Донор (медицина)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Добровольці здають кров для поранених в АТО (Центр крові Національного військово-медичного клінічного центру)

До́нор (від лат. dono — дарую) — людина, яка добровільно дає частину своєї крові для переливання пацієнтам (реципієнтам) чи для готування лікувальних препаратів, а також свою тканину (наприклад, шкіру) чи орган (наприклад, нирку) для пересаджування(трансплантації) іншим особам.

Існує поняття трупне донорство, "емоційне донорство" (донором може стати жива людина) та "чорне донорство". Донорами зазвичай бувають рідні люди, адже їх органи, кров та ін. найбільш сумісні з організмом реципієнта.

Донорство крові[ред.ред. код]

Донорство крові — добровільне надання своєї крові чи її компонентів для подальшого переливання хворим, що цього потребують. Пропаганда донорства це невід'ємною частиною моральних засад донорського руху, обумовленого добротою, гуманізмом, милосердям людей, що безкорисливо надають свою кров хворим.

За час існування донорського руху було доведено, що періодичні кровопускання, які дорівнюють одній донорській дозі абсолютно безпечні для здоров'я донора. Одна донорська доза має назву фізіологічної. Завдяки здачі донорської крові відбувається активізація системи кровотворення. Внаслідок крововтрати після здачі донорської крові кістковий мозок посилює поповнення кров'яного русла новими еритроцитами. В результаті цього покращується обмін речовин, що в свою чергу є фактором профілактики різноманітних захворювань і підвищує стійкість організму в екстремальних ситуаціях. Здаючи кров, донор вивільняє свій організм від зайвого баласту і надлишку крові.

Контейнери з донорською кров'ю

Донором може бути кожна здорова людина віком від 18 до 60 років. Протипоказанням до здачі крові є нездоровий стан, оскільки втрата невеликої кількості крові на фоні нездоров'я може різко погіршити загальний стан організму, викликати загострення або подовження терміну хворобливого стану. Про цілющі властивості крові люди дізналися давно. Численні випадки смерті від масивних крововтрат стали приводом до того, що кров стали вважати вмістилищем душі і життєвої сили Кров тварин давали пити важкохворим в середньовіччі. Для зупинки кровотечі до рани прикладали теплу коров'ячу кров, що згорнулася. Перша спроба перелити кров закінчилася невдачею. Успіхи сучасної гематології визначили нову трансфузійну тактику — обмеження показань до переливання цільної крові, диференційне використання окремих її компонентів, препаратів і кровозамінників. Єдиним джерелом цих лікувальних засобів є донор. Завдяки лікуванню кров'ю і препаратами крові вдається зберегти і відновити життя пацієнта. Частину препаратів, що застосовують внутрішньо або зовнішньо можна виготовляти з крові тварин[1].

Донорство крові в Україні[ред.ред. код]

Центри крові є державними закладами підпорядкованими МОЗ, що вповноважені проводити підготовку донорів, забір і аналізи крові, зберігання й підготовку крові та її компонентів до подальшого використання. Крім загальної "цивільної" служби крові діють дві відомчі: в структурі МВС та ЗСУ.

Для заохочення дарування своєї крові в Україні діє в цілому успадкована з радянських часів система, що включає певні пільги та відзнаки. Найвищою відзнакою є звання Заслужений донор України. Володимир Ніколаєв (1945 р.н.) став першим і лишається наразі єдиним, хто отримав орден Героя України (2006) за донорство крові.

Матеріально-технічна база, устаткування центрів крові та підходи до роботи, як правило, є застарілими. Здача крові в Україні є загалом безпечною процедурою, проте існують прогалини в підготовці та залученні донорів, в зберіганні та аналізах отриманої крові тощо. Вдосконалення та модернізація української служби крові є однією з задач на шляху євроінтеграції. Значну роль у цій роботі відіграють волонтерські ініціативи, громадські організації, міжнародні організації та уряди дружніх країн.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. газета «Трудова слава» Борівського р-ну

Посилання[ред.ред. код]