Густаво Горріті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Густаво Горріті
ісп. Gustavo Gorriti
Gustavo Gorriti Ellenbogen.jpg
Народився 1948[1]
Ліма, Перу
Країна Flag of Peru (state).svg Перу
Діяльність журналіст, письменник
Знання мов іспанська[2]
Нагороди

Густаво Андрес Горріті Елленбоген (ісп. Gustavo Andrés Gorriti Ellenbogen; нар. 4 лютого 1948 року, Ліма, Перу)[3] — перуанський журналіст, відомий статтями про повстанські групи, корупцію в уряді та торгівлю наркотиками. У 2011 році Європейський центр журналістики назвав його «нагородженим найбільшою кількістю призів, ніж, можливо, будь-який інший перуанський журналіст».[3]

Журналістика в Перу[ред. | ред. код]

Горріті вперше здобув популярність як журналіст у 1980-х роках, висвітлюючи внутрішні конфлікти в Перу між урядом і терористичними групами, такими як Світлий Шлях.[4] На додаток до своїх новинних статей, він написав тритомне дослідження про організацію.[5]

Працюючи на тижневик Caretas в 1992 році, він написав про зв'язки між урядом і наркоторговцями, особливо про причетність Владіміро Монтесіноса, радника президента Альберто Фухіморі.[3][6] Після його публікації спецзагін перуанської армії увірвався в його будинок і викрав його. Це сталося під час перуанської конституційної кризи 1992 року, коли Фухіморі розпустив конгрес і затримав декількох опозиційних діячів.[4]

Горріті був звільнений 8 квітня, через два дні після його першого викрадення.[5] За його словами, міжнародне втручання врятувало йому життя.

У вигнанні[ред. | ред. код]

Після звільнення Горріті залишив Перу.[4] Деякий час працював в США, спершу співробітником в Фонді Карнегі за міжнародний мир у Вашингтоні, згодом Університеті Маямі.[7]

У 1996 році Горріті переїхав в Панаму. Він знову почав писати про зв'язки між державними службовцями і наркоторговцями, і знову був об'єктом погроз.[8]

Він здійснив журналістське розлідування про відмивання грошей колумбійського наркокартеля Калі. Він також писав про кумівство панамського президента Ернесто Пелеса Балладераса[9], а в 1997 році звернув особливу увагу на те, що агент картеля вніс 51 000 доларів у президентську кампанію Переса Балладареса. Коли його робоча віза закінчилася, панамський уряд відмовився поновити її, викликавши бурю критики з боку міжнародної преси та місцевих опозиційних партій. Горріті переховувався в офісах газети Prensa, а також газеті вдалося затримати його депортацію через позов до Панамського Верховного Суду.[7]

Americas Watch і Комітет захисту журналістів (CPJ) виступили з заявами на підтримку Горріті. Підтримку також висловили британський письменник Джон Ле Карре і перуанський романіст Маріо Варгас Льйоса.[7] Уряд США натиснув на Панаму,[8] а справу Горріті також було додано до реєстру Міжамериканської комісії з прав людини Організації американських держав.[7] Панамський уряд поступився і віза Горріті пізніше була поновлена.[8]

У 1999 році проти Горріті і трьох журналістів газети Prensa було висунено обвинувачення за наклеп у статті, в якій вониствержували, що наркоторговець пожертвував гроші на кампані. Генерального прокурора Хосе Антоніо Сосса, а сам Сосса контролював розслідування проти наркоторгівлі.[10]

Справу було відхилено апеляційним судом у 2003 році.[11]

IDL Reporteros[ред. | ред. код]

У 2009 році перуанський президент Альберто Фухіморі був засуджений перуанським судом за викрадення опозиціонерів, включаючи Горріті, та інші порушення прав людини і засуджений до 25 років позбавлення волі.[12][13]

Горріті повернувся до Перу, почав працювати у щоденній газеті Peru21, а також став журналістом Instituto de Defensa Legal (IDL).[14]

У 2009 році він запустив експериментальний сайт журналістських розслідувань Idl Reporteros.[3]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Горріті одружений, має двох дітей.[15] Він є шестиразовим чемпіоном Перу з дзюдо.[4]

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

У 1986 році Горріті було надано стипендію Німана Гарвардського університету.[3] У 1992 році він був удостоєний премії Марії Мурс Кабот Колумбійського університету за «просування свободи преси та міжамериканського розуміння».[16][17]

У 1998 році він отримав Міжнародну премію за свободу преси американського Комітету захисту журналістів, який відзначає журналістів, які демонструють мужність у захисті свободи преси, незважаючи на напади, погрози або ув'язнення.[4]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Національна бібліотека Іспанії — 1711.
  2. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  3. а б в г д Francesco Conte (26 May 2011). Investigative journalism according to Gustavo Gorriti: 'Never allow fear to become an editor'. European Journalism Centre. Архів оригіналу за 3 серпень 2011. Процитовано 26 August 2012. 
  4. а б в г д 1998 Press Freedom Awards-Gorriti. Committee to Protect Journalists. Архів оригіналу за 3 вересень 2012. Процитовано 26 August 2012. 
  5. а б Nathaniel C. Nash (8 April 1992). Peru Chief Orders New Mass Arrests. The New York Times. Архів оригіналу за 28 August 2012. Процитовано 28 August 2012. 
  6. Gustavo Gorriti gana el Premio Nuevo Periodismo CEMEX+FNPI en la modalidad Homenaje (es). fnpi. 9 September 2010. Архів оригіналу за 19 листопад 2011. Процитовано 28 August 2012. 
  7. а б в г Larry Rohter (4 September 1997). Panama's Move to Oust Editor Sets Off Storm. The New York Times. Архів оригіналу за 7 березень 2016. Процитовано 28 August 2012. 
  8. а б в Rewarding Courage. NewsHour. PBS. 25 November 1998. Архів оригіналу за 31 серпень 2012. Процитовано 26 August 2012. 
  9. Robert C. Harding (2006). The History of Panama. Greenwood. с. 127–28. ISBN 978-0313333224. Процитовано 29 August 2012. 
  10. Police surround homes of three journalists charged with criminal defamation. International Freedom of Expression Exchange. 9 August 2000. Архів оригіналу за 15 жовтень 2012. Процитовано 28 August 2012. 
  11. Judge overturns decision barring journalist from leaving country. The Committee to Protect Journalists. 29 October 2003. Архів оригіналу за 3 вересень 2012. Процитовано 28 August 2012. 
  12. Why Washington is worried about Peru. The Guardian. 2 June 2011. Архів оригіналу за 30 вересень 2013. Процитовано 28 August 2012. 
  13. Joshua Partlow and Lucien Chauvin (8 April 2009). Peru's Fujimori Gets 25 Years. The Washington Post. Архів оригіналу за 7 листопад 2012. Процитовано 28 August 2012. 
  14. Lois Fiore (22 September 2003). Gustavo Gorriti.(1986). Nieman Reports. Архів оригіналу за 18 October 2017. Процитовано 29 August 2012.  Closed Access logo alternative.svg (необхідна підписка)
  15. Juanita Darling (13 September 1997). Visa Refusal Seen as Effort to 'Gag' Defiant Peruvian Editor. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 5 березень 2016. Процитовано 28 August 2012. 
  16. Columbia University to Honor 4 Journalists. The New York Times. 28 October 1992. Архів оригіналу за 26 травень 2015. Процитовано 28 August 2012. 
  17. The Maria Moors Cabot Prizes. Columbia University School of Journalism. Архів оригіналу за 28 серпня 2012. Процитовано 26 August 2012. 

Посилання[ред. | ред. код]