Зінченко Яків Васильович
| Зінченко Яків Васильович | ||
|---|---|---|
 Сотник | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
7 жовтня 1892 Кетрисанівка | |
| Смерть | після 1952 | |
| Громадянство |
.svg){kind=small} УНР | |
| Національність | українець | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 1918–1922 | |
| Приналежність |
УНР | |
| Вид ЗС |
 Армія УНР | |
| Війни / битви |
Перша світова війна Радянсько-українська війна | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Зінченко Яків Васильович (*7 жовтня 1892, Кетрисанівка — †після 1952) — військовий і громадський діяч, сотник 1-го кінного Гайдамацького партизанського куреня ім. Я. Кармелюка; сотник піхоти Армії УНР. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри[1].
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в сім'ї Василя і Параски «із с. Медеріва Олександрійського повіту на Херсонщині».
1908 року вступив до Херсонської сільськогосподарської школи, але в 1913 залишив 5-й клас через сімейні обставини.
У «Короткому життєписі» зазначав:
1914 року забраний до війська і призначений до 228 запасового куріня. В серпні 1915 року відправлений до 1-ї Одеської школи прапорщиків, яку скінчив у січні 1915 року. Підвищений у старшинську рангу і відправлений у резерв старшин, і через 2 місяці одержав призначення до 429 Ризького полку. В січні 1917 року призначений до кадру для формування 633 полку. В травні того ж року був обраний головою полкової української ради. В серпні обраний членом армійської української ради при 8 армії. В жовтні прибув з козаками 159 дивізії на формування 45 азовського українського полку. В кінці грудня 1917 року був командірован до куріня імені Івана Мазепи для боротьби з большевиками. В червні 1918 року повернувся до 45 Азовського полку. В листопаді 1918 року призначений до формір. куріня імені Янка Кармелюка. В квітні 1919 року вступив до Окремого залізничного загону (галицька частина). В жовтні 1919 року призначений до 1-го гарматного рекрутового полку. З грудня 1919 року по червень 1920 року працював в українських організаціях Херсонщини. В серпні 1920 року вступив до Кордонного корпусу. В його складі був інтернований і перебував у ріжних польських таборах до серпня 1923 року. В серпні 1923 року прибув до Чехії і був прийнятий на матуральні курси при Громадському комітеті в ЧСР. 16 липня 1924 року. 
Дружина — Валентина Степанівна (до шлюбу Кульчицька). Син народився 25 листопада 1922 в Щипйорні (перебував на утриманні Червоного Хреста).
Міський уряд Подєбрад 28 червня 1928 року дав Якову Зінченку довідку (на його вимогу), що він, український емігрант, мешкає умісті від 11 листопада 1924 і «весь цей час добре поводився».
Закінчив гідротехнічний відділ інженерного факультету Української Господарської академії в Подєбрадах (1930).
Його прізвище є в списку абсольвентів (випускників) УГА, які працювали в культурно-просвітньому, економічному і громадсько-політичному житті на землях Карпатської України та Пряшівщини.
Виїхав до Німеччини.
На початку 1952 мешкав у Мюнхені.
Нагороджений Хрестом Симона Петлюри.
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Вісті УТГІ. Орґан внутрішньої інформації професорів, абсольвентів і студентів УТТІ (Мюнхен). На правах рукопису. — 1952. — Ч. 1 (13). — Січень-лютий. — С. 41.
- Українська господарська академія в Ч. С.Р., Подєбради, 1922—1935, і Український технічно-господарський інститут, Подєбради — Реґенсбурґ — Мюнхен, 1932—1972 / Голов, ред. О. Козловський. — Нью-Йорк: видання абсольвентів Української господарської академії і Українського технічно-господарського інституту, 1972.
- ЦДАВО України. — Ф. 3795. -Оп. 1. — Спр. 1107. — Арк. 85, 92 -92 зв., 104, 106.
