Захар'їн Петро Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Захар'їн Петро Михайлович
Народився 1744
Мічурінськ, Росія
Помер 13 (24) березня 1799
Миколаїв, Новоросійська губернія, Російська імперія
Поховання Некрополь Миколаєва
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність поет, письменник

Петро Михайлович Захар'їн (нар. 1744(1744), Козлов — пом. 13 (24) березня 1799, Миколаїв) — російський письменник, поет.

Життєпис[ред.ред. код]

П. М. Захар'їн писав, що його батько, полонений татарин, прийнявши православ'я, оселився у Козлові і нажив торгівлею значний стан. Після смерті батька спадщину було розкрадено, і Петро Михайлович залишився ні з чим. Перебуваючи на військовій службі, займався, між справою, літературою.

Г. Р. Державін, що був тоді цивільним губернатором Тамбова, не надто цінував його поетичний дар і таким чином охарактеризував його у присвяченому йому жартівливому вірші «Бажання Зими»: «Його милості розжалував відставному сержантові, дворянської думи копіїсту, архіваріуса без архіву, управителю без маєтки і стихотворцу без смаку».

15 вересня 1786 року, в день коронації Катерини II, в Тамбові відкривалося Народне училище. На цьому урочистому акті П. М. Захар'їн виголосив урочисту промову, написану Державіним, в ту пору тамбовським губернатором. Вона була надрукована в кількох періодичних виданнях, випущена двома окремими виданнями, перекладена іноземними мовами.

Його «Арсафакс. Халдейська вигадана повість» (Москва, 1793—1796) користувалася великою популярністю; про неї дуже схвально відгукувалися в літературних колах, хвалив її і Державін.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • «Арфаксад. Халдейська вигадана повість» (М., 1793—1796; 2 изд., Миколаїв, 1798)
  • «Шлях до благонравія, або Скорочена наставляння обучающемуся юнацтву» (М., 1793 і 1796; Миколаїв, 1798)
  • «Новий синопсис, або Короткий опис про походження Словено-Російського народу; владичествованіе всеросійських государів в Новгороді, Києві, Володимирі та Москві і пр.» (Миколаїв, 1798 — доведено до Петра I)
  • «Пригода Клеандра, хороброго царевича Лакедемонского і Ніотілди, королеви Фракийской» (Миколаїв, 1798).