Жермена де Фуа
| Жермена де Фуа | |
|---|---|
 | |
|
Нині на посаді | |
| Народився |
1488[1] Мазер |
| Помер |
15 жовтня 1536 Льїрія, Валенсія, Валенсія, Іспанія |
| Похований | Monestir de Sant Miquel dels Reisd |
| Відомий як | аристократка |
| Країна | Франція і Арагонське королівство |
| Батько | John of Foix, Viscount of Narbonned[2][3] |
| Мати | Marie of Orléans, Viscountess of Narbonned[2] |
| У шлюбі з | Фернандо II[2], Johann of Brandenburg-Ansbachd[2] і Ferdinand, Duke of Calabriad[2] |
| Діти | John of Aragon, Prince of Gironad і Ізабелла Кастильська[d] |
| Релігія | католицтво |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Жермена де Фуа (ісп. Germana de Foix; 1488 , Мазер — 15 жовтня 1536, Лірія, Валенсія) — внучата племінниця та друга дружина арагонського короля Фернандо II Католика. Батько — Жан де Фуа, граф д'Етамп, віконт Нарбоннський; мати — Марія Орлеанська, сестра Людовика XII. Брат — Гастон де Фуа, герцог де Немур, відомий французький полководець. Двоюрідна сестра — Анна Бретонська, дружина двох французьких королів.
Наваррський спадок[ред. | ред. код]
Після смерті Карла Віанського в 1461 році його молодший брат, Фердинанд Католик, не залишав надій на приєднання до своїх володінь Наварри, що відійшла разом з рукою його сестри Елеонори до дому Фуа. В 1483 році юний Франциск Феб де Фуа був отруєний, і його дядько Жан де Фуа оголосив себе спадкоємцем наваррської корони. У країні спалахнула громадянська війна.
Фердинанд Католик після смерті своєї дружини Ізабелли (1504 року) вирішив скористатися чварами і домовився з французьким королем про шлюб із Жерменою де Фуа, яка королю Франції доводилася рідною племінницею, а Фердинанду — онукою (він був єдинокровним братом її бабусі Елеонори). За умовами договору, укладеного в Блуа, у разі народження у Жермени спадкоємця чоловічої статі французький король поступався йому своїми (досить примарними) правами на Неапольське та Єрусалимське королівства[4]. Шлюбний контракт було оформлено у замку Блуа 19 жовтня 1505 року.
Фердинанд дуже сподівався народження спадкоємця і регулярно використовував любовне зілля, проте єдиний син Жермени, Хуан Жиронський, помер через кілька годин після народження. Якби цього не сталося, Хуан як спадкоємець чоловічої статі успадкував би арагонську Корону, яку Фердинанд не бажав поступатися нелюбимому зятю Фідіпу Вродливому. У цьому випадку вдалося б уникнути об'єднання Кастилії та Арагона в єдине Іспанське королівство[5].
У 1512 році, наклепом домігшись відлучення наваррського короля Іоанна III від церкви і прикриваючись правами Жермени на спадкування Наварри, Фердинанд анексував частину Наварри, розташовану на південь від Піренеїв. Парадокс полягав у тому, що права Жермени були мотивовані саме неможливістю успадкування наваррської корони по жіночій лінії (салічний закон).
Другий та третій шлюби[ред. | ред. код]
Після смерті Фердинанда до Іспанії прибув новий король — його 17-річний онук Карл V. На честь своєї 29-річної «бабусі», Жермени де Фуа, він влаштував турніри та ристання. Сучасники відзначають, що обидвоє добре порозумілися один з одним. Коли у Жермени народилася донька Ізабелла[es] , пішли чутки, що її батько — юний король[6][7].
Щоб уникнути скандалу, Карлос поспішив підшукати вдовуючій королеві чоловіка. Вибір ліг на маркграфа Іоганна Бранденбург-Ансбахського[de]. Після укладення шлюбу в червні 1519 року наречені переїхали з Барселони до Валенсії як намісників земель Валенсійської корони. Там Жермена жорстоко придушила Братське повстання[en] каталонців; її рукою підписано десятки смертних вироків.
Після смерті чоловіка в 1525 році Жермена вступила в третій (також бездітний) шлюб з герцогом Калабрійським — старшим сином неаполітанського короля Фредеріка, якого свого часу змістив з престолу Фердинанд Католик.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #142342971 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г д Kindred Britain
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Frederic J. Baumgartner. Louis XII. Palgrave Macmillan, 1994. Page 146.
- ↑ Terence Alan Morris. Europe and England in the 16th century. Routledge, 1998. Page 115.
- ↑ Wim Blockmans. Carlos V: la utopía del imperio. Madrid: Alianza Editorial, 2000. Page 150.
- ↑ Manuel Fernández Álvarez. Carlos V, el César y el hombre. Madrid: Espasa Editorial, 1999. Page 591.
Джерела[ред. | ред. код]
- Lynch, John (1964). Spain under the Habsburgs. Т. (vol. 1). New York: Oxford University Press. с. 40.
- Marino, Nancy F. (1992). The Literary Court in Valencia, 1526-36. Hispanófila (104): 1—15. ISSN 0018-2206. JSTOR 43808291.
|
