Демократична партія Курдистану

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Демократична партія Курдистану

Partiya Demokratya Kurdistanê
Країна Flag of Iraq.svg Ірак
Голова партії Масуд Барзані
Засновник Мустафа Барзані
Дата заснування 16 серпня 1946
Штаб-квартира Ербіль
Ідеологія правоцентризм
традиціоналізм
ліберальний консерватизм
курдський націоналізм
Членство в міжнародних організаціях Альянс демократів
Соціалістичний інтернаціонал (спостерігач)
Офіційний сайт www.kdp.info

Демократична партія Курдистану (Ірак) (ДПК) (Partiya Demokratya Kurdistanê — PDK; використовується також англійська абревіатура — KDP) — одна з найстаріших курдських політичних партій.

Історія[ред. | ред. код]

Була створена 16 серпня 1946 на підпільному з'їзді в Багдаді злиттям трьох існуючих до тієї пори організацій: «Ризгарі» («Визволення»), «Шорш» («Революція») і Сулейманійського комітету Демократичної партії Іранського Курдистану. Її головою був заочно обраний (знаходився на той момент в Мехабаді) Мустафа Барзані, першим секретарем — соратник Барзані, адвокат Хамза Абдалла, який, власне, і провів технічну роботу з організації нової партії. До III з'їзду (1952 р.) партія носила назву «Курдська демократична партія». У її програмі ставилася мета домогтися автономії Іракського Курдистану та проведення в ньому соціальних реформ. На III з'їзді партії першим секретарем став видатний літератор Ібрагім Ахмед, який доповнив програму пунктом, що проголошує ідеологічною основою партії марксизм-ленінізм. Втім, сам Ібрагім Ахмед не приховував, що ввів в програму цей пункт з метою відвернути курдську молодь від комуністів. Після революції 1958 р. в Ірак повертається номінальний керівник партії — Барзані, який і бере в свої руки управління. Користуючись своїм авторитетом, він деякий час лавірував між двома фракціями: правою (Ібрагім Ахмед) і лівої, прокомуністичною (Хамза Абдалла), але влітку 1959 «вичистив» прокомуністичну фракцію з партії. У цей час ДПК стає другою за чисельністю (після Компартії) іракської партією; в Курдистані вона була практично монополістом, витіснивши ІКП і повністю опанувавши маси. Великою популярністю користувався орган ДПК — газета «Хабат» («Боротьба»), одним з головних редакторів якої був член політбюро партії, поет Абдул Рахман Забіху.

Відносини між ДПК і режимом Абдель Керіма Касема, цілком дружні спочатку, швидко почали псуватися. ДПК вимагала автономії для Іракського Курдистану; Касем відмовлявся виконати цю вимогу. Навесні — влітку 1961 Касем зробив ряд акцій проти ДПК і потім (у вересні) спробував силою задавити рух в Курдистані. Результатом стало «Вересневе повстання» 1961-1975 рр.. У перший період повстання виникло два центри: на півночі, де командував Барзані, і на південному сході, в районі Мавату, де знаходилася штаб-квартира ДПК. Відносини між Маватою і Барзані були досить напружені, між верхівкою, що складалася з партійної інтелігенції, і формальним головою партії (якого інтелігенти вважали «феодалом») йшла глуха боротьба за лідерство. У лютому 1964 Ібрагім Ахмед скористався нагодою (укладеним Барзані перемир'ям з іракською владою) і спробував перехопити лідерство, звинувативши Барзані в зраді. В результаті, однак, скликаний Барзані з'їзд партії виключив з неї Ібрагіма Ахмеда і весь склад Політбюро. Після цього лідерство Барзані в партії вже ніким не оскаржувалося.

Після поразки Вересневого повстання (1975 р.) партія переживає кризу. Мустафа Барзані оголошує про відхід з усіх посад (хоча фактично залишається керівником партії до самої смерті). На конференції в Західному Берліні створюється Тимчасове керівництво (ТК) на чолі з д-ром Самі Абдель Рахманом, яке бере на себе завдання реорганізації партії та поновлення збройної боротьби. Велику роль у цьому процесі відіграють сини Барзані — Ідріс і Масуд, який і обирається головою партії після смерті Барзані в 1979 р.

Під час ірано-іракської війни 1980–1988 рр.. ДПК, спираючись на підтримку Ірану, вела боротьбу проти режиму Саддама Хусейна. У березні 1991 р., після перемоги сил міжнародної коаліції над Іраком, ДПК разом з Патріотичним союзом Курдистану підняли повстання і в короткий термін звільнили весь Іракський Курдистан. Після поразки повстання, а потім вигнання іракців з трьох провінцій міжнародними силами, у «Вільному Курдистані» були проведені вибори, за результатами яких ДПК отримала 51 місце в парламенті, а ПСК — 49 місць. Претензії ПСК на керівництво «Вільним Курдистаном» привели до громадянської війни між ним і ДПК (19941998), в результаті якої ПСК сформував свій власний уряд в Сулейманії, а ДПК продовжувало правити Ербіль і Дохук. Вибори 2005 р. в курдський парламент дали ДПК 52% голосів, а проте, поступаючись вимогам ПСК, партійне керівництво погодилося поділити владу за формулою 50:50. Після цього процес об'єднання двох регіонів прискорився. 12 червня 2005 Масуд Барзані проголошений президентом Іракського Курдистану; 7 травня 2006 сформовано об'єднаний Регіональний Уряд Іракського Курдистану (hikumêta hêrema Kurdistanê; звичайно використовується англ. абревіатура KRG) на чолі з представником ДПК Нечірваном Барзані.

Характеристика[ред. | ред. код]

По своїй ідеології ДПК, незважаючи на певний час декларовану прихильність «шляху марксизму-ленінізму», завжди носила характер (порівняно з іншими курдськими партіями) правої і традиціоналістської партії. В економічній політиці, ДПК дотримується ліберального курсу. В даний час ДПК має статус спостерігача в Соціалістичному інтернаціоналі.

Партійним кольором вважається жовтий, партійна емблема — голова орла.

Посилання[ред. | ред. код]