Епітафія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Надгробок Алоізія фон Крейтмайра доби класицизму з епітафією, 1794 р., Баварія.

Епітафія (від грец. epitaphios — надгробний) — короткий текст на честь померлого, що написаний на надгробній плиті, а також слово використовується в переносному сенсі.

Види епітафій[ред.ред. код]

  • Надмогильний напис, переважно у віршованій формі.
  • Літературний твір, написаний у зв'язку зі смертю чи втратою кого-небудь. В поезії стилізована епітафія стала самостійним жанром в епоху класицизму. Зміст переважно панегіричний, але часто і сатиричний як в епіграмі.
  • Вид літературної епіграми, в якій поет виражає чи то сум через втрату близької людини, чи то ставлення до якоїсь історичної особи чи героя літературного твору.
  • Промова, виголошена на похороні.

Походження[ред.ред. код]

Від часів греко-перських воєн в Афінах було встановлено щорічне вшановування загиблих, під час якого виголошувалися епітафії, які замінили старовинний вид оплакування — тренос (френос).

Зміст[ред.ред. код]

Більшість епітафій короткі звіти про сім'ю, і, можливо, кар'єру, померлих, часто з виразом любові і поваги — «улюблений батько …». Але є й амбітні епітафії, які беруть початок в епоху Відродження та існували до 19 століття в західній культурі. Тобто, епітафії для знатних людей ставали все довшими і помпезнішими із описом походження родини померлого, кар'єри, честі і найближчих родичів, часто латинською мовою. Тим не менш, лат. Laudatio Turiae,, найвідоміша давньоримська епітафія є найбільшою і налічує 180 рядків, де чоловік, ймовірно консул, відзначає чесноти дружини.

Літературний жанр[ред.ред. код]

Як літературний жанр епітафія з'являється в Давній Греції та Римі. Пізніше стали писати епітафії на смерть неіснуючої особи з метою осміяти вади певної людини чи людського типу. Такі сатиричні епітафії писав Р. Берне. До такого різновиду сатиричних епітафій належать і автоепітафії — написи на власну уявлювану смерть. Відомі автоепітафії давньогрецького поета Мегара та російського поета В. Соловйова. В давній українській літературі до жанру епітафій зверталися Л. Баранович, В. Ясинський, Ф. Прокопович, Г. Сковорода. У 20 столітті сатиричні епітафії писали В. Еллан-Блакитний, В. Симоненко, М. Сом.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]