Італійська ліра

Італійська ліра італ. Lira Italiana
Банкнота 50000 лір
Монета 100 лір
Держава(и)	Королівство Італія (1861—1946) Республіка Італія (1946—2002)  Ватикан (поряд з Ватиканською лірою)  Сан-Марино (поряд з Санмаринською лірою)
Банкноти	1000, 2000, 5000, 10000, 50000, 100000, 500000 лір
Монети	1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500, 1000 лір
Літерний код	ITL
Центральний банк	Банк Італії
Вебсайт	bancaditalia.it
Валютні курси
1 EUR =	1936,27 ITL (31.12.1998)
1 DEM =	989,385 ITL (31.12.1998)
1 USD =	1661,5 ITL (31.12.1998)
Італійська ліра у Вікісховищі

Італійська лі́ра ((італ. Lira Italiana); символ: L.; код ITL; скорочено як ₤ або Lit.) — офіційна валюта Італії з 1861 до 2002 року, після чого вона була замінена на євро. Одна ліра ділилася на 100 чентезимо.

Використовувана як розрахункова одиниця ще у VIII столітті, ліра була вперше викарбувана в Італії у 1472 році Венеційською республікою. Після цього вона карбувалася у більшості італійських держав до їхнього об'єднання. Ліра карбувалася за різними грошовими системами, поки у 1806 році Наполеонівське королівство Італія не запровадило італійську ліру як офіційну валюту за біметалевою десятковою системою, яка стала остаточною для неї. З падінням Наполеона і початком епохи Реставрації ліра продовжувала випускатися, зокрема, державами, що з'явилися в ході періоду Рісорджименто, які зробили італійську ліру своєю валюту. При створенні Королівства Італія у 1861 році італійська ліра стала його офіційною валютою, продовжуючи свою історію навіть після проголошення республіки. Випуском банкнот займався Банк Італії, а монет — Міністерство економіки та фінансів Італії.

Етимологія назви

Термін «ліра» походить від слова «літра» (давньогрецька: λίτρα), грошової та вагової одиниці, яку використовували італіоти та сициліоти ще у V столітті до нашої ери. Метою появи літри було полегшення комерційного обміну між цими давньогрецькими корінними народами, потім, після встановлення співвідношення між сріблом і бронзою, як 1:125, стала карбуватися срібна літра (давньогрецька: «λίτρα ἀγυρία»), монета була невеликого розміру, з вагою близько 0.84 г, й дорівнювала десятій частині статера, грошової одиниці Стародавньої Греції.

Між IV і III століттями до н. е. літра увійшла до вжитку Стародавнього Риму, де її грецьку назву адаптували до латині, перетворивши її на «лібру» (лат. «libra»). Якщо у 293 році до н. е. вага лібри становила понад 320 г, то згодом традиційною для неї вагою стало 327.45 г. Окрім римської лібри, на території сучасної Італії існувало щонайменше вісім різних видів лібр, які, за винятком легких і важких етруських лібр, мали вагу від 220 г до 280 г, що, спочатку, збігалося, з вагою аса, однієї з найпоширеніших римських монет.

Згодом вплив галло-романських мов на латинську мову призвів до скасування букви «б» у слові «лібра» і, як наслідок, утворився термін «ліра». Наприкінці VIII століття, в рамках грошової реформи, яку проводив Карл Великий, лібра, стала основною ваговою одиницею нової грошової системи, заснованої на срібних денаріях. Після реформи монетні двори карбували з лібри срібла (вага якої коливалась від 407,92 г до 409,25 г) 240 денаріїв (які, своєю чергою, мали вагу від 1,699 г до 1,760 г), або згодом 20 солідів (інша назва — грош), вартість яких дорівнювала 12 денаріям. З часом лібра стала грошовою одиницею і попри статут реформи Карла Великого, незалежно від вмісту у ній срібла, прирівнювалася до 240 денаріїв.

Історія

Ліра як розрахункова одиниця

Ліра-Трон (1472)

Грошова система, започаткована Карлом Великим, проіснувала в Італії протягом багатьох століть, але, починаючи з X століття, відбувалося поступове зниження вартості денарія через зменшення у них кількості срібла. Наприкінці епохи Середньовіччя постійне знецінення призвело до заміни денарія на кваттріно (дрібну монету вартістю 4 денаріїв). Окрім цього, процес знецінення денарія дозволив Венеційській республіці вперше викарбувати у 1472 році монету вартістю 240 денаріїв — ліру-Трон, названу на честь дожа Ніколо Трона. Після цього ліри почали карбуватися в усіх крупних італійських державах, де мали різну вагу: 1474 року Міланським герцогством, 1498 року Генуезькою республікою, 1539 року Флорентійським герцогством та 1561 року Савойським герцогством, але й вони через короткий час теж почали знецінюватися. Перші італійські банкноти в лірах були випущені в Королівстві Сардинія 26 вересня 1745 року за указом Карло Емануеля III Савойського. Попри їх випуск, ліра продовжувала використовуватися в основному як розрахункова одиниця, оскільки у XVIII столітті в Італії продовжували співіснувати дві повністю відмінні одна від одної грошові системи: в обігу перебували як монети стабільно високої протягом тривалого часу вартості, що переважно використовувалися в комерційних біржах, зокрема, цехіни, флорини і гроши; так і дрібні монети, такі як — денарії, що постійно девальвувалися і використовувалися у малому бізнесі. Фактично, з початком випуску ліра перетворилася на крупну монету, що не відповідала своїй вартості у 240 денаріїв, присвоєну їй за традицією.

Наполеонівська італійська ліра

Наполеонівська ліра (1812)

У Франції XVIII століття в обігу перебували монети аналогічні італійським денаріям, сольдо та лірам. Французьким аналогом ліри був турський лівр (фр. «livre tournois»). Після перемоги Французької революції та створення Першої республіки 7 жовтня 1793 року була зроблена спроба запровадити нову грошову одиницю, на основі десяткової монетної системи, за еталон бралася республіканська монета, яка містила 9 г чистого срібла. Франція змінила національну валюту з турського лівра на французький франк 7 квітня 1795 року, положення щодо нової валюти були остаточно закріплені законом від 7 квітня 1803 року. Франк повинен був важити 5 г і містити срібло 900 проби, водночас були викарбувані золоті монети 900 проби номіналом 20 франків з теоретичною вагою 6.451612 г, що дало початок біметалевій грошовій системі зі співвідношенням золота до срібла як 1 до 15.5.

У 1796 році, з початком Наполеоном Бонапартом італійської кампанії, що призвела до завоювання ним Італії та створення у її регіонах республік-союзників Франції, грошові системи, які використовувалися на Апенінському півострові, зазнали великих змін. У Королівстві Сардинія, яке в епоху Наполеона було перетворене в Субальпійську республіку, п'ємонтське скудо було замінене франком, указом від 13 березня 1801 року були введені монети номіналом 5 і 20 франків, які, ймовірно, карбувалися на Паризькому монетному дворі. Монета 5 франків виготовлялася за стандартами, прийнятими у Франції ще 1795 року, тоді як 20 франків, вийшли у пам'ять про битву при Маренго (за що отримали назву «маренго»), були створені за параметрами, офіційно затвердженими законодавством у 1803 році. У Лігурійській республіці для карбування монет була запроваджена система, заснована на генуезькій лірі, у Королівстві Етрурія, щоб уникнути плутанини в грошовому обігу, вирішили зберегти карбування флоринів Великого Тосканського герцогства. У Королівстві Обох Сицилій ходіння піастра зберігалося до 1812 року, після чого Йоахім Мюрат ввів ліру Обох Сицилій, монету, рівну франку, яка перебувала в обігу протягом трьох років.

У північно-західній Італії Наполеон 1805 року створив Італійське королівство, у якому, відповідно указу від 21 березня 1806-го, ввели нову валюту, взаємозамінну з франком, італійська ліру. Карбувалися монети таких номіналів: 1, 3 і 5 чентезимо (один сольдо) які на 95 % складалися з міді; 10 чентезімо з білону 200 проби; 25, 50, 75 чентезимо і 1, 2 і 5 лір зі срібла 900 проби; 20 і 40 лір із золота 900 проби. Всі монети карбувалися за параметрами, встановленими законом 1803 року.

Ліра часів Реставрації і Рісорджименто

5 лір Сан-Марко (1848)

Після розпаду Італійського королівства у 1814 році ліра залишилася в обігу тільки в Герцогстві Парма і в Королівстві Сардинія. Герцогиня Марія Луїза Габсбург-Лотарингська, друга дружина Наполеона, ввела пармську ліру, до якої випускалися монети номіналом 1, 3, 5, 25, 50 чентезимо і 1, 2, 5, 20 і 40 лір; тоді як Емануеле I Савойський карбував золоті монети номіналом у 10, 50, 80 і 100 сардинських лір.

На тлі низки революцій 1848 року, у Ломбардо-Венеційському королівстві відбулися події п'яти днів Мілану, що завершилися 22 березня 1848 року встановленням Тимчасового уряду Мілану, який був потім перетворений на тимчасовий уряд Ломбардії. Новий уряд Ломбардії 27 травня 1848 року видав указ, що дозволив карбувати серію монет номіналом 5, 20 і 40 італійських лір, які за вмістом, вагою і діаметром дорівнювали сардинським лірам. Монети виготовлялися на Міланському монетному дворі, 5 лір карбувалися зі срібла 900 проби, їх тираж склав 120 306 штук, а 20 і 40 лір — із золота 900 проби, тиражем 4 593 і 5 875 штук відповідно. На додаток до цих номіналів також були розроблені проекти, щодо карбування монет у 1 і 2 ліри, із сплаву олова, цинку, міді та срібла було виготовлено лише кілька їхніх зразків. 6 серпня того ж року, коли тимчасовий уряд впав, австрійська влада оголосила ці монети поза законом. Багато монет цієї серії, особливо номіналом у 5 лір, були використані для оздоблення невеликих сувенірних скриньок.

Як і Ломбардія, Венето також повстав проти Австрійської імперії, після чого 22 березня 1848 року була заснована Республіка Сан-Марко, у якій, як і в Ломбардії, було вирішено карбувати ліри на основі сардинської ліри, але на відміну від ломбардських, вони просто містили назву «ліра» (так звана «поточна ліра» в чентезимо («lira corrente»)) замість «італійська ліра». Першою монетою, яку було вирішено карбувати, було маренго номіналом 20 лір, указ щодо цього вийшов 14 січня 1848 року, хоча дослідники припускають, що монета була викарбувана Венеційським монетним двором лише 1849-го у кількості 5 210 штук. 28 червня та 27 листопада 1848 року був виданий указ про карбування двох різних типів срібних монет номіналом 5 лір 900 проби, які, як і маренго, мали параметри сардинської ліри. Після цих монет карбувалися розмінні монети, чентезимо, за параметрами, відмінними від аналогічних монет Королівства Сардинії — 10 грудня 1848 року з'явився номінал у 15 чентезимо зі срібного сплаву, викарбуваних тиражем 155 196 штук, а 15 січня 1849 року почалося карбування, тиражем близько п'яти мільйонів, мідних монет номіналом 1, 3 і 5 чентезимо. Після повалення Тимчасового уряду Сан-Марко 24 серпня 1849 року, з цієї дати австрійська влада визнала його монети незаконними.

Останніми монетами часів Рісорджименто, на основі яких надалі карбувалися ліри Королівства Італії — стали монети Тимчасового уряду Тоскани та Королівських провінцій Емілії та Представництва Романьї. 17 січня 1860 року уряд Емілії почав карбувати монети номіналом 50 чентезимо, 1, 2, 5, 10 і 20 лір на Болонському монетному дворі. За основу нових монет Емілії, що мали на меті замінили в обігу папський скудо, який населення відмовлялося використовувати у розрахунках, були взяті сардинські мідні монети номіналами в 1, 3 і 5 чентезимо, зразка 1826 року. Ці монети містили лише напис «ліра», на відміну від монет, викарбуваних на Флорентійському монетному дворі, та ломбардських монет 1848 року, на яких повністю вказувалася назва «італійська ліра». Таким чином, першою монетою, номінал якої вказувався як «1 італійська ліра» — була флорентійською, на додаток до цієї монети Тимчасовий уряд Тоскани згідно двох декретів від 29 вересня 1859 року та 1 листопада 1860 року вирішив карбувати монети номіналом «2 італійські ліри» та 50 чентезимо та згідно розпорядженню від 2 грудня 1859 року карбувалися мідні монети номіналом 5, 2 і 1 чентезимо; всі монети містили напис: «Виборний король Віктор Емануїл II».

Королівство Італія

1 італійська ліра (1863)

Протягом місяців, що передували проголошенню Королівства Італії під владою Савойської династії, Камілло Бенсо ді Кавур, тодішній голова Ради міністрів Королівства Сардинії, працював над створенням єдиного національного центрального банку, щоб зробити перехід на фідуціарну валюту, яка б спиралася на узаконену й гарантовано стабільну банківську установу. Кавур вирішив створити таку установу на базі Національного банку Сардинської держави та Національного банку Тоскани, які на той час найбільше домінували в італійській банківській системі, приєднавши до них такі другорядні установи, як: Банк Пармської держави, Торгову палату Венеції, Банк Папської держави та Банк Чотирьох представництв. 1870 року всі ці установи були об'єднані у Римський банк, до якого потім ще були приєднані Неапольський банк, Сицилійський банк і Тосканський кредитний банк, які не мали можливості випускати облігації на пред'явника. Реформа, яку проводив Кавур, була схожа на ті, які до цього відбувалися у Франції, Великій Британії, Німеччині та інших європейських державах, де центральні банки зазвичай контролювали офіційну облікову ставку, фінансові операції з державними облігаціями, керували резервами золота та контролювали національну банківську систему. 6 червня 1861 року, трохи менш ніж через три місяці після створення Королівства Італії, Кавур помер, і наступні після нього уряди вирішили не продовжувати проект об'єднання банків, перешкоджаючи спробам Національного банку Сардинської держави стати гегемоном у загальнонаціональному банківському секторі. Через що в Італії було неможливо запровадити єдину серію банкнот на всій території країни, проти створення єдиного центрального банку, зокрема, виступав і Франческо Феррара, міністр фінансів уряду Урбано Раттацці, який, через свої ліберальні переконання, вважав більш прийнятним залишити свободи фінансовому сектору, з дозволом будь-якій фінансовій установі створювати свої паперові гроші.

Об'єднання Італії також більш виразно показало плутанину в італійській грошовій системі, що існувала до цього, яка в основному була заснована на срібному монометалізмі, тоді як в Королівстві Сардинії й в інших крупних європейських країнах був золотий монометалізм. Щоб узгодити різні грошові системи, було вирішено вибрати біметалізм, натхненний моделлю французького франка, з якої були взяті параметри монет і обмінний курс 1 до 15.50 між золотом і сріблом. Проте італійська монетна система відрізнялася від французької двома аспектами: срібні монети можна було обмінювати в необмеженій кількості з державою, проте було обмеження на обмін між приватними особами; було також вирішено карбувати монети, які номінально мали срібло 900 проби, але фактично містили лише 835 пробу, щоб таким чином наблизити їх до реального обмінного курсу між золотом і сріблом, який становив приблизно 1 до 14,38. Рівно за чотири місяці після проголошення Королівства Італія уряд запровадив нову національну валюту — італійську ліру. Нова валюта як законний платіжний засіб була затверджена королівським указом від 17 липня 1861 року, в якому визначався обмінний курс валют для переходу на ліру і той факт, що місцеві валюти залишалися законним платіжним засобом у відповідних провінціях їх походження.

З 1861 року почали карбуватися монети номіналом 1, 2 і 5 чентезимо з міді, 50 чентезимо, 1, 2 і 5 лір зі срібла та 10 і 20 лір із золота. Наказом від 24 серпня 1862 року всі монети колишніх італійських держав були остаточно замінені італійською лірою із вмістом 0.29025 г чистого золота або 4.5 г срібла (до 4.459 г у 1863 році), що відповідало вартості старої наполеонівської ліри та сучасного французького франка. З останньою валютою була повна взаємозамінність, що дозволило увійти в Латинський монетний союз й дозволити вільний обіг французького, швейцарського та бельгійського франків на території об'єднаної Італії. Пізніше до існуючих номіналів були додані монети в 10 чентезимо (мідь), 20 чентезимо (спочатку срібло, а потім мідно-нікелевий сплав), 5, 50 і 100 лір (золото).

1866 року у зв'язку зі збільшенням державних витрат, частково коштом видатків на Третю війну за незалежність, було встановлено форсований курс ліри, що проіснував до 1881 року (остаточно виведений з дії 1883 року). Проте вже наприкінці 1887 року конвертовність банкнот довелося призупинити, про що не було оголошено відкрито. 1893 року Римський банк ліквідували і створили Банк Італії, який забезпечував золотом не менше 40% паперових лір в обігу.

Поштова картка з монетами Італії часів фашистського режиму 1920-х—1940-х років

Король Віктор Емануїл III, який змінив свого батька Умберто I на італійському троні у 1900 році, був дослідником з нумізматики й крупним колекціонером монет; він опублікував двадцятитомне видання Corpus Nummorum Italicorum (1909—1943), в якому описувалися та класифікувалися італійські монети. Під час його правління карбувалася безліч різноманітних монет. У 1946 році, після свого зречення, він подарував свою колекцію монет італійській державі: ця колекція частково виставлена ​​в Національному римському музеї Палаццо Массімо в Римі.

Вступ Італії у Першу світову війну (1915 року), призвів до дефіциту металу для карбування монет, через що був відновлений фіатний стандарт, які до цього скасували 1909 року. Фіат проіснував до 1927 року, тоді золотий вміст 1 ліри складав 0.07919 г. 1935 року зобов'язання щодо золотого забезпечення ліри були скасовані, а 1936-го її золотий вміст встановили на рівні 0.04677 г.

Окрім цього 18 серпня 1926 року, під час правління Беніто Муссоліні, був встановлений офіційний курс італійської ліри відносно британського фунта на рівні 90 лір за 1 фунт, однак реальний ринковий курс доходив до 140-150 лір за фунт. Різниця між офіційним і ринковим курсом викликала ряд проблем в економіці. У 1927 році ліра була прив'язана до долара США на рівні 19 лір за 1 долар. Цей курс тримався до 1934 року, причому паралельно існував ще й так званий «туристичний» курс на рівні 24,89 ліри за долар. Офіційний курс 1939 року становив 19,8 ліри за долар.

Вступ Італії у Другу світову війну 1940 року надалі призвів до краху національного військово-політичного апарату 1943-го, країна була фактично окупована на півночі нацистською Німеччиною та маріонетковою державою Італійська соціальна республіка, а південь знаходився під контролем союзників та уряду П'єтро Бадольйо. У цій складній ситуації Банк Італії, попри постійні спроби, не зміг зберегти стабільність ліри, яка зазнала гіперінфляції, що прискорило руйнування італійської економічної системи. Щоб підтримати великі військові витрати, уряд змусив національний центральний банк випустити нові банкноти, внаслідок чого кількість грошей в обігу збільшилася з 16.5 млрд лір показника 1936 року до 156.6 млрд в грудні 1943-го.

Після Першої світової війни монети в 50 чентезимо, 1 і 2 ліри почали карбувати з нікелю, а в роки Другої світової війни — з нержавіючої сталі. Монети номіналом в 5, 10 і 20 лір випускалися зі срібла. Після Другої світової війни через сильну інфляцію чентезимо більше не випускали, найдрібнішим номіналом стала монета в 1 ліру.

Після вторгнення союзників до Італії в червні 1943 року було встановлено курс обміну в 120 лір за 1 долар й 480 лір за 1 фунт. В німецьких окупаційних зонах існував курс 10 лір за 1 райхсмарку.

Республіка Італія

1 ліра, «апельсинова» (1950)

Після війни курс ліри коливалася і з заснуванням Бреттон-Вудської валютної системи у листопаді 1947 року він був зафіксований на рівні 575 лір за долар. Після девальвації фунта, Італія 21 вересня 1949 року знизила курс своєї валюти до 625 лір за долар. Цей курс зберігався й до скасування Бреттон-Вудської системи на початку 1970-х років. 27 березня 1947 року Італія приєдналася до Міжнародного валютного фонду. 30 березня 1960 року Італія відновила золоту конвертовність ліри, надавши Міжнародному валютному фонду конвертовний коефіцієнт на рівні 1.42187 мг золота за ліру, що було еквівалентно 625 лірам за долар, і зобов'язавшись втручатися в регуляцію обмінного курсу, на випадок його коливання вгору, або вниз на 1 %; цим положенням Італія офіційно приєдналася до Бреттон-Вудських угод.

Указ Президента від 31 березня 1966 року № 171, уряду Альдо Моро, уповноважив Казначейство випускати новий законний платіжний засіб — банкноти в 500 лір, щоб замінити в обігу срібні монети аналогічного номіналу. Фактично, ці банкноти були валютою, яка не конвертувалася у який-небудь металевий резерв, задля їх обслуговування був створений Спеціальний фонд обслуговування державних боргових білетів. Надалі обіг цих банкнот регулювався указами президента від 14 лютого 1974 року та Кабінету міністрів від 2 квітня 1979-го відповідно, серед інших нормативних положень.

У грудні 1973 року деякі основні країни ОПЕК вирішили різко підвищити ціни на сиру нафту, що спровокувало нафтову кризу, яка сильно вдарила по італійській економіці. Підвищення ціни на нафту викликало раптове подорожчання кредитів, що навесні 1974 року довело облікову ставку Банку Італії до 9 %, окрім цього, для боротьби з кризою було випущено багато боргових зобов'язань, внаслідок чого 1975-го навколо ліри відбувалися інтенсивні спекулятивні процеси. Збільшення боргу, викликане нафтовою кризою, призвело до різкої девальвації ліри стосовно інших європейських валют, і задля припинення цього Банк Італії восени 1976 року підняв облікову ставку до 15 %.

Щоб зменшити надмірне коливання обмінного курсу між лірою та європейськими валютами, до яких вона була схильна в роки нафтової кризи, деякі країни Європейської економічної спільноти (ЄЕС) вирішили запровадити європейські обмінні угоди. Таким чином, вісім країн-учасниць (Італія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Данія, Бельгія, Ірландія та Люксембург) 13 березня 1979 року створили Європейську валютну систему (ЄВС) та Європейську розрахункову одиницю (екю), віртуальну валюту, що базувалася на «валютному кошику» країн-учасниць. При складанні «кошика» були враховані економічні можливості кожної країни. Коливання курсу валют країн-учасниць обмежувалось до 2,25%, за винятком ліри, для якої діапазон розширили до 6%. Італійська ліра залишалася в ЄВС до 1992 року. Того року через серйозну фінансову кризу в Європі з ЄВС вийшла не лише ліра, але й британський фунт. 25 листопада 1996 року ліра знову приєдналася до ЄВС, із курсом 990 лір за одну німецьку марку.

Введення євро

Пам'ятник лірі у Рієті

1 січня 1999 року євро офіційно став грошовою одиницею Італії, зі встановленим напередодні обмінним курсом, де 1 936.27 італійських лір дорівнювали 1 екю, які з наступного дня переводилися у євро за курсом 1:1. З цього моменту ліра використовувалася лише як розмінна грошова одиниця євро, для цього монети та банкноти в лірах просто деномінувалися. Тоді як, починаючи з цієї дати, для всіх «нефізичних» форм платежу (електронні перекази, цінні папери тощо) використовувалося лише євро. 1999-й став останнім роком, коли монетний двір карбував і випускав монети для загального обігу номіновані в лірах.

Артикль 109 Маастрихтського договору наказував, що за два роки до вступу у Валютний союз, призначеного на 1 січня 1999 року, країни-кандидати більше не мають права девальвувати свою валюту проти екю. У 1992 році відбулася девальвація ліри (тоді екю дорівнював 1 587 лірам або 2,02 німецької марки), 1997-го 1 929,66 лір дорівнювали 1 екю, що стало дуже близьким показником до майбутнього фіксованого обмінного курсу у 1 936,27 лір за екю.

1 січня 2002 року, почався етап повного переходу на монети та банкноти євро, період одночасного обігу двох валют тривав до 1 березня того року, коли було остаточно вилучено монети та банкноти у лірах. 2001 року, як данина валюті, що виводилася з обігу, була випущена серія пам'ятних заключних монет італійської ліри у якості пруф та анциркулейтед.

Спочатку термін обміну ліри був встановлений у десять років: монети та банкноти, які продовжували вважатися законним платіжним засобом при введенні євро, можна було обміняти у відділеннях Банку Італії до 29 лютого 2012 року. Проте негайна постанова уряду Маріо Монті скоротила термін обміну монет та банкнот до 7 грудня 2011 року (стаття 26 Законодавчого декрету № 201/2011, опублікованого в «Офіційному віснику» № 284 від 6 грудня 2011 року). Потім ця постанова була оголошена неконституційною, ухвалою Конституційного суду від 7 жовтня 2015 року № 216, яка фактично знову відновила умови обміну.

Монети

Стандартні монети

Монети останніх серій італійської ліри, що перебували в обігу до повного переходу на євро у 2002 році.

Зображення	Номінал (лір)	Опис		Роки карбування	Автори		Технічні параметри			Гурт
		Аверс	Реверс		Дизайнер	Гравер	Вага (г)	Діаметр (мм)	Матеріал
	1	Чашкові ваги	Ріг достатку	1951–1959	Джузеппе Романьйолі		0.625	17.2	Італьма	Гладкий
	2	Медоносна бджола	Оливкова гілка	1953–1959	Джузеппе Романьйолі		0.8	18.3	Італьма	Рифлений
	5	Кермо	Дельфін	1951–1998	Джузеппе Романьйолі		1	20.3	Італьма	Гладкий
	10	Плуг	Колоски пшениці	1951-1999	Джузеппе Романьйолі		1.6	23.3	Італьма	Гладкий
	20	Жінка, прикрашена колосками	Дубова гілка	1957–1959	П'єтро Джампаолі		3.6	21.3	Бронзітал	Рифлений
				1969–1999						Гладкий
	50	Жінка, увінчана дубовими гілками	Римський бог вогню Вулкан	1954–1989	Джузеппе Романьйолі	П'єтро Джампаолі	6.25	24.8	Акмонітал	Рифлений
				1990–1995			2.7	16.55		Гладкий
		«Італія турріта»	Рослінний орнамент	1996–1999	Лаура Кретара		4.5	19.2	Мідно-нікелевий сплав	Гладкий
	100	Жінка, увінчана оливковим вінком	Мінерва, римська богиня війни і мудрості	1955–1989	Джузеппе Романьйолі	П'єтро Джампаолі	8	27.8	Акмонітал	Рифлений
				1990–1992			3.3	18.3		Гладкий
		«Італія турріта»	Оливкова гілка, дельфін, колос і чайка	1993–1999	Лаура Кретара		4.5	22	Мідно-нікелевий сплав	Переривчасто-рифлений
	200	Профіль жінки	Зубчасте колесо	1977–1998	Маріо Валлуччі		5	24	Бронзітал	Рифлений
	500	Жінка, прикрашена пір'ям	Площа Квірінале	1982–1995	Лаура Кретара		6.8	25.8	Акмонітал Бронзітал	Переривчасто-рифлений
	1000	«Італія турріта»	Політична карта Європи	1997–1998	Лаура Кретара Ульяна Пернадза		8.8	27	Бронзітал Мідно-нікелевий сплав	Переривчасто-рифлений

10 чентезимо (1911)

У таблиці вказані дати обігу монет звичайних випусків, але при цьому треба враховувати, що починаючи з кінця 1960-х років Римський монетний двір для додаткового доходу від нумізматичного ринку, до 2001-го щорічно випускав набори італійських монет, до яких входили навіть номінали, що вже давно не використовувалися в обігу. Дати випуску пробних монет до таблиці не увійшли.

З 1861 по 1943 роки, окрім монет номіналами 1, 2, 5, 10 та 20 лір, в Королівстві Італія карбувалися розмінні монети ліри — чентезимо (1 ліра = 100 чентезимо), які через девальвацію після Другої світової війни більше не випускалися. Нижче вказані номінали в чентезимо, роки їхнього випуску та вилучення з обігу:

• 1 чентезимо: 1861–1918, вилучений 1924 року
• 2 чентезимо: 1861–1917, вилучений 1924 року
• 5 чентезимо: 1861–1943, вилучений 1947 року
• 10 чентезимо: 1862–1943, вилучений 1947 року
• 20 чентезимо: 1863–1943, вилучений 1947 року
• 25 чентезимо: 1902–1903, вилучений 1908 року
• 50 чентезимо: 1861–1943, вилучений 1947 року

Перша серія монет Італійської Республіки номіналами в 1, 2, 5 і 10 лір випускалася з 1946 по 1950 роки, але через девальвацію її вилучили з обігу 1954-го. Між 1958 і 1967 роками масово випускалися срібні монети номіналом 500 лір 835 проби.

Також тривалий час як гроші використовувалися телефонні жетони, попри те що не існувало офіційної державної постанови щодо їх вартості; зокрема, їх вартість у 1959 році становила 45 лір, у 1970-х вона підвищилася до 50 лір в сімдесятих роках, 1980-го — до 100 лір, а починаючи з 1984-го і до остаточного їх вилучення 2001-го — вона становила 200 лір.

Пам'ятні та ювілейні монети

Між 1974—2001 роками випускалися пам'ятні та ювілейні монети номіналами: 1, 100, 200, 500, 1000, 2000, 5000, 10000, 50000 і 10000 лір.

Банкноти

Між 1866—2001 роками випускалися банкноти номіналами: 50 чентезимо та 1, 2, 5, 10, 25, 50, 100, 250, 500, 1000, 2000, 5000, 10000, 20000, 50000, 100000 і 500000 лір.

Банкноти останньої серії

Банкнотами останньої серії італійської ліри, що перебували в обігу до повного переходу на євро у 2002 році, стали випуски зразка 1983—1990 і 1997 років, номіналами від 1000 до 500000 лір.

Аверс	Реверс	Номінал (лір)	Основний колір	Опис		Перший друк	Останній друк	Розміри (мм)
				Аверс	Реверс
		1000	Світло- пурпуровий	Марія Монтессорі	Діти в студії Армандо Спадіні	24 жовтня 1990	25 липня 2001	112 × 62
		2000	Жовтий	Гульєльмо Марконі	Корабель «Елеттра», антени та радіоприймач	24 жовтня 1990	25 травня 2001	118 × 60
		5000	Зелений	Вінченцо Белліні та Театр «Массімо»	Колона та сцена з опери «Норма», взяті з Пам'ятника Белліні	31 січня 1985	25 липня 2001	126 × 70
		10000	Синій	Алессандро Вольта	Храм Вольти у Комо	3 вересня 1984	25 липня 2001	133 × 70
		50000	Фіолетовий	Джанлоренцо Берніні і Фонтан Тритона	Кінний пам'ятник Костянтину та Царські сходи	15 березня 1984	25 липня 2001	150 × 70
		100000	Світло- зелений	Караваджо і картина «Побажання удачі»	Картина Караваджо «Кошик фруктів»	25 жовтня 1983	25 липня 2001	156 × 70
		500000	Блакитний	Рафаель Санті і картина «Тріумф Галатеї»	Картина Рафаеля «Афінська школа»	13 травня 1997	25 липня 2001	163 × 78

Валюти, прив'язані до італійської ліри

Еритрейський талер (1891)

Сомалійська ліра (1912)

Італійська окупація

Еритрейський талеро

Відкарбований для Італійської Еритреї, починаючи з 10 серпня 1890 року, еритрейський талеро містив таку ж кількість срібла, що й італійська монета 5 лір, але мав більші розміри, оскільки використовувалося срібло 800 проби. Таким чином, обмінний курс був 1 талеро = 5 лірам, а його розмінні одиниці складалися з таких номіналів: 5, 10, 50 чентезимо та 1 і 2 ліри. Окрім цього, до того як 1921 року офіційною валютою Еритреї стала італійська східноафриканська ліра, в обігу цієї колонії перебували італійські ліри, монети Латинського валютного союзу, талер Марії Терезії та англійські колоніальні монети.

Італійська східноафриканська ліра

Для обігу в Італійській Східній Африці в період з 1937 по 1941 роки була надрукована спеціальна серія банкнот італійської ліри. Королівський указ від 2 липня 1936 року, номер 1371, пізніше перетворений на закон від 11 січня 1937 року, номер 260, ввів італійську ліру як єдиний законний платіжний засіб в Ефіопії, тим самим скасувавши ефіопський загарбницький режим в Еритреї. Були запроваджені терміни обміну місцевих грошей на нову валюту: для банкнот перехідний період становив три місяці, з 15 липня по 15 жовтня 1936 року, й місяць для монет з обміном до 15 серпня.

Сомалійська рупія

Випускалася для Італійського Сомалі з 1909 по 1925 року. Валюта ділилася на 100 сомалійських без (однина: беза, арабською: بيزا). Рупію було введено між 1909 і 1910 роками. Спочатку в обіг потрапили бронзові монети номіновані у безах, а потім 1910 року срібні монети номіновані у рупіях. Сомалійська рупія замінила талер Марії Терезії та індійську рупію, які мали однакову вартість. Перехідний період заміни рупії на сомалійську ліру відбувся з 1 липня 1925 року по 30 червня 1926 року, курс обміну становив 8 лір = 1 рупія. Після заміни рупії в італійському Сомалі в обігу знаходилися й інші монети, зокрема італійська східноафриканська ліра, східноафриканський шилінг, сомало й сомалійський шилінг.

Сомалійська ліра

Випускалася для італійського Сомалі між 1925 та 1926 роками після скасування сомалійської рупії; валюта ділилася на монети номіналом 5 та 10 лір, які обмінювалися за номіналом на італійську ліру, оскільки монети містили однакову кількість срібла. Під час обігу цієї валюти в італійському Сомалі для розрахунків використовувалися й монети та банкноти італійської ліри.

Албанський лек

Випускався із 1939 по 1943 роки під час італійської окупації Албанії; випускалися монети номіналом 0,05, 0,10, 0,20, 0,50, 1, 2, 5 і 10 леків, а обмінний курс було встановлено на рівні 1 лек = 1,25 ліри.

Італійський юань

Італійський юань був серією банкнот, що випускалася для Італійської концесії Тяньцзінь «Китайсько-італійською банківською корпорацією» з квітня 1921 року до початку японської окупації концесії у вересні 1943 року. Випускалося п'ять номіналів: 1, 5, 10, 50 та 100 юанів.

Іноземна окупація

Ам-ліра (1943)

Ам-ліра

Ам-ліра випускалася на територіях Італії, що знаходилися під союзним військовим урядом у період Другої світової війни з 1943 по 1944 роки. Випуск банкнот Ам-лір було перервано через протести італійського уряду, оскільки надмірна емісія викликала сильну інфляцію.

Окупаційна марка

З німецькою окупацією північної Італії та створенням Італійської Соціальної Республіки 15 вересня 1943 року у Вероні та Віченці, а потім і на решті територій були введені німецькі банкноти (Reichskreditkassenscheine, скорочено RKK) для розрахунків німецьких військ на італійських територіях. Обмінний курс спочатку було встановлено на рівні 7,6 ліри за райхсмарку, але вже 25 вересня він був підвищений до 10 лір. Термін обігу RKK був недовгим, оскільки вони були скасовані 1 листопада, банкноти обмінювалися на італійські ліри до 13 листопада 1943 року.

Люблянська ліра

1943 року італійські провінції Удіне, Горіція, Трієст, Пола, Ф'юме та Любляна потрапили під німецьку окупацію і знову увійшли до Оперативної зони Адріатичного узбережжя. Наступного року німецька військова влада для збільшення ліквідності в провінції Любляна ввела в обіг люблянську ліру, яка знаходилася в обігу до приходу югославських партизанів у травні 1945 року.

Триполітанська ліра

Під час британської окупації Італійської Лівії британська влада випустила триполітанське ліре. Валюта перебувала в обігу з 1942 року разом із девальвованими італійськими банкнотами за номінальним обмінним курсом до 1951-го, коли Велика Британія надала незалежність Королівству Лівія, яке випускало власну валюту — лівійський фунт.

Трієстська ліра

1945 року на територіях Венеції-Джулії, окупованих югославською армією, було введено валюту під назвою «Юголіра» з тією ж самою вартістю, що й італійська ліра. У 1947 році за Паризьким договором ці території перейшли до складу Югославії та до Зони Б Вільної території Трієст. Югославський динар відразу замінив ліру на анексованих територіях, а в Зоні Б перехід був здійснений у 1949 році. Тоді як Зона A Вільної території Трієст продовжувала використовувати італійську ліру на всіх своїх територіях, включаючи Ам-ліру.

Анклави

2 ліри Сан-Марино (1906)

З заснуванням Королівства Італія та введенням італійської ліри дві держави-анклави королівства також вирішили адаптувалися до нової валюти, спочатку Сан-Марино, а потім Ватикан уклали двосторонні угоди з Італією, заради отримання дозволу карбувати власні монети, номінально прив'язаних до італійської ліри. Випускалися дві валюти:

• Санмаринська ліра: карбувалась з 1864 року завдяки двосторонній угоді від 22 березня 1862-го, що дозволяла випуск монет, але не банкнот, зі статусом, рівним італійським. Перші монети були номіналом 5 і 10 мідних чентезимо, вони карбувалися на Міланському монетному дворі. Потім угоду було ратифіковано 28 червня 1897 року, після чого на Римському монетному дворі дозволялося карбування лише срібних монет на суму до 150 000 лір, а 16 лютого 1906-го цей обсяг скоротили до 120 000. Угодою від 10 лютого 1914 року державі також було надано право карбування мідних монет на загальну суму 119 000 лір, а обсяг випуску срібних монет було збільшено на загальну суму до за 210 000 лір. 23 жовтня 1931 року Сан-Марино було дозволене необмежене карбування золотих монет, це право діяло до 1953 року, коли Італійська республіка скасувала його. Карбування золотих монет відновилося після угоди від 10 вересня 1971 року, 21 липня 1991-го її було продовжено, а після повного запровадження євро воно припинило свою дію.
• Ватиканська ліра: валюта Ватикану з 1929 по 2002 роки, так само випускалася лише у вигляді монет.

Валютний курс

У 1861 році, одразу після проголошення створення Королівства Італія почалося карбування італійської ліри. Перед цим були вжиті заходи з переходу грошових одиниць низки держав на нову валюту, що увійшли до складу Королівства, тому що монети, які вони карбували, мали різний вміст срібла. Різні валюти конвертувалися в ліру за певним обмінним курсом. Тоді як справа зі злиттям грошового обігу різних країн в одне ціле виглядала інакше, через значущість таких факторів, як розміри монет, їхня кількість та типи металу, які вони містили. Одним із прикладів складності цього питання було і те, що Королівство Обох Сицилій, яке було найбільшою державою, мало менший грошовий обіг, ніж решта країн Італії.

Будівля Банку Італії

Обмін монет різних держав Італії на італійську ліру у 1861 році

Країна	Монета	Розмінні одиниці	Обмін
Королівство Обох Сицилій	Дукат Обох Сицилій	100 грано	4,25 лір
Папська держава	Папський скудо	100 байокко	5,32 лір
Велике герцогство Тосканське	Франческоне	10 паоло	5,60 лір
Герцогство Модена та Реджо	Моденський талеро	1 таллеро Ерколе III	5,54 лір
Герцогство Парма	Пармська ліра	20 сольдо	0,20 лір
Ломбардо-Венеційське королівство	Ломбардо-венеціанська ліра	100 чентезимо	0,86 лір

У 1865 році Італія разом з Францією, Бельгією та Швейцарією заснували Латинський валютний союз, який ґрунтувався на однаковій вартості їхніх монет із єдиним вмістом срібла та золота. У 1914 році з початком Першої світової війни союз розпався, а 1918-го, наприкінці війни, держави-переможниці, включаючи Італію, економічно зміцнилися порівняно з центральними імперіями. У 1920-ті роки з приходом до влади фашистського режиму і запровадження ним у 1926 році відповідного законодавства ліра почала девальвуватися, але після введення 1927-го нових правових норм, так званої 90-ї квоти, ліра ревальвувалася, поки не досягла курсу 90 лір за британський фунт. З кризою 1929 року ліра показала себе досить стабільною, їй вдалося втримати свою вартість порівняно з іншими валютами, після чого, 1935-го, з початком війни в Ефіопії, вона знову знецінилась, а потім, на початок Другої світової війни, вона знову стабілізувалася. Під час Другої світової війни відбулася нова хвиля постійного знецінення ліри. Після завершення війни 1945 року, вона втратила вп'ятеро своєї вартості, ніж долар і фунт порівняно з 1939 роком. Девальвація тривала навіть після проголошення Італійської республіки (1946) та приєднання Італії до плану Маршалла (1947). У 1950-х роках італійське економічне диво спричинило ревальвацію ліри; 1951 року Італія приєдналася до Європейського співтовариства вугілля та стали, що призвело до стабілізації курсу ліри, що тривало до 1973-го, коли почалася перша енергетична криза. У 1979 році Італія вступила до Європейської валютної системи (ЄВС), і того ж року почалася друга енергетична криза, яка призвела до більш масштабної девальвації ліри (цього разу також проти долара США); починаючи з другої половини 1980-х років ліра знову стабілізувалася проти німецької марки та значно зросла проти долара. У 1992 році, коли ліра проти долара повернулася до докризових показників 1979 року, через спекулятивні тенденції Італія була змушена вийти з ЄВС, а потім знову увійти до нього 1996-го (при обмінному курсі з німецькою маркою, встановленому на рівні 990 лір). Через ці події ліра сильно знецінилася порівняно з іншими валютами і ця тенденція зберігалася до повного переходу на євро 2002 року (з особливою девальвацією проти долара з 1999 року, через прив'язку до євро).

Обмінні курси

Середні показники за рік курсу ліри щодо іноземних валют

Валюта	1920	1925	1930	1935	1940	1945	1950	1955	1960	1965	1970	1975	1980	1985	1990	1995	2000	2001
Долар США	21,111	25,096	19,085	12,123	19,800	100,000	624,781	624,847	620,711	624,789	627,031	653,256	855,510	1909,743	1198,428	1628,911	2102,587	2163,807
Фунт стерлінгів	77,054	121,132	92,827	59,424	72,935	400,000	1749,392	1750,204	1742,783	1746,776	1502,246	1446,597	1992,046	2461,912	2133,214	2571,647	3178,432	3114,402
Швейцарський франк	352,786	484,929	370,017	393,323	449,490	23,310	144,201	145,542	143,730	144,379	145,487	252,775	510,849	780,237	864,128	1379,871	1243,507	1282,225
Французький франк	145,372	119,826	74,931	79,860	41,340	198,122	180,810	178,620	126,590	127,484	113,450	152,396	202,637	213,074	220,093	326,629	295,182	295,182
Німецька марка	38,211	5,979	4,556	4,857	7,800	-	148,770	149,005	148,843	156,421	171,991	265,524	471,081	650,259	741,597	1137,995	989,999	989,999
Євро	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	1447,757	1524,776	2107,229	1936,270	1936,270

Графік курсу ліри до долара США між 1918—1946 роками

Графік курсу ліри до долара США між 1946 і 28 грудня 2001 року

Графік курсу ліри до німецької марки між 1955—2001 роками

Бібліографія

• Alfredo Taracchini. Addio, cara lira: Storia illustrata della moneta che ha accompagnato per duecento anni la vita del nostro paese. — Bologna : Edizioni Pendragon, 1999. — 237 с. — ISBN ISBN 9788883420146.
• Fabio Gigante. Catalogo nazionale della cartamoneta italiana. — Varese : Gigante editore, 2017. — 350 с. — ISBN ISBN 978-88-89805-18-3.
• Carlo Maria Cipolla, Le avventure della lira, Il Mulino, Bologna, 1975
• Carlo Maria Cipolla, Storia economica dell'Europa pre-industriale, Il Mulino, 12 febbraio 2009, ISBN 978-88-15-13125-6.
• Thomas Michael, Standard Catalog of World coins 1801-1900, 8ª ed., Iola, Krause Publications, 2015, ISBN 978-1-4402-4524-4.
• Stefano Poddi, La lunga storia della lira, Difesa e Lavoro, settembre 2008
• Natale Rauty, Libbra, lira, lira nuova: vicende di una moneta attraverso dodici secoli, Cassa di Risparmio di Pistoia e Pescia, Pistoia, 1987
• Catalogo Alfa delle Monete italiane e Regioni - 33ª edizione 2008 Alfa Edizioni Torino.
• Fabio Gigante, Monete italiane dal '700 all'avvento dell'euro, 21ª ed., Varese, Gigante, 2013, ISBN 978-88-89805-35-0.
• Eupremio Montenegro, Manuale del collezionista di monete italiane, 29ª ed., Torino, Edizioni Montenegro, 2008, ISBN 978-88-88894-03-4.
• Antonio Pagani, Monete italiane dall'invasione napoleonica ai giorni d'oggi (1796-1963).
• Franco Gavello; Claudio Bugani, Cartamoneta Italiana - Banconote italiane. Varese, Edizioni Gigante, 2005.
• Guido Crapanzano; Ermelindo Giulianini, La cartamoneta italiana. Milano, G&G Numismatica, 2005.

Посилання

• Банк Італії [Архівовано 29 червня 2011 у Wayback Machine.] (італ.)-(англ.)
• Каталог банкнот та монет Італії на сайті numismatica-italiana.lamoneta.it
• Історія італійської ліри на сайті cilibertoribera.it
• Історія італійської ліри на сайті angelosiciliano.com
• Банкноти Італії на сайті lalanternadelpopolo.it