Дружній вогонь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рейнджери армії США в районі мису Пуент-дю-Ок. На горі американський прапор, який був навмисно покладений зверху для того, щоб американські танки, що просувалися вздовж берегу не вели «дружній вогонь» по своїх військах. Операція «Нептун». 8 червня 1944
Розпізнавальні смужки на корпусі американського розвідувального літака F-5 «Лайтнінг» для запобігання вогню по своїх
Інцидент в ході Іракської війни, що призвів до «дружнього вогню» коаліційних військ. Американські штурмовики A-10 «Тандерболт» II атакували британський розвідувальний загін. 2 розвідувальні машини FV107 «Сцімітар» знищені, 1 британський солдат загинув, 5 поранено. 28 березня 2003

Дру́жній вого́нь (також вого́нь по свої́х, фратрици́д, англ. friendly fire, fratricide)[1] — термін у військовій справі, що позначає вогневий контакт проти своїх військ або військ союзника, який призвів до військових утрат.

Такі інциденти трапляються в результаті атаки проти союзних сил, хибно ідентифікованих у бою як ворожі, або через інші похибки, як то неточність прицілювання.

Означення[ред. | ред. код]

Вогонь по своїх, який призвів до втрат, що трапився не внаслідок бою із супротивником (небойові втрати), а в результаті необережного та недбалого поводження зі зброєю, або навмисна стрільба по власних військових з різного роду обставин не належать до категорії «дружнього вогню»[2].

Ненавмисні втрати серед цивільного населення, спричинені застосуванням зброї під час бойових дій, належить до категорії колатеральних або супутніх втрат[3].

Інші назви цього явища, які також поширені в Збройних силах США — «фратрицид» (лат. fratricide, в буквальному перекладі — «братовбивство»). У більшості країн-членів НАТО, такі випадки звуть як «синій проти синього» (англ. blue versus blue), що має своє походження від часів Холодної війни, коли під час військових навчань власні війська позначалися синім кольором, а війська Варшавського договору відповідно червоним (оранжевим) кольором.

Історія[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. По своїх. Як “дружній вогонь” вбиває військових і чи є в цьому винні. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 29 травня 2023. Процитовано 6 червня 2023. 
  2. Regan, Geoffrey (2002) Backfire: a history of friendly fire from ancient warfare to the present day, Robson Books
  3. Joint Forces Staff College (PDF). Архів оригіналу за 31 жовтня 2012. Процитовано 4 січня 2011. 

Література[ред. | ред. код]

  • Regan, Geoffrey (2002). Backfire: a history of friendly fire from ancient warfare to the present day. New York: Robson Books Ltd. ISBN 978-1861055019. 
  • Regan, Geoffrey (1995) Blue on Blue: A History of Friendly Fire, Avon Books, NY; ISBN 0-380-77655-3
  • Regan, Geoffrey (2004) More Military Blunders, Carlton Books
  • Garrison, Webb B. (1999) Friendly Fire in the Civil War: More than 100 True Stories of Comrade Killing Comrade, Rutledge Hill Press, Nashville, TN; ISBN 1-55853-714-7
  • Kemp, Paul. (1995) Friend or Foe: Friendly Fire at Sea 1939-45, Leo Cooper, London; ISBN 0-85052-385-0
  • Kirke, Charles M. (ed., 2012) Fratricide in Battle: (Un)Friendly Fire, Continuum Books [Архівовано 11 жовтня 2017 у wayback.archive-it.org]; ISBN 978-1-4411-5700-3
  • Percin, Gen. Alexandre (1921) Le Massacre de Notre Infanterie 1914—1918, Michel Albin, Paris (фр.)
  • Marcus, Jonathan (19/4/2002). «Analysis: 'Friendly fire' danger». BBC News.
  • Oelrich, Ivan (1993). Who goes there: Friend or Foe?. Office of Technology Assesment, Congress of the US.
  • Shrader, Charles R. (1982). Amicide: the problem of friendly fire in modern war. US Army Combat Studies Institute.
  • Smith, Michael (6/1/2003). «Friendly fire threat to Gulf troops» (en inglés). The Daily Telegraph.

Посилання[ред. | ред. код]