Епістеме

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Уособлення епістеми (бібліотека Цельса)

Епісте́ме, або епісте́ма (грец. ἐπιστήμη, episteme) — поняття в античній філософії, що позначає знання[1] (також науку або пізнання). Походить від дієслова ἐπίσταμαι, «знати, пізнавати, розуміти». Платон розумів епістеме (знання) як когнітивний стан душі, повністю зосереджений на необхідних і незмінних об'єктах — ідеях або формах. Він протиставляв епістемі термін «докса» (δόξα) — загальноприйняту думку, здоровий глузд; когнітивний стан душі, зосереджений на чуттєвих речах[1]. Розвиваючи думку Платона, Арістотель тлумачив епістеме як «науку», що надає необхідну й незмінну істину про необхідні й незмінні об'єкти[1]. Епістеме також відрізнялося від «техне» (techne) — ремесла, техніки чи прикладної науки. Від слова «епістеме» походить термін епістемологія[1], а також латинське слово «наука» (лат. scientia).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Episteme // The Blackwell Dictionary of Western Philosophy. 2004

Джерела[ред. | ред. код]

  • Episteme // The Blackwell Dictionary of Western Philosophy. 2004
  • Эпистема // Новая философская энциклопедия: В 4 тт. М.: Мысль. Под редакцией В. С. Стёпина. 2001.
  • Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.