалом у вісімнадцяти перших турах «гірники» здобули п'ятнадцять перемог, двічі зіграли у нічию (у виїзних матчах проти «Миная» та «Динамо») та один раз поступилися (у домашньому матчі проти «Олександрії»).

Взимку донецький клуб покинув Дентіньйо, який виступав за «Шахтар» десять років, та Марлос, який за сім років став одним із найкращих легонерів в історії клубу.

Європейські клубні турніри[ред. | ред. код]

Автобус Шахтаря у Львові перед матчем з БАТЕ

«Шахтар» дебютував у єврокубкових турнірах у сезоні 1976/1977 (Кубок УЄФА). Всього у єврокубках гірники провели 135 ігор (+61 =24 −50 199—184), виступивши у всіх турнірах: Лізі чемпіонів, Кубку володарів кубків, Кубку УЄФА та Кубку Інтертото. За кількістю проведених поєдинків «Шахтар» випереджає усі українські клуби, окрім «Динамо» (Київ).

Донеччани представляли СРСР у кін. 1970-х — поч. 1980-х рр. і провели за цей період 18 ігор (+10 =3 −5). Єдиним футболістом, котрий зіграв в усіх тих матчах, був Михайло Соколовський, а найкращими бомбардирами стали Віктор Грачов, Сергій Морозов та Михайло Соколовський, які забили по 5 м'ячів.

Після 10-річної перерви «гірники» дебютували на євроарені як представник України — у сезоні 1994/1995. Після 2000 року донеччани регулярно виступають у кваліфікаційних і основних раундах Ліги чемпіонів.

Найбільше ігор: Дарійо Срна (125)

Найкращий бомбардир: Луїс Адріану (32)

Статистичні дані на 14 квітня 2016.

Статистика виступів за сезонами[ред. | ред. код]

СРСР СРСР[ред. | ред. код]

Україна Україна[ред. | ред. код]

Досягнення[ред. | ред. код]

Україна Україна[ред. | ред. код]

Європа[ред. | ред. код]

Неофіційні[ред. | ред. код]

  • Salzburgerland Cup
    • Gold medal icon.svg Переможець: 2011
  • Uhrencup
    • Gold medal icon.svg Переможець: 2009
  • Valais Cup
    • Gold medal icon.svg Переможець (2): 2014, 2015
  • Кубок першого каналу
    • Gold medal icon.svg Переможець: 2006
    • Silver medal icon.svg Фіналіст: 2008
  • Об'єднаний турнір
    • Gold medal icon.svg Переможець: 2014
  • Copa del Sol
    • Gold medal icon.svg Переможець (2): 2010, 2013
    • Silver medal icon.svg Фіналіст: 2011
  • La Manga Cup
    • Переможець: 2008

СРСР[ред. | ред. код]

Рейтинг клубів УЄФА[ред. | ред. код]

Дані станом на 8 січня 2021.[67]
Місце Країна Команда Очки
14 Іспанія «Севілья» 176.500
15 Англія «Ліверпуль» 170.000
16 Україна «Шахтар» 164.000
17 Англія «Тоттенгем Готспур» 156.000
18 Нідерланди «Аякс» 149.500

Тренерський штаб[ред. | ред. код]

Станом на 15 липня 2022 року згідно з офіційним сайтом ФК «Шахтар»
Посада Ім'я
Головний тренер Хорватія Ігор Йовичевич
Перший асистент тренера Україна Юрій Беньо
Асистент тренера Україна Андрій Ханас
Тренер із фізпідготовки Іспанія Даніель Де Кастро
Тренер воротарів Іспанія Франциско Галан
Тренер-аналітик Україна Микола Шамардін[68]

Поточний склад[ред. | ред. код]

Основний склад[ред. | ред. код]

Основний склад сезону 2022–2023
Станом на 22 вересня 2022 року відповідно до офіційної заявки на сайті ПЛ
Футболіст Дата народження Країна
Воротарі
1 Олексій Шевченко 24 лютого 1992 Україна Україна
30 Андрій Пятов (капітан) 28 червня 1984 Україна Україна
81 Анатолій Трубін 1 серпня 2001 Україна Україна
Захисники
4 Сергій Кривцов 15 березня 1991 Україна Україна
5 Валерій Бондар 27 лютого 1999 Україна Україна
15 Богдан Михайліченко 21 березня 1997 Україна Україна
22 Микола Матвієнко 2 травня 1996 Україна Україна
23 Лукас Тейлор 10 квітня 1995 Бразилія Бразилія
26 Юхим Конопля 26 серпня 1999 Україна Україна
28 Мар'ян Фарина 28 серпня 2003 Україна Україна
32 Едуард Козік 19 квітня 2003 Україна Україна
99 Віктор Корнієнко 14 лютого 1999 Україна Україна
Півзахисники
6 Тарас Степаненко (віце-капітан) 8 серпня 1989 Україна Україна
7 Андрій Тотовицький 20 січня 1993 Україна Україна
8 Георгій Судаков 1 вересня 2002 Україна Україна
9 Мар'ян Швед 16 липня 1997 Україна Україна
10 Михайло Мудрик 5 січня 2001 Україна Україна
11 Олександр Зубков 3 серпня 1996 Україна Україна
16 Дмитро Криськів 6 жовтня 2000 Україна Україна
17 Невен Джурасек 15 серпня 1998 Хорватія Хорватія
20 Дмитро Топалов 12 березня 1998 Україна Україна
21 Артем Бондаренко 21 серпня 2000 Україна Україна
27 Олег Очеретько 25 травня 2003 Україна Україна
29 Єгор Назарина 10 липня 1997 Україна Україна
34 Іван Петряк 13 березня 1994 Україна Україна
Нападники
2 Лассіна Траоре 12 січня 2001 Буркіна-Фасо Буркіна-Фасо
14 Данило Сікан 16 квітня 2001 Україна Україна
19 Андрій Кулаков 28 квітня 1999 Україна Україна

Гравці в оренді[ред. | ред. код]

Відповідно до даних з transfermarkt.de[69][70][71]
Гравець Позиція Країна Команда
Валерій Бондаренко Захисник Україна Україна Україна ФК «Олександрія»
Дмитро Капінус Півзахисник Україна Україна Україна «Металіст 1925»
Андрій Борячук Нападник Україна Україна Україна «Металіст 1925»
Артур Микитишин Нападник Україна Україна Україна «Кривбас»
Данило Гончарук Нападник Україна Україна Іспанія «Льєйда»
Денис Світюха Нападник Україна Україна Іспанія «Льєйда»
Денис Шостак Півзахисник Україна Україна Португалія «Ештуріл-Прая»
Олександр Драмбаєв Захисник Україна Україна Бельгія «Зюлте-Варегем»
Богдан В'юнник Нападник Україна Україна Швейцарія «Цюрих»
Максим Чех Півзахисник Україна Україна Азербайджан «Сабаїл»
Олексій Кащук Півзахисник Україна Україна Азербайджан «Сабах»
Манор Соломон Півзахисник Ізраїль Ізраїль Англія «Фулгем»
Вінісіус Тобіас Захисник Бразилія Бразилія Іспанія «Реал Мадрид»
Марлон Захисник Бразилія Бразилія Італія «Монца»
Тете Півзахисник Бразилія Бразилія Франція «Ліон»
Вітао Захисник Бразилія Бразилія Бразилія «Інтернасьйонал»
Майкон Півзахисник Бразилія Бразилія Бразилія «Корінтіанс»
Педріньйо Півзахисник Бразилія Бразилія Бразилія «Атлетіку Мінейру»
Маркіньйос Сіпріано Півзахисник Бразилія Бразилія Бразилія «Крузейро»

Юнацький склад (U-19)[ред. | ред. код]

Станом на 22 вересня 2022 року відповідно до офіційної заявки на сайті ПЛ
Поз. Нац. Гравець
ВР Україна Денис Барченко
ВР Україна Максим Набит
12 ВР Україна Тимур Пузанков
ВР Україна Радіслав Танащук
ВР Україна Денис Твардовський
ЗХ Україна Крістіан Бако
ЗХ Україна Мар'ян Бац
ЗХ Україна Олександр Башмарін
ЗХ Україна Андрій Булеза
ЗХ Україна Антон Дрозд
ЗХ Україна Микола Огарков
ЗХ Україна Роман Савченко
ЗХ Україна Олег Чуйко
ПЗ Україна Василь Бундаш
Поз. Нац. Гравець
ПЗ Україна Антон Глущенко
ПЗ Україна Олександр Ломага
ПЗ Україна Іван Лосенко
ПЗ Україна Олександр Роспутько
ПЗ Україна Кирило Сігеєв
ПЗ Україна Денис Сметана
ПЗ Україна Михайло Хромей
ПЗ Україна Віктор Цуканов
ПЗ Україна Євген Яновіч
НП Україна Артем Векленко
НП Україна Антон Демченко
НП Україна Владислав Погорілий
НП Україна Олег Пушкарьов
НП Україна Олександр Ющенко

Стадіони[ред. | ред. код]

«Шахтар»[ред. | ред. код]

Shakhtar Stadium in Donetsk.jpg

У 1936 році було відкрито перший стадіон донецької команди, який називався «Шахтар». Наприкінці 40-х років стадіон занепав і його реконструювали, його місткість дорівнювала 25 000 глядацьких місць. У 1954 році стадіон оснастили електричним освітленням і він став другим в СРСР стадіоном з такими функціями. У 1966 році стадіон знову потребував реконструкції, його місткість збільшилася до 42 000 місць. Стадіон став двоярусним, придбав сучасне електротабло. У період з 1978 по 1981 року була проведена ще одна реконструкція, а саме встановлено систему дренажу і підігріву. Після розпаду СРСР і утворення нового чемпіонату «Шахтар» продовжував виступати на цьому стадіоні. І в 1999 році, в зв'язку з передбачуваними виступами «Шахтаря» в Лізі чемпіонів на стадіоні була проведена корінна реконструкція. Були встановлена ​​пластикові сидіння, скоротилася місткість до 32 000. Модернізовані підігрів та освітлення.

Докладніше: Шахтар (стадіон)

РСК «Олімпійський»[ред. | ред. код]

РСК Олімпійський

На РСК «Олімпійський» свої домашні матчі «Шахтар» проводив з березня 2004 року. Сам стадіон був відкритий в 1958 році і раніше називався «Локомотив». Він був побудований силами Донецької залізниці. Будівництво стадіону повністю було завершено в 1970 році. У 2003 році на стадіоні пройшла глобальна реконструкція. На стадіоні проводила свої матчі молодіжна збірна України, а незабаром свої матчі тут почав проводити «Шахтар». Останнім матчем «Шахтаря» на цьому стадіоні став матч кваліфікаційного раунду Ліги Європи проти «Сівасспора». Також з 21 липня по 2 серпня на стадіоні проходив юнацький чемпіонат Європи. Стадіон прийняв матчі групового етапу, півфінал і фінал.

Докладніше: Регіональний спортивний комплекс «Олімпійський»

Донбас Арена[ред. | ред. код]

2014. Донбасс Арена (14072322363).jpg

У 2006 році в парку культури і відпочинку міста Донецька було розпочато будівництво нового п'ятизіркового стадіону «Донбас Арена». Ідея побудувати новий стадіон для своєї команди прийшла в голову президенту клубу після того, як він побував на матчі збірних Франції та України на «Стад де Франс». Бюджет будівництва склав 400 млн доларів США. Це унікальна споруда для донецького регіону і перший стадіон в Україні, який претендує на акредитацію стадіону еліт УЄФА. Відвідавши стадіон у жовтні 2008 генеральний секретар УЄФА Девід Тейлор заявив:

Ліві лапки Стадіон захоплює, він просто фантастичний. Добре, що ця арена прийматиме поєдинки Євро-2012. Вона дійсно чудова, про це навіть не йдеться. Все дуже добре сплановано — і технічні деталі, і все інше. Все задумано за найвищим класом.[72] Праві лапки

Відкриття стадіону відбулося 29 серпня 2009 року. Сидіння стадіону трьох кольорів: чорного, помаранчевого і білого. Вони уособлюють Донбас і клубні кольори. Фасад стадіону повністю виконаний зі скла, і завдяки підсвічуванню в нічний час стадіон виблискує. Дах стадіону накриває 93 % глядацьких місць. На стадіоні проводилися матчі Євро-2012: 3 групових, чвертьфінал і півфінал. У матчі того Євро-2012, в якому зустрілися збірна Франції й збірна України, матч припинився через погодні умови, але згодом було вирішено продовжити гру. «Донбас Арена» вміщує 51 504 глядачів. Через 5 років, під час бойових дій команда була змушена перейти на інший стадіон.

Докладніше: Донбас Арена

«Арена Львів»[ред. | ред. код]

Відкриття «Арени Львів». Виступ співачки Анастейші

Навесні 2014 року через війну на сході України проведення футбольних матчів у Донецьку стало неможливим[73]. З цього часу до кінця 2016 року місцем проведення домашніх матчів єврокубків, чемпіонату та кубку України для донецького «Шахтаря» став львівський стадіон «Арена Львів»[6][5].

Докладніше: Арена Львів

Також у 2014—2016 роках «гірники» провели декілька матчів на стадіоні «Чорноморець» у Одесі та «Оболонь-Арена» в Києві[74][75][76][77].

ОСК «Металіст» (Харків)[ред. | ред. код]

З лютого 2017 року до березня 2020 року «Шахтар» грав домашні матчі на харківському стадіоні «Металіст»[78][9].

Докладніше: ОСК «Металіст»

НСК «Олімпійський» (Київ)[ред. | ред. код]

З травня 2020 року домашнім стадіоном «Шахтаря» став НСК «Олімпійський» у Києві[8][9][79][10]. Контракт щодо виступів «гірників» на «Олімпійському» підписано на три роки[11]. «Шахтар» планує відкрити на «Олімпійському» свій офіс[80] та фан-шоп[81].

Докладніше: Національний спортивний комплекс «Олімпійський»

Уболівальники[ред. | ред. код]

«Шахтар» — 2-й за популярністю футбольний клуб в Україні; опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведене 2011 року, показало, що «гірників» підтримують 30,4 % українських футбольних уболівальників[82]. До війни на Донбасі чисельність фанатського руху оцінювали на 1-2 тис. осіб[83]. Друзями традиційно є фанати «Чорноморця» та «Ворскли», а неприязно донеччани ставилися до фанатів «Дніпра», «Динамо», «Кривбаса», «Іллічівця», «Оболоні», «Металіста», «Металурга» (Донецьк), «Металурга» (Запоріжжя), «Арсенала» та «Зорі»[84]. З лютого 2014 року діє всеукраїнське фанатське перемир'я[85].

Відвідування[ред. | ред. код]

Починаючи із сезону 2000—2001 до 2013—2014 «Шахтар» незмінно посідав перше місце в Україні за середньою кількістю глядачів на домашніх матчах. Із 2014 року клуб проводить домашні поєдинки поза межами Донецької області. Відвідуваність домашніх матчів «Шахтаря»[86], середня кількість глядачів на грі чемпіонату країни впродовж сезону:

Статистика відвідування в СРСР[ред. | ред. код]

Статистика відвідування в Україні[ред. | ред. код]

Станом на 11 грудня 2021 року

  • У сезоні 2019/20, через пандемію COVID-19, «Шахтар» провів 11 домашніх матчів з глядачами, 5 домашніх матчів відбулися без глядачів.
  • У сезоні 2020/21, через пандемію COVID-19, «Шахтар» провів 5 домашніх матчів з глядачами, 8 домашніх матчів відбулися без глядачів.

Символіка[ред. | ред. код]

Емблема[ред. | ред. код]

Емблема ФК Шахтар Донецьк від 2007 року

Першою емблемою клубу «Стахановець» був шестикутник блакитного кольору із червоною окантовкою, у центрі якого літеру «С» перетинає відбійний молоток. Затверджено дану емблему в травні 1936 року.

У 1946 році, коли спортивне товариство й команда були перейменовані зі «Стахановця» в «Шахтар», на емблемі клубу з'явилися напис ДСТ «Шахтер» (російською мовою), а також зображення терикона й копра.

У середині 1960-х з'явилася нова емблема, де в центрі були два перехрещені молоти, а по колу було нанесено напис «Шахтер» • «Донецк». В ці роки емблема з'явилася на футболці й з тих пір постійно перебуває на ній за винятком декількох сезонів на початку 90-х.

У 1989 році у зв'язку з реорганізацією клубу й створенням госпрозрахункової організації художник Віктор Савілов запропонував ескіз нової емблеми. Уперше на емблемі з'явилися футбольний м'яч і елемент футбольного поля. Віктор Савілов:

« Просто-напросто мені хотілося взяти за основу специфіку нашого регіону — наші шахти. І мені спало на думку площиною футбольного поля розділити м'яч навпіл, нижня половина якраз і символізувала шахтні забої. Саме це і було головною ідеєю.[87] «

У сезоні 1989 року і навіть на початку 1990 донецький «Шахтар» грав зі своїм колишнім логотипом з молоточками на формі. Новий логотип з'явився лише до осені 1990 року. Але з якоїсь причини, логотипу Віктора Савілова не судилося з'явитися на футболках донецьких футболістів. Ця емблема використовувалася тільки в поліграфічної продукції: квитках, програмках до домашніх матчів, сувенірних значках.

1997 року емблемі надали сучасніший вигляд: круглу основу перефарбували в традиційний для гірників помаранчевий колір, м'яч помітно збільшили і зробили класично білим з чорними плямами, зірочки по краях замінили на крапки, смуги навколо «ФК» стали товщим і розділилися на два відрізки — нижні чорні та верхні білі; змінили шрифт леттерінга (напис з назвою команди) на шрифт Revue зі зміненою літерою «Т». Логотип був розроблений на трьох мовах: українській, російській та англійській.

5 грудня 2007 року «Шахтар» представив новий логотип, який розробило італійське представництво компанії «Інтербренд»[88]. Уперше назву команди написано українською мовою.

Символіка:

  • 1936 — рік заснування;
  • молоток і кирка — символ шахтарської праці, промовиста назва клубу;
  • чорно-помаранчеві кольори — символ вугілля та вогню, що виходить з нього, палаючих сердець спортсменів;
  • ш-подібний знак вогню — переспів українського тризубу та перша літера назви клубу «Ш»;
  • помаранчева основа над написом «шахтар» — символ залитих сонцем нових горизонтів;
  • мішенеподібний знак над основою — символ руху до цілі[89].

Гімн[ред. | ред. код]

Славься, родной «Шахтер»!

Никогда не изменит тебе

Небо футбольных звезд, Где горит, как Млечный Путь, Свет твоих побед.

Приспів (2 рази): Для тебя, «Шахтер», зеленые поля, Для тебя, «Шахтер», навсегда судьба моя, Для тебя, «Шахтер», любви моей медаль.

Пусть тебе в чужих сияет городах И хранит от поражений навсегда

Яркая футбольная звезда!

Слова: К. Арсенева

Музика: І. Крутого

Кольори клубу[ред. | ред. код]

Помаранчевий Чорний

Фарм-клуби[ред. | ред. код]

«Шахтар-2»[ред. | ред. код]

Докладніше: Шахтар-2

У 1992 року було організовано «Шахтар-2». На початок сезону 2006-2007 команда знялася зі змагань в першій лізі з метою участі у молодіжному чемпіонаті.

«Шахтар-3»[ред. | ред. код]

Докладніше: Шахтар-3

Було створено 2000 року. У 2015 році команду було розформовано.

Рекордсмени клубу[ред. | ред. код]

Гравці з найбільшою кількістю голів[ред. | ред. код]

Станом на 13 червня 2018[90]

# Ім'я Період Чемпіонат Кубок Єврокубки Інші Всього
1 Бразилія Луїс Адріану 2007-2015 77 16 32 3 128
2 Україна Андрій Воробей[91] 1998-2007 80 22 12 0 114
3 СРСР Віталій Старухін[92] 1973-1981 84 23 3 0 110
4 СРСР Михайло Соколовський[93] 1974-1987 87 11 5 2 105
5 Бразилія Брандау[94] 2002-2008 65 11 15 0 91
6 Бразилія Алекс Тейшейра[95] 2010-2016 67 10 12 0 89
7 СРСРУкраїна Ігор Петров[96] 1982-1991
1994-1996
1998
70 12 2 0 84
8 СРСРУкраїна Сергій Ателькін[97] 1990-1995
1996-1997
2000-2002
61 9 12 0 82
8 СРСРУкраїна Віктор Грачов[98] 1980-1981
1982-1990
1994
65 10 5 0 80
10 Україна Олег Матвєєв[99] 1992-1995
1996-2000
61 16 1 0 78
  • Інші — Національний Суперкубок

Гравці з найбільшою кількістю матчів[ред. | ред. код]

Станом на 24 листопада 2021

Жирним виділено гравців, які досі виступають за клуб
# Ім'я Період Чемпіонат Кубок Єврокубки Інші Всього
1 Хорватія Дарійо Срна[100] 2003 — 2018 339 48 137 12 536
2 Україна Андрій Пятов[101] 2007 — т. ч. 299 39 131 10 487
3 СРСР Михайло Соколовський 1974 — 1987 400 63 18 4 485
4 СРСРУкраїна Сергій Ященко[102] 1982 — 1995 384 51 8 1 444
5 СРСР Юрій Дегтерьов[103] 1967 — 1983 321 47 10 0 378
6 Україна Тарас Степаненко 2010 — т. ч. 232 31 81 11 355
7 Україна Дмитро Шутков[104] 1991 — 2008 267 56 24 0 347
8 СРСР Валерій Рудаков[105] 1974 — 1986 277 44 16 3 340
9 СРСР Валерій Яремченко[106] 1966 — 1978 297 32 8 0 337
10-11 СРСРУкраїна Віктор Грачов 1980 — 1981
1982 — 1990
1994
282 40 6 3 331
10-11 СРСРУкраїна Ігор Петров 1982 — 1991
1994 — 1996
1998
281 39 10 1 331
  • Інші — національний Суперкубок

Наймолодші дебютанти в українській історії[ред. | ред. код]

[107]

# Ім'я Дата народження Дата дебюту Турнір Суперник (рахунок) Вік
1. Україна Геннадій Зубов 12.09.1977 31.10.1994 Кубок України «Система-Борекс» (Бородянка) 2:1 17 років 49 днів
2. Україна Олександр Воскобойник 26.01.1976 08.08.1993 Чемпіонат України «Металург» (Запоріжжя) 3:0 17 років 194 дні
3. Україна Дмитро Молдован 31.03.1987 29.10.2004 Чемпіонат України «Кривбас» (Кривий Ріг) 2:1 17 років 212 днів
4. Україна Дмитро Чигринський 07.11.1986 19.06.2004 Чемпіонат України «Металург» (Запоріжжя) 5:0 17 років 225 днів
5. Грузія Гіоргі Арабідзе[108] 04.03.1998 27.10.2015 Кубок України «Тернопіль» 4:0 17 років 237 днів

Головні тренери[ред. | ред. код]

Олег Ошенков
Віктор Носов
Невіо Скала
Віктор Прокопенко
Мірча Луческу
Період Ім'я Трофеї
1936—1937 СРСР Микола Наумов
1938 СРСР Василь Борисенко
1938 СРСР Григорій Архангельский
1939—1941 СРСР Абрам Дангулов
1944—1945 СРСР Микола Кузнецов
1946—1948 СРСР Олексій Костилєв
1949 СРСР Георгій Мазанов
1949—1951 СРСР Віктор Новіков
1952 СРСР Костянтин Квашнін
1952—1956 СРСР Олександр Пономарьов
1956—1957 СРСР Василь Єрмилов
1958 СРСР Абрам Дангулов
1959 СРСР Віктор Новіков
1959—1960 СРСР Костянтин Щегоцький
1960 СРСР Василь Соколов
1960—1969 СРСР Олег Ошенков 2 Кубки СРСР
1969—1970 СРСР Юрій Войнов
1970—1971 СРСР Артем Фальян
1971 СРСР Юрій Захаров
1971—1972 СРСР Микола Морозов
1972—1973 СРСР Олег Базилевич
1974 СРСР Юрій Захаров
1974—1978 СРСР Володимир Сальков
1979—1985 СРСР Віктор Носов 2 Кубки СРСР
1 Суперкубок СРСР
1986 СРСР Олег Базилевич
1987—1989 СРСР Анатолій Коньков
1989—1994 СРСР/Україна Валерій Яремченко
1995 Росія Володимир Сальков 1 Кубок України
1995—1996 Україна Валерій Рудаков
1996—1999 Україна Валерій Яремченко 1 Кубок України
1999 Росія Анатолій Бишовець
1999 Україна Олексій Дрозденко
1999—2001 Україна Віктор Прокопенко 1 Кубок України
2001—2002 Україна Валерій Яремченко
2002 Італія Невіо Скала 1 Чемпіонат України
1 Кубок України
2003 Україна Валерій Яремченко
2003—2004 Німеччина Бернд Шустер
2004 Україна Віктор Прокопенко
2004—2016 Румунія Мірча Луческу 8 Чемпіонатів України
6 Кубків України
7 Суперкубків України
1 Кубок УЄФА
2016—2019 Португалія Паулу Фонсека 3 Чемпіонати України
3 Кубка України
1 Суперкубок України
2019—2021 Португалія Луїш Каштру
2021—2022 Італія Роберто Де Дзербі 1 Суперкубок України
2022— т. ч. Хорватія Ігор Йовичевич

Відомі гравці та їх досягнення[ред. | ред. код]

Віталій Старухін

Футболіст року в Україні[ред. | ред. код]

Найкращі бомбардири Чемпіонату України[ред. | ред. код]

Найкращі бомбардири Кубка України[ред. | ред. код]

Футболісти, які забивали більше 1 голу в Суперкубку України[ред. | ред. код]

Інші відомі футболісти[ред. | ред. код]

За часів СРСР[ред. | ред. код]

Андрій П'ятов
Ярослав Ракицький
Едуардо

За часів незалежної України[ред. | ред. код]

Андрій Воробей з символічною футболкою «Шахтаря» в честь 100 забитих голів за клуб.
Геннадій Орбу

Іноземці[ред. | ред. код]


Учасники міжнародних змагань[ред. | ред. код]

Генріх Мхітарян
Джуліус Агахова
Жадсон

Докладніше: Категорія:Футболісти «Шахтаря» (Донецьк)

Ювілейні голи[ред. | ред. код]

В чемпіонаті[ред. | ред. код]

Ювілейні голи у чемпіонатах України
Прізвище та ім'я футболіста Дата Суперник рахунок
100 Валерій Кривенцов 7 листопада 1993 «Карпати» 3:0
200 Геннадій Орбу 11 серпня 1995 «Кремінь» 4:1
300 Олександр Бабій 11 червня 1997 «Ворскла» 4:0
400 Олег Матвєєв 20 вересня 1998 «Ворскла» 7:3
500 Геннадій Зубов 20 червня 2000 «Зірка» 2:6
600 Сергій Попов 31 жовтня 1998 «Металург» З 0:3
700 Анатолій Тимощук 14 вересня 2003 «Чорноморець» 4:1
800 Брандау 25 травня 2005 «Дніпро» 2:0
900 Маріуш Левандовський 27 жовтня 2006 «Карпати» 4:1
1000 Фернандінью 11 травня 2008 ФК «Харків» 0:3
1100 Дуглас Коста 28 березня 2010 «Арсенал» 3:1
1200 Дентінью 29 жовтня 2011 «Олександрія» 2:3
1300 Олександр Кучер 1 березня 2013 «Волинь» 4:1
1400 Тарас Степаненко 15 серпня 2014 «Олімпік» 0:5
1500 Едуардо 30 жовтня 2015 «Зоря» 1:7
1600 Факундо Феррейра 30 квітня 2017 «Олександрія» 1:0
1700 Марлос 15 вересня 2018 «Олександрія» 0:2
1800 Микола Матвієнко 6 грудня 2019 «Олімпік» 3:0
1900 Данило Сікан 18 вересня 2021 «Маріуполь» 0:5

В єврокубках[ред. | ред. код]

Ювілейні голи у єврокубках[109]
Прізвище та ім'я футболіста Дата Суперник рахунок
1 Володимир Роговський 15 вересня 1976 «Динамо» (Берлін) (д) 3:0
100 Маріуш Левандовський 1 жовтня 2002 «Аустрія» (д) 1:0
200 Олексій Гай 20 серпня 2009 «Сівасспор» (г) 3:0
300 Тайсон 10 березня 2016 «Андерлехт» (д) 3:1

Дербі[ред. | ред. код]

Всеукраїнське дербі[ред. | ред. код]

Емблема «Динамо»

Всеукраїнське футбольне дербі — протистояння найсильніших і найтитулованіших українських футбольних клубів — «Динамо» (Київ) та «Шахтар» (Донецьк). Перша зустріч цих команд була 18 липня 1938. Найбільша перемога була у донецького клубу, з рахунком 6-0 у 1950 році. А найрезультативніший матч, закінчився з рахунком 6-2 на користь київського клубу.

Особливої популярності дербі набуло у 2000 році, коли «Шахтар» став грандом українського футболу. Кожна гра супроводжується сутичками і різними бійками. Але, протистояння цих двох клубів, у кубку, суперкубку, чемпіонаті, єврокубках, не втрачає інтриги.

Донецьке дербі: «Металург»[ред. | ред. код]

Одне з донецьких дербі — «Шахтар» — «Металург», входить до ряду найцікавіших українських футбольних протистоянь. Перша зустріч клубів була у 1998 році, коли переміг «Металург» з рахунком 2-0. На жаль, через фінансові проблеми «Металурга», це дербі не відбувається з 2015 року.

Донецьке дербі: «Олімпік»[ред. | ред. код]

Друге донецьке дербі, після розвалу «Металурга», стало головним протистоянням донецьких клубів. Перший матч команд було зіграно у 2014 році, коли «Олімпік» провів свій дебютний сезон в УПЛ. Саме у цьому матчі Тарас Степаненко забив 1400 гол донеччан у Чемпіонаті України. А у наступному році «Шахтар» вже пропустив перші голи від «Олімпіка», авторами яких були Гегам Кадимян і Володимир Лисенко. Після розформування «Олімпіка» дербі не відбувається.

Власники та фінанси[ред. | ред. код]

Власник і президент — Рінат Ахметов (основний бізнес — металургія, оцінка активів від «Фокусу» — $7,7 млрд[110]). Генеральний спонсор — Систем кепітал менеджмент. Бюджет (видаткова частина) клубу в сезоні 2014/15 становив 95 млн дол.[111], прибуткова частина була на рівні ~64 млн дол.[112] Титульним партнером футбольного клубу є компанія «Parimatch Ukraine».[113]

2016 року клуб змінив підхід до трансферної політики. Клуб планує витрачати невеликі кошти на трансфери або ж узагалі цього не робити. Натомість президент клубу планує вирощувати і продавати гравців.

Благодійність[ред. | ред. код]

Рустам Худжамов

Боротьба з сирітством[ред. | ред. код]

Клуб організовує благодійні акції. Зокрема, розвиває сайт Сирітству — ні спільно з благодійним фондом «Розвиток України», метою якого є пошук нових сімей для дітей-сиріт. В базі сайту є більше 9 тис. анкет. На презентації партнерства голкіпер донеччан Рустам Худжамов і його дружина Стелла також усиновили дитину.[114]

«Донбас Арена»[ред. | ред. код]

Під час російсько-української війни стадіон «Донбас Арена» використовує гуманітарний фонд «Допоможемо» для роздачі допомоги жителям окупованих територій. Стадіон символічно названо «Ареною милосердя».[115] Стадіон[116], так само як і резиденція[117] та підприємства Ріната Ахметова продовжують перебувати під охороною та працювати, їх не чіпає й не націоналізовує «влада» «ДНР»[118].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Через повномасштабне російське вторгнення в Україну сезон було завершенно достроково без визначення призерів.
  2. Футбольні переселенці. zaxid.net. Архів оригіналу за 4 червня 2020. Процитовано 27 травня 2020. 
  3. а б Шахтар переїхав до Святошина. ua-football.com. 27 березня 2017. Архів оригіналу за 25 лютого 2022. Процитовано 27 травня 2020. 
  4. Інформація про тренувальний комплекс «Святошин» на офіційному сайті ФК «Шахтар» (Донецьк). shakhtar.com. Офіційний сайт ФК «Шахтар» (Донецьк). Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 27 травня 2020. 
  5. а б Львів став притулком для донецьких команд. dt.ua. Архів оригіналу за 26 березня 2019. Процитовано 27 травня 2020. 
  6. а б Офіційно: «Шахтар» гратиме усі домашні матчі на «Арені Львів». zaxid.net. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 27 травня 2020. 
  7. Шахтар підписав договір з ОСК Металіст. ua-football.com. 30 січня 2017. Архів оригіналу за 11 січня 2018. Процитовано 27 травня 2020. 
  8. а б в «Шахтар» збирається грати домашні матчі в Києві. ukrainefootball.net. 6 грудня 2019. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 27 травня 2020. 
  9. а б в «Шахтар» проведе залишок сезону на «Олімпійському». ua-football.com. 27 травня 2020. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 27 травня 2020. 
  10. а б «Шахтар» заявив НСК «Олімпійський» як свій домашній стадіон. dynamo.kiev.ua. 11 серпня 2020. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 12 серпня 2020. 
  11. а б «Шахтар» змінив домашній стадіон. Контракт з НСК «Олімпійський» підписаний на три роки. ua-football.com. 27 вересня 2020. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020. 
  12. а б Історія ФК «Шахтар» (Донецьк) | Офіційний сайт ФК «Шахтар» (Донецьк). shakhtar.com. Архів оригіналу за 10 лютого 2022. Процитовано 10 лютого 2022. 
  13. Товарищ Наумов (Журнал «Футбол в лицах» № 3 2005) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  14. Откуда у «Шахтера» появились молоточки (zaboysultra.com) [Архівовано 24 липня 2010 у Wayback Machine.](рос.)
  15. Сторінка уболівальників «Шахтаря»/історія клубу [Архівовано 20 листопада 2008 у Wayback Machine.](рос.)
  16. Евро-Футбол.Ру - новости футбола, результаты и обзоры матчей. www.euro-football.ru (рос.). Архів оригіналу за 10 лютого 2022. Процитовано 10 лютого 2022. 
  17. «Убийца Алика Грека» Синенко может не дожить до нового приговора («Народна правда», 28 листопада 2008) [Архівовано 20 жовтня 2009 у Wayback Machine.](рос.)
  18. Нарешті відбулося відкриття Донбас Арени. Архів оригіналу за 21 вересня 2016. Процитовано 9 липня 2016. 
  19. 17 гравців «Шахтаря» стали заслуженими майстрами спорту
  20. «Шахтар» декласував «Таврію» у матчі за Суперкубок України Читайте більше тут: http://zik.ua/news/2010/07/05/shahtar_deklasuvav_tavriyu_u_matchi_za_superkubok_ukrainy_235564. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 7 липня 2016. 
  21. «Шахтар» переміг «Арсенал» у Лізі чемпіонів. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 7 липня 2016. 
  22. «Шахтар» переміг лондонський «Арсенал» 2:1. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 7 липня 2016. 
  23. «Рома» — «Шахтар» — 2:3. Розгром «вовків» за 12 хвилин. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 7 липня 2016. 
  24. Здійснилося: Шахтар перемагає Рому. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 7 липня 2016. 
  25. Олександр Рибка хотів схуднути і тепер проведе без футболу два роки. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 7 липня 2016. 
  26. Рыбка покидает Шахтёр. Архів оригіналу за 1 серпня 2016. Процитовано 7 липня 2016. 
  27. Каніболоцький переходить у «Шахтар»?. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 7 липня 2016. 
  28. Генрих Мхитарьян стал лучшим бомбардиром чемпионата Украины 2012—2013. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 7 липня 2016. 
  29. Генрих Мхитарян официально перешел в «Боруссию». Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 7 липня 2016. 
  30. Шахтар покидає Луїс Адріано. Архів оригіналу за 21 вересня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  31. https://24hbetting.ru/novosti-sporta/bavariya-priobrela-duglasa-kostu-2506/ Бавария приобрела Дугласа Косту Читать полностью: https://24hbetting.ru/novosti-sporta/bavariya-priobrela-duglasa-kostu-2506/
  32. Лига чемпионов: Шахтеру достались Реал, ПСЖ и Мальме. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  33. Протокол: Шахтар 3:4 Реал. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  34. Шахтер минимально уступил Мальме в Швеции. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  35. Трансфер Тейшейри став рекордним в історії українського футболу. Архів оригіналу за 5 лютого 2016. Процитовано 5 лютого 2016. 
  36. Головин вошел в число претендентов на Golden Boy-2016. sport-express.ru (рос.). 29 вересня 2016. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 8 січня 2021. 
  37. Шахтар зіграє з Шальке-04. Архів оригіналу за 17 серпня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  38. Шахтер сыграл вничью с Шальке. Архів оригіналу за 27 квітня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  39. «Шахтар» переміг «Шальке» й вийшов у наступний раунд. Архів оригіналу за 11 жовтня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  40. Шахтар зіграє з бельгійським Андерлехтом. Архів оригіналу за 21 вересня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  41. Шахтар упевнено переміг Андерлехт
  42. Шахтар пробився до чертьфіналу Ліги Європи. Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  43. «Шахтер» узнал соперника в четвертьфинале Лиги Европы. Архів оригіналу за 8 червня 2020. Процитовано 8 червня 2020. 
  44. Шахтар переміг Брагу на виїзді. Архів оригіналу за 14 серпня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  45. «Гірники» забили супернику в матчі-відповіді 4 сухих голи. Архів оригіналу за 7 серпня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  46. Шахтёр сыграл вничью с «Карпатами» и занял второе место в чемпионате Украины. Архів оригіналу за 14 вересня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  47. Шахтар переміг Динамо з рахунком 3:0. Архів оригіналу за 3 травня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  48. Жорстка бійка в матчі Шахтар — Динамо. Архів оригіналу за 6 липня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  49. Дубина, Олег. Ліга Європи. Як «Шахтар» у Харкові програв «Сельті» (ФОТОРЕПОРТАЖ). doa.in.ua (uk-ua). Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 24 лютого 2017. 
  50. Донецький Шахтар змінив місце реєстрації. UA-Футбол. 14 лютого 2018. Архів оригіналу за 16 лютого 2018. Процитовано 15 лютого 2018. 
  51. ФК «Шахтар» підписав контракт із португальським тренером Луїшем Каштру. Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 21 грудня 2021. 
  52. Benvenuto, Roberto! (UA). 25 травня 2021. Архів оригіналу за 19 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2021. 
  53. а б в Не брав участі в розіграші Кубка СРСР
  54. Не потрапив у сітку розіграшу Кубка СРСР
  55. а б Попередній турнір
  56. а б Фінальний турнір
  57. Не проводився
  58. Проводився два сезони 1959/60
  59. Попередній турнір, 2 підгрупа
  60. Фінальний турнір за 13-18 місця
  61. Перехідні ігри за право лишитися в класі «А»
  62. а б Попередній турнір, 1 підгрупа
  63. Фінальний турнір за 11-22 місця
  64. Фінальний турнір за 1-12 місця
  65. Група 2
  66. Кваліфікований на участь
  67. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 8 січня 2021. 
  68. Ігор Йовічевіч: «Тренувати «Шахтар» – це абсолютний привілей». shakhtar.com. 14 липня 2022. 
  69. Гравці в оренді Шахтар Донецьк. 
  70. Гравці в оренді Шахтар Донецьк II. 
  71. Гравці в оренді Шахтар Донецьк U-19. 
  72. Генеральний секретар УЄФА Девід Тейлор відвідав «Шахтар». Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 10 червня 2016. 
  73. УЄФА дозволив грати міжнародні матчі лише в Києві та Львові. liga.net. 15 травня 2014. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Процитовано 27 травня 2020. 
  74. Петро Іванов: Шахтар отримав дозвіл Прем'єр-ліги грати на інших стадіонах. ua-football.com. 13 серпня 2015. Архів оригіналу за 17 серпня 2015. Процитовано 27 травня 2020. 
  75. Шахтар в Одесі розгромив Карпати. dt.ua. Архів оригіналу за 8 січня 2016. Процитовано 27 травня 2020. 
  76. У Одесі донецький ФК "Шахтар" проведе репетицію перед Лігою чемпіонів. news.pn. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 27 травня 2020. 
  77. "Шахтар" не буде грати єврокубкові матчі в Одесі. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 27 травня 2020. 
  78. Архівована копія. Архів оригіналу за 1 лютого 2017. Процитовано 30 січня 2017. 
  79. «Шахтар» і «Динамо» ділитимуть НСК «Олімпійський» в наступному сезоні. sportarena.com. 11 серпня 2020. Процитовано 12 серпня 2020. 
  80. «Шахтар» відкриє офіс на НСК «Олімпійський». sport.24tv.ua. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 10 жовтня 2020. 
  81. І на НСК «Олімпійський». «Шахтар» планує відкрити в Києві кілька фан-шопів. sport.ua. Архів оригіналу за 13 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020. 
  82. За які клуби вболівають українські любителі футболу (kiis.com.ua, 06.07.2011)[недоступне посилання з травня 2019]
  83. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 жовтня 2016. Процитовано 31 серпня 2016. 
  84. Стосунки між клубами: «Шахтар» (ultras.org.ua, 2013)
  85. Українські ультрас оголошують перемир'я [Архівовано 2 листопада 2016 у Wayback Machine.] (ultras.org.ua, 22.02.2014)
  86. За даними довідників Юрія Ландера та сторінки fpl.ua
  87. №26 «Эмблема Савилова и логотипы-фантомы донецкого Шахтёра» 1991-2007. Архів оригіналу за 19 серпня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  88. Історія емблеми. Архів оригіналу за 25 червня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  89. Презентация нового логотипа ФК «Шахтер». Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 5 липня 2016. 
  90. Топ-10 бомбардирів Шахтаря: історичний зріз [Архівовано 25 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
    Луїс Адріано та його голи [Архівовано 25 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
    Шахтар Донецьк — всі бомбардири в Чемпіонаті України з футболу [Архівовано 13 червня 2018 у Wayback Machine.]
  91. Футболіст Воробєй Андрій — Інформаційно-статистична база УАФ. db.uaf.ua. 
  92. Виталий СТАРУХИН — Футболфан. Архів оригіналу за 29 листопада 2012. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  93. Михаил СОКОЛОВСКИЙ — Футболфан. Архів оригіналу за 29 листопада 2012. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  94. Футболіст Лемос да Сільва Еваеверсон — Інформаційно-статистична база УАФ. db.uaf.ua. 
  95. Алекс Тейшейра переходить до Цзянсу Сайнті. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 13 червня 2018. 
  96. Игорь ПЕТРОВ — Футболфан. Архів оригіналу за 3 грудня 2012. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  97. Футболіст Ателькін Сергій — Інформаційно-статистична база ФФУ. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 червня 2018. 
  98. Виктор ГРАЧЁВ — Футболфан. Архів оригіналу за 6 грудня 2012. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  99. Футболіст Матвєєв Олег — Інформаційно-статистична база ФФУ. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 13 червня 2018. 
  100. Дарійо Срна. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 13 червня 2018. 
  101. Андрій Пятов. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 13 червня 2018. 
  102. Ященко. Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  103. Дегтерев. Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  104. Футболіст Шутков Дмитро — Інформаційно-статистична база УАФ. db.uaf.ua. 
  105. Рудаков. Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  106. Яремченко. Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 13 червня 2018.  (рос.)
  107. Трубін — серед наймолодших дебютантів. Архів оригіналу за 4 червня 2019. Процитовано 4 червня 2019. 
  108. Гіоргі Арабідзе — у числі самих юних дебютантів. Архів оригіналу за 27 жовтня 2015. Процитовано 27 жовтня 2015. 
  109. 300 голів Шахтаря в єврокубках: інфографіка. Архів оригіналу за 2 квітня 2016. Процитовано 2 квітня 2016. 
  110. «Фокус» представляет «100 самых богатых людей Украины» [Архівовано 30 травня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  111. ФК «Шахтар» [Архівовано 13 червня 2016 у Wayback Machine.] (scm.com.ua)
  112. ФК «Шахтар» заплатив майже ₴350 млн податків у 2015 році [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] (zaxid.net)
  113. У Києві відбулася конференція з розвитку жіночого футболу в Україні та світі. Інтерфакс-Україна (укр.). Архів оригіналу за 10 лютого 2022. Процитовано 10 лютого 2022. 
  114. Голкіпер "Шахтаря" усиновив хлопчика. Gazeta.ua. Архів оригіналу за 12 серпня 2016. Процитовано 4 червня 2016. 
  115. На що перетворилася "Донбас Арена" за два роки війни. Останні новини в Україні за годину | Свіжі останні новини дня онлайн | Обозреватель. Архів оригіналу за 28 травня 2016. Процитовано 4 червня 2016. 
  116. Шлях Захарченка: як з торговця курятиною ліпили об'єкт сепаратистського культу. Архів оригіналу за 3 серпня 2016. Процитовано 27 червня 2016. 
  117. Предел прочности Ахметова [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  118. Бородай рассказал о роли Ахметова в поддержке ДНР [Архівовано 19 вересня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Соскин А. Всё о футболе. Страны. Клубы. Турниры. Футболисты. Тренеры. Судьи. — Москва: Физкультура и спорт, 1972. — 448 с.
  • Левицкий М. Ю., Бабешко А. А. «Шахтеру» — 50. Справочник-календарь. — Донецк: Радянська Донеччина, 1986. — 144 с.
  • «Великие клубы». Приложение к еженедельнику «Футбол» № 3 (26) — березень 2007 [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.]
  • Кудырко А. Л. Футбол Украины-2008: Статистический справочник. — Киев: КНТ, 2008. — 528 с. ISBN 978-966-373-441-5
  • 65 років футбольній команді «Шахтар» (Донецьк) // Календар знаменних і пам'ятних дат Донецької області. 2001 рік. — Донецьк, 2000. — С. 44–47.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]