Деідамія II Епірська
| Деідамія II Епірська | |
|---|---|
| Народилася |
3 століття до н. е. Епір |
| Померла |
3 століття до н. е. Амбракія, Artaion Municipalityd, Арта[d], Епір, Греція |
| Країна | Епір |
| Діяльність | монарх |
| Титул | принцеса |
| Посада | king of Epirusd |
| Батько | Пірр ІІ |
| Брати, сестри | Нереїда Епірська і Pyrrhus IIId |
Деідамія II Епірська (Дейдамея (грецька: Δηϊδάμεια) або Лаодамія (грецька: Λαοδάμεια)) — правляча цариця Епіру, грецька принцеса, дочка Пірра II Епірського.[1][2]
Біографія[ред. | ред. код]
Після смерті батька та дядька Птоломея ΙΙ Деідамія була останньою представницею королівської династії Еакідів в Епірі. У неї була сестра Нереїда Епірська, яка вступила в шлюб з Гелоном ІІ із Сіракузи. Під час заколоту в Епірі сестра вислала 800 найманців з Галлії Деідамії на підтримку. Частина молосів підтримала її, і за допомогою найманців вона ненадовго зайняла Амбрацію.[3][4]
Коли епіроти запропонували мир, Деідамія погодилась лише за умови, що вони визнають її спадкові права та славу її предків. Але деякі Епіроти змовились проти неї і підкупили Нестора, одного з охоронців Олександра, щоб її вбити.
Нестор не зміг вбити Деідамію, і вона втекла, отримавши притулок в храмі Артеміди Гегемони (давньогр. Ἡγεμόνης Ἀρτέμιδος), але була вбита у святилищі Мілоном (Μίλων).[5] Внаслідок цього Мілон був відповідальний за смерть власної матері Філотери (Φιλωτέρα), яка незабаром після цього злочину вкоротила собі віку. За словами Поляна, вона сказала Мілону, що він є матеревбивцею (давньогр.: ὁ μητροφόντης ἐπὶ φόνῳ πράσσει φόνον). Дата цієї події точно не визначена, але вона сталася під час правління Деметрія II Етолійського в Македонії (239–229 рр. до н. е.).[6]
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Robert Malcolm Errington, A History of Macedonia (1990), p. 174.
- ↑ Павсаній, Опис Греції
- ↑ Errington, A History of Macedonia, p. 174.
- ↑ M. B. Hatzopoulos, Epirus, 4000 Years of Greek History and Civilization (1997, ISBN 960-213-377-5), p. 80.
- ↑ Nicholas Geoffrey Lemprière, The Cambridge Ancient History, Vol. 7, Part 1 (Hammond, 1970: ISBN 0-521-23445-X), p. 452.
- ↑ Polyaenus, Strategems, 8.52. Архів оригіналу за 1 вересня 2019. Процитовано 7 листопада 2019.
|
