Дебільність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дебільність
Класифікація та зовнішні ресурси

Дебільність (лат. debilis — «слабкий») — застарілий термін, що застосовувався у психіатрії для визначення слабкого ступеня олігофренії. Відповідно до МКХ-10, розділу F, нормативним є термін «легка розумова відсталість».

Опис

Загалом людина отримує такий діагноз при IQ в межах від 50 до 69[1]. Для дорослих це означає розумовий вік 9-12 років.

За класифікацією за рівнем коефіцієнту інтелекту, IQ, виділяють три основні форми:

  • Легка форма з IQ 65-69.
  • Помірно виражена форма з IQ 60-64.
  • Важка форма з IQ 50-59.

Легку дебільність важко відрізнити від нормальної психіки на нижній межі норми.

Дебіли здатні до навчання, опановують нескладні трудові процеси, можливе їхнє соціальне пристосування у певних межах. Дебіли нерідко виявляють досить високий розвиток мови, їхня поведінка більш адекватна і самостійна, що деякою мірою маскує слабкість мислення. Цьому сприяють гарна механічна пам'ять, наслідування. В той же час у дебілів наявна слабкість абстрактного мислення, перевага конкретних асоціацій. Перехід від простих до складніших узагальнень для них ускладнений. На відміну від імбецильності, при дебільності можливе навчання в школі, але при цьому виявляються відсутність ініціативи в самостійності в навчанні, повільність та інертність. Особи з дебільністю опановують переважно конкретні знання, засвоєння теорії їм не вдається.[2]

Примітки

  1. ICD-10 Version:2010 [Архівовано 2 листопада 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
  2. Методична розробка з практичного заняття з спеціальної психології та дефектології. Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова. Процитовано 28 грудня 2020. 

Посилання