Зугд

Зугд (араб. زهد‎) — одне з основних етичних понять ісламу, яке передбачає відмову від земних задоволень. Часто перекладається як аскетизм. У суфізмі цей термін означає необхідний етап містичного шляху. Людина, що володіє цією характеристикою, називається загідом.

Більшість середньовічних ісламських богословів додавали до свого імені часточку загід. Суфії й багато інших ісламських вірян бачили в зугді спосіб «очищення» душі та серця від «скверни». В ісламі наявна концепція «помірного» зугду, за якого «світські спокуси не відвертають мусульманина-аскета від „щирого“ служіння Аллаху». У сучасному мусульманському світі поняття зугд і загід вживаються переважно в значенні благочестивої людини.

Історія

У перші століття гіджри аскетичні настрої охоплювали майже всі напрямки ісламу. Найчастіше вони описувалися термінами ніск («благочестя», «подвижництво»), кана'а («помірність і контроль над бажаннями») й вару' («обачність в розрізненні дозволеного й забороненого релігійним законом»), але в VIII столітті ці поняття замінив термін зугд.

Тема зугду простежується в ранніх збірках хадисів, агіографічної літератури та суфійських «навчальних» творах X—XIII століть. Концепція зугд оформилася в середовищі видатних діячів раннього мусульманського благочестя (зуггад), серед яких Хасан аль-Басрі, Суф'ян ас-Саурі, Ібрагім ібн Адгам і ін. Західні ісламознавці вважають, що концепція зугду формувалася, можливо, під впливом християнського чернецтва, маніхейства й індійської традиції, та походила зі суфійської традиції. Сунітське (особливо ганбалітське) розуміння зудгу полягає в придушенні пристрастей шляхом утримання від світських благ, бідності, зменшенні сну і їжі, а також практиці «хвали дозволеного та заборони грішного».

У VIII—IX століттях в арабській поезії почав поширюватися жанр, представлений короткими лірико-філософськими творами. Цей жанр отримав назву зухдіят.

Крайній аскетизм

Іслам забороняє крайній аскетизм і закликає до поміркованості в ньому. У Корані й Сунні пророка Магомета «немає жодних закликів до суворого аскетизму». В одному з хадисів говориться, що «в ісламі немає чернецтва». Відлюдники, які існували в перші століття гіджри (загіди), «закликали до стриманості в усьому й до нехтування земними радощами».

Крайні прояви зугду спостерігалися у вченні суфіїв, що призводили до досконалої індиферентності до злиднів і цілковитого квієтизму. Серед таких проявів: відмова від усього того, що минає, зосередження на вченні Бога, очищення серця від всього, що може відвернути від святого.

Суфізм

«Загіди стали попередниками суфіїв, для яких зугд став одним зі ступенів, які наближують вірянина до Аллаха». «Суфії посилалися на згаданий в Корані принцип „надії на Аллаха“ (тавакуль), яким закликали до зугду».

Усвідомлення небезпеки спокус (гординя, лицемірство) й введення школою маламатію й аль-Мугасібі методів внутрішнього самоконтролю призвели до вироблення в суфійській концепції аз-зухд фі-з-зухд («стриманість в утриманні»). Суть цієї концепції полягає в тому, що суфій звільняється від усього світського (дун'я) й утримується від свого стримання. При цьому він досягає стану, за якого він може безбоязно звертати увагу на світське життя та надалі пізнавати потойбічний світ (агірат). Цей стан аль-Газалі називав «задоволеність Богом» (аль-істігна 'бі-Ллах) .

Суфійське поняття аскетизму включає забуття у своєму серці про все, крім Бога; проведення всього свого часу в молитвах і байдужому ставленні до принад земного життя. Загіди вважають обов'язковою для себе відмову від здійснення великих гріхів і всього того, що заважає щирому служінню Богу.

Література

російською мовою

• Гогиберидзе Г. М. Исламский толковый словарь. — Ростов н/Д : Феникс, 2009. — 266 с. — (Словари) — 3000 прим. — ISBN 978-5-222-15934-7.
• Ньюби Г. Краткая энциклопедия ислама = A Concise Encyclopedia of Islam / Пер. с англ. — М. : Фаир-пресс, 2007. — 384 с. — 3000 прим. — ISBN 978-5-8183-1080-0.

іншими мовами

• Zuhd // Britannica.