Каплунівський провулок
| Каплунівський провулок Харків | |
|---|---|
| Місцевість | Нагірний район |
| Район | Київський |
| Назва на честь | Каплунівське кладовище |
| Колишні назви | |
| Червонопрапорний провулок | |
| Загальні відомості | |
| Дата початку забудови | 30-ті роки 19 ст. |
| Протяжність | 220 м |
| Координати початку | 49°59′54″ пн. ш. 36°14′42″ сх. д. / 49.998444° пн. ш. 36.245139° сх. д. |
| Координати кінця | 49°59′59″ пн. ш. 36°14′48″ сх. д. / 49.999917° пн. ш. 36.24667° сх. д. |
| поштові індекси | 61002 |
| Транспорт | |
| Найближчі станції метро |
«Архітектора Бекетова», 430 м «Пушкінська», 730 м |
| Рух | одно- та двосторонній |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Будівлі | від № 2 до № 18 |
| Архітектурні пам'ятки | № 4 |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | r2450327 |
| Мапа | |
 | |
 Каплунівський провулок у Вікісховищі | |
Каплунівський провулок — провулок у центрі міста Харкова, розташований у Київському адміністративному районі. Починається від вулиці Манізера і йде на північний схід, перетинає вулицю Мистецтв і заходить у вигляді проїзду в наступний квартал. Довжина — 0,220 км.[1]
Історія і назва[ред. | ред. код]
Каплунівський провулок виник у 30-х рр. 19 ст. на місці колишнього Каплунівського міського кладовища, яке було закрите для поховання в 1822 році, а в 1844 році остаточно ліквідоване. Спочатку ці землі зайняли державні селяни, а в 1860-ті роки міська влада розпочала планування майбутніх вулиць і провулків. Першою офіційною адресою стала Каплунівська площа, потім з'явились Каплунівська вулиця і провулок[2].
Каплунівський провулок у 1928 р. перейменували на Червонопрапорний на честь 10-річчя РСЧА. У роки німецької окупації (1942—1943 рр.) провулку поверталася історична назва.[1] 20 листопада 2015 року при виконанні закону про декомунізацію провулку повернули історичне ім'я[3].
Будинки[ред. | ред. код]
- Будинок № 2 — У 1897 році земельну ділянку на цьому місці придбала дружина статського радника і професора Імператорського Харківського університету В. П. Даневського Варвара Павлівна. В тому ж році вона почала будівництво кам'яного двоповерхового житлового будинку з мезоніном. Професор Даневський з дружиною мали четверо дітей і займали квартиру на 2-му поверсі[2].
- Будинок № 4 — Пам'ятка архітектури Харкова, охорон. № 263. Житловий будинок, 1912 рік, архітектор О. М. Гінзбург.
- Будинок № 18 — В одній з комунальних квартир цього будинку мешкав Олег Мітасов, колишній заступник директора магазину, який став своєрідною міською легендою Харкова. Олег Мітасов мав розлади психіки, можливо, хворів на шизофренію. У 1980-х роках Мітасов почав наносити на стіни будинків у районі його проживання численні написи незрозумілого характеру, іноді ставив своє прізвище[4].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б 2011, с. 154.
- ↑ а б Андрей Парамонов (14 травня 2021). Прогулки по Харькову с Андреем Парамоновым. Дом Варвары Даневской по Каплуновскому переулку. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
- ↑ Харьков транспортный. Переулок Каплуновский. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
- ↑ Митасов на продажу. Как мы покупали квартиру легенды Харькова. 03 серпня 2018. Архів оригіналу за 11 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021.
Джерела[ред. | ред. код]
- Єдиний адресний реєстр міста Харкова [Архівовано 26 січня 2022 у Wayback Machine.]
- Харьков транспортный. Улицы и площади. Старые названия. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 8 листопада 2021.
- Домофото. Список зданий Харьков, Каплуновский переулок. Архів оригіналу за 24 серпня 2019. Процитовано 11 листопада 2021.
- Дмитриева Е.Н., Дьякова Е.В., Харченко Н.М; под общ. ред. Куделко С.М. Харьков: справочник по названиям: 7000 улиц, площадей, скверов, районов... — Харьков : «Издательство САГА», 2011. — 432 с. — 500 прим. — ISBN 978-617-575-024-7.