Джудіт Коллінз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джудіт Коллінз
англ. Judith Collins
Нині на посаді
МонархЄлизавета II
Народився24 лютого 1959(1959-02-24) (65 років)
Гамільтон, Нова Зеландія
Відомий якполітична діячка, адвокатка, кандидат на виборах
КраїнаНова Зеландія[1][2]
Alma materУніверситет Оклендуd і Matamata Colleged
Політична партіяНаціональна партія Нової Зеландії[3]
judithcollins.national.org.nz
 Медіафайли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коллінз (прізвище).

Джудіт Енн Коллінз (англ. Judith Anne Collins; нар. 24 лютого 1959 року, Гамільтон, Нова Зеландія) — новозеландська юристка і політик, член парламенту і міністр уряду Нової Зеландії.

Життєпис та юридична кар'єра

[ред. | ред. код]

Народилася Джудіт Коллінз 1959 року в сім'ї фермерів Персі і Джессі Коллінз в районі поселення Волтон[en] регіону Ваїкато, наймолодша з шести дітей. Здобула середню освіту в школі Волтона.

Ще в юності вирішила навчатися на юриста. У 1977—1978 роках навчалася в університеті Кентербері. У 1979 році перейшла до Оклендського університету, де спочатку отримала ступінь бакалавра права, а пізніше магістра права (з відзнакою) і магістра оподаткування (MTaxS).

У період навчання в університеті, познайомилася з поліцейським Девідом Вон Туном, за якого пізніше вийшла заміж на території Гонконгу.

Після закінчення університету, працювала юристом зі спеціалізацією з питань працевлаштування, нерухомості, комерційного та податкового права. У 1981—1990 роках була співробітницею чотирьох різних юридичних фірм, після чого заснувала власну компанію Judith Collins and Associates, де практикувала до початку 2000-х. У 2000—2002 роках також працювала як адвокат зі спеціальних питань на MinterEllisonRuddWatts[4].

В період своєї професійної юридичної діяльності була активним членом кількох юридичних асоціацій, зокрема, була президентом Оклендської окружної асоціації юристів[en] і віце-президентом Новозеландської асоціації юристів[en] (1998), очолювала Casino Control Authority (1999—2002) і була директором Housing New Zealand Limited (1999—2001)[4].

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

Початково підтримувала лейбористів, але з 1999 року приєдналася до Національної партії Нової Зеландії[5][6]. Займалася громадською діяльністю Zonta International «Ротарі Інтернешнл»[4].

У 2002 році Коллінз була обрана до парламенту Нової Зеландії від правоцентристської Національної партії (одержала на тих виборах 27 з 120 місць і формально ставилася до опозиції), представляючи виборчий округ Клівдон[en][7]. На початку своєї парламентської каденції, Коллінз була другим офіційним представником-доповідачем з питань охорони здоров'я та внутрішніх справ. У 2003 році сфери її відповідальності змінилися на питання юстиції і туризму, а у 2005 р., заслуживши міцне реноме, вона змінила свою колегу Кэтрин Рич[en] на посаді офіційного представника-доповідача фракції з питань соціального забезпечення[8]. Згодом Джудіт Коллінз також представляла партію з питань сім'ї та у справах тихоокеанських островів.

В урядах Джона Кі

[ред. | ред. код]

На виборах 2008 року, у зв'язку з реформуванням меж виборчих округів, Коллінз зі значною перевагою була переобрана від округу Папакура[9]. Крім того, Національна партія, що отримала на цих виборах більшість, сформувала уряд, де Коллінз отримала портфель міністра поліції, міністра з питань виправних установ і міністра у справах ветеранів. Після виборів 2011 року вона була призначена міністром юстиції, міністром ACC (управління з компенсації збитків від дорожньо-транспортних пригод) і міністром у справах національних меншин[10].

Навесні 2014 року Джудіт Коллінз пішла у відставку зі своїх постів, потрапивши під розслідування за звинуваченням у корупції, проте наприкінці того ж року була виправдана[11]. 7 грудня 2015 року прем'єр-міністр країни Джон Кі оголосив, що Коллінз повернеться в кабінет міністрів на свої колишні посади міністра поліції і виправних установ.

В уряді Білла Інгліша

[ред. | ред. код]

Після відставки Джона Кі Коллінз виставила свою кандидатуру на выборах руководства партии[en], але 8 грудня 2016 року відмовилася від подальшої боротьби, як і ще один претендент, Джонатан Коулман[en], після чого єдиний кандидат Білл Інгліш 12 грудня вступив на посаду лідера партії і прем'єр-міністра Нової Зеландії[12].

20 грудня 2016 року у сформованому уряді Інгліша призначена на менш впливові міністерські пости, ніж раніше, але отримала відразу три портфелі: міністра у справах етнічних меншин, а також енергетики та ресурсів і внутрішніх доходів.

23 вересня 2017 року відбулися парламентські вибори, на яких Національна партія отримала лише відносну більшість місць, і 26 жовтня було сформовано лейбористський уряд Джасінди Ардерн.

В опозиції

[ред. | ред. код]

Після відставки Білла Інгліша були організовані нові вибори керівництва партії[en], в яких Коллінз також взяла участь, але не змогла пройти у другий тур голосування, і 27 лютого 2018 року новим лідером був обраний Саймон Бріджес.

14 липня 2020 року на терміновому засіданні кокусу Національної партії за 66 днів до наступних парламентських виборів Коллінз обрана[en] новим лідером партії після раптової відставки Тодда Мюллера[13] (він замінив[en] Саймона Бріджеса на чолі НПНЗ 22 травня 2020 року).

17 жовтня 2020 року відбулися парламентські вибори, результати яких виявилися катастрофічними для Національної партії — її підтримали лише 27 % виборців, в той час як лейбористи на чолі з Джасіндою Ардерн добилися найкращого для себе результату за 50 років (49 % голосів, що забезпечило партії абсолютну більшість місць у парламенті — 64 з 120)[14].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://elections.nz/guidance-and-rules/for-candidates/becoming-a-candidate-in-the-2020-general-election/
  2. ↑ https://elections.nz/guidance-and-rules/candidate-hub/becoming-a-candidate/being-a-candidate-at-the-2023-general-election/
  3. ↑ https://vote.nz/2023-general-election/about/2023-general-election/electorate-candidates/
  4. ↑ а б в Hon Judith Collins. New Zealand Parliament. 4 грудня 2014. Архів оригіналу за 12 червня 2015. Процитовано 13 червня 2015.
  5. ↑ Clifton, Jane. Leader of the pack // Listener. — 2006. — Т. 202, № 3436, Число 18 (3). Архівовано з джерела 23 березня 2017. Процитовано 2011-10-25.
  6. ↑ Orsman, Bernard (8 травня 2002). National purge sweeps into safe seat. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 19 квітня 2013.
  7. ↑ Tunnah, Helen (11 травня 2002). National Party puts Kyd out in wilderness. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 квітня 2013.
  8. ↑ Nicky Hager. The Hollow Men: A Study in the Politics of Deception. — Potton & Burton, 2006. — P. 145. — ISBN 9781877333620.
  9. ↑ Official Count Results – Papakura. Wellington: Chief Electoral Office. 22 листопада 2008. Архів оригіналу за 4 травня 2013. Процитовано 29 грудня 2012.
  10. ↑ Collins, Judith. Hon Judith Collins – Biography. New Zealand National Party. Архів оригіналу за 27 грудня 2004. Процитовано 30 грудня 2012.
  11. ↑ Judith Collins cleared of involvement in SFO smear campaign. 25 листопада 2014. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 18 березня 2021.
  12. ↑ English set to be PM as rivals drop out (англ.). RNZ. 8 грудня 2016. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 2 вересня 2020.
  13. ↑ Nine To Noon (15 липня 2020). Judith Collins on her plans for National (англ.). RNZ. Архів оригіналу за 31 серпня 2020. Процитовано 1 вересня 2020.
  14. ↑ Eleanor Ainge Roy and Charlotte Graham-McLay (17 жовтня 2020). Jacinda Ardern to govern New Zealand for second term after historic victory (англ.). The Guardian. Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 17 жовтня 2020.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джудіт_Коллінз&oldid=36778377