Карліно (монета)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карліно
Дата створення / заснування 1266
Зображення
Названо на честь Карл I Анжуйський
Країна  Італія і  Мальта
Час/дата закінчення 1861
CMNS: Карліно у Вікісховищі

Карліно (італ. Carlino) — назва кількох типів італійських та мальтійських золотих та срібних монет, що карбувались на півдні Італії, в Провансі, а також в Папської області та Орденом госпітальєрівами на Мальті.

Золотий карліно вперше викарбуваний у Неаполітанському королівстві під час правління Карла I Анжуйського (1266—1282), за ім'ям якого і отримав свою назву. В 1303 році його син Карл II припинив карбувати золотий карліно і надав цю назву своїй срібній монеті (джильято), яку карбував також у своїх володіннях в Провансі. За його прикладом схожу срібну монету незабаром почали карбувати при папському дворі в Авіньойоні та Орден госпітальєрів на Мальті.

Після тривалої перерви випуск золотих монет з назвою карліно було відновлено у Сардинському королівстві за Карла Еммануїла III (1730—1773). Як грошова одиниця карліно проіснувало аж до об'єднання Італії та введення італійської ліри в 1861 році.

Золотий карліно[ред. | ред. код]

Карліно Карла I Анжуйського

Вперше викарбуваний під час правління короля Неаполя Карла I Анжуйського (1266-1282), за ім'ям якого і отримав свою назву. Аверс монети містив зображення сцени Благовіщення (архангел Гавриїл, який несе благу звістку Діві Марії про швидке народження нею Ісуса Христа). На реверсі зображено герб держави[1][2]. Карліно Карла I та Карла II Анжуйських через зображення на аверсі Благовіщення отримали також назву салюто[1], салютдор[2] або салюдор[3]. Карбувалися також золоті монети номіналом в ½ карліно[1]. За своєю номінальною вартістю перші карліно відповідали золотому августалю короля Сицилії Фрідріха II[1]. Їхня вага становила близько 4,4 г[1]. Син Карла I Анжуйського, Карл II відмовився від використання в Неаполітанському королівстві золотих монет і припинив карбувати золотий карліно в 1303 році.

Після тривалої перерви випуск золотих монет з назвою карліно було відновлено у Сардинському королівстві за Карла Еммануїла III (1730—1773)[4] та його наступника Віктора Амадея III[5] (1773—1796)[1]. На відміну від середньовічних монет, вміст у них чистого золота досягав 30 г[5].

Срібний карліно[ред. | ред. код]

Срібний салюто Карла II Анжуйського (3,22 г.), що карбувався до 1302 року. В 1303 році замінений на більший (4,22 г.).срібний карліно

За короля Неаполя Карла II Анжуйського в 1303 в наслідування турського гроша випущена монета вартістю в половину золотого тарі або 112 дуката, що отримала назву срібного карліно або джильято[1][6]. Вага монети складала 3,34 г срібла 958-ї проби[1]. У срібного карліно з'явилося безліч наслідувань, низка їх отримали власні назви. Так, карліно, на реверсі яких була зображена лілія, стали називати джильято, карліно короля Альфонса — альфонсіно, Фердинанда — коронато[1][6].

Карліно залишався грошовою одиницею Неаполітанського королівства до 1813. Монетна система держави у XVIII столітті включала такі грошові одиниці[7]:

Монети номіналом в 10 грано в Королівстві обох Сицилій карбували аж до 1859[8], в Папській області — до 1860. Їх співвідношення з іншими грошовими одиницями було таким: 6 гроссо = 4 карліно = 3 джуліо = 3 паоло[it] = 1 тестон; 14 карліно = 1 піастр[9].

Крім різних італійських держав карліно карбували і на Мальті під час правління Мальтійського ордена. На цій острівній державі він становив 10 грано[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к НС, 1980, «Карлино».
  2. а б Salut d´or (нім.). www.reppa.de. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 11 лютого 2016.
  3. СН, 1993, «Салюдор».
  4. Krause 1701—1800, 2010, с. 989—990.
  5. а б Krause 1701—1800, 2010, с. 992.
  6. а б Carlino (нім.). www.reppa.de. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 11 лютого 2016.
  7. Krause 1701—1800, 2010, с. 942.
  8. Cuhaj G., Michael T., Miller H. Standard Catalog of World Coins 1801—1900. — 6th edition. — Iola, WI : Krause Publications, 2009. — P. 825. — ISBN 0-89689-940-3.
  9. Krause 1701—1800, 2010, с. 947.
  10. Krause 1701—1800, 2010, с. 1066.

Література[ред. | ред. код]