Давіде Фонтолан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Давіде Фонтолан
Особові дані
Повне ім'я Давіде Фонтолан
Народження 24 лютого 1966(1966-02-24) (53 роки)
  Гарбаньяте-Міланезе, Італія
Зріст 182 см
Вага 76 кг
Громадянство Італія Італія
Позиція вінгер
Юнацькі клуби
19??—1982 Італія «Леньяно»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1982—1986 Італія «Леньяно» 67 (8)
1986—1987 Італія «Парма» 31 (6)
1987—1988 Італія «Удінезе» 25 (5)
1988—1990 Італія «Дженоа» 67 (15)
1990—1996 Італія «Інтер» (М) 127 (11)
1996—2000 Італія «Болонья» 82 (7)
2000—2001 Італія «Кальярі» 9 (2)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1993 Італія Італія 0 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Давіде Фонтолан (італ. Davide Fontolan; нар. 24 лютого 1962, Гарбаньяте-Міланезе, Італія) — італійський футболіст, вінгер.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Вихованець клубу «Леньяно», у футболці якого 1983 року розпочав дорослу футбольну кар'єру. На той час команда виступала в Серії D. Того ж року допоміг команді вийти до Серії C1, у цьому турнірі разом з «Леньяно» виступав до 1986 року, після чого Давіде перейшов до «Парми». У 1987 році перейшов до клубу Серії B «Удінезе», а через рік перейшов до іншого друголігового клубу — «Дженоа». Разом з «Дженоа» виборов путівку до Серії A в 1989 році. Завдяки вдалій грі у «Дженоа» отримав пропозицію до провідної команди Італії того часу — «Інтеру» (Мілан). У 1990 році приєднався до команди, сума відступних склала 10,5 мільярдів лір[1]

У футболці «Інтера» Давіде дебютував лише через рік після свого переходу, 27 серпня 1991 року в переможному (1:0) поєдинку кубку Італії проти «Касетрани». Протягом свого перебування в «Інтері» Давіде займав місце в складі команди. Востаннє в футболці міланського клубу виходив на поле 24 травня 1996 року в поєдинку чемпіонату проти «Роми». Разом з «Інтером» виграв Кубок УЄФА 1993/94 та віце-чемпіонство Італії 1993. Востаннє в складі «Інтера» зіграв 23 травня 2000 року в матчі плей-оф за право виходу до Ліги чемпіонів проти «Парми». Загалом же у футболці «Інтера» зіграв 160 матчів (127 — у чемпіонаті, 13 — в єврокубках та 20 — у кубку Італії) та відзначився 16-а голами (11 — у чемпіонаті, 3 — у кубку УЄФА та 2 — у кубку Італії).

У 1996 році приєднався до складу тодішнього представника Серії A — «Болоньї». У команді виступав чотири роки, до 2000 року. У 1998 році разом з «Болонью» виграв Кубок Інтертото, здолавши хожувський «Рух». У 2000 році перейшов до складу друголігового «Кальярі», у футболці якого 2001 року завершив футбольну кар'єру.

Кар'єра в збірній[ред. | ред. код]

Викликався головним тренером національної збірної Італії Арріго Саккі для підготовки до чемпіонату світу 1994 року, але на фінальну частину турніру не поїхав.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Наприкінці своєї кар’єри в одному з інтерв'ю назвав свій відхід зі світу професіонального футболу «помилковим та лицемірним».

У 2015 році, через 14 років після завершення кар'єри гравця, повернувся у футбол, очоливши «Лайнатезе».

Особисте життя[ред. | ред. код]

Старший брат Давіде, Сільвано, також був футболістом. Виступав за клуби: «Комо», «Інтер» (1978—1979), «Верона» та «Асколі». 29 квітня 2018 року привів команду до перемоги в регіональному чемпіонаті в категорії Джованіссімі-2018.

Стиль гри[ред. | ред. код]

Розпочав кар'єру на позиції нападника, згодом був переведений у півзахист, переважно на лівий фланг. В «Інтері» інколи міг закрити увесь фланг, зокрема у фіналі кубку УЄФА проти «Зальцбурга».

Досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

Національні[ред. | ред. код]

«Леньяно»
«Дженоа»

Міжнародні[ред. | ред. код]

«Інтер»
«Болонья»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Calciatori ‒ La raccolta completa Panini 1961-2012, Vol. 7 (1990-1991), Panini, 18 giugno 2012, p. 10.

Посилання[ред. | ред. код]