Карбонати

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Модель карбонату CO2−3

Карбона́ти (рос. карбонаты, англ. carbonates, нім. Karbonate n pl) — солі й естери вугільної кислоти (наприклад, сода, поташ).

Розрізняють нормальні (середні) солі з аніоном СО2-3 (наприклад, К2СО3) та кислі (гідрокарбонати) з аніоном НСО3-(наприклад КНСО3). У воді розчинні нормальні солі лужних металів, амонію й талію і майже всі гідрокарбонати.

Карбонати можна поділити на штучні (одержувані в технологічних процесах) та природні. Поширені природні карбонати мінерали кальцит і доломіт. За походженням більшість природних Карбонатів є продуктами вивітрювання і седи-ментації. Значна частина їх виникає також при ендогенних процесах у гідротермальних жилах.

Усі карбонати, за винятком карбонатів лужних металів і амонію, у воді нерозчинні. Більшість карбонатів при нагріванні розкладаються, не плавлячись, на оксид відповідного металу і діоксид вуглецю. Наприклад:

MgCO3 → MgO + CO2

Карбонати лужних металів у термічному відношенні значно стійкіші і їх можна нагрівати до плавлення без розкладу.

З солей карбонатної кислоти найбільше практичне значення мають карбонат натрію (кальцинована сода) Na2CO3, карбонат калію (поташ) K2CO3 і карбонат кальцію (вапняк, крейда, мармур) CaCO3. Застосовують карбонати у будівництві, хімічній промисловості, в оптиці тощо.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]