Трансплантація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Реконструкція першої пересадки серця, виконаної в Південній Африці в 1967 році.

Трансплантація (від лат. transplantatio — пересаджування) — метод, що полягає в пересадці реципієнту органа або тканини (трансплантата), взятих у донора, а також клонованих тканин, штучних імплантатів (електронних, металічних та інших), найчастіше методом хірургічного втручання.

Трансплантацію імплантатів називають імплантацією.

Трансплантація є базовим методом лікування у трансплантології.

3 квітня 1933 року український хірург Ю. Ю. Вороний, працюючи в Херсоні, вперше у світі виконав клінічну пересадку трупної нирки, звіт про яку був опублікований в італійському журналі «Vinerva Chirurgica», в якому зазначалось, що нирка включилась у кровообіг і почала самостійно функціонувати. Ця пересадка нирки була першою в історії спробою пересадки будь-якого цілого органу людині.[1]

Види[ред. | ред. код]

Фото операційної під час проведення першої трансплантації серця в ЧССР (Братислава, 1968)

Розрізняють такі види трансплантації:

  • Аутотрансплантація (від грец. αυτός — сам), або аутологічна трансплантація — реципієнт трансплантата є донором для самого себе. Наприклад, аутотрансплантація шкіри з непошкоджених ділянок на обпалені широко застосовується при важких опіках. Аутотрансплантація кісткового мозку або гемопоетичних стовбурових клітин після високодозової протипухлинної хіміотерапії широко застосовується при лейкозах, лімфомах і хіміочуттєвих злоякісних пухлинах.
  • Ізотрансплантація (гомотрансплантація), або гомологічна трансплантація — донором трансплантата є 100 % генетично і імунологічно ідентичний реципієнту однояйцевий близнюк реципієнта.
  • Аллотрансплантація (від грец. άλλος — інший), або гетерологічна трансплантація — донором трансплантата є організм того ж виду, що генетично і імунологічно відрізняється від реципієнта.
  • Ксенотрансплантація (від грец. ξενος — чужий), або міжвидова трансплантація — трансплантація матеріалу від іншого біологічного виду(наприклад: людині від тварини).
  • Клітинна інженерія та клонування, метод вирощування тканин, органів з клітин реципієнта з метою пересаджування. У перспективі клонування тканин і вирощування цілих органів людини із заданими імунологічними характеристиками можуть призвести до того, що 100 % трансплантацій органів будуть гомологічними.

Об'єкти[ред. | ред. код]

По суті, трансплантація це технічний прийом перенесення матеріалу від донора до реципієнта у життєздатному функціональному стані. Однак, до та після виконання трансплантації необхідно здійснити інші діагностичні, запобіжні, лікувальні маніпуляції, які дозволять здійснити її успішно.

Трансплантацію здійснюють для людей, тварин, рослин. Об'єктами трансплантації можуть бути клітини, тканини, органи та їх частини. Трансплантацію генів називають генетичною інженерією.

У клініці людині найчастіше трансплантують кістковий мозок, шкіру, нирки, печінку і серце. На початку ХХІ сторіччя до цього списку додалися тонка кишка, долі і сегменти печінки, легені, кістки, підшлункова залоза, клітини панкреатичних острівців. Для трансплантації використовуються як трупні, так і отримані від живих донорів органи і тканини. Частіше донорами слугують родичі реципієнта. Після трансплантації в організмі реципієнта розвивається імунна відповідь на численні антигени трансплантата. Найбільш вивчені антигени людини, з якою пов'язана імунна відповідь на трансплантат — це HLA-антигени.

В Україні[ред. | ред. код]

Через застарілість законодавства у цій сфері українці переважно проводять трансплантацію органів за кордоном, генеруючи значний напрямок медичного туризму в інші країни. Наприклад, за 2013—2015 роки МОЗ України перерахувало іноземним медичним закладам 2,431 мільйони доларів і 616,2 тисяч євро державних коштів.[2] Наявний попит на пересадку органів та майже повністю відсутня законодавчо урегульована пропозиція, відсутність прецедентного судового регулювання, спонукає до процвітання в Україні прибуткового чорного ринку трансплантології.[3]

Основним юридичним документом в Україні, який регламентує усі аспекти транплантології, є Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», №- 2427-VIII від 17.05.2018.[4]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Біоетика: Підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. IV рівня акредитації / В. М. Запорожан, М. Л. Аряєв. — К.: Здоров'я, 2005. — 288 с. — Бібліогр.: с. 288. — ISBN 5-311-01392-3.
  • Кіт О. М. та інш. Хірургія. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. — 644 с. /С.607-610 ISBN 966-673-063-4

Посилання[ред. | ред. код]