Мікава Гун'їті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Гун'їті Мікава)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гун'їті Мікава
яп. 三川軍一
Gunichi Mikawa.jpg
Народження 29 серпня 1888(1888-08-29)
префектура Хіросіма, Японія
Смерть 28 лютого 1981(1981-02-28) (92 роки)
Японія
Країна Flag of Japan (1870–1999).svg Японія
Приналежність Японська імперія
Рід військ Naval Ensign of Japan.svg Імператорський флот Японії
Освіта Naval War College[d] і Військова академія флоту Японії
Роки служби 1910-1945
Звання Віце-адмірал
Командування крейсер «Аоба»,
крейсер «Текай»,
лінкор «Кірісіма» та ін.
Третій Військово-Морський Дивізіон, 8-й флот, 2-й Південний експедиційний флот, 3-й Південний експедиційний флот та ін.
Війни / битви
Нагороди Орден Вранішнього Сонця
Орден Священного скарбу
Мікава Гун'їті у Вікісховищі?

Гун'їті Мікава (яп. 三川軍一; 29 серпня 1888(18880829), префектура Хіросіма — 28 лютого 1981) — адмірал Японського імперського флоту під час Другої світової війни. Мікава командував важкими крейсерами і отримав блискучу перемогу над флотом США і Австралії в бою біля острова Саво.

Крейсерська ескадра під командуванням Мікави потопила три крейсери США і австралійський важкий крейсер «Канберра»; сили Мікави не втратили жодного корабля, хоча важкий крейсер «Како» був потоплений торпедою американського підводного човна «S-44» по дорозі на базу в Рабаулі в архіпелазі Бісмарка. Подальша кар'єра Мікави складалася не так вдало, а після втрати конвою в битві в морі Бісморка його призначали на менш важливі посади.

Мікава пережив війну і повернувся в Японію, де помер у віці 92 років.

Початок кар'єри[ред. | ред. код]

Мікава народився в префектурі Хіросіма. Він закінчив Військову академію Імператорського флоту в складі 38-го випуску (разом з Гото Арімото) в 1910 році, він був третім по успішності серед 149 кадетів. Після мічманської служби на крейсерах «Соя» (1907—1916) і «Асама», а також броненосцях «Сацума» і «Конго», він навчався в артилерійській і торпедній школах в 1913—1914 роках. В кінці 1914 року він приєднався до команди крейсера «Асо», де служив всю Першу Світову війну. Після цього Мікава служив на лінкорі «Сугі» і транспортному судні «Сейто», а також навчався в Вищій військовій академії Імператорського флоту Японії.

В 1919—1920 роках лейтенант Мікава був включений в склад делегації, відправленої підписувати Версальський договір в Париж[1].

В 1920-х роках Гун'їті служив штурманом на декількох кораблях, включаючи лінійний крейсер «Харуна» і легкі крейсери «Тацута», «Ікома» і «Асо». Він займав пост інструктора в Торпедній академії, а також інші важливі посади. В кінці десятиліття капітан 3-го рангу Мікава в складі делегації відправився на морську конференцію в Лондон, ставши після цього військовим аташе в Парижі. Після підвищення до капітана в кінці 1930-х повернувся в Японію.

Мікава став командиром важких крейсерів «Аоба» і «Текай» і лінкора «Кірісіма» в середині 1930-х. Мікава отримав пост контр-адмірала 1 грудня 1936 року.

З 1 грудня 1936 по 15 листопада 1937 року мікава був начальником штаба 2-го флоту Японської імперії. Мікава працював в Генеральному штабі Імператорського флоту і в Імператорській ставці в 1937—1939 роках, а потім повернувся на море командувати загонами кораблів, спочатку крейсерів, а потім лінкорів. Отримав звання віце-адмірала 15 листопада 1940 року[2].

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Під час нападу на Перл-Гарбор Мікава командував лінкором 3-ї дивізії лінкорів. Він особисто вів в бій атакуючі судна, які складали наступаючу частину флоту, в той час як інші кораблі прикривали висадку піхоти в Британську Малайю. Мікава брав участь в битвах в Індійському океані і Мідвеї.

З 14 липня 1942 року до 1 квітня 1943 року Мікава командував новоствореним 8-м флотом в південній частині Тихого океану, що базувався в Рабаулі і Кав'єнгу. Гун'їті вів японські військові кораблі, що брали участь в битві за Гуадалканал і кампанії на Соломонових островах. В ніч з 8 на 9 серпня 1942 року Мікава командував декількома важкими крейсерами і есмінцем, які нанесли флоту США і Австралії важкі втрати, потопивши чотири важких крейсери союзників в битві біля острова Саво.

Проте, за невдачі Мікаву жорстко критикувало керівництво: 8 серпня після перемоги біля острова Саво замість повернення в Рабаул він міг би атакувати транспорти Союзників, що розвантажувалися південніше від зони бойових дій. Ті кораблі постачання, що вціліли, забезпечили висадку на Гуадалканал піхотинців з озброєнням.

В ніч з 13 на 14 листопада 1942 року Мікава вів в бій декілька крейсерів, які завдали важких втрат авіабазі Гендерсон-філд на Гуадалканалі під час морської битви за Гуадалканал.

Незабаром Мікава змушений був взяти на себе відповідальність за втрату більшості Соломонових островів, після цього направився в тил, на Філіппіни. Мікава доповів командуванню, що битви на Соломонових островах були безнадійними та незважаючи на фактичну правоту Мікави, командування відмовилося його вислухати.

З квітня по вересень 1943 року Мікава займав організаційні посади на суходолі; з 3 вересня 1943 року по 18 червня 1944 він командував 2-м Південним експедиційним флотом на Філіппінах. Пізніше він командував маленьким Південно-західним флотом та розбитим 13-м авіаційним флотом з 18 червня до 1 листопада 1944, також на Філіппінських островах.

Після війни адмірал Мікава провів тихе та спокійне життя, помер в 1981 році у віці 92-х років, переживши майже все американське командування Другої Світової війни.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Naval Historical Center, [1]. Text is public domain and therefore not copyrighted.
  2. Naval Historical Center

Література[ред. | ред. код]

  • D'Albas, Andrieu (1965). Death of a Navy: Japanese Naval Action in World War II. Devin-Adair Pub. ISBN 0-8159-5302-X. 
  • Dull, Paul S. (1978). A Battle History of the Imperial Japanese Navy, 1941-1945. Naval Institute Press. ISBN 0-87021-097-1. 
  • Frank, Richard B. (1990). Guadalcanal : The Definitive Account of the Landmark Battle. New York: Penguin Group. ISBN 0-14-016561-4. 
  • Lacroix, Eric; Linton Wells (1997). Japanese Cruisers of the Pacific War. Naval Institute Press. ISBN 0-87021-311-3. 
  • Loxton, Bruce; Chris Coulthard-Clark (1997). The Shame of Savo: Anatomy of a Naval Disaster. Australia: Allen & Unwin Pty Ltd. ISBN 1-86448-286-9. 
  • Morison, Samuel Eliot (1958). The Struggle for Guadalcanal, August 1942 – February 1943, vol. 5 of History of United States Naval Operations in World War II. Boston: Little, Brown and Company. ISBN 0-316-58305-7.