Йолетен
| Йолетен Ýolöten | |
|---|---|
| Основні дані | |
| Країна |  Туркменістан
|
| Велаят | Марийський |
| Статус | з 1939 року |
| Населення | 37 711 осіб |
| Часовий пояс | UTC+5 |
| Телефонний код | +993-560 |
| Географічні координати | 37°18′05″ пн. ш. 62°21′31″ сх. д. / 37.30139° пн. ш. 62.35861° сх. д.Координати: 37°18′05″ пн. ш. 62°21′31″ сх. д. / 37.30139° пн. ш. 62.35861° сх. д. |
| Карта | |
  Йолетен | |
Йолетен (до 1992 року — Іолотань[1]) — місто в Марийському велаяті Туркменістану.
Населення — 37,7 тис. жителів (2009).
Лежить у долині річки Мургаб за 55 км від центру велаята — Мари. Залізнична станція на гілці Мари — Серхетабат.
Економіка[ред. | ред. код]
Бавовноочисний завод. Науково-дослідний інститут селекції та насінництва тонковолокнистого бавовника.
На південь від міста знаходиться газове родовище Південний Іолотань-Яшлар, що має статус «супергігантського».
Населення[ред. | ред. код]
| рік | 1971 | 1990 | 2009 |
| населення, тис. мешканців |
13,8 | 19,4 | 37,7 |
персоналії[ред. | ред. код]
У 1937—1941 роках в Іолотані працював Борис Вальх, відомий український зоолог та епідеміолог, який в ті роки переховувався тут від сталінських репресій і очолював Іолотанську тропічну станцію, в задачі якої входила боротьба з малярією. Активація боротьби була пов'язана з будівництвом величезного комплексу казарм для військових, проте через активне вогнище малярії цей комплекс так і не було освоєно військовими, що неодноразово описано в літературі, починаючи з царських часів[2]. Це один з яскравих прикладів того, що природа і маленькі одноклітинні тварини можуть «керувати» добре озброєними військовими, безсилими перед найпростішими. Вальх повернувся в Україну перед початком радянсько-німецької війни, навесні 1941 р., виснажений хворобами, зокрема й легеневими сухотами (не малярією). Звідси ним привезено й зоологічні колекції.
Посилання[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Перечень изменений наименований географических объектов Туркменистана (рос.) [Архівовано з першоджерела 1 лютого 2013.]
- ↑ Детальні описи ситуації є у книзі А. Андреєва «На руїнах давнього Мерва» (1896), коли місцеві жителі вимирали цілими сім'ями (по 60 кибиток) і коли побудовані для батальйону казарми так і не було заселено.
| |||||
| ||||||||||||||||||||||
|
Це незавершена стаття з географії Туркменістану. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |