Папська держава

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Stati della Chiesa
Status Pontificius
Церковна держава
752 – 1870
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Папська держава
Мапа Папської держави (зелений) в 1700 році (найбільша експансія).
Столиця Рим
Мови Латина, італійська
Релігії Католицизм
Форма правління Теократія
Папа
 - 752 Стефан II (обрання)
 - 1846–1878 Пій IX
Історія
 - Засновано 752
 - Кодифікація 781
 - Незалежність 1274
 - 1-е скасування 15 лютого, 1798
 - 2-е скасування 20 вересня 1870
 - Місто Ватикан 11 лютого, 1929
Валюта Папське скудо (–1866)
Папська ліра (1866–1870)
Попередник
Наступник
Blank.png Королівство Італія (середньовіччя)
Королівство Італія (1861–1946) Flag of Italy (1861-1946).svg
Ув'язнений у Ватикані Flag of the Papal States (1808-1870).svg

Па́пська держа́ва (Папська область або Церковна область) - теократична держава у 7561870 в Середній (Центральній) Італії на чолі з Папою Римським.

Папська держава

Походження назви[ред.ред. код]

Ще у III-IV століттях всі єпископи християнської церкви називали себе папами (від грецьк. "папас" - батько). З V ст. назва папа закріпилася за єпископом Рима, влада якого посилювалася в зв'язку з розпадом Західної Римської Імперії, і він став главою церкви на Заході.

Історія[ред.ред. код]

Заснування Папської держави[ред.ред. код]

Для християн Ватикан набув значення у зв'язку з тим, що, за свідченнями, саме там 67 року був розп'ятий та похований апостол Петро[1], [2]. Імператор Костянтин, затвердивши "церковний мир", збудував на Ватиканському пагорбі базиліку на честь св. Петра. До цього Костянтин оселив Папу Мельхіода на Латеранському пагорбі, де від того часу почали жити папи. Після бунту Лаврентія, коли Папа Симах змушений був залишити Латеранський пагорб, він вирішив облаштуватися зі своїм двором на Ватиканському пагорбі, таким чином ставши засновником комплексу, який нині називають Ватикан. Король Карл Великий, який успадкував від свого батька Піпіна Короткого титул патриція і протектора римлян, почав відвідувати місто Рим як протектор, а пізніше як імператор і разом з папами Адріаном I і Левом III розпочав будівництво і реконструкцію релігійних споруд на Ватиканському пагорбі.

У VI ст. Папа Римський почав контролювати дії світських влад і в Римі, і в його околицях, а 756 року франкський король Піпін, розбивши лангобардів, які володіли Італією, віддав папі територію в середній Італії - Римську область. Папа освячував владу франкських королів, вони ж допомагали йому зміцнити духовну і світську владу в Римській області. Таким чином, вони заснували папську державу в 781 року.

Лев IV оточив весь затибрський Рим муром з допомогою імператора Лотара та пожертвувань всього християнського світу. Роботи були розпочаті 848 року і завершені 852 року. Було споруджену міцну фортецю висотою 40 футів.

Незалежність Папської держави[ред.ред. код]

24 жовтня 1273 року Рудольф I Габсбург був коронований в Аахені. З самого початку свого правління як короля Німеччини, Рудольф Габсбург зайнявся укріпленням центральної влади після десятилітньої анархії. Йому вдалось завоювати визнання папи римського Григорія X ціною відмови в 1274 році від претензій німецьких королів на владу в Італії та престол Сицилії. Він також обіцяв організувати новий хрестовий похід. Рудольф I так ніколи й не коронувався імператором Священної Римської імперії, віддаючи перевагу співробітництву з папою перед італійськими авантюрами.

Згодом Папа Миколай V побудував більшу частину Ватиканського палацу і заклав підвалини Ватиканської бібліотеки. Миколая V вважають першим папою-гуманістом. За вісім років свого господарювання в Ватикані, Миколай V пристрастно займався збором античних рукописів і будівництвом.Папа оточив себе грамотіями і бібліотекарями, писцями, що копіювали античні рукописи і агентами, що купували нові. Ще за часів перебування у Флоренції, де раніше за всіх склався видатний художній центр всієї Італії, майбутній папа закохався у флорентійський живопис. Він даватиме замови двом відомим флорентійським художникам - фра Анджеліко та П'єро делла Франческа.Джорджо Вазарі, який ніколи не бачив папу Миколая V, згадував того в життєписах фра Анжеліко, П'єро делла Франческа, будівничого Бернрдо Росселіно, Леон-Батіста Альберті. Саме папі Миколаю V належить ідея побудови нового і величного собору Св. Петра, яка не помре з папою, а буде надихати декількох послідовників пап і найкращих архітекторів Італії майбутні 150-180 років.

Пізніше Сікст IV збудував Сикстинську капелу.За його ініціативою в Римі відкрився перший у світі публічний музей — капітолійський. У 1478 році Сикст IV визначив недійсним декрет Констанцького собору, який визначав перевагу рішень соборів перед папськими декретами.

Олександр VI розв'язав конфлікт між Іспанією та Португалією, який стосувався їхніх колоніальних володінь — 4 травня 1493 видав буллу, яка поділила нововідкриті землі (фактично увесь світ поза Європою) між цими країнами.

В квітні 1506 року Юлій II заклав перший камінь сучасного собору св. Петра.Під час його понтифікату у 1512 році були нарешті завершені та відкриті для огляду фрески Мікеланджело Буонарроті у Сикстинські капелі. Цей же митець створив надгробок для Юлія ІІ та і прекрасний купол Собору Святого Петра. У 1508—1512 апартаменти пап прикрашає ще один знаменитий художник Рафаель Санті. До епохи Сікста V будівництво палацу і собору було завершене, і пізніше папам довелося лише прибудовувати бібліотеки, музеї тощо. Як і у інших володарів Епохи Відродження у Юлія ІІ перепліталися власні, державні інтереси та меценатство. Його політика була направлена як на відвоювання областей втрачених Олександром VI так і на посилення Папської держави.
На початку свого понтифікат Юлій II у посадив у в'язницю Цезаре Борджія. Щоб відвоювати території втрачені Олександром VI приєднується до союзу укладеного Луї XII та Імператором Священної Римської Імперії Максиміліаном І 10 грудня 1508 року в Камбре проти Венеції. Так була утворена Ліга Камбре до якої приєднався теж Фердинанд II Арагонський, що зменшила вплив Венеції на півночі Італії. Поразка венеціанських військ у битві під Аґнаделло 15 травня 1509 році поставило під питання силу Венеціанської республіки. У 1510р. Юлій ІІ забрав регіон Романья у Венеціанської республіки.
4 жовтня 1511 року Юлієм ІІ, Імператором Священної Римської Імперії Максиміліаном І, Венеціанською республікою та Фердинандом II Арагонським була створена Священна Ліга. Політичною метою її було витіснення французів з Італії. Перші битви закінчилися поразками для Священної Ліги однак Папській державі вдалося завоювати цілі області (див. Італійські війни). Цікавився Папа і східними кордонами християнства. Усвідомлюючи значення Кам'янець-Подільської фортеці на східних межах західноєвропейської цивілізації, Юлій II називав це місто-фортецю «antemurale hristianum» («оплот християнства»). На спорудження стін і башт фортеці він дав кошти. Тому одна з башт Кам'янецької фортеці, споруджена у 1503—1513 pp., має назву Папської.

Зображення Юлія ІІ роботи Рафаеля.

Для захисту себе та Папської держави Юлій II засновує особисту охорону Швейцарську гвардію. 22 січня 1506 року із швейцарського кантону Урі до Ватикану перебрався загін в кількості 150 чоловік.

Григорій XIII прославив своє ім'я, ввівши в усіх католицьких країнах розроблений Луїджі Ліліо[3] та Христофором Клавієм Григоріанський календар. Календар був введений папською буллою Inter gravissimas 24 лютого 1582 року[4]. Реформа календаря ліквідувала десятиденне відставання юліанського календаря по відношенню до сонячного року. Високосні роки, коли місяць лютий нараховує 29 днів, встановлювалися рідше (відтепер не були високосними роки, кратні 100, але не кратні 400, наприклад, 1700, 1800, 1900). Для розуміння змін у календар, підготовки та проведення його реформи Григорій XIII у 1578 році наказав збудувати вежу для астрономічних спостережень і заснував Ватиканську обсерваторію.
Григорій XIII активний противник Реформації. У 1551 в Римі Ігнатій Лойола за підтримки Франциска Борджа [5]засновують Scuola di grammatica, d'umanita e dottrina cristiniana ("Школа граматики, гуманітарних наук і християнського вчення "), що був відомий також як Collegium Romanum (Римська колегія), першу школу єзуїтів. У 1584 році папа Григорій XIII урочисто відкриває Collegium Romanum ще раз і на новому місці, та по-особливому підтримує його діяльність. За ці старання у 1873 році папа Пій IX дає назву колегії Pontificia Universitas Gregoriana.

У момент найвищого розквіту на початку XVI ст. Папська держава включала герцогства Падую, П'яченцу, Модену, Романью, Урбіно, Сполето і Кастро, Анконську Марку, а також провінції Болонью, Перуджу й Орвієтано. До 1860 року вона займала 15 774 квадратних милі і налічувала 3 млн жителів. 1860 року, коли останні з папських територій, Романья, Марка та Урбіно, були приєднані до нового королівства Італії, у володінні Папи залишилися тільки місто Рим і провінція Лаціум.

В складі об'єднаної Італії[ред.ред. код]

1861 року італійський політичний діяч Кавур проголосив необхідність перетворення Рима в столицю об'єднаної Італії, і для вирішення цього питання він запропонував формулу "вільна церква у вільній державі", яку відкинула католицька церква.

Переговори провалилися, і 11 вересня італійські війська наблизилися до меж Папської держави. Після кількох марних спроб досягти компромісу, вранці 20 вересня війська увійшли в Рим. Французькі війська, які допомагали папі утримувати владу, змушені були залишити Церковну область у зв'язку з франко-пруською війною. У Римі почалися повстання проти теократичного правління. Побоюючись зростання народних повстань, італійський король поспішив взяти Рим. Місто було проголошене столицею Італії, а територія папської держави стала частиною італійського королівства. На початку жовтня населення колишньої папської держави майже одностайно проголосувало за приєднання до Італії. Папська область перестала існувати.

Остаточно "Римське питання" - місце пап та їхнє відношення до Італії було розв'язане лише у 1929 році підписанням Конкордату - так званих Латеранських угод. За ними визначено територію держави Ватикан та її суверенітет.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Christfried Böttrich: Petrus. Fischer, Fels und Funktionär. Evangelische Verlagsanstalt, Leipzig 2001, ст. 2281, ISBN 3-374-01849-1(нім.)
  2. Євсевій Кесарійський, Церковна історія, Книга 2, Розділ 25, ряд.5-8. рос. 
  3. Алоізій Лілій у Catholic encyclopedia
  4. Inter Gravissimas.
  5. John O'Malley, (1993). The First Jesuits Cambridge: Harvard University Press. p. 366. ISBN 978-0-674-30313-3. (англ.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Лозинский С. Г. История папства. — М., 1986.